Шпаргалка з "Педагогіки"

Ідеї К. Ушинського про  розумове виховання знайшли своє втілення у концепціях Є. Водовозової, яка розглядала його у єдності з моральним, естетичним, фізичним вихованням. За її твердженнями, турбота про виховання розуму повинна полягати в удосконаленні зовнішніх органів чуття і розвитку уяви. Процес сенсорного (чуттєвого) виховання має відбуватися одночасно з розвитком вищих психичничних функцій, пізнавальних процесів, з якими пов’язаний розвиток мислення, мовлення, пам'яті. Дитину слід вчичити усвідомлено сприймати навколишній світ, розвивати спостережливість. «Якщо вихователь не зумів зробити цього в ту пору, коли у дитини лише починає пробуджуватися спостережливість до навколишнього, яка має таке величезне значення для психологічного життя людини, то розумові здібності дитини поступово притуплюються, і, ставши школярем, вона буде байдуже дивитися на світ».

Єлизавета Іванівна Тихеева (1866-1944) була талановитим педагогом і великим громадським діячем з дошкільного виховання. Вона брала активну участь у розробці теорії дошкільного виховання, творчо використовуючи класичне педагогічну спадщину (в першу чергу К. Д. Ушинського) і узагальнюючи досвід роботи свого та інших дитячих садів Росії.  
Велика заслуга Є.І. Тихеева полягає в тому, що вона науково обгрунтувала дидактичні основи дошкільного виховання, зокрема проблему спадкоємності виховної роботи дитячого садка і школи. Враховуючи наукові досягнення свого часу і узагальнивши кращий досвід дошкільного виховання, Є.І. Тихеева розробила: методику розвитку мовлення і мислення дітей дошкільного віку; методику проведення програмних організованих занять, який складає дітей до вступу до школи; систему Оригінального дидактичного матеріалу та методику його використання в дитячому саду.

Луїза Карлівна Шлегер (1863-1942) була відомим діячем дошкільного виховання в дореволюційні роки і в перші роки Радянської влади.  
У практичній діяльності Л.К. Шлегер і її співробітників у народному дитячому саду були значні методичні досягнення. Повага до творчого прояву особистості дитини в іграх і заняттях, індивідуальний підхід до кожної дитини, вивчення поведінки дітей у різних ситуаціях, уважна турбота про здоров'я дітей, їх розумовому, моральному, естетичному розвитку, пошуки нових форм педагогічного впливу на дітей, що розвивають їх самодіяльність, самостійність і взаємодопомога, постійне вдосконалення методів і прийомів виховної роботи з дітьми були характерними особливостями педагогічної творчості Л.К. Шлегер та її співробітників

7.С.Русова-основоположник суспільного дошкільного виховання в Україні

Софія Федорівна Русова — видатний педагог, історик, письменниця, видавець, громадський і політичний діяч України, світогляд якої склався у процесі  спілкування з визначними діячами  української культури: М. Старицьким, М. Лисенком, П. Чубинським, М. Драгомановим, В. Антоновичем,

У системі національної освіти і виховання Софія Русова надзвичайну увагу приділяла дошкільному вихованню, яке, на її думку, є мостом, що перекидається між школою і родиною. Саме в цей період закладаються цільність особистості, її устремління, нахили. Коли дитячий "ранок", пише С.Ф. Русова, проходить за несприятливих обставин, дитина виростає слабкою, з хисткою волею й небезпечними нахилами.У своїх працях "Націоналізація дошкільного виховання", "В дитячому садку", "Дошкільне виховання" та ін. С.Ф. Русова глибоко розробляє методику навчання та виховання дітей: досліджує проблеми розвитку мови і мовного навчання, науки чисел, морально-соціального виховання, підготовки педагогічних кадрів (садівниць) тощо.Не применшуючи ролі дошкільного виховання, Русова виключне значення у зрощуванні дітей надає матері, називаючи її найкращим керманичем, природною вихователькою. наприклад, що виховувати моральні якості окремо неможливо. На її думку моральним вихованням має бути перейняте все навчання, все життя.

Провідним методом виховання  С.Ф. Русова вважає гідний для наслідування приклад дорослих і всіх тих, з  ким спілкується дитина. У зв'язку з цим, вважає вона, треба, щоб вихованці  у своєму оточенні бачили якнайбільше добра і краси.

Дитина має зростати не пасивним спостерігачем довкілля, а усвідомлювати свої і чужі вчинки шляхом обмірковування, самоаналізу. Вчитель, батьки повинні використовувати  кожний випадок боротьби між злом і добром, аби виробити в дітях власні судження, давати змогу в різних обставинах життя виявляти свою "мужність, добре серце і правдиве поводження".Ідею українського дитячого садка С.Русова розкривала на основі аналізу напрямків дошкільного виховання. теоретичних концепцій і практичних варіантів дитячих закладів, які снували у світі – в Росії, Європі, Америці. Праці Руслової з питань дошкільного виховання це не тільки історія української педагогічної думки, частка її скарбниці. Це змістовний, глибокий, науковий, всебічний аналіз специфіки нашого національного дитячого садка, на який мають не тільки орієнтуватись, а й спиратися сучасна педагогічна наука і практика.

