Шляхи підвищення ефективності виховного процесу сучасної школи

Методами визначення рівня вихованості учнів можуть слугувати розглянуті раніше методи науково-педагогічного дослідження: педагогічне спостереження, бесіда, анкетування, вивчення продуктів діяльності учнів та ін.

Підвищення результативності виховного процесу завжди було актуальним питанням. Нині школа прагне долати формалізм, удосконалювати виховну діяльність педагогічних колективів.

Подолання формалізму у  виховній роботі школи можливе завдяки  уникненню безсистемності, усуненню заорганізованості учнів безліччю непотрібних заходів.

Типовими проявами формалізму у виховному процесі є:

— дроблення виховного  процесу, тобто однобічно-аналітичний  підхід до планування, здійснення й  оцінювання виховної роботи, що суперечить цілісності реального процесу розвитку людини й колективу. Виховна робота часто планується, здійснюється й оцінюється як сума окремих заходів;

— гонитва за кількістю  виховних впливів, що суперечить характеру  реального процесу розвитку людини і колективу, який визначається передусім  якістю виховання;

— однобічність трактування впливу, яка суперечить багатостороннім виявам реальної людини і колективу. Так, бесіду, доручення тощо нерідко розглядають як засіб лише морального або естетичного виховання, хоча насправді вони є комплексними методами виховання взагалі;

— відсталість форм виховного впливу, традиційний, консервативний підхід до виховної роботи, якій суперечить динамізму розвитку особистості та колективу, що потребує протиставлення оновлених і збагачених педагогічних та інших традицій;

— невиразність виховного впливу, відсутність індивідуально-диференційованих форм, тобто однобічний підхід до виховної роботи, її планування, здійснення, оцінювання, що суперечить реальному процесові розвитку людини і колективу, в якому органічно поєднуються загальне, окреме (групове) та індивідуальне;

— зовні показний характер виховної роботи, що суперечить характеру  внутрішнього розвитку людини і колективу, тобто виховання має охоплювати відкриті та приховані впливи на особистість, що формується, їх мета — розвиток внутрішніх установок;

— незавершеність, неповнота  виховних впливів, тобто їх однобічно  навчаючий характер, зведення виховної роботи до заходів для вихованців. За такого підходу учень розглядається  тільки як об'єкт впливу, і стосунки між ним і наставником є  суб'єкт-об'єктні, але практично вони мають бути суб'єкт-суб'єктними, коли особистість старшого, або більш досвідченого, не піднімається над особистістю молодшого, або менш досвідченого, не «давить» її своєю перевагою чи авторитетом, коли спілкування і діяльність відбуваються на паритетній основі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ЦІЛІ ТА ЗАВДАННЯ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ В СУЧАСНІЙ ШКОЛІ

2.1. Удосконалення виховного процесу в школі

Удосконалення виховного  процесу в школі передбачає:

— організацію виховних центрів — створення музеїв, тематичне оформлення рекреацій. Як стверджував В. Сухомлинський, у школі і стіни повинні говорити. Така інформаційно-образна насиченість шкільних приміщень не тільки збагачує учнів знаннями, які виходять за межі навчальних програм, а й має відчутний виховний вплив на них;

— органічне поєднання  завдань, вирішуваних школою, з потребами  довкілля. Це передусім організація  допомоги школярів населенню в охороні  та примноженні багатств природи, у  вирішенні проблем виробництва, орієнтації учнів на вибір професії, потрібної для їх міста чи села;

— створення в школі  морально-психологічного клімату поваги до знань. Школа має пропагувати  серед учнів думку, що в цивілізованому суспільстві людині вигідно бути вихованою і освіченою. Це потрібно й суспільству. Треба долати тимчасове явище неповаги до вихованості й освіченості, яке, на жаль, ще існує;

— підбір раціонального  змісту виховання відповідно до його мети і рівня вихованості колективу  й окремих учнів. Школа повинна  відчувати, який напрям змісту виховання  треба посилити на певному етапі виховної роботи. На початку XX ст. в Україні такого посилення потребують питання

морального І правового  виховання, підготовка учнівської молоді до життя та діяльності в ринкових умовах, виховання несприйнятливості  до негативних явищ життя тощо;

— розумне співвідношення між інформаційними методами впливу на учнів і залученням їх до різних видів діяльності. Це зумовлено тим, що в школі превалюють словесні методи виховання, які дають змогу формувати  погляди і переконання учнів, але не забезпечують вироблення відповідних навичок і звичок поведінки. Цим пояснюється розрив між свідомістю і поведінкою деяких школярів. Залучення учнів до різноманітних видів діяльності сприяє подоланню такого розриву;

