Дослідити пам'ять особистості як пізнавальний процес

Так, наприклад, при проведенні методу заучування, випробуваному пропонують завчити ряд елементів (склади, слова, числа, фігури і т.п.) до критерію їх безпомилкового відтворення в будь-якому порядку. Для цього ряд об'єктів пред'являють кілька разів. Та кількість повторень пред'явлення ряду об'єктів для безпомилкового повторення випробуваним є показником запам'ятовування. Пропонуючи випробуваному повторно відтворити графік об'єктів через певні проміжки часу можна побудувати графік забування. Таким чином, метод заучування дозволяє експериментатору простежувати динаміку процесів запам'ятовування і забування матеріалу різного обсягу та змісту. 
Наведемо приклад методики «Дослідження процесу заучування». В якості експериментального матеріалу тут виступають не пов'язані за змістом слова. Матеріал представляється слуховим способом. Випробуваному пропонується ряд з 12 слів з вимогою його завчити до безпомилкового відтворення в будь-якому порядку. Після кожного пред'явлення ряду випробуваний відтворює його. Ряд повторюється через 5 с після закінчення відтворення. Утримані елементи фіксуються в протоколі знаком «»; якщо випробовуваний називає слово, якого раніше не було, то воно записується в примітках до протоколу. Досвід проводиться до повного заучування всього ряду. 
Після закінчення досвіду експериментатор фіксує в протоколі сло-весни звіт випробуваного про мнемічних прийомах, які він використовував з метою запам'ятовування. У висновку підраховується загальна кількість правильно відтворених слів при кожному повторенні, підраховується частота відтворення кожного слова і підбиваються висновки про процес запам'ятовування.

 Загальна  характеристика процесів пам’яті. Мнемічні властивості особистості.

Особливістю пам'яті  є те, що її складові виступають водночас і як автономні процеси. Звичайно, можливе таке їх поєднання, як-от у  короткочасній пам'яті, коли всі  процеси здійснюються послідовно, один за одним, і процес запам'ятовування одразу переходить у зберігання, а невдовзі й у відтворення (застосування), як і в забування відразу ж після використання. Однак у більшості випадків кожний із процесів пам'яті може здійснюватися самостійно. При цьому інші процеси можуть бути відстроченими в часі або й не відбутися зовсім. Школяр, наприклад, добре вивчивши математику й фізику, не певен, що він десь ще використає набуті знання, крім іспитів у школі.

Процеси пам'яті  треба розглядати в єдності, і  не тільки в зовнішніх зв'язках і взаємній зумовленості, а й у більш тісних відносинах взаємного проникнення і закономірних переходах одного процесу в інший. Зрештою, без запам'ятовування і збереження не може бути відтворення і забування, бо треба щось запам'ятати, щоб потім відтворити чи забути. Отже, пам'ять являє собою складний, але єдиний і безперервній процес. Його детермінують і об'єднують діяльність особистості та її спрямованість на досягнення мети. Аналізуючи окремі процеси пам'яті, доводиться абстрагуватися під зв'язків і визначати кожний з них за домінуючими ознаками.

Запам'ятовування — це закріплення образів сприймання, уявлень, думок, дій, переживань і зв'язків між ними через контакти нових даних з набутим раніше досвідом Процес запам'ятовування відбувається у трьох формах: відбиття, мимовільного й довільного запам'ятовування.

Первинне відбиття нерідко відіграє вирішальну роль у  запам'ятовуванні, становить основу для закріплення матеріалу. Іноді, посилюючись інтересом та емоціями, це викликає навіть ейдетичні образи — цілісне сприйняття предмета або явища, насичене подробицями (рис. 1).

Рис. 1. Схематичний матеріал для запам'ятовування

Мимовільне  запам'ятовування виступає як продукт  і умова здійснення пізнавальних і практичних дій або результат багаторазового повторення. Це досить продуктивна форма запам'ятовування, яка до того ж не вимагає спеціальних зусиль для засвоєння. Запам'ятовування здійснюється в процесі виконання завдань ніби саме по собі. Активно діючи з об'єктами, людина мимохідь їх запам'ятовує. Якщо запам'ятовування ще й пов'язане з досягненням мсти діяльності, то його ефективність значно зростає.

