Правове забезпечення діяльності центрів соціальних служб для молоді

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ ІВАНА ОГІЄНКА

ФАКУЛЬТЕТ КОРЕКЦІЙНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

 

з теми:  «ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРІВ  СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ДЛЯ МОЛОДІ»

 

 

Виконала:

студентка 2 курсу 22 групи

 спеціальності: 6.010105

«Соціальна педагогіка»

Городна Надія  Вікторівна

         

Керівник:

Мельник Л.П.  кандидат педагогічних наук,

доцент,

завідувач кафедри соціальної педагогіки

 

 

                                              

 

 

 

 

 

Кам’янець-Подільський  – 2013 року

 

ЗМІСТ……………………………………………………………………………2

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МОЛОДІ

1.1 Молодь як суб’єкт соціального захисту…………………………….……4

1.2 Нормативно-правова база  соціального захисту молоді………………..9

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИКА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МОЛОДІ В  ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ДЛЯ  МОЛОДІ

2.1 Правова діяльність  Кам’янець -Подільського міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді………………………………………………...13

2.2 Правове забезпечення Кам’янець-Подільського міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді…………………………………16

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….28

ВСТУП

         Актуальність дослідження. Паралельно з процесами соціально-економічної нестабільності в Україні, стан молоді є найбільш нестійким. Соціальне неблагополуччя відбивається на стані здоров’я цієї соціальної групи населення, у молодих людей спостерігається зріст захворювань, які є супутниками крайньої бідності (перш за все туберкульоз). Є великим відсоток молодих людей, які не мають роботи, значна частина працюючої молоді зайнята не за тією спеціальністю, яку отримала в процесі навчання, або зовсім не має професії.

Не знижується кількість  дітей – „соціальних сиріт”, інвалідів, бездоглядних. В особливо складних умовах знаходяться молоді люди, які є представниками біженців та вимушених переселенців.

        Звідси у молоді з’являється тривога, відчай, обурення, вандалізм, що говорить про наявність соціального напруження серед молодих людей, яке призводить, в свою чергу, до все більшого відчуження від суспільства. Невдачі у соціальній адаптації молоді та дітей до нових соціально-економічних умов проявляються в молодіжній злочинності, наркоманії, алкоголізмі, бездомності, проституції, масштаби яких набули масового характеру.

         Молодіжна проблема є актуальною, тому, що молодь – це майбутнє України. На даний час молодь складає 30% населення планети, і саме вона займе з часом ведучі позиції як в економіці та політиці, так і в соціальній та духовній сферах суспільства.

         Молодь завжди є активною групою населення, та є максимально підвладною впливу різноманітних факторів зовнішнього соціального середовища. Як частина соціуму молодь є підвладною більшості соціальних взаємодій та відчуває ті ж самі труднощі, що і доросле населення у самовизначенні, профорієнтації, працевлаштуванні, освіті, забезпеченні житлом, соціальними гарантіями, медичному обслуговуванні та страхуванню.

         Мета дослідження: проаналізувати основні правові документи, що регламентують діяльність центрів соціальних служб для молоді.

        Обєкт дослідження: діяльність центрів соціальних служб для молоді.

        Предмет дослідження: правове забезпечення діяльності центрів соціальних служб для молоді.

        Завдання дослідження:

1. познайомитися із діяльністю центрів соціальних служб для молоді;
2. проаналізувати правове забезпечення діяльності центрів соціальних служб для молоді;
3. визначити основні правові засади, що регламентують діяльність центрів соціальних служб для молоді.

     Місце  проведення дослідження: Кам’янець-Подільський міський Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. 

 

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МОЛОДІ

 

1.1 Молодь як суб'єкт соціального захисту.

         Теорія соціальної роботи при вивченні основ соціального захисту різноманітних груп та верств населення містить у своєму аналізі використання суб'єктного підходу до об'єкту дослідження.