— своєчасне проведення виховних заходів, акцентування уваги на профілактиці негативних явищ в учнівському середовищі. Нерідко деякі виховні заходи проводять лише після того, як у школі стався неприємний випадок. Але річ у тім, що виховання повинно бути профілактичним, запобігати негативним явищам, а не очікувати їх, щоб відтак усувати їх причини;

— використання різноманітних  форм і методів виховного впливу, що відповідають віку учнів. Доцільно обирати такі з них, які спонукають учнів до вияву активності, ініціативи й самостійності, в підготовці та проведенні яких вони брали б активну участь;

— підвищення емоційності  виховних заходів. Ця вимога ґрунтується  на таких положеннях: а) твердженні психологів, що знання засвоюються  швидше і стають поглядами й переконаннями  за умови, що учень до них не байдужий, що він емоційно переживає, засвоюючи їх; б) однією з рис української ментальності є емоційність;

— створення умов для  розвитку самостійності та ініціативи учнів, їх самоврядування, самоосвіти та самовиховання;

— подолання авторитарного  стилю у ставленні педагогів до учнів. Підготовка учнів до життя в демократичному суспільстві потребує відмови від командного стилю в ставленні до них. Школа має бути взірцем демократизації українського суспільства, а учні за період перебування в ній повинні набути достатнього досвіду стосунків на демократичних засадах.

Окрім згаданого вище, школа повинна особливу увагу  приділити подоланню «гидких  наслідків більшовицького режиму: атеїзму, звички терпіти національне приниження, зневажливе ставлення до власної  культури та мови, а також лихослів'я, злодійства, алкоголізму, хабарництва, апатії та байдужості, взаємної підозрілості, некерованості сексуальних потягів... Мусимо тут наступати передусім на моральному фронті — власним прикладом, чистотою помислів і чесністю вчинків. Перший союзник виховника у цій галузі — це сім'я».

Народна педагогіка про  критерії вихованості:

- Оцінюй людину за  її вчинки;

- На дерево дивись, як родить, а на людину — як робить;

- Говорить вздовж, а живе впоперек.

Народна педагогіка про  самовиховання:

- Не лінись рано вставати та замолоду більше знати. Поки не впріти, доти не вміти. Людей питай, а свій розум май. Хто рано встає, тому Бог дає.

2.2. Психолого – педагогічна діагностика навчального процесу в початковій школі

Становлення в Україні  якісно нової системи освіти здійснюється в умовах різкого загострення виховних проблем, посилення негативних явищ у шкільному середовищі. Як свідчать соціологічні та психолого-педагогічні дослідження, у значної частини молоді спостерігаються світоглядна індиферентність, пасивність, втрата ідеалів, відчуженість до дорослих. Відбувається нехтування освітою, професійною кваліфікацією, значний спад інтересу учнів до культури, мистецтва, літератури, духовних цінностей. Причини цього містяться, перш за все, в економічній нестабільності і духовному розладі сучасного українського суспільства, зниженні життєвого рівня переважної частини населення.

Не менший вплив на загострення виховних проблем в  учнівському середовищі має діяльність самої школи, яка, здійснюючи радикальні перетворення, поки що не змогла до кінця позбавитись одноманітності педагогічної діяльності, традиційного способу мислення педагога, ставлення до учнів як до об'єкту виховного впливу. Аналіз результатів дослідження дозволяє констатувати, що до цього часу спостерігаються: уніфікація педагогічної діяльності, недооцінка природних основ формування людини; нехтування найкращими традиціями народної педагогіки; відсутність повноцінної системи виховання, в основі якої суб'єкт-суб'єктна взаємодія вчителя і учня, перевага в педагогічній технології повчального виховання, монологічний підхід у спілкуванні педагога та учнів, недооцінка у вихованні методів самопізнання та рефлексії з опорою на вплив, а не на саморозвиток особистості.

Усі зазначені вище негативні  процеси і явища визначають низький рівень оптимізації виховного процесу традиційних загальноосвітніх шкіл, негативно впливають на формування духовності учнів та не сприяють виробленню їхнього ціннісного ставлення до життя і людини.

Отже, аналіз сучасної соціально-педагогічної ситуації дозволяє зробити висновок, що досліджувана нами проблема оптимізації управління виховним процесом у загальноосвітній школі потребує визначення і наукового обгрунтування оновленої мети, змісту і технологій, які б ґрунтувались на новій філософії навчання і виховання.