Так, в експерименті учням пропонувалось розв'язувати  серію простих арифметичних прикладів, при цьому не ставилося завдання щось запам'ятати, а потім пропонувалося відтворити один з рядів чисел, що використовувалися в експерименті. Відповіді виявилися значно ефективнішими, ніж при довільному запам'ятовуванні.

Незважаючи  па ефективність мимовільного запам'ятовування, провідною формою запам'ятовування вважається довільне. Воно дає змогу запам'ятати те, що треба в даний момент, і настільки, щоб забезпечити успіхи в навчанні, розвитку, виконанні завдань. Це вимагає часу й додаткових зусиль, проте забезпечує необхідний рівень готовності індивіда до виконання певних завдань. У процесі навчання іноді доводиться вдаватися до такої спеціальної мнемічної діяльності, як заучування, щоб зберегти в пам'яті той чи інший матеріал. Щоб краще зберегти в пам'яті матеріал, учень

повторює його, застосовує у своїй діяльності, логічно обробляє, вживає мнемотехнічні прийоми та залучає інші види запам'ятовування (читання уголос) тощо (рис. 2).

Збереження  — це процес утримання в пам'яті  відомостей, одержаних у ході набування досвіду. Великою мірою він залежить від якості та глибини запам'ятовування, використання матеріалу пам'яті в своїй діяльності. Без використання матеріал пам'яті поступово забувається.

Забування —  процес, протилежний збереженню, і  виявляється він у тому, що актуалізація забутих образів чи думок утруднюється або стає взагалі неможливою. Цей процес грунтується на явищі гальмування умовно-рефлекторних зв'язків під впливом різних чинників і згасання слідів, що утворилися раніше (рис. 3).

Рис. 2. Етапи логічного  запам'ятовування

Цікавими щодо цього є думки 3. Фрейда, який пов'язував забування з потребами, емоціями, мотивами діяльності. Він ствердь-жував, що часто причиною забування є це зовсім усвідом-люваний мотив — небажання пам'ятати. Негативні емоції, брак потреби теж сприяють виникненню умов для підсвідомого забування. Люди нерідко схильні швидше забути неприємне, уникнути згадок про сумні випадки в своєму житті, позбавитись усього, що викликає внутрішній протест, негативні переживання, порушує комфорт.

Проте неможливість згадати який-небудь матеріал ще не означає, що він цілком і назавжди втрачений і більше не є надбанням досвіду індивіда. Адже часто ми згадуємо речі, які вважали остаточно забутими. Загальновідомі факти згадувань людьми далеких подій у періоди піднесення і потрясінь, під час сну і в гіпнотичному стані, під впливом нагадувань тощо. Цікавими є також згадування в старечому віці окремих відомостей із життя періоду дитинства та юності. Відомо, що забутий матеріал відновлюється значно легше й швидше, ніж запам'ятовується вперше. Тому ймовірно, що запам'ятований матеріал не стирається при забуванні повністю, як з магнітної плівки звукозапису, а стає якоюсь мірою неусвідомлюваним і вимагає для відновлення певних умов.

Обидва процеси  — збереження і забування —  перебувають у певній динамічній рівновазі. З одного боку, до пам'яті постійно надходять нові матеріали запам'ятовування. Раніше засвоєні знання взаємодіють із новими, вступають у нові зв'язки, уточнюються і диференціюються, узагальнюються і перекодовуються. З іншого — матеріали пам'яті забуваються, стають непридатними для практичного використання. Досвід у свідомості успішно зберігається, якщо він поновлюється і збагачується, інакше дані досвіду втрачають сенс, притуплюються і зникають, коли боротьба цих двох процесів відбувається не на користь збереженню.

