Основні теорії осоистості

Гуманістичний напрямок у психології

 

Прихильників гуманістичних  теорій особистості насамперед цікавить те, як людина сприймає, розуміє і  пояснює реальні події у своєму житті. Вони описують феноменологію  особистості, а не шукають їй пояснення; тому теорії даного типу іноді називають  феноменологічними. Описи особистості  і подій у її житті тут в  основному зосереджені на дійсному життєвому досвіді, а не на минулому або майбутньому, подаються в  термінах типу «сенс життя», «цінності», «життєві цілі» тощо.

Найбільш відомими представниками цього підходу до особистості є американські психологи  А. Маслоу і К. Роджерс. Концепцію А. Маслоу ми спеціально розглянемо далі, а зараз коротко зупинимося тільки на характеристиці теорії К. Роджерса.

Створюючи свою теорію особистості, Роджерс виходив з  того, що кожна людина має прагнення  і здатність до особистого самовдосконалення. Будучи істотою, наділеною свідомістю, вона сама для себе визначає сенс життя, його цілі і цінності, є вищим  експертом і верховним суддею. Центральним поняттям в теорії Роджерса стало поняття «Я», що включає  в себе уявлення, ідеї, цілі і цінності, через які людина характеризує саму себе і окреслює перспективи власного розвитку. Основні питання, котрі  кожна людина ставить і повинна  вирішувати, такі: «Хто я?», «Що я  можу зробити, щоб стати тим, ким  я хочу бути?»

Образ «Я», що складається  в результаті особистого життєвого  досвіду, у свою чергу впливає  на сприйняття даною людиною світу, інших людей, на оцінки, що дає людина власній поведінці. Я-концепція може бути позитивною, амбівалентною (суперечливою), негативною. Індивід з позитивною Я-концепцією бачить світ інакше, ніж  людина з амбівалентною або негативною. Я-концепція може неправильно відбивати  реальність, бути вигаданою і перекрученою. Те, що не узгоджується з Я-концепцією людини, може бути витиснуте з її свідомості, відкинуте, хоча насправді може виявитися істинним. Ступінь задоволеності людини життям, міра повноти відчутого нею щастя безпосередньо залежать від того, наскільки її досвід, її «реальне Я» та «ідеальне Я» узгодяться між собою.

Основна потреба  людини, відповідно до гуманістичних  теорій особистості – це самоактуалізація, прагнення до самовдосконалення  і самовираження. Визнання головної ролі самоактуалізації об’єднує всіх представників даного теоретичного напрямку у вивченні психології особистості, незважаючи на значні розбіжності в  поглядах.

За А. Маслоу, до психологічних характеристик самоактуалізованої особистості належать:

- активне сприйняття  дійсності та здатність добре  орієнтуватися в ній;

- прийняття себе  й інших людей такими, які вони  є;

- безпосередність  у вчинках і спонтанність у  вираженні своїх думок і почуттів;

- зосередження уваги  на тому, що відбувається зовні,  на противагу орієнтації тільки  на внутрішній світ, а також  зосередження свідомості на власних  почуттях і переживаннях;

- володіння почуттям  гумору;

- розвинуті творчі  здібності;

- неприйняття умовностей, але без показного їх ігнорування;

- занепокоєність  благополуччям інших людей і  незабезпечення тільки власного  щастя;

- здатність до  глибокого розуміння життя;

- установлення з  оточуючими людьми, хоча і не  з усіма, доброзичливих особистих  взаємовідносин;

- спроможність дивитися  на життя «відкритими очима», оцінювати його неупереджено, з  об’єктивної точки зору;

- безпосередня включенісгь  у життя з повним зануренням  у нього, так, як це звичайно  роблять діти;

- превага в житті  нових, непроторованих і небезпечних  шляхів;

- уміння покладатися  на свій досвід, розум і почуття,  а не на думку інших людей,  традиції або умовності, позиції  авторитетів;

- відкрита і чесна  поведінка у всіх ситуаціях;

- готовність стати  непопулярним, зазнати осуду з  боку більшості оточуючих людей  за нетрадиційні погляди;

- здатність брати  на себе відповідальність, а не  уникати її;

- докладання максимуму  зусиль для досягнення поставлених  цілей;

- уміння помічати  і, якщо в цьому є необхідність, переборювати опір інших людей.

