Модель соціально-педагогічного патронажу сімей з розумово відсталими дітьми

Мета соціально-педагогічного  патронажу сімей:

• формування в дитини з раннього віку загальнолюдських цінностей;
• надання дитині допомоги та підтримки в самоствердженні та в прагненні до повноцінного життя;
• підвищення готовності сім'ї до планового народження дітей, виконання виховної функції та первинної соціалізації дитини;
• формування педагогічної культури батьків;
• виховання дитини, виходячи з її інтересів і поваги до батьків;
• створення сприятливого сімейного мікроклімату та зміцнення інституту сім'ї.⁴

Завдання соціально-педагогічного  патронажу сім'ї:

• організація цілеспрямованої фахової допомоги сім'ї у вирішенні її соціальних і психолого-педагогічних проблем;
• допомога сім'ї у створенні доцільних психолого-педагогічних умов виховання дитини відповідно до її віку, індивідуальних особливостей та потреб вчасного і всебічного розвитку;
• формування соціально-педагогічної компетенції сім'ї — набуття членами сім'ї соціально-педагогічних знань і навичок, достатніх для реалізації завдань повсякденного життя, які виникають під час спілкування з оточенням.⁵

 

1.2. Функції та  етапи проведення соціально-педагогічного  патронажу сімей з розумово відсталими дітьми

Етапи соціально-педагогічного  патронажу сімей, котрі виховують  розумово відсталих дітей⁶:

Етапи соціально-педагогічного  супроводу	Структура практичного впровадження соціально-педагогічного супроводу	Залучені учасники процесу  соціально-педагогічного супроводу
Діагностичний	- фіксація сигналу проблемної  ситуації;   - розробка плану проведення  діагностичного дослідження; - пошук можливих варіантів  вирішення проблемної ситуації;	- встановлення довірчих  стосунків з усіма учасниками  проблемної ситуації; - обговорення  проблеми;   - оцінка можливостей  на шляху розв'язання проблемної  ситуації
Консультативно-проективний (етап домовленості)	- обговорення позитивних  та негативних сторін різних  способів вирішення проблемної  ситуації;   - створення прогнозу  ефективності можливого способу вирішення проблемної ситуації;   - обрання різних методів  допомоги в проблемній ситуації;   - розподіл обов'язків  для реалізації плану виходу  з проблемної ситуації;   - визначення послідовності  дій щодо реалізації плану  виходу з проблемної ситуації;   - уточнення терміну виконання  та коригування планів	-враховується бачення проблеми самою дитиною
Дієвий етап	- забезпечення досягнення  бажаного результату;   - залучення зовнішніх  спеціалістів (психолога, медичних  робітників, юриста та ін.)	- допомога всім учасникам  проблемної ситуації;   - координування процесом  соціального патронажу

Соціально-педагогічний патронаж базується на таких функціях: ⁷

• виховна (що передбачає формування педагогічної компетенції сім'ї) – процес позитивної соціалізації дітей та батьків, спря-мований на вдосконалення, досягнення успіхів у конкретних життєвих ситуаціях на засадах компетентності, етики і мора-лі; вміння орієнтуватися у суспільних взаєминах; адаптацію батьків та дітей під час навчання та виховання дітей відповідно до вікових можливостей і соціальних потреб; допомога в під-готовці до школи дітей, на яких не поширюється суспільне до-шкільне виховання; здатність до прийняття, розуміння і поваги інших;
•   соціально-правова, що проявляється у піклуванні держави про сім'ю, дітей, у їх правовій підтримці та захисті; формуванні пра-вової компетентності та культури сім'ї шляхом ознайомлення із чинним законодавством;
• соціально-реабілітаційна, яка передбачає виховну, освітню й певну опікунську роботу з неблагополучними сім'ями і сім'ями груп ризику.

 

 

 

 

 

 

1.3. Положення розумово  відсталої дитини в сім'ї

Більше половини сімей  негативно впливають на розвиток розумово відсталої дитини, і лише близько 40% сімей мають позитивний вплив. При цьому слід зазначити, що навіть у тих сім'ях, де відношення до дитини правильне, батьки в більшості  випадків діють, керуючись лише власним  розумінням ролі виховання, не розбираючись в його специфіці.

 Майже 70% батьків маленьких  дітей схильні переоцінювати  їх здібності, а 25% - недооцінюють. Тільки 5% батьків правильно оцінюють  можливості своїх дітей. Отже, більшість з них потребують  допомоги фахівців у цьому  питанні. 

