Система вправ як засіб досягнення свідомого і міцного засвоєння вмінь і навичок

Міністерство  освіти і науки  України

Київський Університет імені  Бориса Грінченка

Інститут  психології 
 
 

Індз  на тему: 
“Система вправ як засіб досягнення свідомого і міцного засвоєння вмінь і навичок.” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Роботу  виконала :

Бондарчук Каріна Валеріївна

Група ППб-1-10-4.0д 
 

Київ

2011 

План

1. Вступ
2. Поняття "вправа" і "система вправ". Вимоги до них.
3. Урок формування навичок і вмінь
4. система вправ для навчання Діалогічного Мовлення
5. Система вправ для навчання монологічного мовлення
6. Висновок
7. Література

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Навички. Виконуючи ту чи іншу дію певну кількість разів, людина вправляється в її виконанні. Вона виконує дію дедалі швидше, легше, вільніше, це потребує менше напруження, зусиль і вольового контролю, кількість помилкових рухів зменшується. Загалом її виконання стає певною мірою автоматизованим. Отже, навички виявляються в автоматизованому виконанні дій. Вони формуються шляхом багаторазових вправ. Навички - це компоненти вмінь.

Наявність навичок  полегшує людині виконання свідомих завдань. За свідомістю залишається можливість починати, регулювати і завершувати дію, а сам рух відбувається без будь-якого подальшого втручання волі як реальне повторення того, що вже робили тисячі разів (І. Сєченов). Людина може усвідомлювати й автоматизовані компоненти, тобто рухи, з яких складається певна діяльність. У разі потреби вона може спрямовувати свою увагу на саму техніку написання літер з метою, наприклад, вивести їх каліграфічно, красиво. Може усвідомлювати рухи артикуляційних органів під час вимови звуків, звичні рухи пальців під час гри на музичному інструменті з метою їх проконтролювати, змінити дещо в них. Людина починає усвідомлювати рухи, якщо з'являються ускладнення, перешкоди у їхньому виконанні.

Процес формування вмінь і навичок. Уміння і навички формуються в людини в процесі її навчання. Виокремлюють три основні його фази. Перша розпочинається з усвідомлення завдання та способів його виконання. Так, досвідчений майстер з'ясовує і показує новачкові, як виконувати ті чи інші виробничі операції, а останній ознайомлюється з ними. Навчаючи учнів писати, їх також ознайомлюють з тим, як треба виводити кожну літеру. Потім ті, хто навчається, пробують застосувати одержані пояснення на практиці, тобто виконувати відповідні дії.

На підставі пояснень, зорового сприйняття, показу дії утворюється перше, ще загальне, схематичне зорове уявлення про просторові та часові особливості дії - про напрям та амплітуду рухів, їхню швидкість, погодження та послідовність. Вправляння супроводжується значним вольовим зусиллям і почуттям упевненості, віри у свої сили або сумнівом, нерішучістю, боязкістю. Ці переживання позначаються на ефективності вправляння, сприяючи йому або затримуючи його.

На основі тренувань, тобто багаторазового повторення певних дій з метою їх закріпити та вдосконалити, поступово послідовність рухів стає злагодженою, а дії - чіткішими та погодженішими. Вправність переходить у другу, вищу фазу своєї досконалості. Фізіологічним її підґрунтям є зміцнення в корі великих півкуль головного мозку тимчасових нервових зв'язків, їхня спеціалізація, вироблення системи, тобто утворення певного динамічного стереотипу.

Тренуючись, людина пришвидшує виконання дій. Усуваються зайві рухи і зменшується напруження під час виконання. Це означає, що іррадіація збудження, яка відбувалася на початку і зумовлювала значну кількість зайвих рухів, змінюється його концентрацією. Зайві рухи, які не знаходять «ділового підкріплення», поступово гальмуються як неадекватні певній ситуації. Адекватні рухи стають економнішими, чіткішими, точнішими.

На фізіологічному рівні вдосконалення виконання дії змінюється співвідношення аналізаторів, які беруть участь у цьому процесі. Така зміна виявляється, зокрема, у тому, що зменшується роль зорових і підвищується роль рухових відчуттів у регуляції дії. Це можна спостерігати під час формування виробничих, спортивних умінь і навичок, умінь грати на музичному інструменті тощо.

Однак вирішальне значення у формуванні навичок і  вмінь має регулювання рухів на основі самоконтролю. Самоконтроль сприяє виробленню тонких зорових, слухових і рухових диференціювань, а це, зі свого боку, сприяє точності дій. У процесі підвищення вправності зоровий контроль за перебігом дії, що має провідне значення на початку вправляння, поступово зменшується, поступаючись контролю за рухами, тобто контролю за дією тих органів, які її здійснюють.

