Правове забезпечення діяльності центрів соціальних служб для молоді

              Саме на цьому рівні субкультура молодого покоління набуває помітних контркультурних елементів: дозвілля, особливо юнацтвом, сприймається як основна сфера життєдіяльності, та від задоволеності ним залежить загальна задоволеність життям молодої людини. Загальна освіта для школяра та професійне для студента як би відходять на другий план перед реалізацією економічних («здобувати гроші») та дозвіллєвих («цікаво провести вільний час») потреб.

              Поряд із комунікативною (спілкування з друзями) дозвілля виконує в основному рекреативну функцію (близько однієї третини старшокласників відмічають, що їхнє улюблене заняття на дозвіллі «нічого не робити»), в той самий час як пізнавальна, креативна та евристична функції не реалізуються зовсім або реалізуються недостатньо [14].

             Цінності національної культури, як класичної, так і народної, витісняються схематизованими стереотипами-зразками масової культури, які орієнтовані на впровадження цінностей «західного способу життя» у його примітивному відтворенні. Улюбленими героями та у визначеному ступені зразками для наслідування стають, за даними опитувань, героїні, так званих, «мильних опер» (для дівчат) та відеотриллерів (для хлопців). Індивідуальна поведінка молодих людей проявляється в таких рисах соціальної поведінки, як прагматизм, жорстокість, прагнення до матеріального благополуччя в ущерб професійної самореалізації. Споживання проявляється як у соціокультурних, так і евристичних аспектах. Ці тенденції присутні в культурній самореалізації учнівської молоді, що побічно обумовлено і самим потоком переважаючої культурної інформації (цінності масової культури), яка сприяє фоновому сприйняттю та поверхневому закріпленню її у свідомості.

               Вибір тих або інших культурних цінностей частіше за все пов'язаний із груповими стереотипами достатнього жорсткого характеру (не згодні з ними легко потрапляють у розряд «ізгоїв»), а також з престижною ієрархією цінностей у неформальній групі спілкування [19].

             Групові стереотипи та престижна ієрархія цінностей обумовлені статевою   належністю, рівнем освіти, місце проживанням та національністю реципієнта. Культурний конформізм у рамках неформальної групи проявляється від більш м'якого в середовищі студентської молоді до більш агресивного в середовищі учнів середньої школи. Крайнім напрямком цієї тенденції молодіжної субкультури є так звані «команди» з жорсткою регламентацією ролей та статусів їх членів. Дані досліджень показують, що дозвіллєва самореалізація молоді здійснюється поза закладами культури.

Народна культура (традиції, звичаї, фольклор та ін.) більшість молодих  людей сприймається як анахронізм. Спроби внесення екокультурного змісту до процесу соціалізації у більшості  випадків обмежуються залученням до православ'я, поміж тим як народні  традиції, безумовно, не обмежуються  одними лише релігійними цінностями. Крім того, екокультурна самоідентифікація міститься перш за все у формуванні позитивних почуттів у ставленні до історії, традиціям свого народу, тобто того, що прийнято називати «любов'ю до Вітчизни». Виникнення такої, а не іншої, з вказаними особливостями молодіжної субкультури обумовлене цілим рядом причин, серед яких найбільш значущими є наступні:

              1. Молодь живе у спільному соціальному та культурному просторі, тому криза суспільства та його основних інститутів не могла не вплинути на зміст та спрямованість молодіжної субкультури. Яким є суспільство – таким є і молодь, а тому і молодіжна субкультура.

            2. Криза інституту сім'ї та сімейного виховання, пригнічення індивідуальності та ініціативності дитини, підлітка, молодої людини як з боку батьків, так і педагогів, усіх представників «дорослого» світу. Це призводить, з одного боку, до соціального та культурного інфантилізму, а з іншого – до прагматизму та соціальної неадаптованості та проявам противоправного або експериментального характеру. Агресивний стиль виховання створює агресивну молодь поведінки.

             3. Комерціалізація засобів масової інформації, в якийсь мірі і всієї художньої культури, формує визначений «образ» субкультури не в меншому ступені, ніж основні агенти соціалізації – сім'я та система освіти. Адже саме перегляд телепередач наряду із спілкуванням найбільш розповсюджений вид дозвіллєвої самореалізації. В багатьох своїх рисах молодіжна субкультура просто повторює телевізійну субкультуру.

