Сучасні засоби виховання підлітків в літніх таборах

Для різних дітей в силу різних причин крім позитивного досвіду  можуть бути і інші наслідки: зміни  відносин один з одним, зміни відношення до педагога-організатора або ж розвиток яких би то не було особистих навиків.

На основі вивченої літератури і власного досвіду мною неодноразово проводився тренінг для знайомства дітей у перші дні лагерної зміни. Ми обрали цей період для прикладу по причині того що:

1. Перші дні дитини у таборі особливо важкі. Вони передбачають освоєння дітей у новій обстановці, знайомство один з одним, вибір симпатій, адаптацію в колективі.
2. В організаційний період у дітей проводяться перші (а вони як відомо найяскравіші надалі) діагностики кожного члена колективу. Такий тренінг дозволить дітям відчути себе у єдиному, цілому колективі.
3. Проведення первинної діагностики і тренінгів дозволяє педагогу-організатору коректувати свою подальшу діяльність.

Враховуючи наведені вище положення я наводжу тренінг  тематично спрямований на  спілкування, вміння вступати у контакт. [дивись додаток 2]

Його ціллю являється  знайомство дітей один з одним. Завдання: створити доброзичливу атмосферу у загоні; забезпечити контакт і взаємодію всіх дітей один з одним; підштовхнути дітей до озвучування своїх думок вслух;  дати можливість дітям познайомитися та поспілкуватися один з одним.

На власному досвіді я  переконалася що такого роду тренінг  дуже допомагає дітям на початковому  етапі життя у таборі швидше познайомитися  зі своїми однолітками та  адаптуватися до умов життя у таборі.

Свято – це своєрідна  форма організації життя і  діяльності дітей, яка пов’язує їх із життям країни, виховує патріотизм, приносить радість та задоволення, наповнює новими яскравими враженнями. [Додаток 4]

В умовах літнього оздоровчого  табору успішно проходять: «День Нептуна», «День взаємних симпатій», «Вечір знайомств»…

Окремою частиною табірного  життя є конкурси, які не лише пасивно розвивають творчі здібності  дітей, але і додають присмаку боротьби, що спонукає дітей докладати більших зусиль для виконання завдань. У таборі «Лісний» МДЦ Артек наймаштабнішими були: «Візитка загону», «Конкурс массового артеківського танцю», «Зірковий дует»,  «Загадкова Україна» та багато іншого.

Одне з основних місць  у табірному житті дітей займають органи самоврядування. Що ж таке органи самоврядування в оздоровчому таборі? Це рада, створена з представників  всіх загонів, а також керівників гуртків. Представник загону обирається загальним голосуванням і представляє  на зібраннях думки і інтереси свого загону. До складу ради входить декілька комісії, завдання яких – організація різноманітної діяльності, наприклад:

1. Комісія праці і порядку (організовує прибирання території табору; веде облік санітарного стану кімнат; проводить виховну роботу з дітьми, які порушують дисципліну).
2. Комісія фізкультурно-оздоровчої і спортивно-массової роботи (організовує змагання, рухливі ігри на місцевості, ранкову зарядку, проводить спортивні вікторини, шахово-шашкові турніри);
3. Комісія організації дозвілля (сприяє організації роботи гуртків, творчих об’єднань; організовує змагання, свята, вечори, конкурси);
4. Комісія туризму і краєзнавства (організовує походи, туристичні змагання, вікторини, екологічні ігри; стежить за підтриманням належного екологічного стану території)

Органи самоуправління потрібні для того, щоб розширити уявлення  підлітків про демократію, виховувати почуття господаря (своєї організації), особисту відповідальність за загальну справу, активну позицію в колективі, формувати загальну думку про  загін, розвивати ініціативу та самостійність. [додаток  5]

3. Фізичне виховання: спортивні змагання, табірні заходи та свята.

Іще один напрямок роботи педагога-організатора у літньому оздоровчому таборі, котрий повинен виконувати в першу чергу  з урахуванням оздоровчої направленості табору – це виховання здорового способу життя.