З підвищенням рівня автоматизованості рухів змінюється роль зорового сприйняття у процесі виконання дії. Спочатку зорове сприйняття і дія збігаються, наприклад, сприйняття літери поєднується з її вимовою. Таке поєднання неминуче й необхідне, але воно дуже вповільнює виконання завдання.

Іноді сприйняття внаслідок вправляння починає випереджати  дію. Так, у разі швидкого, виразного  читання вимова прочитаного випереджається сприйняттям не лише окремих складів, а й цілих слів, що йдуть за тим словом, яке вимовляють. Наступні елементи тексту, які сприйнято, готують подальші рухи й таким чином забезпечують швидкий темп і вищу ефективність виконання дії.

Кожна дія складається  з більшої чи меншої кількості  рухів. Уміле виконання дії потребує об'єднання цих рухів у цілісний акт, а цих актів - у ще складнішу дію.

Фізіологічним підґрунтям об'єднання рухів у цілісну дію є утворення «асоціації асоціацій», тобто ланцюгів тимчасових нервових зв'язків, певних їхніх систем. Закріплюючись, останні стають стереотипними. Ця стереотипність і є підґрунтям автоматизованого виконання дії. У цьому зв'язку вольове зусилля набагато зменшується, повільне зосередження уваги на рухах переходить у стан післядовільної уваги, рухи стають впевненішими і точнішими, полегшується свідомий контроль за процесом виконуваної дії.

Такий рівень розвитку навички характерний для останньої, третьої фази вправності. На цій фазі дії стають завченими, що дає змогу вдосконалювати їх, доводити до певного рівня майстерності.

Безперервне формування навичок і вмінь починається зазвичай зі словесних пояснень і засвоєння правил дії. Оцінка виконаних дій, усвідомлення їхніх результатів так само здійснюються здебільшого за допомогою слова. Слово, беручи участь у процесі формування навичок і вмінь, сприяє виробленню чіткої послідовності, темпу і ритму рухів, їхній системи.

Рівень сформованості навичок і вмінь значною мірою залежить від свідомого ставлення, готовності особистості до вироблення в собі вмінь і навичок, зацікавлення в кращому виконанні дій, пов'язаних з розв'язанням завдання.

Важливе місце  в цьому процесі також посідає врахування індивідуальних особливостей людини: тип нервової системи, попередній досвід, теоретичні знання, нахили та здібності.

Поняття "вправа" і "система вправ". Вимоги до них. 

Вправа - це повторне виконання дії з метою його засвоєння. Вправа набуває особливого значення в тих навчальних дисциплінах, де передбачається становлення навичок  і вмінь. Такий навчальної дисципліною  і є ІЯ. 
 

Під вправою розуміється не тільки те, що пов'язано лише з тренуванням, а будь-яка форма взаємодії вчителів та учнів, опосредуемая навчальним матеріалом і має структуру: постановка завдання, вказівка на шляху її рішення (опори, орієнтири), її рішення і контроль.

Саме вправа виявилося  тим будівельним матеріалом, з якого складається процес навчання ІЯ. Кожну вправу переслідує котрусь навчальну мета. Цілі вправи залежать від кінцевої мети навчання, але вони конкретніші і відносяться до кінцевих цілей як приватне до спільного. Кожну вправу містить дозу завдань, навичок і умінь, які в ньому відпрацьовуються. Для вправи обов'язкові та засоби навчання. Провідними засобами навчання у вправах виступають навчальні матеріали, головним чином у вигляді навчальних текстів. 
 

Вправи розрізняються  за родами, видів і типів. Як відомо, рід включає декілька видів, тому класифікація вправ родовими ознаками допомогла б виділити спочатку пологи, а потім і види вправ. Родові ознаки вправ, природно, пов'язані з основними категоріями методики: цілями, змістом, методами і засобами навчання. Відповідно система вправ буде відрізнятися за призначенням, об'єкту дій, способу і умов виконання. Призначення дозволяє класифікувати вправи з аспектів мови і видів мовленнєвої діяльності, об'єкт дій - за мовного матеріалу і навичок і вмінь, спосіб виконання - за видами навчальної діяльності, умови виконання - за місцем виконання, за формою мови і за кількістю мов. 
 

Кожен з перерахованих  пологів вправ розпадається, у  свою чергу, на види. Так, за аспектам передбачаються фонетичні, лексичні та граммаьтческие вправи; за видами мовленнєвої діяльності - вправи в говорінні, листі, аудіюванні і читанні. Мовний матеріал служить основою для виділення мовних та мовленнєвих вправ, а навички та вміння - для підготовчих і практичних вправ. 
 
 
 

 

Для того щоб визначити  типи вправи, необхідно виділити ознаки дій, які формують навички та вміння. В основі таких дій лежать вроджені рефлекси саморозвитку: 

рефлекс наслідування:

имитативные вправи;

трансформаційні;

підстановки;

репродуктивні.