Забуваються всі  здобутки досвіду, і з тим більшою  інтенсивністю, чим менше вони залучені в роботу. Менш стійке, тимчасове забування може бути наслідком гальмування за законами негативної індукції або позамежного навантаження. Відоме явище ремінісценції, коли внаслідок негативної індукції й позамежного гальмування відтворення зразу після запам'ятовування не таке повне, ніж після відпочинку. Сильні подразники під час заучування утруднюють утворення нових зв'язків, послаблюють раніше засвоєні знання (проактивне й ретроактивне гальмування). В навчальній роботі важливо відрізняти тимчасове забування, що вимагає ліквідації впливу негативних умов, від забування, яке можна усунути тільки повторенням або заучуванням знову.

Існують форми  забування, які спричинені більш стійкими відхиленнями, навіть хворобливими порушеннями. Серед них часто трапляються різні форми амнезії — хворобливого забування подій власного життя за певний відтинок часу («провали пам'яті»). Виникають вони внаслідок травм мозку або інших захворювань. Спостерігаються забування подій, що відбувалися безпосередньо після травми мозку (антероградна амнезія), подій, що передували травмі (ретроградна амнезія), подій під час хвороби (ретардована амнезія), поступове погіршення пам'яті та її втрата (прогресивна амнезія). Виділяють також різновиди порушення пам'яті: гіпомнезія — послаблення пам'яті, парамнезія — плутані обмани пам'яті, гіперемнезія — посилення пам'яті у формі загостреної репродукції. У випадках загострення названих явищ виникає потреба лікарського втручання.

Відтворення —  процес відновлення збереженого  матеріалу пам'яті для використання в діяльності та спілкуванні — полягає у пожвавленні або повторному збудженні раніше утворених у мозку нервових зв'язків. Розрізняють два види відтворення: впізнавання і згадування.

2.4. Дослідження факторів, що впливають на збереження   матеріалу в пам'яті

Факторів, які впливають на збереження матеріалу в пам'яті, не-скільки. Експериментального дослідження вимагають такі фактори, як рід проміжної діяльності між завчанням і відтворенням, її тимчасова локалізація в інтервалі між завчанням і відтворенням, тривалість інтервалу, ступінь первісного заучування і т.п. Результати ряду дослідження ретроактивного гальмування (так називається погіршення відтворення в тих випадках, коли в проміжку між завчанням і відтворенням відбувається розумова діяльність суб'єкта) є особливо сильним, якщо проміжна діяльність між завчанням і відтворенням є гомогенною, тобто схожою з початковим заучування. У зв'язку з цим, дослідженню повинні, в першу чергу, піддатися ефекти ретроактивного гальмування. Зупинимося детальніше на декількох методиках дослідження ефектів ретроактивного гальмування і інтерференції мнемічних слідів. 
Перша методика включає в себе три досвіду, які будуються за однаковою схемою і відрізняються один від одного тільки характером висунутого для запам'ятовування матеріалу: у першому досліді пред'являються пов'язані між собою слова, у другому - не пов'язані, в третьому - безглузді склади. Випробуваному в кожному досвіді послідовно на слух пред'являють три ряди з 4, 6 і 8 елементів з пропозицією відтворити в тому ж порядку. Випробуваний повинен відтворити елементи 4 рази: перший раз безпосередньо після пред'явлення, вдруге після паузи в 15 с., Третій раз після множення у себе двох двозначних чисел (гетерогенне відволікання), четвертий раз - після гомогенного відволікання - запам'ятовування ряду інших об'єктів (наприклад, ряду слів, складів та ін.) Відтворені елементи експериментатор фіксує в протоколі. Після кожного досвіду фіксуються дані словесного звіту випробуваного й спостереження експериментатора. Після проведення досліду, за допомогою формули, підраховується коефіцієнт ретроактивного гальмування. По кожному досвіду експериментатор аналізує вплив пауз і відволікань на продуктивність відтворення і характер його помилок. При порівнянні результатів, отриманих у всіх трьох дослідах, оцінюються відмінності у відтворенні пов'язаних і непов'язаних слів, а також безглуздих складів. Також зіставляється вплив пауз і відволікань на відтворення матеріалу різного ступеня свідомості. 
Наступна методика належить Ф.Д. Горбова [10, с. 123]. Її метою є виявлення минущих порушень оперативної пам'яті по ходу і в зв'язку з даною оперативною діяльністю. Випробуваному на екрані дисплея послідовно з часом експозиції 2 з пред'являють цифри, перед якими стоїть знак додавання і віднімання. Завдання випробуваного складати (або віднімати в залежності від стоїть знака) пред'явлене число з останнім отриманим результатом. Сума (або різницю) у всіх випадках не перевищує 9. отриманий результат в кожній пробі випробуваний вказує за допомогою миші на цифровому табло з 10 цифр - від 0 до 9. У ході експерименту, несподівано для випробуваного, перед пред'явленням черговий цифри з'являється яскравий спалах, яка повинна викликати ретроградну амнезію (руйнування мнемічної сліду). У досвіді 50 вистав, з яких у випадковому порядку вибираються 10, яким передує яскравий спалах. В процесі обробки результатів виявляються можливі помилки, що носять характер ретроградної амнезії, тобто виникають за рахунок стирання останнього результату і заміни його передостаннім.

