Шляхи підвищення ефективності виховного процесу сучасної школи

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Миколаївський національній університет імені В.О.Сухомлинського

Інститут педагогічної освіти

Кафедра педагогіки початкової освіти

КУРСОВА РОБОТА

 

з педагогіки

 

 

на тему: Шляхи підвищення ефективності виховного процесу сучасної школи

 

 

 

             Студентки ІІІ курсу 315 групи

             напряму підготовки 

             спеціальності Початкова освіта

             Бабій Т. О.

            Керівник:

             викладач Бреславська Анна Богданівна

 

                Національна шкала ________________

            Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

 

Члени комісії          ________________  ___________________________

(підпис)                        (прізвище та ініціали)

________________  ___________________________

(підпис)                        (прізвище та ініціали)

________________  ___________________________

(підпис)                         (прізвище та ініціали)

 

 

 

 

 

 

м. Миколаїв – 2013 рік

ЗМІСТ

Вступ.........................................................................................................................................3

Розділ 1. Шляхи підвищення ефективності процесу виховання

1.1. Поняття та сутність виховання...................................................................5

1.2. Рівень вихованості особистості..................................................................8

Розділ 2. Цілі та завдання виховного процесу в сучасній школі

2.1. Удосконалення виховного процесу в школі.......................................12

2.2. Психолого – педагогічна діагностика навчального процесу в початковій школі...............................................................................................................14

Висновки...............................................................................................................................30

Список використаних джерел.......................................................................................31

 

 

 

 

ВСТУП

 

На сучасному етапі  становлення Української держави за умови складного політичного і соціально-економічного її стану особливо відчутний негативний вплив на сучасну школу таких суспільних явищ, як посилення аморальності, злочинності, зубожіння та інше, що призводить до знецінення освіти, падіння авторитету учителя, росту агресивності, жорстокості, нігілізму підлітків.

Розв'язання цієї проблеми, як підтверджує вітчизняний і  світовий досвід, можливе за умови  оптимізації управління процесом виховання  за допомогою гуманізації освіти, що має забезпечити утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей у суспільстві. Гуманізація освіти передбачає, насамперед, сприяння розвитку творчих можливостей людини, її інтелектуальної свободи, створення максимально сприятливих умов для розкриття особистості.

Гуманні цінності і відповідні їм норми є тим культурним кодом, який визначає повсякденну поведінку і регулює взаємини людей, забезпечує раціональність і людяність їхнього способу життя, а отже життєздатність суспільства. Це актуалізує проблему гуманізації навчально-виховного процесу загальноосвітніх шкіл, яка набуває виключної актуальності в останні роки.

Актуальність теми: необхідність гуманізації освіти як однієї з найважливіших умов відродження національної освіти. Гуманізація освіти проголошена вихідним принципом реалізації державної національної програми "Освіта (Украіна ХХІ століття)", і полягає в "утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітянських потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи".

Мета дослідження: полягає у дослідженні теоретичних підходів і практики організаційно-педагогічних умов, змісту, форм і методів, які в сукупності забезпечують ефективну оптимізацію виховного процесу у загальноосвітній школі.

Об’єкт дослідження: виховний процес у загальноосвітній школі.

Предмет дослідження: зміст, форми, методи оптимізації управління процесом виховання у загальноосвітній школі.

Задачі дослідження:

1. Визначити педагогічні умови гуманізації виховного процесу;
2. Визначити педагогічні можливості альтернативних шкіл сімейного типу у гуманізації шкільного життя;
3. Дослідити результати застосування особистісно орієнтованих технологій у вихованні школярів;
4. Систематизувати критерії та рівні гуманізації виховного процесу загальноосвітньої школи;
5. Зробити висновки на основі виконаної роботи.

Методи дослідження: метод аналізу наукових джерел з проблеми дослідження; аналіз і синтез результатів експерименту з формування особистісно орієнтованого навчально-виховного процесу.