 Вихованням дитини  займаються в основному матері, лише в 24% випадків − батько і мати, а приблизно в 6% родин дитиною ніхто не займається.

Характерними порушеннями  батьківської поведінки у разі народження хворої дитини є: гіперопіка, стиль "фобія втрати дитини", прихована або відкрита відчуженість, пов'язана з психічним станом дитини. Найбільш тяжким наслідком гіперопіки є відставання в психічному розвитку дитини.

Гіперопіка може бути пов'язана з невір'ям у сили дитини, його можливості, а також з "фобією втрати дитини". Гіпертрофований страх за дитину передається від матері самій дитині, формуючи у нього "уникання" поведінки і визначаючи формування його симбіотичного зв'язку з матір'ю. У таких випадках мова не йде навіть про елементи самостійності у дитини.

Емоційне відкидання найчастіше має місце, коли дитина не виправдовує  очікувань батьків, не задовольняє  їх соціальних амбіцій, що проявляється у підвищеному рівні тривожності  у дитини, його педагогічної занедбаності, відставанні в психічному розвитку і девіантну поведінку у більш  старшому віці.

 Недостатня чуйність  батьків виражається у несвоєчасному  і недостатньому відгуку на  потреби дітей, нехтуванні їхніми  почуттями. Вони можуть виявляти  надмірно сильні реакції на  відхилення в поведінці дитини  і не помічати позитивних явищ. Нечуйність батьків, особливо  матерів, створює ситуацію, що більш сповільнює розвиток дитини, сприяє порушенню його поведінки. Прихильність до матері - необхідна стадія психічного розвитку. Користуючись підтримкою матері, дитина набуває впевненості в собі, стає активним у пізнанні навколишнього світу. Для дитини, відстає в психічному розвитку, актуальність такої підтримки очевидна.

 Фахівці повинні допомогти  батькам знайти адекватний стану  дитини стиль виховання, в якому  головним завданням буде баланс необхідної опіки та вимог, що пред'являються дитині на різних етапах його розвитку.

  Найбільш ефективними формами роботи при порушеннях стилів виховання є: сімейна психотерапія, групова психотерапія з матерями, робота з декількома батьківськими парами, індивідуальна психотерапія.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Характеристика та особливості сімей з розумово відсталими дітьми

2.1. Допомога соціального педагога у вихованні розумово відсталої дитини в сім'ї

Сім’я – форма людської спільноти, що склалася з поєднаного шлюбом подружжя, їх дітей (власних чи усиновлених), а також, у деяких випадках, із інших осіб, поєднаних родинними зв’язками.

Надаючи допомогу сім'ї, соціальний педагог дає батькам повну інформацію про особливості їхньої дитини: вказує специфічні позитивні й негативні особливості, слабкі і сильні сторони, підкреслюючи останні.

 Він на прикладах  переконує батьків, що хвора дитина, як це не парадоксально, є не стільки тягарем для неї, скільки джерелом їхнього духовного зростання. Щоденне спілкування з дитиною докорінно змінює їхній світогляд, батьки стають гуманнішими, мудрішими, усвідомлюючи, що всі люди мають право на існування і любов незалежно від того, схожі вони або несхожі на інших, навчаються вони чи ні. Таке "прозріння" батьків є благом для обох − батьків і дитини − і відіграє вирішальну роль у гармонізації сімейних відносин. Дитина пробуджує в матері її творче начало. Починаючи допомагати власній дитині, вона творчо підходить до його виховання і ділиться своїм досвідом з оточуючими.

Соціальний педагог нагадує батькам про необхідність зберігати фізичне і психічне здоров'я. Для цього корисно виконувати деякі рекомендації щодо загального режиму, а також володіти окремими прийомами аутогенного тренування. Уміння керувати своїм диханням, сприяє регуляції емоційного стану, особливо в стресових ситуаціях.

 Спеціаліст роз'яснює  батькам важливість збереження  контактів з соціальним оточенням,  що сприяє соціальній адаптації  дитини. При цьому не варто  вселяти дитині, що вона хвора. Потрібно використовувати всі засоби, щоб виховати дитину життєрадісною, активною та впевненою у своїх силах. Корисно хвалити дитину при сторонніх, підвищуючи її самооцінку.