Стосовно категорії молоді, як суб'єкту соціального захисту, вказаний аналіз, повинен охоплювати наступне коло основних поглядів: 1) молодь як соціально-психологічна група; 2) молодіжна субкультура; 3) права та обов'язки молоді в суспільстві.

         Щоб вивчити проблеми молоді, необхідно уявити собі, що ж таке молодь, чим вона відрізняється від інших груп суспільства.

Одне з перших визначень  «молодь» було надане в 1968 р. В. Т. Лисовським: «Молодь – покоління людей, які проходять стадію соціалізації, що засвоюють, а в більш зрілому віці вже засвоїли, освітні, професійні, культурні та інші соціальні функції; в залежності від конкретних історичних умов вікові критерії молоді можуть коливатися від 16 до 30 років» [18].

           Пізніше більш повне визначення було надане І. С. Коном: «Молодь - це соціально-демографічна група, яка виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального положення та обумовлена тими та іншими соціально-психологічними властивостями. Молодість як визначена фаза, етап життєвого циклу є біологічно універсальною, але її конкретні вікові рамки, пов'язаний з нею соціальний статус та соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу та залежать від суспільного строю, культури та властивих даному суспільству закономірностей соціалізації» [12].

          Сьогодні вчені визначають молодь як соціально-демографічну групу суспільства, яка виділяється на основі сукупності характеристик, особливостей соціального положення та обумовлених тими або іншими соціально-психологічними властивостями, які визначаються рівнем соціального-економічного, культурного розвитку, особливостями соціалізації в українському суспільстві.

          Молодість – це шлях у майбутнє, який обирає сама людина. Вибір майбутнього, його планування – це характерна риса молодого віку; він не був би таким привабливим, якщо б людина заздалегідь знала, що з нею буде далі, через місяць, через рік.

           У віковій психології молодість характеризується як період формування стійкої системи цінностей, становлення самопізнання та формування соціального статусу особистості. Свідомість молодої людини володіє особливою сприйнятливістю, здатністю переробляти та засвоювати величезний потік інформації. В даний період розвиваються критичність мислення, прагнення надати особисту оцінку різним явищам, пошук аргументації, оригінального мислення. Разом з цим у цьому віці ще зберігаються деякі установки та стереотипи, які властиві попередньому поколінню. Це пов'язано із тим, що період активної діяльності стикається у молодої людини з обмеженим характером практичної діяльності, неповного включення молодої людини до системи суспільних відносин. Звідси в поведінці молоді має місце дивовижне поєднання суперечливих якостей та рис: прагнення до ідентифікації та відособлення, конформізм та негативізм, наслідування та заперечення загальноприйнятих норм, прагнення до спілкування та втеча, відчуження від зовнішнього світу. Нестійкість та суперечність молодіжної свідомості мають вплив на більшість форм поведінки та діяльності особистості. Молодіжна свідомість визначається низкою об'єктивних обставин [21].

             По-перше, в сучасних умовах став більш складним та довгим сам процес соціалізації, відповідно іншими стали критерії соціальної зрілості. Вони визначаються не тільки входженням у самостійне трудове життя, але і завершенням навчання, отриманням професії, реальними політичними та громадянськими правами, матеріальною незалежністю від батьків. Дія даних факторів не одночасна й неоднозначна в різних соціальних групах, тому засвоєння молодою людиною системи соціальних ролей дорослих виявляється суперечливим. Вона може бути відповідальною та серйозною в одній сфері та відчувати себе як підліток в іншій.

               По-друге, становлення соціальної зрілості молоді проходить під впливом багатьох відносно самостійних факторів: сім'ї, школи, трудового колективу, засобів масової інформації, молодіжних організацій та стихійних груп. Це розмаїття інститутів та механізмів соціалізації не являє собою чіткої ієрархічної системи, кожний з них виконує свої специфічні функції у розвитку особистості.

