Використання засобів наочності на уроках

 2. В залежності від основних дидактичних завдань, що реалізовуються на даному етапі навчання (М. А. Данілов, Б. П. Єсипов) - методи придбання знань, формування умінь і навичок, застосування знань, творчої діяльності, закріплення, перевірки знань, умінь, навичок .

3. Відповідно до характеру пізнавальної діяльності учнів по засвоєнню змісту освіти  (М. Н. Скаткин, І. Я. Лернер) - пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний), репродуктивний, проблемний виклад, частково-пошуковий, або евристичний, і дослідницький .

 4. З погляду участі вчителя та учня в навчальному процесі (Ю.К.Бабанський): а)методи організації і здійснення учбової діяльності ( словесні, наглядні, практичні, репродуктивні і проблемні, індуктивні і дедуктивні, самостійної роботи і роботи під керівництвом викладача); б) методи стимулювання і мотивації учіння ; в) методи контролю і самоконтролю за ефективністю учбово-пізнавальної діяльності.

         Кожна з основних груп методів у свою чергу може бути підрозділена на підгрупи і вхідні в них окремі методи. Оскільки організація і сам процес здійснення учбово-пізнавальної діяльності припускають передачу, сприйняття, осмислення, запам'ятовування учбової інформації і практичне застосування отримуваних при цьому знань і умінь, то серед методів організації і здійснення учбової діяльності необхідно виділити методи словесної передачі і слухового сприйняття інформації (словесні методи: розповідь, лекція, бесіда і ін.); методи наочної передачі і зорового сприйняття учбової інформації (наочні методи: ілюстрація, демонстрація і ін.) методи передачі учбовій інформації за допомогою практичних, трудових дій і тактильного, кінестезичного її сприйняття (практичні методи: вправи, лабораторні досліди, трудові дії і ін.)

5. Класифікації М.І.Махмутова, В.Оконя, В.А.Сластьоніна, Ільїної Т.А., Алексюка А.Н. та ін..

Наочні методи навчання умовно можна підрозділити на дві великі групи: методи ілюстрацій і демонстрацій. 
Метод ілюстрацій припускає показ учням ілюстративного приладдя: плакатів, карт, зарисовок на дошці, картин, портретів учених і ін. 
Метод демонстрацій зазвичай пов'язаний з демонстрацією приладів, дослідів, технічних установок, різного роду препаратів. До демонстраційних методів відносять також показ кінофільмів і діафільмів. Такий підрозділ засобів наочності на ілюстративних і демонстраційних історично склалося в практиці викладання. Воно не виключає можливості віднесення окремих засобів наочності як до групи ілюстративних, так і демонстраційних методів. Це стосується, наприклад, показу ілюстрацій через епідіаскоп або кодоскоп.

Методика і техніка демонстрування наочності й ілюстрування вимагає чіткої організації спостереження, визначення його мети, ознак, предметів і явищ, спостережуваних учнями. При демонструванні предметів та їх моделей особливу роль відіграє порівняння і зіставлення. Крім прийомів, що спонукають учнів до аналітичної роботи в процесі сприймання, вдаються до групування виявлених ознак. До прийомів демонстрування та ілюстрування відносять також художній словесний опис, прийоми драматизації, інсценізації літературних творів як силами учнів, так і за домопогою аудіо- та відеозасобів.

Спостереження і досліди в навчальному процесі можуть виконувати демонстраційно-ілюстративну (є засобом закріплення раніше засвоєних знань, навичок та умінь) і дослідницьку (є засобом здобуття нових знань) функції. Спостереження — це складна діяльність, що виражається у єдності сприймань і мислення. Учень ніби стає експериментатором, він аналізує процес, втручається в нього, змінює, щоб краще його пізнати.

Особливістю наочних методів навчання є те, що вони обов'язково припускають в тій чи іншій мірі поєднання їх із словесними методами. Тісний взаємозв'язок слова і наочності витікає з того, що діалектичний шлях пізнання об'єктивної реальності припускає застосування в єдності живого споглядання, абстрактного мислення і практики.

