Основні теорії осоистості

 

Невротичні тенденції  особистості за К. Хорні

Надлишкова потреба	Прояви у поведінці
1. У любові і схваленні	Невгамовне прагнення  бути улюбленим і бути об’єктом захоплення з боку інших; підвищена  чутливість і сприйнятливість до критики, знехтування або недружелюбності.
2. У керівному партнері	Надмірна залежність від  інших і страх одержати відмову  або залишитися на самоті; переоцінка любові – переконаність у тому, що любов може вирішити усе.
3. У чітких обмеженнях	Превага такого життєвого  стилю, при якому першорядне значення мають обмеження і встановлений порядок; невимогливість, задоволення  малим і підпорядкування іншим.
4. У владі	Домінування і контроль над  іншими як самоціль; презирливе ставлення  до слабкості.
5. В експлуатуванні інших	Побоювання бути використаним іншими або страх виглядати «тупим»  у їхніх очах, але небажання  почати що-небудь, щоб перехитрити  їх.
6. У суспільному визнанні	Бажання бути об’єктом захоплення з боку інших; уявлення про себе формується залежно від суспільного статусу.
7. У захопленні собою	Прагнення створити свій прикрашений  образ, позбавлений вад і обмежень; потреба в компліментах і лестощах з боку оточуючих.
8. У честолюбстві	Сильне прагнення бути найкращим, незважаючи на наслідки; страх  невдачі.
9. У самодостатності і  незалежності	Уникнення будь-яких відносин, що припускають взяття на себе будь-яких зобов’язань; дистанцюнування від  усіх і всього.
10. У бездоганності і  незаперечності	Спроби бути морально непогрішним  і бездоганним у всіх відношеннях; підтримка враження досконалості і  чесноти.

 

Психосинтез: Роберто Ассаджіолі

 

Якщо існує аналіз (розкладання на частині), то існує  й синтез (створення цілого з частин). Для того, щоб знайти причину дисгармонії, неврозу, треба віддати перевагу аналізу, а для того, щоб створити гармонію – синтезу. Дисбаланс (психічний  дискомфорт) часто виникає тому, що наші психічні процеси розрізнені або навіть суперечать один одному. Ассаджіолі (1888–1974) вважав, що в процесі  психосинтезу потрібно ці частини, бажання, прагнення, спочатку усвідомити, а потім  об’єднати. Складна техніка психосинтезу як методу психокорекції базується  на глибинному пізнанні своєї особистості (ця стадія дуже схожа з психоаналізом, що лежить в основі психосинтезу), розототожнюванні і роботі над субособистостями, розумінні  свого істинного «Я»: виявленні  або створенні об’єднуючого центру «Я» як вершини – на формуванні або перебудові особистості навколо  істинного «Я» або зовнішнього  «об’єднуючого центру» і усвідомленні гармонійно цілісної структури особистості (рис. 4).

Рис. 4. Структура особистості, або «карта внутрішнього світу» (за Р. Ассаджіолі)

 

На даний час  у Європі, США і Канаді створено майже 100 інститутів і центрів психосинтезу, оскільки він використовується не тільки як метод лікування, але й як метод  виховання, самоврядування і саморозвитку особистості.

Структура особистості, або «карта внутрішнього світу», за Р. Ассаджіолі, включає:

1 – низьке несвідоме  – заглушені бажання, комплекси,  інстинкти, витиснуті спогади;  найпростіші форми психічної  діяльності, що керують життям  тіла; основні потяги і примітивні  спонукання; неконтрольовані парапсихічні  процеси.

2 – середнє несвідоме  – царина, де перебувають психічні  навички і стани. Тут відбувається  засвоєння отриманого досвіду,  зароджуються і визрівають плоди  нашого розуму. Середнє несвідоме  і свідомість тісно пов’язані  між собою і можуть спонтанно  переходити одне в одне.

