Сім'я як об'єкт соціальної роботи

15. Опікунська сім'я. Проблеми: соціальний статус опікунів — робітники, службовці, пенсіонери; він є малооплачуваним і вимагає додаткових пошуків роботи; вік — половина опікунів має за плечима більш ніж 50 років, найчас­тіше, це бабусі; відсутність досвіду виховання нерідних дітей і проблеми адаптації цих дітей в опікунській сім'ї та новому мікросередовищі, при­скореної підготовки дітей до дорослого життя: у 18 років вони мусять уже самостійно розв'язувати всі життєві проблеми, мати роботу, житло. Напрями роботи: підготовка опікунів до виховання й догляду за дітьми, підготовка рідних і нерідних дітей до входження в опікунську сім'ю, адаптація сім'ї в мікросередовищі, а нерідної дитини — у сім'ї та школі, супровід опікунської сім'ї, підготовка сім'ї до виходу з неї дитини, яка перебуває під опікою, підготовка дитини до самостійного життя. Форми роботи: тренінги, семінари, круглі столи, сімейні вечори, спільне відзначення свят, екскурсії, консультпункти, рейди-перевірки, виставки педагогічної літератури.

16. Сім'ї, де є засуджені батьки, старші брати. Проблема – у незадоволеності дитини відсутністю батька, у відповідному ставленні матері до відсутнього батька, яке вона переносить на дитину, негативне ставлення мікросередовища до такої сім'ї, насильство щодо дітей у сім'ї. Напрями роботи: допомога в організації контактів між членами сім'ї, профілактика негативних явищ і девіантної поведінки, попередження насильства в сім'ї, адаптація сім'ї в мікросередовищі, корекція внутрішньосімейних стосунків, організація предметного дозвілля й відпочинку дітей, формування позитивного мислення в членів сім'ї, впевненості у своїх силах і позитивного ставлення до засуджених. Форми роботи: зустрічі членів сім'ї, бесіди, тренінги, консультпункти, рейди-перевірки, групи взаємопідтримки.

6. Напрями соціальної роботи з сім’єю

 Наведемо приклади  основних напрямів соціальної  роботи з сім'єю.

Сімейна терапія. Її суть полягає в проведенні бесіди серед членів сім'ї або декількох сімей із подібними проблемами. Усвідомлення реальної сімейної проблеми має діагностико-терапевтичне значення, при якому виявлене та усвідомлене утруднення змушує членів сім'ї переглянути свою поведінку, допомагає їм подолати бар'єр винятковості ситуації й виробити позитивне ставлення до проблеми, створює можливість для позитивного її вирішення.

Сімейна психопрофілактика. Її суть полягає в розробці й регулярному виконанні засобів, що допомагають зняти психічне напруження, яке виникає в сім'ї. Тут основне навантаження лягає на подружжя, але допомога з боку сімейного соціального працівника їм необхідна. Між ним і подружжям (за обопільною згодою подружжя) може бути укладений договір (без офіційної реєстрації й у довільній формі) про те, у якій формі подружжя готове піти назустріч одне одному, щоб розв’язати конфлікт у сім'ї. У разі потреби соціальний працівник удається до допомоги спеціалістів (сексолога, нарколога, психолога та інших фахівців).

У практиці сімейної психопрофілактики  існує низка багатосторонніх  методик, які добре себе зарекомендували. Однією з такий методик є побудова генограми сім'ї. Генограма –  це схема сімейної історії, що створюється  за певними правилами й відображає взаємини в поколіннях прародичів, батьків і в самій сім'ї. Процес побудови генограми має деякі  значні переваги у вирішенні завдань  сімейної психопрофілактики: він досить захоплюючий і задовольняє одну з глибинних потреб людей у  пізнанні своїх коренів; у ході нього  члени сім'ї, що могли не спілкуватися практично довгий час, утягуються в єдину діяльність; підсумкова картина тут має значну інформативність генетичного, онтогенетичного або придбаного характеру.

Прикладом ще однієї такої  методики служить методика “сімейної угоди”. Суть її в наступному:

усе починається з суб'єктивного  виявлення претензій подружжя одне до одного і зняття емоційних ярликів  типу: “у нього ніколи часу на сім’ю  не залишається” або “вона завжди всім незадоволена”;

далі відбувається заміна подібних беззмістовних звинувачень  викладом конкретних неправильних дій;

згодом на основі довільного договору виробляється мінімальний  взаємоприйнятний список зобов'язань  по зміні поводження обох сторін на середній термін – від місяця до півроку;

по закінченню терміну  подружжя разом із соціальним терапевтом проводить аналіз виконання договору і в разі необхідності укладає  аналогічну угоду на такий самий період;

у подальшому присутність  соціального працівника стає непотрібною, тому що подружжя набуває навичок  самостійного оперування цим методом.