рефлекс ігри:

ігрові вправи.

рефлекс свободи:

суггестивные вправи (вправи навіювання)

і дослідницький рефлекс:

проблемно-пошукові вправи. 

Вимоги до вправ: 

вправа повинні  адекватно завдань, цілей, змісту, умови  навчання.

цілеспрямованість вправи.

повторюваність мовного  і мовного матеріалу.

однотипність матеріалу.

пасивність виконання.

послідовність в організації вправи: кожне наступне пропозиція має бути підготовлено попереднім.

відповідність змісту вправи етапах формування навичок і  вмінь. 

Вправи тісно пов'язані один з одним, утворюють свою власну систему. Можна сказати, що система вправ лежить в основі системи навчання і являє собою організовані і взаємозалежні дії учнів, спрямовані на досягнення конкретної навчальної мети при формуванні навичок і вмінь. Обов'язковими характеристиками системи вправ є: науковість і комунікативна спрямованість всієї системи, взаємозумовленість вправ, їх доступність, послідовність і повторюваність мовного матеріалу і мовних дій. 
 

Урок  формування навичок  і вмінь

 
 
Дидактична суть і структура навичок  і вмінь. У сучасній педагогіці і  психології немає загальновизнаних визначень понять “навичка” і  “вміння”. На думку одних авторів, уміння виникають на основі набутої  системи навичок, інші, навпаки, вважають навичку системою умінь, а уміння – чимось елементарнішим, ніж навички; а деякі педагоги розглядають  навички як удосконалені внаслідок  вправ і доведені до автоматизму вміння. Ряд психологів стверджує, що навички є компонентами вміння. 
 
Серед певної групи психологів поширені твердження, що уміння – це готовність людини, яка ґрунтується на знаннях і навичках, до певної діяльності. Під навичками вони розуміють удосконалені внаслідок вправ компоненти умінь, які виявляються в автоматизованому виконанні дій. 
 
З цього твердження випливає, що складні уміння мають своїми компонентами часткові (елементарні) уміння і навички. Це можна уявити у вигляді схеми: елементарні уміння → навички → складні уміння. 
 
Проте розуміння цих понять ускладнюється введенням двох рівнів уміння: елементарного і складного, які по суті є поняттями різного порядку. Елементарне уміння по суті ще не уміння; це тільки знання учнями способу виконання дії і первинного застосування його на практиці. Тільки в процесі багаторазового повторення це знання способу дії перетворюється на навичку, яка в свою чергу може стати компонентом різних умінь. Наприклад, навички поводження з хімічним посудом, реактивами та приладами є компонентом уміння виконувати лабораторні роботи. 
 
Отже, навички грунтуються на знаннях способів виконання дії і стають компонентами комплексної дії – уміння. Уміння ж складається, крім певних навичок, із знань, чуттєвого досвіду. Воно не може автоматизуватися, оскільки уміння – це готовність людини до прийняття рішень в умовах, які безперервно змінюються. 
 
Навички в основі своєї структури мають елементарні дії. Наприклад, навичка письма складається з таких послідовних дій: правильно тримати в руках знаряддя письма (ручку, олівець), правильно розташувати перед собою матеріал, на якому треба писати (папір, зошит), виконати окремі елементи букв, об'єднати їх у букви, букви в слово, слова в речення тощо. 
 
Уміння складається із знання теоретичного матеріалу основ дії (правила, закону, теорії), знання способів виконання дії, їх змісту і послідовності, призначення необхідного обладнання (приладів, інструментів), з навичок поводження з ними, досвіду виконання подібних дій тощо. Програма шкільної біології визначає зміст навичок і вмінь, якими мають оволодіти учні. Так, вивчаючи біологію у б класі, учні оволодівають вміннями працювати з лупою і світловим мікроскопом, виготовляти найпростіші мікропрепарати, ставити елементарні досліди з вивчення життєдіяльності живих істот, аналізувати результати дослідів і робити висновки, розпізнавати організми з різних таксономічних груп, проводити спостереження. 
 
Фізіологічною основою формування навичок і вмінь є утворення систем тимчасових нервових зв'язків, які, закріплюючись, стають стереотипними. На початковому етапі формування навичок важливе значення має взаємодія слова (друга сигнальна система людини) і демонстрування (рухів, дій, зразків тощо). Правда, і на цьому етапі формування навичок можна обмежитись словесним поясненням правила, інструкції, якщо в учнів є певні знання, достатній для їх розуміння життєвий досвід. Слово, мова сприяє формуванню навичок і вмінь, додержанню певної послідовності дій, рухів, темпу, ритму тощо. Спочатку учень невпевнено володіє виучуваними діями, під час найменшого утруднення намагається пригадати відповідне правило. В міру удосконалення прийому потреба в пригадуванні правила або способу виконання дії зменшується, а потім і зовсім відпадає. Поступово дії автоматизуються, переходять у навички. Увага учнів при цьому зосереджується на процесі здобуття необхідного результату і на якості виконання дій чи операцій. 
 