Матеріали дослідження можуть бути використані психологами, педагогами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ

1.1. Поняття та сутність виховання

У Законі про освіту України, державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ ст.) підкреслюється, що реалізація виховних функцій здійснюється в системі навчально-виховної діяльності вчителя. Важливе місце в цій системі посідає позаурочна виховна діяльність, спрямована на всебічний і гармонійний розвиток особистості школяра, що поєднує духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість. [6. с. 5]

У Законі про загальну середню освіту [7. с. 17], у Положенні про загальноосвітній навчальний заклад, наголошується на тому, що виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється у процесі урочної, позаурочної та позашкільної роботи з ними; підкреслюється значення чітко організованої позаурочної діяльності для гармонійного розвитку учнів. Закон України про позашкільну освіту відповідно до Конституції України визначає державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, а також організаційні, освітні та виховні заходи. Основними напрямками виховання пропонуються такі, як художньо-естетичний, туристсько-краєзнавчій, еколого-натуралістичний, науково-технічний, дослідницько-експериментальний, фізкультурно-спортивний, військово-патріотичний, соціально-реабілітаційний, оздоровчий, гуманітарний.

Виховання - це головне  родове поняття педагогіки як емпіричної і теоретичної науки, від якої походять видові категорії: педагогічна діяльність, цілісний педагогічний процес, освіта і навчання, саморозвиток особистості. Проблема виховання досліджувалася в різних напрямках: як цілеспрямований процес формування особистості, виховання як фактор соціалізації особистості; культурологічний аспект виховання як системи формування творчої особистості.

В багатьох сучасних наукових працях, педагогічних і психологічних  словниках, посібниках під вихованням розуміється:

- цілеспрямоване створення умов для розвитку і саморозвитку людини;

- управління процесом розвитку (формування) особистості шляхом створення необхідних для цього умов;

- головним системоутворюючим елементом пропонується педагогічна взаємодія.

Так, в Українському педагогічному  словнику С.Гончаренка пропонується таке визначення виховання:

- “Виховання - процес цілеспрямованого систематичного формування особистості, зумовлений законом суспільного розвитку, дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів”. [9. с. 53]

Слід зазначити, що за традиційного підходу виховний процес уявляють і здійснюють як моносуб'єктивний, виховання ж в цілому розглядається  як спеціально організований педагогічний вплив на особистість дитини. Це визначення відображає тільки зовнішню сторону виховного процесу, тобто діяльність вихователя. Якщо ж процес виховання трактувати як закономірну неперервну і послідовну зміну моментів розвитку взаємодіючих суб'єктів, то його можна розглядати як соціально-особистісне явище, в якому і педагог і вихованець виступають суб'єктами педагогічно доцільної й морально-етичної взаємодії на рівні співробітництва і співтворчості.

“Процес виховання - це закономірна, послідовна, неперервна зміна моментів розвитку взаємодіючих суб'єктів. Основним системоутворюючим елементом цього процесу виступає педагогічна взаємодія”, - визначає З.Н.Курлянд. [10. с. 168]

Питання організації  дозвілля дітей та молоді в позаурочний  час хвилює багатьох учених, проблему виховного процесу в сучасній школі досліджують у різних аспектах: концептуальні засади організації позаурочної виховної роботи; розробка виховної системи школи; питання гуманізації відносин учнів у позаурочній роботі; зв'язок шкільної системи виховання з роботою позашкільних закладів.

Виховна робота, що проводиться в позаурочний час, доповнює і поглиблює виховання, яке здійснюється у процесі навчання. Для визначення цієї роботи в педагогічній літературі використовують низку термінів: “позаурочна”, “позанавчальна”, “позакласна”, “позашкільна робота”. Інколи у практиці зустрічається протиріччя у використанні означених термінів. Спробуємо з'ясувати ці поняття.