На головне питання  його теорії «Що таке самоактуалізація?»  А. Маслоу відповідає таким чином: «люди, які самоактуалізуються, усе без винятку залучені до якоїсь справи… Вони віддані цій справі, вона є чимось дуже цінним для них – це свого роду покликання». Всі люди такого типу прагнуть до реалізації вищих цінностей, що, як правило, не можуть бути зведені до чогось ще більш високого. Ці цінності (серед них – добро, істина, порядність, красота, справедливість, досконалість тощо) виступають для них як життєво важливі потреби. Існування для особистості, яка самоактуалізується, постає як процес постійного вибору, як первинне вирішення гамлетівської проблеми «бути чи не бути». У кожний момент життя в особистості є вибір: просування вперед, подолання перешкод, що неминуче виникають на шляху до високої мети, або відступ, відмова від боротьби і залишення позицій. Особистість, яка самоактуалізується, завжди обирає рух вперед, подолання перешкод.

Самоактуалізація  водночас передбачає спирання на власні сили, наявність у людини самостійної, незалежної думки з основних життєвих питань. Це – процес постійного розвитку і практичної реалізації своїх можливостей. Це «праця заради того, щоб зробити  добре те, що людина хоче зробити». Це «відмова від ілюзій, рятунок від  неправильних уявлень про себе».

За своїми позиціями, особливо в плані розуміння сенсу  життя (прагнення до вищих цілей, цінностей), гуманістична психологія з  усіх закордонних концепцій є  найбільш близькою до поглядів наших  психологів.

У вітчизняній психології найбільш відомі дослідження в галузі особистості пов’язані з теоретичними роботами представників школи Л.С. Виготського. Значний внесок у розв’язання проблеми особистості внесли, зокрема О.М. Леонтьев, Л.І. Божович.

Спираючись на поняття  про провідну діяльність і соціальну  ситуацію розвитку, введені Л.С. Виготським, Л.І. Божович показала, як у складній динаміці взаємодії діяльності і міжособистісного спілкування дитини в різні періоди її життя формується певний погляд на світ, названий внутрішньою позицією. Ця позиція є однією з головних характеристик особистості, передумовою її розвитку, що розуміється як сукупність основних мотивів діяльності.

У концепції структури  і розвитку особистості О.М. Леонтьева центральне місце відведено поняттю діяльності.

Як і в Л.І. Божович, основною внутрішньою характеристикою  особистості в О.М. Леонтьева є мотиваційна сфера. Іншим важливим поняттям в його теорії служить «особистісний зміст». Він виражає відношення цілей діяльності людини, тобто того, на що вона в даний момент безпосередньо спрямована, до її мотивів, того, що її спонукає. Чим ширше, різноманітніше види діяльності, в які включена особистість, чим більше вони розвинуті й упорядковані (ієрархізовані), тим багатша сама особистість.

 

Сутність  поняття «особистість» у працях А. Бандури

 

Соціально-когнітивна теорія. Теорія відображає визнання як впливу соціуму на думки і дії  людей, так і значну роль когнітивних  процесів у формуванні мотивацій  і емоцій, у здійсненні дій, Люди взаємно детермінують один одного і детермінуються навколишнім середовищем.

Виділив корисне  та шкідливе мислення і поведінку, обґрунтував  основні когнітивні концепції –  самоефективності та саморегулювання. Основні когнітивні здібності: символізація, передбачення, опосередкування, саморегуляція, самоаналіз.

Научання через  наслідки реакцій є когнітивним  процесом. Наслідки реакції створюють  скоріше очікування, ніж зв’язок  типу стимул-реакція. Додаткові джерела  прогнозуючої інформації: опосередковані (для отримання інформації найбільше  значення мають спостереження за іншими) і символічні (акцент – вислуховування пояснень).

Стимул – опосередковані організмом когнітивні процеси – реакції.

Виділяються такі регулювальні мотиваційні системи: такі, які базуються  на зовнішніх, опосередкованих та самопродукованих результатах. Саморегулювання поведінки  передбачає: самоспостереження, оцінні процеси, самореактивні процеси (самовідповіді).

Концепція особистої  ефективності виступає як найбільш важлива  для діяльних людей. Усвідомлення самоефективності індивіда – судження про здатність людини досягти певного рівня виконання завдань. Джерела інформації про ефективність: опосередкований досвід, вербальне переконання, фізіологічний стан. Цілі, які приводять до порушення рівноваги; мотивація до дії.

 

Кречмер та Шелдон. Конституціональна психологія

 

Кречмер. Конституціональні типи, що охоплюють людину в цілому, його тіло та психіку та що відповідають дійсним біологічним зв’язкам, можна вважати встановленими тоді, коли відкрито закономірні взаємовідношення між емпірично встановленими складними типами тіло будови та складними ендогенними типами (наприклад, циркулярний та шизофренічний психози). Правильний критерій можна отримати тоді, коли буде можливо контролювати залежність психічного синдрому від його соматичної основи та соматичного угрупування симптомів, від їх психічних проявів. Конституційні типи отримані таким чином: де можливо встановити достатню кількість морфологічних схожостей у достатньої кількості осіб ми починаємо визначати цифрові данні. Копіюючи портрети 100 осіб одного типу – спільні риси фіксуються, посилюються.

