Шляхи підвищення ефективності виховного процесу сучасної школи

Аналіз праць В.О.Сухомлинського підтверджує, що особливу його увагу  привертали слабовстигаючі діти. У  своїх педагогічних дослідженнях він  виявив, зокрема, залежність успішності від здоров'я або нездоров'я дітей: „Наукове дослідження фізичного та розумового розвитку невстигаючих та відстаючих дітей привело мене до висновку, що у 85% з них головна причина неуспішності - поганий стан здоров'я, захворювання або нездужання, яке частіше всього піддається діагностуванню тільки в результаті спільних зусиль матері, батька, лікаря, вчителя”.

М.Мухін, узагальнивши все  сказане В.О.Сухомлинським з цього  приводу, подає таку систему розроблених  ним педагогічних принципів:

- у мотиваційній сфері - головне - не допустити переживання такими дітьми своєї "неповноцінності". Для цього - вчити їх у масових, а не спеціальних школах, щоб діти постійно знаходились "в атмосфері повноцінного духовного життя", диференціювати завдання на уроках так, щоб створити таким дітям ситуацію успіху, оскільки переживання радості успіху - необхідна умова нормальної, продуктивної навчальної діяльності;

- в операційній сфері,  щоб розвинути розумові здібності  невстигаючих дітей, неслід примушувати  їх безперервно сидіти за партою, влаштовуючи для них додаткові заняття. Необхідно пропонувати їм доступні проблемні або навіть дослідницькі завдання, вирішення яких викликало б значний емоційний підйом, та нарешті, розвивати сприйняття та мислення дитини у безпосередньому спілкуванні з природою у школі "під голубим небом". [20. с. 45]

Методика виховання  високообдарованих дітей включає  такі прийоми:

- збільшення обсягу  вільного часу для такого учня;

- усвідомлення учнем  завдань розвитку своїх здібностей  і здійснення самовиховання;

- створення в школі  широкої сітки різноманітних  гуртків;

- індивідуальні завдання  підвищенної складності на уроках, "ми не допускаємо, щоб обдаровані  діти працювали нижче своїх  здібностей". [10. с. 68]

Головним є те, що учні з середніми здібностями ніколи не були для В.О.Сухомлинського загальною недиференційованою "сірою" масою 3. На його думку, саме такі учні, з середніми здібностями, привертають увагу учителя в останню чергу. Ці діти "непомітні у колективі", нічим не заявляють про свою індивідуальність, не спричиняють турбот. Саме тому їх В.О.Сухомлинський вважав найбільш складними, вказуючи у своїх працях напрями виховання індивідуальності "непомітного учня". Участь дитини у такій діяльності, "котра була б для неї не тільки обов'язком, але й перш за все захопленням, щоб вона вважала цю справу глибоко особистою, своєю, а згодом пережила відчуття гордості".

В.О.Сухомлинський писав, що від педагога залежить, чим стане  серце дитини - "ніжною квіткою  чи засушеною корою". Педагог був  переконаний, що основою діяльності вчителя є творчість, однією з необхідних умов якої є вихованість та висока майстерність. "Творчий вчитель, зазначав В.О.Сухомлинський, не той, хто відповідно досвідчений, добре знає свій предмет. Цього мало. Учительська професія - це людинознавство, "постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється". Однією з найважливіших особливостей творчості вчителя є те, що об'єкт його праці - дитина - повсякчас змінюється, завжди новий, сьогодні не той, що вчора. Від його уміння, майстерності, мудрості залежить її життя, здоров'я, розум, характер, зрештою, її щастя. Педагог покликаний бути творцем особистості, оскільки йому підвладні найтонші сфери її духовного життя.

У педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського знаходимо багато творів та висловлень стосовно проблеми гуманного управління школою. Методи і форми управління школою, коли директор виступав інспектором над вчителями, чиновником-адміністратором, в обов'язки якого входило стежити, чи правильно викладається програма, чи не допущено якихось помилок, вважались анахронізмом для Василя Олександровича. Так, М.Легкий та І.Остаповський характеризують сутність і зміст гуманного управління школою в педагогічній концепції В.О.Сухомлинського. Вивчення ними досвіду павлиського педагога показало, що однієї з головних умов гуманного управління школою за його системою було наукове дослідження особистості дитини: „Щоб бути гуманним,- потрібно знати душу дитини”. Виходячи із можливості зазначеного, В.О.Сухомлинський та педколектив його школи глибоко вивчали, досліджували природний анатомо-фізіологічний бік психічних явищ, духовний світ дитини, залежність процесів, що в ній відбуваються, від найрізноманітніших факторів навколишнього середовища.

