Ступені якості прикметника та способи їх вираження

 

 

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………3-4

РОЗДІЛ І. Класифікація прикметників

1.1 Класифікація прикметників …………………………………5-7

1.2 Творення і вживання присвійних прикметників…………7-8

1.3 Творення деяких відносних прикметників ………………8-10

1.4 Присвійно-відносні прикметники ………………………...10-11

1.5 Відносно-якісні прикметники ……………………………..11-12

РОЗДІЛ ІІ. Ступені порівняння якісних прикметників

2.1 Ступені порівняння …………………………………………12-13

2.2 Відмінювання прикметників …………………………………………13

2.3 Тверда група прикметників …………………………………………13-14

2.4 М'яка група прикметників …………………………………………14-15

2.5 Повна та коротка форми прикметників ……………………16

2.6 Способи творення прикметників …………………………………16-17

2.7 Правопис прикметників …………………………………17-23

2.8 Послідовність розбору прикметника ………………………………23

2.9 Зразок розбору прикметника ………………………………………23-24

Висновки …………………………………………………………25

Доданки …………………………………………………………..26

Список використаної літератури ……………………………..27

 

ВСТУП

Актуальність  теми. У сучасній мові більшість прикметників – багатозначні слова. При поєднанні з іменником значення прикметника конкретизується. Найменування ознаки як того факту, що увиразнює предмет, викликає про цей предмет більш яскраве уявлення, приводить до того, що прикметник, крім номінативної, виконує ще й виражальну функцію. Через те у контексті прикметник стає засобом барвистості викладу, багатства характеристик та оцінок. Більшості функціональних стилів української мови притаманний високий ступінь метафоричності. Це стосується і наукового, і публіцистичного стилів, які тяжіють до використання розгорнених багаточленних комбінованих метафоричних структур, у яких поєднуються атрибутивні й субстантивні; субстантивні і дієслівні; атрибутивні, субстантивні й дієслівні компоненти. Дана категорія лексичних одиниць постійно поповнюється як за рахунок традиційно усталених загальномовних штампів переносного типу, так і за рахунок авторських новоутворень. Тому аналіз, характеристика даних мовних одиниць потребує з’ясування природи їх утворення, детального дослідження, узагальнення, систематизації, встановлення закономірностей вживання та функціонування.

 Мета дослідження – прикметник як частина мови.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів з висновками, загальних висновків, списку використаної літератури. Обсяг роботи 27 сторінок.

Предмет курсового дослідження - актуалізація теоретичних знань з питання

ступеня якості прикметників та способів їх вираження.

Для досягнення поставленої мети необхідно  виконати слідуючи завдання:

1. Опрацювати наукову та методичну літературу з поставленого питання;

2. Визначити теоретичні засади  з поставленого питання;

Практичне значення роботи – матеріали курсової роботи можуть бути використані в вищий навчальній школі для написання методичних вказівок, курсових і дипломних робіт з курсу української мови та у професійному спілкуванні.

Завдання курсової роботи:

1. Дослідити класифікацію прикметників;
2. Вивчити творення присвійних прикметників;
3. Вивчити творення відносних прикметників;
4. Вивчити присвійно-відносні прикметники;
5. Вивчити відносно-якісні прикметники;
6. Дослідити Ступені порівняння;
7. Дослідити відмінювання прикметників твердої і м`якої групи;
8. Вивчити способи творення прикметників;
9. Вивчити правопис прикметників;
10. Дослідити послідовність розбору прикметника;

 

РОЗДІЛ І.

1.1 Класифікація прикметників

Прикметник - лексико-семантичний  клас предикатних слів, які позначають непроцесуальну ознаку (властивість) предмета, події або іншої ознаки, вираженої  іменною частиною мови. Прикметник позначає або якісну ознаку предмета, поза його відношенням до інших предметів, подій або ознак, або ознаку відносну. Ця ознака позначає властивість предмета через його відношення до іншого предмета, ознаки, події.

Прикметник як частина  мови не тільки не є універсальною  категорією, але й складає клас слів, найменш специфікований порівняно з іншими морфолого-синтаксичними класами. Семантичною основою прикметника є поняття якості. Прикметником є частина предметів або подій, яким властива відповідна ознака. Прикметники завжди семантично пов'язані з іменниками. Цей зв'язок реалізується двома способами: прикметник може виступати означенням до іменника, утворюючи атрибутивну конструкцію, або як предикат  чи частина предикату, поєднуючись з іменниками через дієслово-зв'язку.