3 – вище несвідоме  – царина формування і джерело  натхнення для творчості, інтуїції, альтруїзму та інших вищих  почуттів. Еволюційне майбутнє людини, усе те, чого вона може досягти  в процесі розвитку; царина зародження  і зосередження вищих парапсихологічних  функцій і духовної енергії.

4 – поле свідомості  – безпосередньо усвідомлювана  нами частина особистості; безупинний  потік відчуттів, уяв, думок,  почуттів, бажань, доступний нашому  спостереженню й аналізу.

5 – свідоме особисте  «Я» – центр свідомості, особистості.  Але це неусвідомлювана нами  частина особистості (поле свідомості), що зникає, коли людина засинає,  перебуваючи під наркозом. Цей  елемент особистості Ассаджіолі  називає ЕГО.

6 – вище надособисте  істинне «Я» (або «СВОЄ), що  перебуває над потоком думки  і станами тіла і не піддається  їхньому впливу, а особисте, свідоме  «Я» (5) вираження «вищого Я», його  проекція на поле особистості.  Усвідомлення персонального «Я»  (5) – умова психічного здоров’я, реалізація трансперсонального  Я – ознака духовної досконалості.

7 – колективне  несвідоме (за К. Юнгом – «колективне несвідоме – передумова кожної індивідуальної психіки, подібно до того як море є передумова кожної окремої хвилі»). Колективне несвідоме містить у собі досвід усього людства і передається з покоління в покоління; між людиною і світом, іншими людьми увесь час протікають процеси «взаємного психічного проникнення».

8 – воля, за допомогою  якої «Я» може керувати своїми  психічними функціями;

9 – відчуття;

10 – емоції, почуття;

11 – імпульси, бажання;

12 – уява;

13 – мислення;

14 – інтуїція;

15 – субособистості  – психологічні утворення, подібні  до живих істот, що співіснують  у загальному просторі особистості.  Кожна субособистість веде власний  стиль життя, має свої рушійні  бажання, мотиви, думки, почуття,  вчинки, модель світу.

Концептуальна система  Р. Ассаджіолі побудована на припущенні, що людина перебуває в постійному процесі зростання, актуалізуючи свій непроявленний потенціал.

Важливим елементом  психосинтезу Ассаджіолі є поняття  субособистостей – динамічних підструктур, що існують відносно незалежно. Найзвичайніші  субособистості – ті, що пов’язані  з ролями, які ми відіграємо в  житті: сина, батька, коханого, лікаря, педагога або службовця. Кожна субособистість будується на підставі якогось бажання  цілісної особистості. Можна проаналізувати, виділити ці субособистості і дати їм «своє ім’я»: Розсудливий, Вискочка, Авантюрист, Беззахисна крихітка, Критик, Знавець, Саботажник, «Що подумають  люди», Біс, Розумник тощо. «Ігри», в  які грають ці субособистості, внутрішні  голоси людини стають деструктивними в тому випадку, якщо людина не усвідомлює їх та конфліктні сторони усередині  себе самої. Початок вивчення сутності свого «Я» полягає в усвідомленні своїх субособистостей і просуванні до свого об’єднуючого психологічного центру.

 

Трансперсональна  психологія: Станіслав Грофф

 

Емпіричне підтвердження  трансперсональному підходові до розуміння  людини дали тридцятирічні дослідження  Станіслава Гроффа. Він довів, що у  сфері свідомості людини немає чітких меж і обмежень, але необхідно  виділити царини психіки, що лежать за межами нашого звичайного досвіду свідомості:

1. Сенсорний бар’єр;

2. Індивідуальне  несвідоме;

3. Рівень народження  і смерті (перинатальні матриці);

4. Трансперсональна  царина.

Досвід роботи С  Гроффа з психоделічними препаратами, використання східних духовних практик, релігійних обрядів, а також сучасних підходів експериментальної психотерапії, де використовуються дихання, музика, робота з тілом (ребефинг, голотропне занурення), підтверджують, що більшості  людей доступні переживання, як у  сфері безмежної свідомості, так  і на всіх рівнях за її межами.