Яку ж систему принципів  побудови українського дитячого садка  подає Софія Русова?

Насамперед вона підкреслює і обґрунтовує, що дошкільне виховання будується на новітніх положеннях психології і педагогіки про закономірність та умови розвитку, дитини про найбільш доцільні методи виховання.

Другий принцип концепції  С.Русової полягає в тому, що в  дитячому садку має панувати національний дух, виховання має будуватися на демократичному грутні – так. як колись, ще в 9 ст., на ньому закладалась українська національна школа. Здійснюючи аналіз української духовності, педагог виділяє у ній такі основні риси: перш за все, - це праця, невпинна хліборобська праця, завдяки якій вони споконвіку годували і себе, і сусідів, і інших. Специфіка селянської праці вимагає, щоб “діти стояли якнайближче до природи”.

Ще одна характерна риса українського народу і його духовності, зазначена С.Русовою, - багатюща астетична творчість, яка протягом віків виявляється у словесних творах і піснях, орнаментах, архітектурі: “Це такий фактор, який має впливати на розвиток наших дітей, щоб найкраще викликати в них творчість в цьому ж напрямку”. Ідея виховання творчої особистості висувається у більшості праць С.Русової. Так, у “Новій школі” вона пропонує різні види занять (спостереження, читання, розповідання казок) поєднувати з малюванням: “Малюнок дитячий – се мова дитяча щира й самостійна”.

Головний висновок Русової – все виховання дітей” має бути позначене мистецтвом, естетичним сприйманням і емоціями.

Щодо морального виховання, то тут, за концепцією Русової також  треба орієнтуватися на національні  риси, зумовлено фізичним оточенням (географічним розташуванням, кліматом, природою (та історією краю, українського народу. За своєю природою українці індивідуалісти і неабиякі гумористи. С.Русова надзвичайно тонко описує особливості розуміння малими дітьми релігійних постулатів, наголошує на тому, що вихователі (вживає тодішню назву – садівниці) повинні особливо чуйно ставитися до релігійних почуттів і духовного життя дитини, дуже ретельно обмірковувати свій вплив. В українців релігія тісно пов’язана з культом природи, яка дає у змогу дитині глибоко відчувати і переживати невимовну красу. Русова подає чудові описи таких свят, як Різдво, Маковія, Спаса, всенощної на Великдень, а далі тактовно висловлює до морально-релігійного виховання, спираючись на досвід своєї сучасниці, відомого італійського педагога: “Монтессорі теж визнає потребу релігійного виховання, але, як і до усього другого, ставиться і до цього питання дуже просто: в садку висить картина – Мадонна Рафаеля, діти співають молитви” – от і усе. Задля українських дітей бажано переводити в життя релігійне виховання в згоді з народними звичаями, з родинними нахилами, з індивідуальними змаганнями самої дитини.Важливим завданням дошкільного виховання за С.Русовою, є розвиток творчих здібностей дитини. Творчі сили дітей в українському садку пробуджуються і розвиваються саме засобами національного матеріалу: це виготовлення виробів з глини, дерева, декоративний розпис, вишивання різних видів. А ще в садку має лунати гарна українська пісня, плекатися рідна мова – у творах словесних самих дітей і в розповідях виховательки. В такій атмосфері рідного життя, ласки і праці, цілком сприяючих для розвитку творчих сил і міцного громадського свідомого робітника.

Над концепцією національного  виховання С.Ф.Русова працювала багато років. Це була основна ідея і основна  тема, що об’єднує більшу частину її досліджень. Русова мріяла і заповідала, щоб ширилися нові дитячі садки по всій Україні. Закладаючи нові основи для нового виховання, яке дасть українському народові свідомих і чесних людей, громадян, що викують і здобудуть йому і долю і волю.

8.Ідеї дошкільного  виховання в пед.спадщині В.О.Сухомлинського

Спадщина Василя Сухомлинського надзвичайно багатогранна, та в центрі його уваги передусім — дитина, особистість, її духовний світ та моральні цінності.Проектування людини він вважає найголовнішим у педагогічній роботі. Методика такого проектування передбачає системи розвивального навчання, самостійність і самобутність життя дитини, її право на щастя, яке може дати родина, школа, найближче оточення. Учіння має бути радістю, а не тягарем. Виховання дитини Василь Сухомлинський розглядав у контексті різноманітних видів діяльності (інтелектуальної, трудової, моральної, естетичної, фізичної), спрямованої на всебічний розвиток особистості. Основу виховання мають становити народна педагогіка та загальнолюдські цінності — добро, совість, честь, обов'язок, гідність.