За семантикою прикметники  надзвичайно неоднорідні, їх класифікації різноманітні й спираються як на значення самих прикметників, так і на властивості денотатів, яких стосуються ознаки, а також на можливості інтенсифікації. Виокремлюють оцінювальні прикметники («гарний», «поганий»), параметричні («низький», «високий»). Існують прикметники, що виражають форму, колір і т. ін. Вирізняють також прикметники, які позначають властивості речей, сприймані відчуттями, фізичні якості людей і тварин та внутрішні психологічні властивості, постійні якості та тимчасові стани. Очевидно, що поділ прикметників на якісні та відносні є універсальним. Якісні прикметники вважаються «класичними» предикатами, оскільки вони не містять жодних сем, окрім предикативних. Якісна ознака, яка лежить в основі семантичної структури речення, може змінюватися за шкалою інтенсивності, що визначає дві основні семантичні властивості. Прикметник може мати ступені порівняння і здатний сполучатися з інтенсифікаторами.

Значення відносних  прикметників відмінне. Це відношення, яке встановлюється між предметом (або ознакою) та іншим предметом, ознака якого позначається прикметником. Семантика відносних прикметників є складною ознаковою структурою, співвіднесеною зі структурою початкового слова. Відносний прикметник не має центральної ознаки, яка може градуюватися, тому він не має ступенів порівняння і не поєднується з інтенсифікаторами. Якісні значення, які виражаються прикметниками, є універсальними і властиві всім мовам. При цьому слова, які позначають якісні ознаки, тяжіють до іменної або дієслівної систем. У цьому відбивається подвійна природа прикметника. Включаючись до іменникової групи, прикметник узгоджується з ним за морфологічними категоріями (роду, числа і т. ін.) або об'єднується з іменником в атрибутивну групу. Для утворення сполучення, що вказує на ознаку, прикметник поєднується з дієсловом-зв'язкою.

Відносні ознаки часто  виражаються іменниками, причому  іменник приєднується до означуваного за допомогою спеціальних засобів (наприклад, прийменників) або займає в іменниковій групі місце атрибута («автобусна зупинка», «дерев'яний будинок»). Набір граматичних категорій, які властиві прикметникам, залежить від мови й способу описання. Склад класу прикметників сильно коливається у різних класифікаціях і для різних мов. На основі семантичних критеріїв до прикметників відносять слова, що позначають якість. Іншим критерієм є здатність прикметника входити до складу іменникової групи, займаючи в ній позицію атрибута, для якого властивим є те, що його граматичне значення повторює значення підпорядковуючого іменника.

Розряди слів, що належать до класу прикметників, класифікуються на різних підставах, наприклад: якісно-відносні, присвійні, займенникові, повнозначні. Відносні, в свою чергу, поділяються  на власне відносні, порядкові та займенникові.

1.2 Творення і вживання присвійних прикметників

Присвійні прикметники  утворюються майже виключно від  назв осіб, рідко — від назв тварин. Вживання суфіксів тут зумовлюється відміною іменника, від якого твориться прикметник.

Від іменників 1 відміни  прикметники творяться за допомогою суфікса -ин-, причому кінцеві приголосні твірної основи г, к, х чергуються із ж, ч, ш: Оксана — Оксанин, Олеся — Олесин, Настя — Настин, Микола — Миколин, Ольга — Оль-жин, Інга — Інжин, Марійка — Марійчин, Стеха — Стешин, свекруха — свекрушин.

Але якщо твірна основа закінчується на й, то виступає суфікс -ін- (на письмі: -їн-): Надія — Надіїн, Зоя —  Зоїн, Софія — Софіїн.

Від іменника мати присвійний прикметник — материн.

Від іменників II відміни присвійні прикметники утворюються за допомогою суфікса -ів, який чергується з -ов- або -ев-.

Вживання варіантів  суфікса -ов- та -ев- залежить від групи  іменника:

а) від іменників твердої  групи присвійні прикметники  утворюються за допомогою -ів-, -ов-: Тарас — Тарасів, Тарасова, Стельмах — Стельмахів, Стельмахова; батько — батьків, батькова; столяр — столярів, столярова; командир — командирів, командирова;

б) від іменників м'якої та мішаної груп присвійні прикметники  утворюються за допомогою -ів-, -ев-: Василь —

 Василів, Василева; Мусій — Мусив, Мусієва; Михась —Михасів, Михасева; Кублій — Кубліїв, Кублієва; Черниш —

 Чернишів, Чернишева;  лікар — лікарів, лікарева; школяр  —школярів, школярева.

Присвійні прикметники  повністю зберігають особливості написання  іменників, від яких вони утворені, зокрема й написання м'якого знака, великої букви тощо (тільки чергуються кінцеві г, к, х із ж, ч, пі): Вутанька — Вутаньчин,

 Маланка — Маланчин, Тодоська — Тодосьчин, Тодоска  —Тодосчин, Пріська — Прісьчин, Параска — Парасчин, невістка  — невістчин. 

Від назв тварин присвійні прикметники творяться по-різному: птах — пташиний, соловей — солов Тями, горобець — горобиний, гороб'ячий; лисиця — лисячий, заєць — заячий, вовк — вовчий, сорока — сорочий, ведмідь — ведмежий, ведмедів.