 Співвідношення методів і прийомів змінюється залежно від етапу засвоєння матеріалу, його складності, підготовленості і віку учнів. Л. В. Занковим було вивчене декілька основних форм поєднання слова і наочності: 1)  за допомогою слова вчитель керує спостереженням, яке здійснюється учнями, а знання про зовнішність об'єкту, його безпосередньо сприйманих властивостях і відносинах учні витягують з самого наочного об'єкту в процесі спостережень; 
2) за допомогою слова вчитель на підставі здійсненого школярами спостереження наочних об'єктів і на базі знань, що є у них, веде учнів до осмислення і формування таких зв'язків в явищах, які не можуть видивитися в процесі сприйняття; 
3) відомості про зовнішність об'єкту, про його безпосередньо сприймані властивості і відносини учні отримують із словесних повідомлень педагога, а наочні засоби служать підтвердженням або конкретизацією словесних повідомлень; 
4) відправляючись від здійснюваного школярами спостереження наочного об'єкту, педагог повідомляє про такі зв’язки між явищами, які безпосередньо не сприймаються учнями, або робить вивід, об'єднує, узагальнює окремі дані.

Практичні методи застосовуються в тісному поєднанні зі словесними і наочними методами навчання, оскільки практичній роботі по виконанню вправи, трудовій операції повинне передувати інструктивне пояснення педагога. Словесні пояснення і показ ілюстрацій зазвичай супроводжують і сам процес виконання вправ, а також завершують аналіз його результатів.

2.4 Види наочності та вимоги до їх використання:

У практиці роботи розрізняють пряму й опосередковану наочність.

Пряма наочність реалізується шляхом демонстрації вправ учителем, підготовленим і непідготовленим учнем, образним описом вправи, яка вивчається.

Оперування вже наявними уявленнями для формування нових уявлень спирається на так звану внутрішню, або опосередковану наочність (наприклад, отримання уявлення про нове через порівняння  з тим, що вже відоме).Суть опосередкованої наочності полягає в тому, що образ вправи, яка вивчається, передається учням за допомогою інших форм зображення (кінограм, малюнків, таблиць, діаграм та ін.).

Всі види прямої й опосередкованої наочності використовуються як на початковому етапі навчання, так і на наступних, оскільки наочність є не тільки передумовою успішного оволодіння вправами, але й обов'язковою умовою їх удосконалення.

Ефективність використання методів навчання в сучасній школі значною мірою обумовлене наявністю матеріально-технічних засобів.

Технічні засоби навчання розрізняють: за особливостями використовуваного матеріалу (словесний, образотворчий, конкретні мовні одиниці та схематичний показ); за видом сприйняття (зорові, слухові, наочно-слухові, аудіо, візуальні та аудіовізуальні); за способом передачі матеріалу (за допомогою технічної апаратури чи без неї — традиційним способом; в статиці чи динаміці; готові таблиці та матеріали для їх складання; картини, моделі, кінокадри, плівки); за організаційними формами роботи з ними (фронтальна — на основі демонстраційних засобів та індивідуальна — на основі розданого учням образотворчого матеріалу).

За критерієм відображення дійсності засоби наочності поділяють на такі види:

1. Перша група – природна наочність (наочність речова).

До першої групи відносяться реальні, або натуральні, предмети, явища, використовувані в класі, в школі ( наприклад, мінерали, рослини, невеликі тварини: кролик, білка; комахи) і за межами школи (під час екскурсії, виїздів на природу та ін.)

Її різновидом є эксперементальна наочність, що припускає ознайомлення учнів в ході проведення експерементів і дослідів з процесами і явищами, що відбуваються в реальній дійсності (наприклад, хімічні реакції, явище електричного розряду тощо).

Нескінченна безліч предметів, явищ навколишнього світу не може бути віднесено до навчальних наочних посібників і засобів. Натуральній предмет стає натуральним приладдям, якщо він використовується в учбовому процесі.

Перевага цієї групи наочного приладдя, в тому, що вони зближують теорію з життям. Учням легко пов'язати теоретичні положення з уявленням реальних процесів, які відбиті в теорії.

 Тут більше самостійного  значення «живого» експоната, тому  й готовність до його сприймання значно вища.

2. Зображальні (образно-опосередковані) засоби – картинна і картинно-динамічна, об'ємна  та звукова наочність. Цінність їх у тому, що вони в яскравій образній формі відображають складні предмети і явища. Натуральні предмети замінюються їх моделями – об'ємними: опудала, муляжі, моделі, панорами, геометричні фігури;  - і площинними: картини, малюнки, фото, екранні засоби ).

Вчитель на уроці часто використовує приладдя цієї групи.Їх перевага в тому, що вони можуть замінити реальний предмет та умови його життя певними моделями, зображеннями. Адже реальний предмет часто показати в класі важко або неможливо (наприклад, крупних або вимерлих тварин, історичні епізоди, природні зони і ін.). Ця група наочного приладдя дозволяє формувати різноманіття уявленнь про всесвіт, про різні сторони життя природи і людини. Учні з великим інтересом і краще розуміють учбовий матеріал.