              Спостерігається тенденція до дегуманізації та демократизації у змісті мистецтва, що проявляється, перш за все, у приниженні, деформації та руйнації образу людини. Це фіксується у наростанні сцен та епізодів насилля та сексу, у посиленні жорстокості, натуралістичності (кінематограф, театр, рок-музика, література, образотворче мистецтво), що суперечить народній моральності та має негативний вплив на молодіжну аудиторію. Негативний вплив на аудиторію ескалації сцен насилля та сексу в кіно, на телебаченні та відео доводиться численними дослідженнями [4; 11; 16].

              Суттєвою характеристикою молоді як суб'єкту соціального захисту є діалектика її прав та обов'язків у суспільстві.

            Права та обов'язки молоді в будь-якій країні, незалежно від її місцезнаходження, рівня розвитку або інших ознак, закріплені у Всемірній декларації прав людини, прийнятій та проголошеній спеціальною резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року.

Соціальне забезпечення, труд, освіта, участь у культурному житті  суспільства, захист своїх моральних  та матеріальних інтересів [5, 23-24].

Таким чином, молодь є суб'єктом  соціального захисту, який характеризується соціально-психологічними особливостями  молоді, її субкультурою та суспільно-значущими  переконаннями та обов'язками. У  практичному ключі суб'єктний характер соціального захисту молоді потребує в ході її реалізації враховувати  вказані суб'єктні характеристики молоді.

1.2 Нормативно-правова база соціального захисту молоді.

             Перш ніж розглядати українське законодавство, яке стосується молоді, звернемо увагу на наступне.

Політика розвинутих країн, їх державних органів у сфері інтересів молоді сьогодні формується та реалізується у напрямку врахування та забезпечення перш за все специфічних вікових моментів молоді в аспекті реалізації всіх існуючих стандартів комплексу

прав людини взагалі. При цьому відмінності в політиці різних країн, які закріплені законодавчо, пов'язані лише з визначеними соціально-політичними, організаційно-державними зобов'язаннями, існуючим рівнем економічного розвитку, а не специфічними підходами до регламентації життя молоді.

               Таким чином, молодіжна політика в зарубіжних країнах в даний час не представляє собою з юридичної та практичної точки зору якусь закінчену чітку систему, яка призвана детально регламентувати взаємостосунки молодого покоління у всьому складному розмаїтті економічних, політичних та інших громадських відносин [22, 124].

Загальна характерна особливість  законодавства про молодь більшості  зарубіжних країн міститься в  тому, що воно фактично ніде не є окремим, а, за суттю, являє собою набір  законодавчих актів, які існують  або самостійно, або як доповнення до інших законів, кодексів та ін.

               Частіше за все в інших країнах є деякі центральні, спеціальні, умовно названі молодіжні закони, в правовому полі яких є більшість сфер життєдіяльності молоді, таких як освіта, труд, культура, побут, сім'я, дозвілля та ін.

               Істотно, що крім деяких загальних рис, молодіжні законодавства мають і свої особливості, які обумовлені перш за все традиціями, історією, культурою даних країн (в тому числі і назви законів).

              У нормативних актах державних органів ряду країн передбачено, наприклад, фінансування діяльності підприємців-спонсорів молодіжного сервісу, а також законодавчо закріплена їх відповідальність за порядок та якість наданих послуг.

                 Важливість ролі добровільних носіїв соціальних послуг для молоді в цілому в забезпеченні соціальних потреб молодого покоління знаходить своє відображення в ряді правових документів, які регулюють діяльність молодіжних служб в європейських країнах. При цьому спільними принципами таких гарантій та зобов'язань з позицій права в цій сфері молодіжного сервісу є:

               1) забезпечення гарантованого доступу більшості видів послуг не тільки для визначеної категорії молоді, а практично для всіх молодих людей у віці від 14 до 21 року. Істотно, що вікові рамки молоді, яка користується послугами в різних країнах світу, можуть коливатися;