Надання соціальної допомоги сім'ї. Ґрунтується на видах і формах соціальної допомоги, мета яких – зберігання сім'ї як соціального інституту в цілому та кожної конкретної сім'ї, що потребує підтримки. Соціальна допомога сім'ї тут може бути екстреною, терміновою, тобто спрямована на виживання сім'ї (екстрена допомога, термінова допомога, негайне видалення із сім'ї дітей, що знаходяться в небезпеці або залишилися без піклування батьків), дії на підтримку стабільності сім'ї, на соціальний розвиток сім'ї та її членів.

Наприклад, надання соціальної допомоги сім'ї алкоголіка буде означати таку технологічну процедуру:

проведення діагностики, яка дозволить виявити основну  причину зловживання спиртними  напоями, із супровідними обставинами (вивчення особистостей усіх членів сім'ї, а також соціальної біографії);

аналіз виявлення причин на основі детермінації її джерела (пияцтво  або є причиною конфлікту в  сім'ї, або, навпаки, до пияцтва вдаються, щоб ухилитися від конфлікту);

упорядкування програми роботи з наркозалежною особою, членами  її сім'ї, соціальним оточенням (лікувальні заходи, консультації, психотерапія і  психокорекція, соціально-трудова реабілітація самого алкоголіка та його сім'ї й  т.ін.);

змістом і засобами такої  роботи є формування мотивації клієнта  і членів його сім’ї до безалкогольного  способу життя й побудови іншої  системи взаємин; психокорекційні  заходи, спрямовані на виховання особистості, спроможної бути хазяїном власної долі; уведення клієнта в об'єднання  чи клуби прихильників безалкогольного  способу життя або створення  такого об'єднання (“Анонімні алкоголіки”, “Анонімні діти алкоголіків”, “Анонімні  наркомани” тощо).

Сімейне посередництво  у розв’язанні сімейних конфліктів. Можна виділити деякі технологічні стадії цього процесу:

визначення готовності клієнта  до розв’язання сімейного конфлікту  або, принаймні, встановлення факту  готовності клієнтів скористатися можливістю фахового посередництва;

створення потрібної обстановки для спільного вирішення проблеми, для спілкування з конфліктуючими членами сім'ї;

уведення конфліктуючих  сторін у фазу вироблення альтернативних рішень щодо сімейної проблеми (прагнення  до зближення, вироблення альтернативи, найбільш прийнятного, компромісного  варіанта розв’язання конфлікту);

спрямованість зусиль соціального  працівника на зняття недовіри до себе і до даного виду соціальної допомоги сім'ї, не лише при виявленні й  вирішенні сімейних конфліктів, а й при їх профілактиці;

делікатність, рішучість  і координованість дій із правоохоронними  органами з боку соціального працівника в тих випадках, коли сімейний конфлікт переростає в екстремальну ситуацію, що являє загрозу життю й здоров'ю людей.

Сімейне консультування. Найважливіший напрям соціально-особистісного (соціально-психологічного) консультування, що охоплює такий спектр проблем, як стосунки між подружжям, між ними та їхніми батьками, дітьми і батьками. Основними проблемами сімейного консультування є проблема шкільної успішності дітей у сім'ї й проблема виховання дітей, які мають вади в психофізіологічному розвитку. З приводу розв’язання зазначених проблем у технології сімейного консультування має діяти низка загальних правил:

обов'язкове наповнення батьківської скарги-запиту конкретним змістом на основі одержання від батьків  опису поведінкової ситуації, що стала основою запиту;

використання принципів  “стереоскопічності” в погляді  на ситуацію, тобто фіксація цього  погляду як із суб'єктивних (пов'язаних із розумінням ситуації з боку членів сім'ї), так і з об'єктивних (аргументованих консультантом) позицій;

спільне з батьками висування  консультантом гіпотези про історію  розвитку “негативної” риси в членів сім'ї й можливих шляхів її подолання.

Соціально-педагогічна  робота з сім’єю. Реалізує сімейну соціальну політику – систему механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім’ї, її захисту, якщо вона цього потребує.

Цей напрям найбільш розроблений  відомими українськими вченими А.Й. Капською, Л.Г. Коваль, І.Д. Звєрєвою, О.В. Безпалько та іншими.

Сьогодні в Україні  реалізуються такі напрями сімейної політики: стабілізація сім’ї; зниження рівня розлучень; підвищення престижу сім’ї та сімейних цінностей у  масовій свідомості громадян; забезпечення розумового й фізично здорового  потомства, орієнтація на середньодітну  сім’ю; підвищення виховного потенціалу сім’ї; адаптація сім’ї до ринкових умов життя.

Зміст і форми соціально-педагогічної роботи з сім’єю зумовлюються групою наступних чинників: типом сім’ї, проблемами, які існують у сім’ї; видом соціального інституту, що діє в сім’ї, та напрямом фахової підготовки спеціаліста, який надає послуги сім’ї.