Узагальнюючий аналіз найбільш відомих вітчизняних та зарубіжних педагогічних виховних систем, пріоритетним напрямом діяльності яких є здйснення навчання та виховання на засадах гуманізму дозволає визначити основні цілі та завдання системи виховного процесу в сучасній школі. Сутність основних положень цієї системи полягає у наступному:

1. У центрі навчально-виховного  процесу - дитина, яка є не тільки  об'єктом, але й суб'єктом виховання.  Життєвий досвід дитини - вирішальний  фактор формування особистості;  дитина сама створює свою особистість,  а вся система навчання і виховання повинна допомогти їй виявити у собі і розвинути те, що їй органічно притаманне;

2. У вихованні:

- орієнтація на духовно  збагачену особистість, як альтернатива  функціонуючим односторонньо інтелектуалістичним  моделям шкіл. Звідси основне завдання вихователя - допомогти дитині створити гармонію між тілесно-фізичним та духовним;

- виховання повинно  бути вільним. Кожна дитина  має пізнати світ і знайти  у ньому своє місце, не перестаючи  його любити. Школа має забезпечити  простір вільним та природнім проявам особистості дитини. Свобода дитини повинна бути обмежена лише інтересами колективу;

- основна увага педагогів  повинна надаватись моральному  вихованню особистості учня з  пріоритетом загально - людських  цінностей, де провідна роль  належить сім'ї. Недопустиме лише формальне засвоєння моральних правил. Істинно моральній поведінці може навчити лише саме життя, тобто конкретний життєвий досвід дитини. Завдання школи - так побудувати діяльність, щоб сама її організація виховувала дітей у дусі високої моральності;

- забезпечення індивідуального  підходу у вихованні, що грунтується  на власному виборі дитини, а  звідси - побудова виховання на  висновках з наукового аналізу  результатів спостереження та вивчення дитини;

3. У змісті, формах  та методах навчання:

- збільшення у навчальних  планах питомої ваги предметів  гуманітарного циклу;

- гуманістична спрямованість  змісту навчальних дисциплін;

- образне, художнє  викладення матеріалу;

- врахування вікових  життєвих ритмів дітей, сензитивних  періодів у навчанні;

- диференційований підхід, робота в індивідуальному режимі  учнів;

- гуманізація форм  контролю знань, оцінювання не  тільки результату, але й затрачених  зусиль;

- забезпечення почуття  успіху у навчанні;

- уникнення транслювання знань у готовому вигляді;

4. В управлінні школою:

- колегіальність прийняття  рішень, систематична робота учительських  колегій;

- учнівське самоврядування;

- постійна турбота  про здоров'я дітей;

- створення цілісної  системи вивчення учнів, проведення  тематичних психологічних семінарів та науково-педагогічних рад і консиліумів;

- організація навчання  вчителів, підвищення їхньої кваліфікації, ознайомлення з передовим педагогічним  досвідом, світовими альтернативними  педагогічними системами;

- організація спільної  діяльності школи та сім'ї, робота батьківських університетів, теоретичних семінарів;

- організація "життєвого  простору" дітей, продумане оточення, яке якомога більше наближається до умов сім'ї;

5. У характері взаємовідносин  всіх учасників педагогічного  процесу:

- створення особливої атмосфери взаємодовіри та взаємоповаги;

- використання стилів  педагогічного спілкування на  основі дружньої прихильності  та захоплення спільною творчою  діяльністю;

- висока ступінь інтеграції  школи та сім'ї;

- формування учнівських  класів за моделлю сім'ї - різновікові групи у молодшій школі;

- дотримання і вдосконалення  спільно вироблених шкільних  традицій, свят, усього, з чого формується "обличчя" школи та її  індивідуальність.

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Виховання - це головне  родове поняття педагогіки як емпіричної і теоретичної науки, від якої походять видові категорії: педагогічна діяльність, цілісний педагогічний процес, освіта і навчання, саморозвиток особистості.

В Українському педагогічному  словнику С.Гончаренка пропонується таке визначення виховання:

“Виховання - процес цілеспрямованого систематичного формування особистості, зумовлений законом суспільного  розвитку, дією багатьох об'єктивних і  суб'єктивних факторів”.