Впізнавання —  це відтворення якого-небудь об'єкта в умовах повторного його сприйняття. Побачивши людину вдруге, ми можемо пригадати, що вже десь її бачили, а потім пригадати й характерні риси її поведінки. Проте це завжди впізнавання повне і достатньо визначене. Часто ми переживаємо відчуття, що бачимо когось знайомого, але не можемо ототожнити його з певною людиною. Або впізнали саму людину, але не згадуємо всіх обставин, пов'язаних з нею.

Набагато складніше  впізнавання пов'язане з мовою. Воно дуже важливе в навчанні: на основі словесних описів ми можемо впізнати об'єкти, яких ніколи не бачили. Тільки завдяки словесній установці  впізнавання може набувати довільного характеру.

Згадування  — це відтворення попереднього досвіду  відповідно до змісту й завдань діяльності. Воно буває мимовільним (наприклад, ненавмисне згадування) або довільним, коли ставиться репродуктивне завдання, робиться вольове зусилля, організуються спеціальні мнемічні дії.

Якщо матеріал добре запам'ятований і міцно  закріплений, то згадування проходить легко. Однак часом нам не вдається згадати щось потрібне одразу. Таке згадування вимагає напруження розумових зусиль, переборення труднощів і називається пригадуванням. При цьому людина вирішує іноді досить складні мнемічні задачі, аналізує умови, обдумує логічні зв'язки, залучає все відоме, по-новому його впорядковує, глибше усвідомлює завдання, виявляє активність і наполегливість. Як один з різновидів відтворення виділяють спогади — локалізовані в часі й просторі згадування людини про своє минуле життя, переважно в яскравій образно-логічній формі, з усіма обставинами. Такі спогади про визначні події свого життя часто пов'язані з переусвідомлюванням їхнього суспільного значення, що сприяє розвиткові громадянських якостей людини. У спогадах вона передає не тільки факти, а й ставлення до них. Тому з віком спогади багаторазово переживаються, стають складовою частиною духовного життя, джерелом мудрості.

Особистісні особливості  пам'яті полягають в індивідуальних поєднаннях видів пам'яті, специфіці  окремих процесів і властивостей, змісту надбань і професійній спрямованості. Важливою рисою мнемічних властивостей особистості є розвиток пам'яті, її продуктивність і місце в загальній структурі якостей особистості. Значення має і те, які типи вищої нервової системи лежать в основі психічної діяльності, в тому числі і мнемічної.

Індивідуальні відмінності в пам'яті людей  виявляються в особливостях процесів і змісту пам'яті (рис. 4). Відмінності в процесах визначаються рівнем розвитку, швидкості, точності, міцності, мобільності й готовності до відтворення. Є люди з доброю пам'яттю. Здебільшого це дар природи, який треба розвивати. А є люди, яким менше поталанило, їм важко запам'ятати кілька слів, важче вдається надолужувати прогалини й виправляти недоліки. Розвиток пам'яті в онтогенезі не на користь останніх, бо темпи їх розвитку набагато відстають від обдарованих пам'яттю.