Екранні засоби. До них належать транспаранти, діапозитиви, діафільми, дидактичні матеріали для епіпроекції.

Транспарант є екранним засобом зорової наочності, ефективним завдяки своїм високим демонстраційним властивостям: фронтальності, контрастності, яскравості тощо. Інформацію з екрана учні розглядають емоційно, що сприяє зосередженню їх уваги на об'єктах вивчення, а це важливо для інтенсифікації, підвищення ефективності навчального процесу.

Останнім часом перевагу надають динамічним засобам унаочнення, які, порівняно із статичними, стимулюють творче мислення учнів. Чуттєві образи, що послідовно змінюються і наочно відображають логіку розумових дій, полегшують першу фазу засвоєння навчального матеріалу. Головна перевага динамічних засобів унаочнення полягає в тому, що вони викликають мимовільну увагу учнів до образів, які послідовно змінюються і сприяють перетворенню її в стійку, свідомо контрольовану увагу.

Особливо цінними з погляду дидактики є динамічні транспаранти з переставними деталями, завдяки яким учні сприймають не готовий матеріал, а активізують свою пізнавальну діяльність. Зміст і логічна побудова схематичного динамічного зображення полегшують перехід від чуттєвого сприйняття до абстрактного мислення.

Динамічні транспаранти можуть бути представлені серією рисунків-накладок на прозорих плівках, набором окремих накладних деталей, поєднанням зображень на прозорій основі та накладних деталей, стаціонарними динамічними моделями для демонстрації на графопроекторі.

Діафільми і діапозитиви, на відміну від динамічних транспарантів, у яких використовується і мовний, і зображувальний матеріал, будуються на зображеннях. Основою зорового ряду в них є малюнок.

Діафільми — своєрідна екранна розповідь, що передбачає сюжетну організацію матеріалу, діапозитиви — окремі ілюстрації певних явищ, пов'язаних лише методичним задумом, а не сюжетом.

Проектування кадрів діафільму, діапозитивів забезпечує крупноформатне, чітке, яскраве зображення, що полегшує сприйняття матеріалу, дає яскравіше уявлення про предмет, явище, ситуацію. Екран, що світиться, концентрує увагу учнів на зображенні, розвиває спостережливість, стимулює пізнавальну діяльність. Субтитри (міжкадровий текст), запитання і відповіді визначають методику їх використання у навчальному процесі.

Моделі, муляжі як наочні засоби навчання є точною копією певного об'єкта. Такі засоби наочності допомагають сформувати у дітей правильне уявлення про певний предмет, його властивості.

 Цінність їх у тому, що вони в яскравій образній формі відображають складні предмети і явища. При їх використанні необхідно звертати увагу на внутрішню суть зображень, маючи на меті навчити учнів читати картину, бачити головне в ній (ідею, основний зміст). Так само слід спрямовувати сприймання учнів на найістотніші ознаки й особливості предметів, представлених у вигляді макетів, муляжів, скульптур (загальна структура предмета, основні його частини, взаємозалежність між ними).

 Засоби слухової наочності. Сприяють виробленню літературної вимови, наголосу, інтонації тощо. При їх компонуванні максимально використовують дидактичний матеріал підручника, озвучуючи тексти, вправи, пов'язані з формуванням навичок правильної вимови. У звукових посібниках доцільно використовувати додатковий матеріал — вправи з наголошування і вимови, віршові тексти.

Складний мовний матеріал групують за спільними і відмінними ознаками.  При їх використанні важливо подбати про психологічний настрій зацікавленості. На уроках розвитку зв'язного мовлення озвучують окремі фрагменти літературних творів, розширюючи уявлення учня про емоційне забарвлення тону, можливості інтонації.

Звукова наочність припускає використання звукових засобів для відтворення звукових образів, і перш за все звукозаписи художнього читання уривків літературних творів, записи іноземної мови і звукових зображень.

До змішаних аудіовізуальних засобів відносяться звукові кінофільми, що відтворюють реальну дійсність в якнайповнішій і живішій формі, а так само відеозаписи, діафільми із звуковим супроводом.

Діафільми із звуковим супроводом поєднують два основних засоби створення ситуації — зображення і слово, їм властива мобільність: звуковий супровід можна підключати і відключати, використовувати вибірково, повторювати потрібну частину фонограми. Це відрізняє їх від кінофільмів, розширює організаційно-методичні можливості для поєднання зорової та слухової наочності, особливо на уроках розвитку мовлення.