Предмет соціальної психології та етапи становлення цієї науки

 

7 соціометрія, методи

Метод вивчення документів- спеціально створені предмети, для передавання та збереження інформації. - будь-яка інформація, що містить дані про відносини в групі, вплив трудової діяльності на людину Потрібне вміння визначити достовірність інформації (з'ясувати, з якою метою складено документ, хто автор та ініціатор; проаналізувати наміри осіб, які склали; виокремити опис подій та їх оцінку; встановити, чи був автор документа свідком зафіксованої події, чи переказав її зі слів інших або склав документ на підставі даних, одержаних від інших осіб, тощо).

Метод соціометрії   Започаткований він амер спДжекобом (Якобом) Морено для дослідження емоційно-псих відносин у малій соціальній групі. Спрямована на опитування кожного учасника малої групи з метою встановлення можливості його участі (неучасті) в певному виді спільної діяльності . Кінцеві результати використання -представлені у формі соціоматриць, соціограм, які графічно відтворюють структуру взаємин у групі або соціометричних індексів, що кількісно відображають псих взаємини у групі. Недоліки- під час його застосування неможливо дізнатися про мотиви міжособистісних переваг а бо заперечень. Нерідко його результати спотворюються нещирими відповідями тощо.

ЩЕ Є шкали вимірювання соціальних установок, апаратурний метод . доцільно - кілька методів 

спостереженні за психічною діяльністю індивідів у взаємодії з іншими, яка виявляється в їхніх рухах, діях, вчинках, висловлюваннях, оцінках- це чуттєвому пізнанні явища чи досліджуваного предмета. Це системат і цілеспр сприйманні, фіксації психічних явищ з метою вивчення їх специфічних змін за певних умов, аналізу і використання у практичній діяльності. Для вивчення процесів сприймання та взаємовпливів, аналізу сп середовища, соціокультурної програми поведінки партнерів по взаємодії

Експеримент реалізується як організована дослідником взаємодія між досліджуваним чи групою досліджуваних і експериментальною ситуацією з метою встановлення її закономірностей та змінних, від яких вона залежить. Є природним (базується на управлінні поведінкою досліджуваних у природних умовах, у спеціальних експер умовах, які не порушують звичайного перебігу подій) і лабораторним (дослідження у штучних умовах, з використанням вимірювальної апаратури, приладів .

Проведення експерименту як методу соціально-психологічного дослідження передбачає такі етапи:

— теоретичний (постановка проблеми й теми дослідження; визначення об'єкта й предмета; формулювання гіпотези та завдань);

— методичний (розроблення методики експерименту та експериментального плану);

— експериментальний (створення експериментальної ситуації, здійснення спостереження, керівництво перебігом експерименту, вимірювання реакцій піддослідних);

— аналітичний (здійснення кількісного аналізу результатів, наукової їх інтерпретації, формулювання висновків і рекомендацій).

Метод опитування є поширеним ! для з'ясування, чи розуміють досліджувані конкретні завдання, життєві ситуації, і отримати інформацію про інтереси, погляди, почуття, мотиви діяльності та поведінку особистості. Опитування ґрунтується на безпосередній (бесіда, інтерв'ю) чи опосередкованій (анкетування) соціально-психологічній взаємодії дослідника й опитуваного (респондентаТест (англ. test — проба, екзамен, випробування) — спеціально розроблені завдання і проблемні ситуації, використання яких у результаті кількісної та якісної оцінки може стати показником розвитку певних психологічних якостей, властивостей особистості.

Сучасна психодіагностика використовує такі основні види тестів:

— тести інтелекту (на логічні відношення, узагальнення, кмітливість);

— тести досягнень (виявлення ступеня конкретних знань);

— особистісні тести (з метою вивч х-к особистості, її псих якостей);

— проективні тести (використовують у процесі дослідження властивостей і характеристик, в існуванні яких людина цілком не впевнена, не усвідомлює ,не хоче визнавати у себе, негат риси, мотиви);

—креативності. За формою є вербальні, невербальні та змішані

Метод групової оцінки особистості     Побудований він на феномені групових уявлень про кожного учасника групи в результаті пізнання людей у процесі їх спільної діяльності та спілкування. Це одержання характеристики людини під час взаємних оцінювань з використанням прийомів безпосереднього оцінювання за n-бальною шкалою, ранжирування (послідовне розміщення) якостей, попарного їх порівняння

8 Поняття і структура особистості

Особистість - це свідомий і активна людина, що має можливість вибирати той чи інший спосіб життя.