Головними цілями та завданнями виховного процесу в сучасній школі повинні бути:

- орієнтація на духовно збагачену особистість, як альтернатива функціонуючим односторонньо інтелектуалістичним моделям шкіл. Звідси основне завдання вихователя - допомогти дитині створити гармонію між тілесно-фізичним та духовним;

- виховання повинно  бути вільним. Кожна дитина має пізнати світ і знайти у ньому своє місце, не перестаючи його любити. Школа має забезпечити простір вільним та природнім проявам особистості дитини. Свобода дитини повинна бути обмежена лише інтересами колективу;

- основна увага педагогів повинна надаватись моральному вихованню особистості учня з пріоритетом загально - людських цінностей, де провідна роль належить сім'ї. Недопустиме лише формальне засвоєння моральних правил. Істинно моральній поведінці може навчити лише саме життя, тобто конкретний життєвий досвід дитини. Завдання школи - так побудувати діяльність, щоб сама її організація виховувала дітей у дусі високої моральності;

- забезпечення індивідуального  підходу у вихованні, що грунтується  на власному виборі дитини, а  звідси - побудова виховання на висновках з наукового аналізу результатів спостереження та вивчення дитини.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антонець М. / В.О.Сухомлинський про оцінювання навчальних досягнень учнів // Рідна школа. - 2001. - Жовтень. - С.11-13.

2.  Беленький Г.И. / Гуманизация учебно-воспитательного процесса школы

3. Боришевський М. Й. / Гуманізм педагогічної системи В.О.Сухомлинського // Початкова школа. - 1995. - № 10 -11.- С.4-8.

4. Вишневський О. І. / Гуманізація шкільного життя // Рад. школа.- 1990.- №1. - С. 41-46.

5. Вишневський О. І. / Сучасне українське виховання.  Педагогічні нариси. // — Львів, 1996.

6. Галузинський В. М., Масленнікова Н. П. / Самовиховання  та самоосвіта школярів. // — К., 1969.

7. Гончаренко С.У. / Український педагогічний словник. // - К. Либідь, 1997. – 376 - 430 с.

8. Державна національна програма «Освіта» / («Україна XXI століття»). // — К., 1994.

9. Закон України про загальну середню освіту // Освіта України. - 1999. - 23 червня.

10. Концепція безперервного національного виховання. // — К., 1994.

11. Кузь В. Г, Руденко Ю. Д., Сергійчук / Основи національного виховання. // — Умань, 1993.

12. Курлянд З.Н. / Сутність процесу виховання. У кн.: Лекції з педагогіки: Навчальний посібник. / - Одеса: Південноукраїнський держ. пед. ін-т ім. К.Д.Ушинського, // 1999. - 192 с.

13. Липова Л., Ренський  С., Кушнір М. / Технології індивідуалізованого  навчання // Рідна школа. - 2001.- Серпень.- С.16-18.

14. Натанзон 3. Ш. / Трудный ученик й педагогический коллектив. // — М., 1984.

15. Подласый И.П. / Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. Вузов: В 2 кн. / - М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2000. /- Кн.2: Процес воспитания. // - 420 с.

16. Положення про загальноосвітній  навчальний заклад: / Постанова Кабінету  Міністрів України від 14 червня 2000 р. // Позакласний час. - № 17. - 2000.

17. Рудаківська С.В., Виговська  О.І. / Особистісно орієнтоване навчання. // Педагогіка толерантності. - 2000. - №4. - С.27-32.

18. Стейнер Р. / Методика  обучения и предпосылки воспитания. // - М.: Парсифаль,1994. - 80с.

19. Стельмахович М. Г. / Теорія і практика українського національного виховання. // — Івано-Франківськ, 1996.

20. Сухомлинский В.А. / Вибр. твори в 5т. / - К.: Рад.школа, 1976. // - Т 1. - 522с.

21. Сухомлинський В.О. / Вибр. твори в 5т. / - К.: Рад. школа, 1976. // - Т 2. - 554с.

22. Сухомлинський В.О. / Вибр. твори в 6т. / - К.: Рад.школа, 1976 -1977. // - Т 6. - 536с.

23. Фіцула М. М. / Педагогічні проблеми перевиховання учнів. // — Тернопіль, 1993.

24. Харламов И.Ф. / Педагогика: Учебник. - 5-е изд. / - Минск: Університэцкае, // 1998. - 560 с.