Перед тим, як почнеться  подорож у несвідому сферу  психіки, людина, яка застосовує вищезгадані  практики, відчуває переживання на рівні «сенсорного бар’єра, проходячи:

- фізичний бар’єр  – різноманітні фізичні відчуття  в тілі;

- емоційний бар’єр  – безадресні, очевидно, раніше часто  стримувані емоції: плач, сміх, гнів, радість тощо;

- образний бар’єр  – актуалізація зорових образів  за закритими повіками;

- бар’єр відчуттів  – відчутних на дотик, кінетичних, слухових, нюхових.

Така сфера переживань – царина індивідуального несвідомого  – може виявити якийсь нерозв’язаний  конфлікт, якесь витиснуте з пам’яті  і неінтегроване травмуючи в  ній переживання, будь-які події  від моменту народження до дійсного моменту, що мають високу емоційну значущість. Психологічні і тілесні травми, пережиті людиною протягом життя, можуть бути забуті на свідомому рівні, але зберігаються у несвідомій сфері психіки і  впливають на розвиток емоційних  і психосоматичних розладів –  депресій, страхів, сексуальних порушень, мігрені, астми тощо. Психотравми, особливо ті, що сполучені з небезпекою для  життя, лишають незгладимий відбиток у психіці.

На наступному рівні  несвідомого – народження і смерті – питання смерті універсальне, оскільки при народженні кожна людина була якусь мить на грані смерті. Цю сферу несвідомого Грофф назвав перинатальною. Переживання смерті і нового народження, що відбивають перинатальний рівень несвідомого, дуже різноманітні та складні і, витиснуті  у несвідоме, роблять серйозний вплив на формування психіки, особистості, її відносин. Проявляється такий досвід у чотирьох «базових перинатальних матрицях», що сформувалися під час чотирьох клінічних стадій біологічного народження. Існує глибокий зв’язок обставин народження людини із загальною якістю всього її життя. Досвід народження визначає фундаментальне ставлення до існування, світогляд, прихильність до інших людей, співвідношення оптимізму і песимізму, довіру до себе і здатність справлятися з проблемами і проектами, переважні емоційні реакції, тобто всю стратегію життя. Залежно від травм народження на рівні якоїсь перинатальної матриці виявлено залежність виникнення тих або інших особливостей особистості, психологічних проблем, психосоматичних розладів. Патогенні наслідки народження визначаються не тільки обсягом і характером пологової травми, але й тим доглядом, що забезпечено дитині відразу після народження.

Емоційні, психосоматичні і міжособистісні проблеми особистості  мають не тільки біографічний і перинатальний  елементи, але й корені з трансперсональної  царини психіки. На думку С. Гроффа, трансперсональні явища виявляють зв’язок людини з космосом – взаємовідносини, на даний час незбагненні. Трансперсональні переживання інтерпретуються тими, хто їх зазнав як повернення в історичні часи, дослідження свого біологічного і духовного минулого, коли людина проживає спогади з життя предків, своїх втілень. Важливою категорією трансперсонального досвіду з тансценденцією часу і простору є різноманітні явища екстрасенсорного сприйняття – наприклад, досвід існування свідомості поза тілом, телепатія, ясновидіння, пророкування майбутнього, доступ до детальної езотеричної інформації про відповідні аспекти матеріального світу, що далеко перевершує освітню підготовку, фрагменти свідомості клітини, органу тощо. Трансперсональний досвід іноді включає події з мікрокосму і макрокосму, зі сфер, недосяжних безпосередньо людським органам почуттів. За С. Гроффом, ці переживання вказують, що якимось нез’ясованим поки чином кожний з нас має інформацію про увесь Всесвіт, про все існуюче, кожний має потенційний емпіричний доступ до всіх її частин і в деякому сенсі є одночасно всією космічною мережею і нескінченно малою її частиною, тобто людина одночасно і матеріальний об’єкт, і велике поле свідомості.