 У своїх роботах педагог чимало уваги приділяв вихованню наймолодших дітей, першокласників і тих, що вступають до школи. Роки дитинства — дошкільний і молодший шкільний вік — відіграють важливу роль у формуванні особистості, вважав він. Це не підготовка до майбутнього, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя, і від того, яке було дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшлодо її розуму і серця з навколишнього світу, від цього значною мірою залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк.

У дошкільному і молодшому  шкільному віці формується характер, мова людини, мислення. Можливо, все  те, що приходить до розуму й серця  дитини з книжки, з підручника, з  уроку, саме тому й приходить, що поряд з книжкою — навколишній світ, в якому малюк робить свої перші нелегкі кроки від народження до того моменту, коли він сам зможе розгорнути і прочитати книжку: «Навчання — це лише єдина пелюстка тієї квітки, яка називається вихованням. У вихованні немає головного і другорядного, як немає головної пелюстки серед багатьох пелюсток, які створюють красу квітки».

У дитинстві починається  тривалий процес пізнання — і розумом, і серцем — тих якостей і  цінностей, що лежать в основі моралі. Василь Сухомлинський вважав, що треба виховувати високоосвічених, працелюбних, наполегливих людей, готових долати не менші труднощі, ніж долали їхні батьки, діди, прадіди. Чим більше коло знань має опанувати дитина, тим більше треба зважати на природу людського організму в період бурхливого розвитку і становлення особистості. Процес пізнання навколишньої дійсності є неодмінним емоційним стимулом думки для дитини дошкільного і молодшого шкільного віку. Істина, в якій узагальнюються предмети і явища навколишнього світу, стає особистим переконанням дитини тоді, коли вона одухотворюється яскравими образами, що впливають па почуття. Тому важливо, щоб перші наукові істини дитина пізнавала в навколишньому світі, щоб джерелом думки була краса й невичерпна складність природних явищ, щоб дитину поступово вводили в світ суспільних відносин, праці.

Людина була і завжди буде дитям природи, і те, що ріднить  її з природою, має використовуватись  для прилучення до багатств духовної культури. Саме в природі джерело  дитячого розуму.

Перш ніж давати знання, треба навчити думати, сприймати, спостерігати. Треба також знати індивідуальні особливості здоров'я кожної дитини — без цього не можна нормально вчити. «Розумове виховання далеко не те саме, що набування знань. Хоча воно неможливе без освіти, як зелений листок неможливий без сонячного проміння, однак виховання розуму не молена ототожнювати з освітою, як зелений листок — із сонцем». Тому вивчення внутрішнього духовного світу дітей, особливо їхнього мислення, Василь Сухомлинський вважав одним з найважливіших завдань учителя. Дитина мислить образами. Чим яскравіші в її уявленні ці картини, тим глибше осмислює вона закономірності природи: «Клітини дитячого мозку настільки ніжні, настільки чутливо реагують на об'єкти сприймання, що нормально працювати вони можуть лише за умови, коли об'єктом сприймання, осмислення є образ, що його можна бачити, чути, до якого можна доторкнутися. Переключення думки, яка є сутністю мислення, можливе лише тоді, коли перед дитиною або наочний, або ж настільки яскраво створений словесний образ, що дитина немов би бачить, чує, відчуває на дотик те, про що розповідають».

Якщо ізолювати дитину від природи, якщо з перших днів навчання вона сприймає тільки слово, то клітини  мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель.

Розповіді вихователів  — обов'язкова умова повноцінного розумового розвитку дитини, її багатого духовного життя. Вони повинні бути яскравими, образними, стислими.

«Впливайте на почуття, уяву, фантазію дітей, відкривайте віконце в безмежний світ поступово, не розчиняйте його відразу навстіж, не перетворюйте на широкі двері, — радить Василь Сухомлинський вихователям. — ...Умійте відкрити перед дитиною в навколишньому світі щось одне, але відкрити так, щоб шматочок життя заграв усіма кольорами веселки. Залишайте завжди щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще, й ще раз повернутися до того, про що вона діз налася».

Розумове виховання  як одна з найважливіших ланок  системи виховання, за Сухомлинським, передбачає: набування знань і  формування наукового світогляду; розвиток пізнавальних і творчих здібностей; вироблення культури розумової праці; розвивання інтересу і потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, в застосуванні їх на практиці. Але процес набування знань і якісне їх поглиблення будуть фактором розумового виховання лише тоді, коли знання стануть особистими переконаннями, духовним багатством людини, що позначається на ідейній спрямованості її життя, на її праці, суспільній активності, інтересах. Формування світогляду — це серцевина розумового виховання.