Отже, в процесі застосування вправ змінюється взаємозв'язок між першою і другою сигнальними системами, зменшується роль слова, мови. Але свідомий контроль людини над автоматизованою дією школи не припиняється. Наприклад, учень автоматично записує слова, які диктує вчитель. Йому не треба згадувати правила, як написати окремі слова, проте, як тільки в диктанті трапляється слово з незнайомою або складною орфограмою, у процес писання включаються пам'ять, мислення та інші психологічні процеси. 
 
У сучасній психологічній літературі багато уваги приділяється питанням взаємодії навичок. Навички і вміння, яких учні набувають у школі, спираються на раніше утворені навички. Навички, які виробляються на основі різних видів вправ (у процесі вивчення окремих навчальних предметів), можуть між собою взаємодіяти. 
 
Здобуті навички сприяють виробленню нових навичок. Наприклад, навички гри на фортепіано полегшують оволодіння технікою навчання гри на акордеоні, баяні. Такий позитивний вплив раніше утворених навичок на процес формування нових навичок називається переносом. 
 
Явище переносу зумовлюються тим, що елементи старої навички входять у структуру нової, тобто раніше вироблені асоціації застосовуються в нових ситуаціях. 
 
Явище переносу може полегшити роботу вчителів і учнів, якщо його постійно враховувати в навчальному процесі. Тому вчителям споріднених дисциплін варто ознайомитися з тими навичками і вміннями, яких учні набули раніше. Наприклад, вчителі біології використовують та удосконалюють навички учнів, вироблені в процесі вивчення фізики, хімії, зокрема вимірювання температури за допомогою термометра, користуватись посудом, зважування тіл тощо. 
 
Навички, які утворені раніше, іноді негативно впливають на формування нових навичок, гальмують їх. Таке явище в психології називається інтерференцією. У навчанні інтерференція має місце тоді, коли на один подразник виробляється дві або кілька реакцій. Наприклад, інтерференція буває внаслідок засвоєння правопису близьких мов (української і російської), в яких ті самі слова пишуться по-різному: суддя – судья, колектив – коллектив. 
 
Інтерференція буває й тоді, коли нові навички недостатньо закріплені, мало практикуються порівняно із старими навичками. Вона виникає також через недостатню диференціацію подразників під час виконання певних дій. Це може бути внаслідок недостатнього осмислення учнями нових правил, дій, операцій, що призводить до змішування старих і нових понять і дій. 
 
Основним засобом формування в учнів навичок і вмінь є вправи. Під поняттям "вправи" розуміють цілеспрямоване багаторазове повторення учнями певних дій та операцій з метою формування навичок і вмінь. Цілеспрямованість вправ забезпечується правильним педагогічним керуванням. Стихійне, некероване повторення дій може не привести до їх удосконалення. Педагогічне керування формуванням навичок і вмінь передбачає додержання вчителем певної технології занять під час уроків відповідного типу. 
 
Проблемі формування в учнів навичок і вмінь або способів виконання дій присвячені дослідження багатьох психологів, дидактів і методистів. Зокрема, психологи О.М.Леонтьєв і П.Я.Гальперін розробили концепцію "теорія поетапного формування розумових дій". Вони розглядають засвоєння знань, навичок і вмінь як діяльність, яка складається з різних дій. Формування їх відбувається поетапно: предметні дії → мовні дії → розумові дії → згорнута зовнішня мова. Щоб усі ці дії засвоювались успішно, застосовується орієнтувальна основа у вигляді наочного натурального або символічного показу того, що робити, як робити і яким має бути результат. Деякі ідеї, розроблені О.М.Леонтьєвим і П.Я.Гальперіним та їх послідовниками, можуть бути сприйнятими педагогічною практикою. Продуктивними можуть бути ідеї керування цим процесом, які передбачають насамперед виділення учнями повного складу істотних орієнтирів, необхідних для правильного виконання дій, а також: 1) аналізу зразка продукту дій з виділенням характеристик, яким він повинен відповідати; 2) аналізу матеріалу; 3) аналізу і вибору знарядь дій; 4) визначення складу виконавчих операцій і порядку їх виконання; 5) самоконтролю за фактичним виконанням завдання з його негайною корекцією. 
 
Проте чим складніші способи виконання дій, чим більше творчості вони вимагають під час розв'язання проблем, що виникають, тим важче прикласти їх до таких комплексних умінь. 
 
Очевидно, доцільно в єдиній системі передбачати, вправи, які формують навички за зразком на основі орієнтувальної основи дій, і творчі вправи для застосування навичок і вмінь у нових або змінених ситуаціях.