Встановлено три  постійних типа тіло будови, що повторюються: астенічний (худорлява, струнка людина, що здається вищою, ніж вона є насправді, тонкокістна, довга, вузька, пласка грудна клітка, тонкий живіт, довгі кістки). Представники цього типу схильні  до шизофренії. В дитячому віці ці люди бувають слабкими, ніжними; у пубертатний  період вони швидко ростуть, в зрілому  віці та старості вони не схильні до накопичення жиру та розвитку м’язів. Риси обличчя з віком можуть стати  більш різкими. Характерне передчасне старіння. Жінки цього типу часто  худорляві, але й низькорослі; атлетичний (сильний розвиток скелету, мускулатури). Середній або низький зріст із широкими виступаючими плечима, пружнім  животом, формою тулуба, що знижується донизу. Плотна голова, лінійні контури  шиї мають форму трапеції. Характерний  мускульний рельєф. Груба будова кісток характерна для ключиці, зап’ястка. Шкіра обличчя достатньо плотна, товста. Жінки можуть бути із жіночно  округленими формами або із вираженим  маскулінізмом.

Пікнічний тип. У  середньому віці характеризується сильним  розвитком внутрішніх полостей тіла (голови, грудей, живота) і схильністю торсу до ожиріння при наявності  ніжної структури плечового поясу  та кінцівок. Середній зріст, плотна фігура, м’яке широке обличчя, коротка масивна  шия, жирний живіт. Кінцівки м’які, округлі, слабко виражений рельєф м’язів; руки м’які, короткі, широкі. Шкіра тіла м’яка. Зріст середній. Іноді спостерігається  комбінація з атлетичними елементами.

Шелдон. Запропонував поняття не типу, а компонента. Візуально дослідив фото 4000 студентів коледжу. Виділив три типи: ендоморфний, мезоморфний, ектоморфний.

Ввів соматотипування (система оцінки за семибальною шкалою) – середній ступінь, висока виваженість, повна відсутність. Досліджував  компоненти темпераменту кожної групи.

Вісцеротонія (розслабленість у рухах, любов до комфорту, уповільнені  реакції, любов до їжі, соціофілія, привітливість, жага схвалення, орієнтація на інших  людей, терпимість, стабільність емоційних  проявів.

Глибокий сон, безхарактерність, легкість у спілкуванні, орієнтація на «дитинство», потреба у людях  в тяжку хвилину.

Соматотонія (впевненість  у рухах, любов до фізичних вправ, навантажень та пригод, прагнення  до влади, схильність до ризику, хоробрість, агресивність у змаганнях, психологічна нечутливість, емоційна черствість, відсутність  такту).

Байдужість до болі, зовнішній вигляд відповідає більш  похилому віку, прояв екстраверсії у вчинках, агресивність, настирливість, жага до дій у важку хвилину, орієнтація на юнацькі цілі та заняття.

Церебротонія (стриманість  манер, рухів, надмірна фізіологічна реактивність, підвищена швидкість реакції, надмірне розумове напруження, емоційна стриманість, прихованість почуттів, забрудненість  у встановленні соціальних контактів, слабкий автоматизм, труднощі в отриманні  нових звичок, невміння попереджати  відношення до себе, інших, тихий голос, боязкість викликати шум).

Надмірна чутливість до болі, недостатній сон, хронічна втома, юнацька живість манер  та зовнішнього обліку, церебротонічна інтроверсія, стійкість до дії алкоголя та інших депресантів, тяга до самотності, орієнтація на пізні періоди життя

Концепція персоналізації (за Петровським).

Персоналізація (від  лат. рersona – особистість). Процес, в  результаті якого конкретна людина отримує ідеальну представленість  у житті інших людей, у суспільному  житті. Найбільш істотною ознакою персоналізації являється перетворення інтелектуальної  та афективно-потребової сфери однієї людини під впливом іншої (тієї, яка  персоналізована).

Структура особистості.

1. Внутрішньоіндивідна  (інтраіндивідна) підсистема: поєднує  ті явища, які безпосередньо  визначають системну організацію  індивідуальності (психічні процеси,  властивості, стани). Умовно її  можна зобразити як деякий  замкнений простір (психічний)  всередині органічного тіла людини.

2. На основі інтраіндивідної  підсистеми неможливо описати  та зрозуміти явища, що виникають  при безпосередній міжособистісній  взаємодії. На цьому рівні особистість  набуває особливого буття, що  переміщується за межі органічного  тіла. Це – мівжіндивідна (інтеріндивідна) підсистема, що відображає представленість  особистості у системі міжособистісних  відношень.