Соціально-психологічні особливості лич-ности

У процесі взаємодії та спілкування відбувається взаємовплив особистостей один на одного, внаслідок чого формується спільність у поглядах, соціальних установках та інших видах відносин.

Особистість - це конкретна людина, що є представником певної держави, суспільства та групи, що усвідомлює своє ставлення до оточуючих його людей і соціальної дійсності, включений у всі відносини цієї дійсності, що займається своєрідним видом діяльності і наділений специфічними індивідуальними і соціально-психологічними особливостями.

Розвиток особистості обумовлено різними факторами: своєрідністю фізіології вищої нервової діяльності, анатомо-фізіологічними особливостями, довкіллям і суспільством, сферою діяльності.

факторами формування особистості є природно-географ середовище і сусп.

Макросередовище - суспільство в сукупності всіх його проявів. Мікросередовище - група, мікрогрупа, сім'я ит.д.

Суспільно корисна діяльність формує найважливіші якості людини.

СП характеристика особистості має внутрішню структуру,    -    сторони.

Психологічна сторона особистості відображає специфіку функціонування її психічних процесів( психічні явища, що забезпечують первинне відображення і усвідомлення особистістю впливів навколишньої дійсності.

Світоглядна сторона відображає суспільно значимі її якості, що дозволяють займати гідне місце в суспільстві.

Соціально-психологічна сторона відображає якості та характеристики, що дозволяють особистості грати певні ролі в суспільстві.

Широке поширення одержало уявлення про пошарової структурі особистості (І. Хофман, Д. Браун та ін): зовнішнім шаром є ідеали, внутрішнім - інстинктивні потягу. Л. Клягесом запропонована система:

1) матерія; 2) структура; 3) рушійні  сили.

Л. Рубінштейн - 1) спрямованість (установки, інтереси, потреби);

2) здібності;              3) темперамент і характер.

Слідом за Дж. Мидом інтеракціоністи виділяють три основних компоненти в структурі особистості: I, me, self.                      Їх інтерпретація:

1) I (дослівно - «я») - це імпульсивна, активне, творче, рушійне початок;

2) mе (дослівно - «мене», тобто яким мене повинні бачити інші) - це рефлексивне нормативне «я»;

3) self («самість» людини, особистість, особистісний «я») - сукупність імпульсивного й рефлексивного «я», їх активна взаємодія.

"9        статус" або "позиція", РИм - місце індивіда в системі групового життя. Терміни "статус" і "позиція"    Саме широке застосування поняття "статус" знаходить при описі структури міжособистісних відносин, для чого найбільше пристосована соціометрія. Але отримується позначення статусу індивіда в групі ніяк не можна вважати задовільним.  
БО місце індивіда в групі не визначається тільки статусом; важливо не тільки те, наскільки індивід як член групи користується прихильністю а й те, як він сприймається в структурі діяльнісних відносин групи. 

БО, -  статус це єдність об'єктивно властивих індивіду характеристик, що визначають його місце в групі, і суб'єктивного сприйняття його іншими членами групи. У соціометричної методиці є спроба врахувати ці два компоненти статусу (комунікативний і гностичний), але при цьому знову передбачаються лише компоненти емоційних відносин (тих, які індивід відчуває до інших членів групи, і тих, які до нього відчувають інші). Об'єктивні характеристики статусу при цьому просто не фігурують БО при характеристиці статусу індивіда в групі необхідний облік відносин більш широкої соціальної системи, в яку дана група входить, - "статус" самої групи. це ніяким чином не враховується при визначенні статусу соціометрією. Питання про розробку адекватного методичного прийому для визначення статусу індивіда в групі може бути вирішене лише за одночасної теоретичної розробки цього поняття. 

Складові статусу:  Авторитет, як і престиж визначається як вплив особистості на інших людей, зумовлений соціальним станом, посадою, можливістю приймати рішення, тобто співвідноситься з уявленням про певну владу. Престиж чи авторитет це міру визнання іншими людьми якихось переваг особистості, необов’язково пов’язаних з посадою чи владою. Тоді носій авторитету є суб’єктом ціннісного, а не функціонального відношення.

Підґрунтям авторитету є ті властивості людини, її риси, які за рівнем свого розвитку суттєво переважають такі самі якості інших. Різновиди (моральний, функц (діловий), професійний, формальний (посадовий).

Поняття авторитету багато в чому збігається з поняттям статусу

статус – це величина престижу у спілкуванні з іншими. Це показник соціально-психологічних властивостей особистості як об’єкта комунікації і взаємодії в групі – системі внутрішньо-групових відносин.