Здоровий спосіб життя  передбачає виконання режиму дня, режиму харчування, заняття фізкультурою та спортом; виконання санітарно-гігієнічних  норм по догляду за собою (тілом, одягом, зачіскою) і приміщеннями, відмову від шкідливих звичок: куріння, вживання спиртних напоїв, наркотиків. [25, c. 346]

Основна робота у данному  випадку покладається на педагогів  фізкультури, але і педагог-організатор  повинен брати на себе велику частину  обов’язків, таких як організація акцій у боротьбі із шкідливими звичками (театр життя), залучення девіантних дітей до заняття спортом, організація рухливих ігр (у тому числі і на воді), допомога у організації туристичних походів та інше…

Однак, фізичне виховання в оздоровчих таборах має свої особливості. Вони пов’язані з контингентом дітей, різних за віком, станом їх здоров’я, рівнем фізичного розвитку. Всі оздоровчі, фізкультурно-масові та спортивні заходи потрібно проводити з урахуванням віку дітей (7-9 років, 10-13 років, 14-15 років, 16-17 років).

Виділяють такі форми фізичного виховання в таборах:

1. Оздоровчі заходи (ранкова гімнастика, загартовування сонцем, повітрям, водою, прогулянки, плавання).
2. Фізкультурна робота (екскурсії, туристичні походи, рухливі ігри, естафети, вечори, вікторини, КВК).
3. Спортивна робота (“Веселі старти”, “Козацькі ігри та забави”, турніри, змагання з різних видів спорту, спортивні ігри, товариські між табірні зустрічі зі спортивних ігор).
4. Навчально-тренувальна робота (заняття у спортивних секціях).

Для чіткого керівництва фізичним вихованням потрібно скласти перелік основних заходів. Він погоджується з начальником табору та обговорюється і затверджується на педагогічній раді.

Одним з головних видів спортивної діяльності є спортивне змагання. Розвиток фізичних якостей, засвоєння  техніки та тактики обраного виду спорту, матеріально-технічне забезпечення та багато інших факторів підготовки дитини, врешті знаходять своє вираження в загальному результаті. При цьому змагання не тільки підводять підсумок попередньої підготовки, але і самі є досить дійовим засобом психічного розвитку дитини. Соціальне значення як самих змагань, так і спортивного результату, який показав спортсмен, іноді досить велике і глибоко відбивається на долях учасників змагань, на статусі спорту та його видів, на оцінках досягнень тієї чи іншої країни. Змагання осуджують та схвалюють, рідше залишаються байдужими. Спортивне змагання є однією із загальноприйнятих у світі форм соціалізації дітей, потужним фактором підготовки людини до успіху в сучасному суспільстві.

Соціалізація - це процес і  результат засвоєння індивідом  соціального досвіду в процесі спілкування та діяльності. Вона тісно пов'язана з активністю участі суб'єкта в соціальних стосунках.

Спортивні змагання є підсумком  певного періоду підготовки, обраної методики та стратегії, перевіркою різних нововведень, включаючи психологічні. Одночасно вони дозволяють намітити перспективи та доцільність подальшої роботи.

У всій різноманітності умов спортивної боротьби змагання мають  ряд загальних психологічних особливостей:

1. Спортивне змагання  має стимулювальний вплив.

2. Ціллю виступу на  змаганнях є досягнення перемоги  або кращого результату. Це створює екстремальну ситуацію, в якій спортсмен повинен проявити максимум своїх можливостей, часто в складних умовах і при дефіциті часу.

3. Спортивні змагання  завжди мають соціальне значення, тому що їх результати стають широко відомими, мають суспільну оцінку, впливають на статус спортсмена в суспільстві, приносять йому спортивну славу, включаються в оцінку життєвих досягнень.

4. Результати виступу  на змаганнях завжди мають  особисте значення для спортсмена Вони підводять підсумки певному періоду тренування, служать перевіркою правильності або неправильності обраного шляху, доцільності або недоцільності затраченого часу та зусиль.

5. Спортивні змагання  є специфічним фактором, який  створює екстраординарні емоційно-вольові стани які можуть впливати як позитивно, так і негативно на процес і результат діяльності спортсмена.

Післязмагальні психічні стани значною мірою залежать від результату змагання. Перемога, яка дісталась у важкій спортивній боротьбі, а також досягнення запланованого результату (перемога над сильним суперником, покращання власного рекорду, виконання нормативу майстра) призводять до позитивних емоційних реакцій: стійкому почуттю задоволеності собою, гордості за свою команду, життєрадісному настрою, впевненості у своїх силах, бажанню тренуватись.