               2) наявність законодавчих документів в цій області ювенального права, які мають комплексний характер. Загальне коло повноважень різних об'єктів цього права визначений цілим спектром законів, нормативних актів як загального напрямку, так і спеціалізованих, які регламентують багато особливостей діяльності служб серед молоді;

                3) визначення тих категорій молоді, які в першу чергу потребують соціальної допомоги, соціального обслуговування і соціального захисту та підтримки;

              4) внесення необхідних уточнень у правовий статус молоді, в тому числі і визначення вікових та інших соціально-демографічних характеристик, які забезпечуються за законом та передбачені в тих або інших випадках пільгами або перевагами у користуванні послугами;

              5) регламентування практичного використання національних та комунальних засобів та ресурсів на розвиток соціальних служб для молоді, управління ними, планування та організація їх діяльності;

              6) підтримка розвитку місцевого самообслуговування та визначена              координація діяльності соціальних молодіжних служб на державному, регіональному та локальному рівнях.

Українське суспільство  є сьогодні суспільством перехідного  періоду і в цілому характеризується такими об'єктивними процесами, як руйнація старого суспільно-політичного строю (політичної системи) та формування нової демократичної держави; зміна духовних цінностей та орієнтації громадян, у тому числі і молоді; формування принципово нового механізму вирішення питань життєдіяльності молоді.

              Все це потребує законодавчого закріплення та принципово іншої державної молодіжної політики, здатної зробити молодь активним учасником усіх трансформаційних процесів. Мова йде про права, обов'язки, відповідальність молоді, тобто про повноправний статус у суспільстві.

Основними принципами формування законодавства про державну молодіжну  політику у сучасній Україні сьогодні є наступні:

               1) закріплення взаємодії молоді та суспільства, держави, інших соціальних груп та об'єктів політики на основах рівності, партнерства, співпраці;

                2) створення умов, за яких молодь є не стільки споживачем всього, що в соціальному плані може дати їй суспільство, держава, скільки активною дієвою силою, тобто з об'єкта впливу (ідеологічного, виховного) молодь повинна перетворитися в суб'єкт усіх соціально-економічних, політичних, духовних процесів, які виникають у суспільстві;

                3) забезпечення саморозвитку, самовдосконалення та самореалізації молоді за рахунок інших соціальних груп, а саме за рахунок ініціативи, інноваційної діяльності самої молоді;

               4) забезпечення життєвого старту молоді. Завдання держави, особливо у перехідний період його розвитку від тоталітаризму до демократії, міститься в тому, щоб створити та надати молоді умови для соціалізації (загальну безкоштовну освіту, професійну підготовку, перше робоче місце, охорону здоров'я, кредити, деякі пільгові умови для підприємницької, господарчо-економічної діяльності та ін.). Обов'язковий мінімум таких послуг надається молоді як деякий аванс з подальшою компенсацією або в процесі їх життя, труда, діяльності в будь-якій сфері;

              5) створення умов для соціального захисту тієї частини молоді, яка в силу об'єктивних причин не в змозі сама себе забезпечити (дітей-сиріт, дітей та підлітків з неповних та великих сімей, інвалідів та ін).

Вищесказане визначає особливості  молодіжного законодавства в  Україні.

                Молодіжне законодавство – це система визначених законодавчих актів, положень, норм, які регулюють ті відносини, учасниками яких є молодь. Це може бути конституційне законодавство, загальне молодіжне чи галузеве законодавство, яке регулює відносини молодь з іншими суб'єктами права.

               Права та обов'язки української молоді закріплені в багатьох законодавчих актах, які прийняті в різний час, але перш за все їх треба починати аналізувати з основного Закону - Конституції України, де закріплені основні права та обов'язки громадян України, в тому числі і таких соціальних груп, як діти та молодь, хоча саме слово «молодь» в Конституції, якщо бути точними, відсутнє. Зрозуміло, однак, що там де мова йде про права усіх громадян, розуміються і права молоді.

                Безпосередньо молоді стосується Закон України «Про громадянство України», прийнятий 8 жовтня 1991 року, в якому обумовлені всі положення, які стосуються громадянства України взагалі, порядку його отримання, збереження та ін.