 

10 роль , соц. І гендерні ролі

Друга характеристика індивіда в групі - це "роль". 

Зазвичай роль визначають як динамічний аспект статусу, що розкривається через перелік тих реальних функцій, які задані особистості групою, змістом групової діяльності. Якщо взяти таку групу, як сім'я, то можна показати взаємини між статусом, або позицією, і роллю. У сім'ї різні статусні характеристики існують для кожного з її членів: є позиція (статус) матері, батька, старшої дочки, молодшого сина і т.д. Якщо тепер описати набір функцій, які "приписані" групою кожній позиції, то отримаємо характеристику ролі матері, батька, старшої дочки, молодшого сина

 

 роль ЗМІННА динамізм її в тому, що при збереженні статусу набір функцій, йому відповідних, може сильно варіювати у різних однотипних групах, а головне в ході розвитку як самої групи, так і більш широкої соціальної структури, в яку вона включена. Приклад з родиною яскраво ілюструє цю закономірність: зміна ролі подружжя в ході історичного розвитку сім'ї - актуальна тема сучасних соціально-психологічних досліджень. 

 

Ґендерна роль — один з видів соціальних ролей, набір очікуваних зразків поведінки (або норм) для чоловіків і жінок. Ґендерну роль розуміють як виконання певних соціальних розпоряджень — тобто поводження у мові, манерах, одязі, жестах відповідної статі.

Соціальна ґендерна роль – індивідуальне оприявлення приналежності до чоловічого, жіночого або іншого («третього») ґендеру у соціальній обстановці (відповідно до культурних норм і стереотипів)[1].

Соціа́льна роль — поведінка, очікувана від того, хто має певний соціальний статус. Обмежується сукупністю прав і обов'язків, відповідних цьому статусу. Також соціальну роль визначають як сукупність нормативно обумовлених соціальних властивостей, очікувань і зобов'язань у поєднанні з конкретною соціальною позицією.

 

 

11 Поняття та особливості формування соціальних установок

Соціальна установка - мотив, що спонукає особистість до діяльності. Д. Узнадзе визначив установку станом готовності до певної активності. У разі повторення ситуації виникає фіксована установка на відміну від ситуативної.

У 1918 р. У. Томас і Ф. Знанецкий встановили дві залежності, що визначають процес адаптації: взаємозалежність індивіда і соціальної організації. Вони охарактеризували обидві сторони вищенаведеного відносини поняттями «соціальна цінність» (для характеристики соціальної організації) і «соціальна установка», «аттітюд» (для характеристики індивіда). Аттітюд - «стан свідомості індивіда щодо певної соціальної цінності».

Стереотип - це надмірне узагальнення якогось явища, що переходить у стійке переконання і впливає на систему відносин людини.

В результаті стереотипізації формується соціальна установка.

Соціальні установки мають деякою стійкістю і несуть в собі функції полегшення, алгоритмізації і пізнання. Знаючи соціальні установки людини, можна прогнозувати його дії. Визначають виборчі напрями поведінки індивіда, вона регулює діяльність на 3 рівнях: змістовому, цільовому і операциональном.

На смисловому рівні установки визначають ставлення особистості до об'єктів, які мають особисті значення для індивіда. Цільові установки пов'язані з прагненням довести почате до кінця (ефект незавершеної дії (К. Левін, В. Зейгарник). На операциональном рівні установка обумовлює прийняття рішення на основі минулого досвіду.

Ж. Годфруа виділив три о етапи у формуванні соц установок в соціалізації:

1) до 12 років - установки відповідають  батьківським моделям;

2) з 12 до 20 років - установки  пов'язані з засвоєнням соціальних ролей;

3) з 20 до 30 років відбувається на основі установок системи переконань.

Зміна соціальних установок

Висунуто багато різних моделей пояснення процесів зміни соціальнихустановок. Більшість досліджень соціальних установок здійснюється в руслі двох основних теоретичних орієнтацій: бихевиористской і Когнітивістська.

У бихевиористский-орієнтованої соціальної психології використовується принцип навчання: ат-тітюди людини змінюються в залежності від того, яким чином організовується підкріплення тієї чи іншої соціальної установки. Змінюючи систему винагород і покарань, можна впливати на характер соц установки.

Якщо аттитюд формується на основі попереднього життєвого досвіду, то зміна можлива лише за умови включення соціальних факторів. Підпорядкованість самої соціальної установки більш високих рівнів диспозицій обгрунтовує необхідність при дослідженні проблеми зміни ат-тітюда звертатися до всієї системи соціальних факторів, а не тільки до «підкріпленню».