В Українському педагогічному  словнику зазначається, що позакласна робота у школі організовується  і проводиться в позаурочний  час органами дитячого самоврядування за активною допомогою і при тактичному керівництві з боку педагогічного колективу, особливо класних керівників, вихователів, організаторів позакласної і позашкільної роботи. [19. с. 63]

Б.С.Кобзар використовує термін позанавчальна виховна діяльність, під якою він розуміє складову професійно-педагогічної діяльності педагога. На його думку, це “цілеспрямована навчально-виховна робота зі школярами, що її організують і здійснюють вчителі, вихователі в різних школах в позаурочний час”.

Позакласну роботу розглядають як один з основних шляхів у здійсненні різних напрямків виховання, як підсистему загального виховного процесу в школі.

І. А. Підласий підкреслює, що практична реалізація принципу єдності виховних впливів вимагає створення єдиної системи виховання як під час занять, так і в позаурочний час.

Виховання, за І. Ф. Харламовим, здійснюється у системі навчальних занять і позакласної роботи. Всебічному розвитку особистості повинні сприяти різноманітні форми позакласної навчально-виховної роботи, які тією чи іншою мірою сприяють розумовому, технічному, моральному та естетичному вихованню учнів, виявленню і розвитку їхніх творчих здібностей. [12. с. 64]

1.2. Рівень вихованості особистості

Вихованість школярів —  показник ефективності та якості навчального процесу.

Якості особистості  школяра є результатом інтеріоризації зовнішніх впливів у внутрішні, вираження єдності зовнішніх  і внутрішніх чинників виховання  та розвитку.

Інтеріоризація — процес перетворення зовнішніх, реальних дій з предметами на внутрішні, ідеальні.

Завдяки інтеріоризації зовнішні факти людської поведінки  переходять в усталені внутрішні  якості особистості. Результати виховного  процесу значною мірою залежать від індивідуальних особливостей вихованців, їх ставлення до навколишньої дійсності, насамперед до спрямованих на них виховних впливів, їх взаємин з однолітками, дорослими, ставлення до педагогів і батьків. Оскільки школярі різняться індивідуальними особливостями, то й результати їх виховання різні.

Для практичної діяльності педагога доцільно учнів класу залежно від рівня їх вихованості поділити на кілька груп.

Дуже низький рівень. Характеризується негативним досвідом поведінки, що важко піддається педагогічному  впливу, саморегуляція і самоорганізація  не розвинуті.

Низький рівень. Характеризується слабким виявом позитивного, ще не стійкого досвіду поведінки, спостерігаються зриви, поведінка регулюється переважно вимогами старших та іншими зовнішніми стимулами, саморегуляція та самоорганізація інтуїтивні.

Середній рівень. Йому властива стійка позитивна поведінка, наявність регуляції та саморегуляції, організації й самоорганізації, хоч активна позиція щодо діяльності та вчинків однокласників ще не виявляється.

Високий рівень. Для нього  визначальним є стійкий і позитивний досвід поведінки, саморегуляції разом з прагненням до організації та регуляції діяльності поведінки інших людей, виявом активної позиції.

Основні показники рівня  вихованості школяра — зовнішній  вигляд, культура поведінки у школі  та за її межами, громадська активність, самостійність у всіх видах діяльності, сформованість наукового світогляду, національної самосвідомості, ставлення до навчання, інтерес до знань і усвідомлення їх ролі в своєму розвитку, прилучення до національної та світової культури, мистецтва, літератури, фізичне здоров'я, захоплення фізичною культурою і спортом, працелюбність, орієнтованість на майбутню професію.

Оцінити рівень вихованості  особистості можна і за її ставленням до навколишньої дійсності: до суспільства  — патріотизм, суспільна дисципліна, громадська активність, працьовитість, відповідальність, солідарність, відданість справі; до інших людей — поважання їх гідності, піклування, терплячість; до себе — гідність, самокритичність, самоконтроль, ініціатива, оптимізм; до культури — повага до культурних цінностей, контакти з діячами культури,

розуміння прекрасного; до природи — повага до всіх форм життя, милування природою, примноження  її багатств і раціональне їх використання; до моральних цінностей — демократизм, гуманізм, поважання волі.