 Важливо зберегти в  родині єдність і узгодженість всіх вимог до дитини. Узгоджений вплив, єдиний підхід допомагає швидше сформувати навички та вміння дитини, соціально прийнятна поведінка. Діти намагаються наслідувати батьків. Тому різні підходи батьків, особливо грубість одного з них, викликають емоційний стрес. Зниження вимог щодо навичок охайності, самообслуговування, посильної праці в сім'ї, турботи про близьких повинно бути мінімальним.

 Батьки повинні організувати  охоронний режим, який вберігає і в той же час зміцнює нервову систему дитини. Режим звільняє дитини і батьків від непотрібних зусиль. Необхідні звички формуються повільно, тому їх треба відпрацьовувати довго і завзято в умовах дотримання режиму.

 Важливо, щоб батьки  активно і систематично спостерігали  за розвитком своєї дитини  з народження. Це допоможе вчасно  звернути увагу на ті особливості  дитини, з приводу яких слід  порадитися з фахівцями. 

 Корисно фіксувати  в щоденнику свої спостереження  і ті прийоми, які виявилися  ефективними. Це допоможе критично  оцінити своє ставлення до  дитини, врахувати успіхи та невдачі. 

 Треба вчити дитину  орієнтуватися в навколишньому  світі, спілкуватися з людьми. Слід знайомити дитину з різними  явищами навколишнього світу  в природних для них умовах. Дитина повинна знати, де і  як купується їжа, вміти самостійно доглядати за собою та інше. Предмети пізнаються в різних ситуаціях: на малюнку, в книзі, в процесі малювання, ліплення, ручної праці.

 Малюка спонукають  не тільки відповідати на питання,  а й робити висновки, оцінювати  свої і чужі дії, розповідати.  У процесі такого виховання у дитини розвивається пізнавальна діяльність, увагу, мислення, пам'ять, мова, необхідні навички й уміння. Вся діяльність дітей повинна супроводжуватися емоційним залученням. У грі з дитиною мама повинна коментувати його дії, повторювати фрази в декількох варіантах, у різних типах комунікативних висловлювань (повідомлення, питання, спонукання, заперечення).

 Таким чином, виховання  дитини з порушенням інтелекту  в сім'ї включає роботу батьків  за такими основними напрямками:

• постійна стимуляція психічного розвитку, відповідна віковим та індивідуальним особливостям дитини;
• створення сприятливих умов для навчання і охорони його режиму;
• формування емоційно-позитивного, предметно-практичного та мовної взаємодії дитини з батьками.

Це сприятиме соціальній адаптації дитини та попередження формування патологічного поведінкового стереотипу. Критерієм правильного виховного  підходу може служити стан психофізіологічного  комфорту в дитини та інших членів сім'ї.

Ткачова В.В. виділяє такі основні напрями роботи з сім’єю, котра виховує розумово відсталих дітей:

• Гармонізація сімейних взаємин.
• Корекція психологічного стану матері.
• Корекція дитячо-батьківських відносин.
• Допомога в адекватній оцінці можливостей дитини (як фізичних, так і психологічних).
• Навчання матері спеціальним корекційним і методичним прийомам, необхідним для проведення занять з дитиною в домашніх умовах.
• Навчання матері спеціальним виховним прийомам, необхідним для корекції особистості дитини. ⁸

  Орієнтуючись на ці напрямки, соціальний педагог та інші спеціалісти вирішують наступні завдання:

  1.Корекція неконструктивних форм поведінки матері, таких як агресивність, необ'єктивна оцінка поведінки дитини, негативні бажання, прагнення втекти від труднощів, примітивізація поведінки, пов'язана зі зниженою самооцінкою.

 2.Формування розуміння матір'ю проблем її дитини, а саме:

• Поступовий відхід від позиції, що заперечує наявність проблем ("Він у мене такий же, як всі"), і позиції протиставлення себе соціуму і перехід в позицію взаємодії ("А як його навчити? Я не вмію").
• Поступове виключення проблем гіперболізації проблем дитини, уявлення про безперспективність розвитку дитини ("Ні, з нього ніколи нічого не вийде").
• Підвищення особистісної самооцінки матері у зв'язку з можливістю побачити результати своєї праці в успіхах дитини.

  3.Корекція внутрішнього психологічного стану матері: переживання, пов'язані з психофізичної недостатністю дитини, повинні поступово перейти в усвідомлення можливостей дитини, в радість від його маленьких успіхів.