              Молодість пора, коли кожен повинен сам визначити свою долю, знайти єдиний вірний, ведучий до успіху життєвий шлях, який дозволяє максимально реалізувати свої здібності. Цей період, поєднаний із болісно важким процесом самопізнання, формування особистого „Я”. Людині потрібно визначити межі своїх реальних можливостей, зрозуміти, на що вона здатна, ствердити себе у суспільстві. З іншого боку, в цей самий час їй необхідно сформувати максимально достовірне уявлення про оточуючий світ, систематизувати ціннісні орієнтації, політичні, моральні, естетичні погляди. Життя ставить молоду людину перед необхідністю ухвалення цілого ряду важливих рішень в умовах дефіциту життєвого досвіду. Вибір професії, вибір супутника життя, вибір друзів - ось далеко не повний перелік проблем, те або інше вирішення яких в значному ступені формує образ майбутнього життя.

              В сучасній соціології прийнято розглядати визначену вікову групу як деяк у субкультуру. При цьому, під культурою розуміються переконання, цінності та виразні засоби, які є спільними для визначеної групи людей та служать для впорядкування досвіду та регулювання поведінки членів цієї групи. Відтворення та передача культури наступним поколінням лежать в основі процесу соціалізації-засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил та ідеалів передуючих поколінь [13].

               Система норм та цінностей, що відрізняють групу від більшості громад, називають субкультурою. Вона формується під впливом таких факторів, як вік, етнічне походження, релігія, соціальна група або місце проживання. Цінності субкультури не означають відмови від національної культури, яка прийнята більшістю, вони мають лише деякі відхилення від неї. Однак більшість, як правило, ставляться до субкультури з недовірою та несхваленням.

               Іноді група активно випрацьовує норми або цінності, які явно суперечать провладній культурі, її змісту та формам. На основі таких норм та цінностей формується контркультура, відомий приклад контркультури хіпі 60-х років. Елементи як субкультури, так і контркультури простежуються в культурі сучасної молоді в Україні.

              Під молодіжною субкультурою розуміється культура визначеного молодого покоління, що володіє спільністю стилю життя, поведінки, групових норм, цінностей та стереотипів. Її визначальною характеристикою в Україні є феномен суб'єктивної «розмитості», невизначеності, відчуження від основних нормативних цінностей (цінностей більшості). Так, в чималої кількості молодих людей відсутня чітко виражена особистісна самоідентифікація, є сильними поведінкові стереотипи, що обумовлюють деперсоналізацію установок. Позиція відчуження у його екзистенціональному аспекті розглядається як у ставленні до соціуму, так і в міжгенераціонному спілкуванні, в контркультурній спрямованості молодіжного дозвілля.

             Соціальне відчуження проявляється частіше за все в апатії, байдужості до політичного життя суспільства, образно кажучи, в позиції „стороннього спостерігача”. На рівні самоідентифікації прояв будь-яких політичних установок є мінімальним. Разом із цим емоційність, легковірність та психічна нестійкість молодих людей вміло використовується політичною елітою у боротьбі за владу.

             Існує думка, що аполітичність молоді закономірний результат надмірної ідеологізації виховання минулих років, а активна політизованість межує із соціологією. Навряд чи можна погодитися з подібною позицією: якщо у стабільному суспільстві переваги приватного життя є очевидними та природними, то в ситуації системної кризи соціальна індиферентність молодих загрожує фатальними наслідками для майбутнього країни. Не менш тривожним є те, що політизація окремих груп молоді отримує риси політичного та національного екстремізму.

            Однак сьогодні у молодого покоління нерідко має місце повне заперечення усіх «батькових» цінностей, включаючи історію власної держави. Ця позиція є особливо вразливою, якщо мати на увазі особисту аполітичність молодих людей, їх відмежування від участі у вирішенні соціальних проблем для суспільства, а не тільки для себе. Особливо явно це протиставлення простежується на рівні культурних (у вузькому сенсі) стереотипів молоді: є «наша» мода, «наша» музика, «наше» спілкування, а є «батьківське», яке нав'язується інституціональними засобами гуманітарної соціалізації. І тут виявляється третій аспект відчуження молодіжної субкультури (культурне відчуження) [7].