Основний зміст соціально-педагогічної роботи з сім’єю складають забезпечення сім’ї різними видами соціального  обслуговування (соціальної допомоги та соціальних послуг), реабілітаційна та профілактична робота, соціальний супровід окремих категорій сімей  та соціальне інспектування неблагополучних  сімей. Вони реалізуються в практичній діяльності соціального педагога шляхом використання різноманітних методів, прийомів і форм соціально-педагогічної роботи, вибір яких обумовлений переліком зазначених чинників.

Соціальне обслуговування сім’ї реалізується через надання сім’ї різноманітних виплат, гарантованих державою в законодавчому порядку; надання малозабезпеченим сім’ям різних видів матеріальної підтримки (одяг, медикаменти, харчування, санаторні путівки, оздоровлення членів сім’ї тощо); психологічна підтримка сім’ї в складних життєвих ситуаціях; надання різноманітних консультативних послуг сім’ї; створення мережі організацій для надання культурно-освітніх і фізично-оздоровчих послуг членам сім’ї, забезпечення її змістовного дозвілля (центри дозвілля, навчальні курси, клуби та гуртки за інтересами, школи молодої сім’ї тощо).

Соціально-реабілітаційна робота з сім’єю в першу чергу спрямована на відновлення виховного потенціалу сім’ї, захист прав членів родини у кризових ситуаціях, зміну соціального та сімейного статусу окремих членів сім’ї. Така робота здійснюється соціальним педагогом у школі, спеціалістами соціальної служби молоді та кризових центрів. Об’єктами соціальної реабілітації в сім’ї є члени родини, які зазнають у ній різних форм психічного, фізичного та сексуального насильства; сім’ї, які за певних умов послабили або неправильно реалізують свою виховну функцію; сім’ї, у яких окремі члени потребують медичної або професійної реабілітації. Діяльність спеціалістів по реабілітації сім’ї спрямована на укріплення родинних зв’язків, подолання відчуженості дитини або членів родини від сім’ї, корекцію взаємостосунків у сім’ї, допомогу окремим членам сім’ї у професійному та соціальному становленні.

Основні форми  роботи з соціальної реабілітації сім’ї  – це індивідуальні та групові. Серед індивідуальних форм роботи важлива роль належить консультаціям і психотерапевтичним бесідам із батьками, подружжям і дітьми. Серед групових форм роботи варто зазначити тренінгові заняття, які можуть проводитися як із подружніми парами, так і окремо з чоловіками та жінками. В останні роки практикуються спільні тренінги батьків і дітей. Груповими формами психолого-педагогічної реабілітації є семінари, відеолекторії, зустрічі зі спеціалістами, групи самодопомоги тощо. Провідною формою професійної реабілітації є курси перекваліфікації

Соціально-профілактична  робота з сім’єю спрямована на попередження неконструктивної взаємодії між членами сім’ї, різних форм насильства, помилок у сімейному вихованні, запобігання формуванню різних видів хімічної залежності в членів сім’ї, виявлення потенційно неблагополучних сімей.

У переважній більшості групові  та масові форми роботи є провідними в таких напрямах: зміцнення інституту  сім’ї шляхом формування в населення  розуміння сім’ї як базової цінності в житті людини; підготовка молоді до сімейного життя, відповідального  батьківства; пропагування здорового  способу життя серед членів сім’ї; психолого-педагогічне просвітництво  подружжя з питань побудови конструктивних взаємостосунків і сімейного  виховання; попередження типових причин розлучень. Серед основних форм профілактичної роботи можна назвати лекторії, семінари, тренінги, клуби для молодих сімей, тематичні дні, тематичні передачі на радіо та телебаченні тощо.

Соціальний супровід сім’ї – це робота соціального педагога (працівника) з сім’єю, яка спрямована на підтримку сім’ї в різних видах її життєдіяльності, формування здатності сім’ї самотужки долати свої труднощі, надання допомоги сім’ї з метою розв’язання різних проблем. Сьогодні в практиці соціально-педагогічної роботи основними типами сімей, стосовно яких здійснюється соціальний супровід, є прийомні сім’ї, сім’ї, у яких виховуються діти з обмеженими функціональними можливостями, та неблагополучні сім’ї.

Соціальне інспектування – це складова соціального супроводу, метою якого є контроль соціального педагога чи працівника за реалізацією в сім’ї прав її членів, виявленням випадків їх порушення та умов, що цьому сприяють.

Соціальне інспектування  може здійснюватися спеціалістом спільно  з дільничим інспектором міліції, представниками опікунської ради, працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

Основними об’єктами соціального  інспектування є сім’ї, де дорослі  члени сім’ї ведуть аморальний спосіб життя, перебувають на обліку в міліції, наркологічному диспансері, в службі у справах неповнолітніх як неблагополучна сім’я. Також об’єктами соціального  інспектування є сім’ї, у яких дитина перебуває на обліку в службі у справах неповнолітніх, у наркологічному диспансері, повернена з притулку для неповнолітніх у сім’ю, не відвідує школу, схильна до бродяжництва.