 Якщо перемога або  відносний успіх досягнуто легко,  без особливих зусиль, тоді можуть  виникнути переоцінка своїх спортивних  здібностей, зазнайство, зайва самовпевненість,  безпечність, зневажання тренувальною  роботою. Поразка або відносна  невдача, особливо, якщо спортсмен  не зумів проявити свої бійцівські якості або зустрівся з кричущою несправедливістю в оцінці результату, може викликати депресію, невпевненість у своїх силах, розчарування, заздрість, небажання тренуватись, а іноді і призвести до відмови від занять спортом.

Емоційна реакція на поразку  може бути і позитивною: виникають  стенічні емоції, критичне ставлення до своїх недоліків, підвищується працездатність на тренуваннях, збільшується число вольових проявів, зростає наполегливість у досягненні цілі. Формування спортивного характеру завжди поєднано із стенічними емоціями у відповідь на неуспіх у змаганні.

Моя практика роботи у таборі показує, що реакція дітей цілком  і повністю залежатиме від настрою, який їм дасть педагог-організатор, тому по закінченню змагань варто  проаналізувати разом із дітьми їх хід і звернути увагу на наявність  або ж відсутність проявлених якостей під час змагань і  на те, як можна вдосконалити відносини  у колективі.

Уся робота з фізичного виховання  повинна бути спрямована на те, щоб  діти повернулись додому бадьорі, загартовані  та сильні.

Свята і заходи – це важливі  частини табірної культури, які допомагають  краще зрозуміти закони життєвий устрій табору та людей, які до нього  відносяться. Кожне свято чи захід  проходить за певним сценарієм і  має певну тематику. Їх метою є  створити атмосферу дружби і доброзичливості  у колективі, а також об’єднати дітей за допомогою отриманих разом знань та вражень.

4. Підлітки-інваліди та робота з ними

Чисельність дітей-інвалідів  з фізичними, інтелектуальними, психічними та сенсорними відхиленнями серед населення нашої країни нестримно зростає. Згідно декларації про права інвалідів: інвалід – це особа, яка не може самостійно забезпечити повністю або частково потреби нормального особистого і/або соціального життя внаслідок вроджених чи набутих вад або своїх фіз. чи розумових здібностей. Таким чином, до категорії дитина-інвалід відносять дітей, які мають значні обмеження життєдіяльності, що приводять до соціальної дезадаптації внаслідок порушення росту і розвитку дитини, здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, навчанням, спілкуванням, трудовою діяльністю в майбутньому.

Найбільша проблема саме в тому, що при спілкуванні із людьми що мають серйозні порушення, особливо інтелектуального і психічного розвитку, ми відчуваємо страх, незручність і відразу. Батьки дитини-інваліда намагаються приховувати її від очей сусідів, а поїздка у транспорті стає справжнім випробуванням.

Суть проблеми полягає у відсутності необхідного морального виховання, яке приводить до порушення етичних норм поводження дітей і підлітків. Одним із вирішень данної проблеми я бачу виховання толерантного відношення сучасних дітей і підлітків до їх ровесників-інвалідів, адже попри свої недоліки вони всеодно залишаються підлітками, які прагнуть спілкування та самовираження.

Тому для педагога-організатора  визначним фактором у роботі повинно  стати відновлення емоційного контакту із такими дітьми та налагодження  відносин що будуються на довірі. Дитина повинна  стати повноправним суб’єктом, співучасником  тих чи інших заходів. Рекомендації, котрі необхідно враховувати  при вибудовуванні відносин із такою дитиною є відносно інтуїтивними і зводяться до 5 пунктів:

1. створювати атмосферу довірливого спілкування для того, щоб дитина могла абсолютно вільно виражати будь-які свої проблеми і відчувати себе приналежною до того що відбувається навколо нього.
2. вміти уважно слухати і аналізувати розповідь дитини про її життя
3. чутливо реагувати на найменші зміни у поведінці, не перебільшувати і не переменшувати небезпеку, пов’язану із виникаючими змінами.
4. бути готовим надати  невідкладну допомогу у разі небезпеки.
5. формувати соціально-психологічне середовище із якомога меншими обмеженнями, використовуючи весь комплекс компенсуючи умов і можливостей