 Присвійні прикметники  вживаються:

а) на позначення належності предмета людині: Шевченків «Заповіт», Франкові твори, материне слово; рідко  — тварині: соловейків спів, ластівчине гніздо;

 б) у термінологічних  словосполученнях (пишуться з малої  чі       букви): базедова  хвороба, антонів вогонь, адамове яблуко (борлак), петрів батіг (цикорій), торрічеллієва пустота, архімедова спіраль;

в)   у крилатих висловах (пишуться з малої букви): соломонове рішення, ахіллесова п 'ята, гордіїв  вузол, да-

 моклів меч, сізіфова  праця, дем 'янова юшка, крокодилячі сльози.

 Частина присвійних  прикметників вживається тепер:

а)  як географічні  назви: Київ (місто Кия), Харків (від  Харко), Львів, Васильків, Святошин, Пирятин, Козятин,

 Клавдієве, Сватове, Гречине, Маріїне;

б) як прізвища: Ковалів, Пономарів, Щоголів, Іванишин (від Іваниха), Павлишин, Ковалишин.

1.3 Творення  деяких відносних прикметників

Багато відносних прикметників утворено за допомогою суфікса -н-: народний, залізний, вчасний, професійний, комедійний, хатній, верхній.

Якщо твірна основа закінчується на н, то відбувається подвоєння — нн: район — районний, бетон — бетонний, вікно — віконний, південь — південний, осінь — осінній.

Приголосні г, к, х перед  суфіксом -н- чергуються відповідно із ж, ч, ш: дорога — дорожній, рік —  річний, втіха — втішний.

Якщо твірна основа закінчується збігом приголосних, то між ними може з'являтися вставний о або є: церква — церковний, молитва — молитовний, дно — бездонний, земля — безземельний, торгівля — торговельний, купівля  — купівельний, за готівля — заготівельний, ребро — міжреберний, відро — десятивідерний.

У прикметниках буквений, казармений, формений, потомствений вставний є виникає між твірною основою  й суфіксом -н-

У прикметниках, утворених  за допомогою суфікса -ан (-ян-), букван не подвоюється. дерев'яний, олов'яний, солом'яний, вітчизняний, весняний, горілчаний, дощаний, кожушаний, піщаний.

Велика група прикметників, що вказують на відношення предмета до дії, твориться за допомогою суфікса -льн-, який додається до основи неозначеної  форми дієслова (частина дієслова без -ти): копіювати — копіювальний, освітлювати — освітлювальний, наступати — наступальний, навчати — навчальний, свердлити — свердлильний, живити — живильний, місити — місильний.

Відносні прикметники  від іншомовних назв часто утворюються  за допомогою суфікса -ичн- (-ічн-): історія — історичний, циліндр — циліндричний, атлет — атлетичний, ідеологія — ідеологічний, хімія — хімічний, алгоритм — алгоритмічний.

Багато відносних прикметників твориться за допомогою суфікса -ов- або його варіанта -ев-: зимовий, лісовий, фірмовий, овочевий, полудневий.

У вживанні варіантів  суфікса -ов- та -ев- має значення наголос:

а) якщо наголос падає  на закінчення, завжди вживається   -ов-: нульовий, польовий, крайовий, бойовий, сторожовий, грошовий, ключовий;

б) якщо наголос падає на основу, то після м'яких і шиплячих вживається -ев-: травневий, емалевий, кореневий,

 насіннєвий, стронцієвий,  життєвий (але: життьовий), взуттєвий  (але: взуттьовйй), грушевий, плюшевий, обручевий, борщевий (але: борщовий); після твердих вживається -ов-: кварцовий, липовий, службовий.     

Префіксальний словотвір  прикметників менш продуктивний, ніж  суфіксальний. Прикметники за допомогою  префіксів

 утворюються переважно  від прикметників: прадавній, суцільний,  співзвучний, антинауковий, проурядовий, ультрамодний,

 нелегкий, неуважний.      

Частина відносних прикметників утворилася від прийменникових форм іменників одночасним додаванням префіксів  без-, на-, над-, під-, при-, поза-, від-, до-, за-, між-, перед-, серед- (прийменники, що перейшли в префікси) і суфіксів -н(ий), -ов(ий): беззвучний, безплановий, наочний, надмірний, підземний, привокзальний, позаштатний, відцентровий, доречний, захмарний, міжрядковий, передсвітанковий, Середземний.

1.4 Присвійно-відносні прикметники

На відміну від присвійних прикметників, що виражають належність індивідуальній особі (істоті), присвійно-відносні прикметники вказують на більш узагальнену віднесеність (орлина сім’я, журавлиний ключ).

Присвійно-відносні прикметники  творяться від назв людей, зрідка- від назв тварин за допомогою суфіксів -ськ (ий), -цьк (ий).

Присвійно-відносні прикметники  можуть відповідати як на питання  чий? чия? чиє?, так і на питання  який? яке? які? (ластів’яче гніздо (яке? і чиє?), дівочі уста (чиї?).