Результати досліджень літератури з питань виховання дозволяють зробити висновок, що протягом ХХ століття у науці утвердився гуманістичний  напрям вивчення природи людини, що значно наблизив суспільство до розуміння  самоцінності людської особистості, до необхідності наповнення реальним змістом того принципу, який був проголошений ще в античні часи Протагором - "людина - мірило всіх речей", до важливості збереження загальнолюдських цінностей, які є "золотим фондом" справжнього гуманізму: доброти, справедливості, чесності, сумлінності, милосердя, великодушності, правдивості, людської гідності тощо.

Відсутність почуття  відповідальності, співпереживання, людської гідності розширює культурний вакуум у країні і негативно позначається на соціально-економічному розвитку Української держави. Все це зумовлює поширення масового явища напівінтелігентності серед інтелігентів за фахом, духовно-моральну і естетичну убогість молоді. Ось чому, як підтверджують результати нашого дослідження, сьогодні найактуальнішим напрямком оптимізації управління виховним процесом у школі є впровадження ідей гуманізму в процеси виховання учнів.

Гуманізація освіти, за визначенням  Г.І.Біленького, це її спрямованість  на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, її творчих здібностей, громадянских якостей 4. Як зазначає Н.Осухова, поняттю “гуманізація школи” сучасні дослідники дають різне трактування: зміну змісту освіти, збільшення в ньому долі гуманітарних знань і ціностей загальнолюдської культури в цілому (тобто за своєю сутністю - гуманітаризацію); демократизацію педагогічного спілкування, створення в кожному навчальному закладі належного морально-педагогічного клімату; звернення до мотиваційно-потребнісної сфери дитини. На її думку, все перераховане, безперечно є необхідними аспектами вирішення проблеми гуманізації освіти, але тільки аспектами. А найбільш повне і глибоке розуміння поняття гуманізації освіти за трактуванням Н.Осухової, це - “…олюднення особистості кожного педагога та кожної дитини”. [13. с. 32]

За О.І.Вишневським, гуманізація  освіти - це відродження поваги до людини, до її духовності, до морально-етичних  засад життя. Він стверджує, що “суть  гуманізації - у відході від культу сили, від зневаги до людини та в  реабілітації загальнолюдських цінностей.... У більш глибоких вимірах це означає відмову від погляду на людину як на засіб здійснення якихось глобальних абстрактних ідей і планів, як на “гвинтик” у класових процесах і перехід до трактування її як господаря життя. Людина перестає бути “додатком” до чогось, “фактором”, вона розглядається як суб'єкт власної діяльності”. [11. с. 43]

На сучасному етапі розвитку системи освіти в Україні відбувається становлення нової гуманістичної  парадигми освіти - перехід до особистісно  орієнтованого навчання та виховання, що полягає у створенні максимально сприятливих умов для розвитку і саморозвитку особистості учня, виявлення та активного використання його індивідуальних особливостей у навчальній діяльності. Саме поняття гуманізації освіти в українському педагогічному словнику за редакцією С.У.Гончаренка визначається як “процес переосмислення, переоцінки всіх компонентів педагогічного процесу у світлі їхньої людинотворчої функції. Гуманна освіта - це особистісно зорієнтована освіта, що проголошує особистість найвищою соціальною цінністю”. [16. с. 32]

Вирішальним фактором впровадження принципу гуманізму в реальне життя  загальноосвітньої школи є створення  в ній особистісно орієнтованого  виховного середовища, яке ми визначаємо як сукупність ціленаправлено створених соціальних і педагогічних умов, які забезпечують формування духовно збагаченої особистості з гармонійним поєднанням загальнолюдських та національних цінностей, здатної до соціального самовизначення та самореалізації.

Тоді все викладене дозволяє охарактеризувати гуманізацію виховання як процес формування особистісно орієнтованого виховного середовища на засадах взаємодії всіх учасників педагогічного процесу.

Отже, можна констатувати, що процеси  гуманізації освіти масштабні та складні, це процеси морально-психологічної перебудови людини, внутрішньої переорієнтації системи духовних цінностей, усвідомлення власної гідності і цінності іншої людини, формування почуттів відповідальності і причетності до минулого, сучасного і майбутнього.

Таким чином, за результатами проведеного теоретичного аналізу ми дійшли до висновку, що основними положеннями сучасної концепції гуманізації виховання є:

- визнання пріоритету особистості,  її унікальності;