Люди можуть усвідомлювати  самих себе за допомогою двох різних модусів досвіду. Перший з них  – хілотропічна свідомість, що має  на увазі знання про себе як про  речовинну фізичну істоту з чіткими  межами й обмеженим сенсорним  діапазоном, яка живе в тривимірному просторі та лінійному часі у світі  матеріальних об’єктів. Переживання  цього модусу систематично підтримують  такі базові припущення:

- матерія речовинна;

- два об’єкти  не можуть одночасно займати  один й той же простір;

- минулі події  безповоротно втрачені;

- майбутні події  емпірично недоступні;

- неможливо одночасно  перебувати у двох і більше  місцях.

Інший емпіричний модус  С. Грофф називає холотропічною свідомістю: він розуміє поле свідомості без визначених меж, що має необмежений досвідний доступ до різноманітних аспектів реальності без посередництва органів почуттів. Переживання в холотропічному модусі систематично підтримуються протилежними (ніж у хілотропічному модусі) припущеннями:

- речовинність і  безперервність матерії є ілюзією;

- час і простір  найвищою мірою довільні: один  і той самий простір може  бути зайнято багатьма об’єктами;

- минуле і майбутнє  можна емпірично перенести в  дійсний момент;

- можна мати досвід  перебування в декількох місцях  відразу.

Життєвий досвід, обмежений холотропічною свідомістю, в остаточному підсумку позбавлений  завершености і чреватий втратою  смислу, хоча може обходитися без великих  емоційних негод. А вибірковий і  винятковий фокус на холотропічному модусі несумісний (у той час, поки таке переживання триває) з адекватним функціонуванням у матеріальному  світі. Дотепер традиційна психіатрія розглядає всяке чисте переживання  холотропічного модусу як прояв патології. Проте С. Грофф підтверджує, що цей  підхід застарів, тому що в природі  людини відбиті фундаментальна двоїстість і динамічне напруження між досвідом окремого існування як матеріального  об’єкта і досвідом безмежного існування  як недиференційованого поля свідомості. А психологічні проблеми особистості  виникають у зіткненні і негармонійному змішанні двох модусів, коли жодний з  них не переживається в чистому  вигляді, не інтегрується з іншим  у переживанні вищого порядку.

Природознавчі відкриття  останніх десятиліть XX ст. відхиляють завісу над явищами, важко з’ясовуваними  з погляду традиційної науки. Структура особистості з позицій  трансперсонологів частіше за все  містить гіпотези про наявність  «вищого Я», «тонкого світу», «абсолютної  свідомості» і подвійного розуміння  людської природи: як об’єкта матеріального  світу й одночасно як поля свідомості. Псі-явища, які традиційна психологія зазвичай відносить до парапсихологічних, вже давно вивчаються, завдяки  чому з’явилося багато нових відкриттів і теорій устрою світобудови і  психіки людини. Так, явища телекинезу, ясновидіння, телепатії, біолокаційний  ефект, «шкірний зір», дистанційне екстрасенсорне цілительство, можливо, з’ясовні з погляду трансперсональної психології, проте потребують наукових доказів їхньої природи. Поки ми можемо говорити тільки про певні концепції, що тією або іншою мірою пояснюють природу цих феноменів. Наприклад, концепція хвильової структури світу з погляду квантової механіки перегукується з холотропним модусом свідомості С. Гроффа так само, як і концепція багатовимірності простору-часу; гіпотеза В.І. Вернадського про наявність всесвітнього розуму (ноосфери) пояснює теорію колективного несвідомого К. Юнга, положення теорії особистості Р. Ассаджіолі. Безумовно, це цілком новий підхід як у психології, так і в природничих науках; жодна з цих теорій поки не претендує на закінчену теорію, а отже, ми стоїмо на порозі нових відкриттів.