Проблема алкоголизма и наркомании

N.Graham, EDWish вказують на більш високу  злочинність серед жінок, що  зловживають наркотиками, в порівнянні  з чоловіками-наркоманами. Жінки,  які вживають героїн, також часто  піддаються арештам і мають  судимості.

Н.С.Ларін,  досліджуючи кримінальність хворих на наркоманію, встановив, що найбільша частота протиправних діянь характерна для групи хворих токсикоманією і ускладненою наркоманією; причому звертає на себе увагу дуже високий рівень кримінальності в період до початку систематичного вживання наркотиків. Найбільша частота правопорушень після початку наркотизації була їм відзначена в групі в даний час рідкісних хворих з кодеїн-ноксироновою полінаркоманією.

Криміногенність хворих наркоманіями пояснюється рядом  факторів: потребою в грошах, так  як наркотики коштують дуже дорого; вимушеної зв'язком з торговцями наркотиками, що саме по собі теж є протиправною дією; описаними вище змінами особистості, наступаючими в результаті наркотизації і проявляються у вираженому морально-етичному зниженні. Крім того, наркомани можуть вчиняти протиправні дії, перебуваючи в стані наркотичного сп'яніння або в психотичному стані, викликаному вживанням тієї чи іншої одурманюючої речовини. Необхідно відзначити, що більшість правопорушень скоюється в станах наркотичного сп'яніння, найчастіше в абстиненції, а також в перервах між вживанням наркотиків.

Описано цілий ряд різних правопорушень, скоєних хворими. Це професійні правопорушення: вони не виконують трудовий договір і неодноразово вчиняють різні порушення в рамках своєї професії. Це кримінальні правопорушення, які становлять небезпеку і заподіюють шкоду суспільству і окремим особам (заподіяння шкоди здоров'ю і життю; розкрадання власності та ін.) Це адміністративні правопорушення (проступки), що виражаються в посяганні на встановлений громадський порядок, прав і свободи громадян. Хворі порушують правила дорожнього руху, митного контролю, посягають на діяльність і власність приватних або юридичних осіб і т.д. Це, нарешті, економічні правопорушення - такі, як незаконна підприємницька, банківська діяльність, ухиляння від податків, свідомо помилкова реклама, контрабанда, підробка грошей і документів. Слід зазначити, що найбільш частіше скоюють правопорушення хворі опійної (героїнової) та кокаїнової наркоманії, рідше - гашишної та іншими формами наркоманій.

РОЗДІЛ ІІ. РЕАБІЛІТАЦІЯ АЛКОЗАЛЕЖНИХ ТА НАРКОЗАЛЕЖНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ

           2.1. Основний зміст, сучасний стан  та перспективи реабілітації  алкозалежних та наркозалежних  в Україні

           Реабілітація наркозалежних та алкозалежних –  це комплексне поняття, яке позначає низку процесів медичного та психотерапевтичного лікування залежності від психоактивних речовин, таких як алкоголь та наркотики. Загальною метою тут є допомогти пацієнту припинити вживання речовин з метою запобігти психологічним, правовим, фінансовим, соціальним та фізичним наслідкам, які спричиняє зловживання речовинами.

            У світовій практиці функціонує кілька типів установ, які здійснюють реабілітацію наркозалежних, кожен з яких відповідає на певні потреби клієнтів. Найбільш поширеними серед них є: центри детоксикації (де надають термінові медичні послуги), стаціонарні реабілітаційні програми (де клієнтів госпіталізують на тривалий час), терапевтичні спільноти (передбачають тривале перебування клієнтів та їх високий рівень відданості спільноті, що сприяє здійсненню так званої "терапії середовищем"), місцеві групи самодопомоги, програми замісної терапії, амбулаторні та консультативні заклади, а також програми допомоги з працевлаштуванням.

              Реабілітаційні програми відрізняються не лише за формою, а й за змістом, тобто баченням того, що саме допомагає клієнту найкраще. Найпоширенішими є дванадцятикрокові програми (в основі – ідея віддавання власної волі "вищій силі" в тому значенні, яке кожен в неї вкладає), релігійні програми (базовані на вірі), психотерапевтичні програми (покладаються на методи групової та індивідуальної психотерапії). Останні поділяються за теоретичним підгрунтям на психоаналітичні, когнітивно-поведінкові та клієнт-центровані. Часто в конкретних програмах ці методи поєднуються та втілюються одночасно. У західній практиці реабілітації залежних "ідеальною" вважається модель реабілітаційного центру або узгодженої системи установ, в якій представлені всі "кроки" реабілітації: від початкового етапу детоксикації до психотерапевтичної роботи в межах стаціонару (що включає психокорекцію, групову терапію, тренінги та ін.), та згодом до підтримуючого консультування щодо конкретних питань  життя в суспільстві (амбулаторна допомога).

Практика   реабілітації  в Україні поступово  прямує до таких форм організації (про  це свідчить структура програм у  більшості реабілітаційних центрів). Ці ідеї також можна простежити в  низці публікацій щодо проблеми розвитку сфери допомоги наркозалежним, зокрема, вони сформульовані в законопроекті "Концепція державної політики України щодо наркотиків та алкоголю", розробленому 2006 року  та у збірці методичних рекомендацій з питань організації та функціонування центрів ресоціалізації наркозалежних Державного інституту проблем сім’ї та молоді Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту.

Наразі в Україні триває становлення сфери допомоги залежним, і можна стостерігати певні досягнення. За даними МОЗ України, станом на 01.01.2007 р. функціонувало 48 територіальних наркологічних установ та 4 наркологічні лікарні.

Наразі в  Україні наявні такі форми допомоги наркозалежним:

1. детоксикація (в усіх наркологічних закладах),
2. лікарські консультаці (в усіх наркологічних закладах),
3. замісна підтримуюча терапія (9 пунктів),
4. амбулаторні реабілітаційні програми (декілька, здебільшого у великих містах),
5. стаціонарні реабілітаційні програми (приблизно 50 центрів),
6. терапевтичні спільноти (приблизно 20 центрів),
7. стаціонарні програми духовної психотерапії та релігійної реабілітації (приблизно 40 центрів).

 При цьому  значна частина программ реабілітації  реалізується громадським

сектором, а  також часто центри допомоги залежним так чи інакше співпрацюють зі

спільнотою "тих, хто одужує", яка формується навколо груп Анонімних Наркоманів (АН). З другої половини 90-х років можна говорити про певне пожвавлення в сфері допомоги наркозалежним. Проблема вживання наркотиків набуває форми національної кризи на фоні надшвидкого поширення ВІЛ-інфекції. Цей етап характеризується децентралізацією профілактичної роботи, створенням великої кількості недержавних громадських організацій, які серед задач своєї діяльності відзначають і профілактику наркоспоживання.

           Примітно, що сфера реабілітації наркозалежних наразі розвивається як з ініціативи держави, так і виходячи з потреб суспільства та активності громадського сектору. Залежність від фінансування закордонними фондами часто є причиною фрагментарності, короткочасності діяльності, яка проводиться окремими громадськими організаціями. До того ж, методи різних реабілітаційних закладів не завжди узгоджуються між собою. Також буває, що погляди громадських організацій на причини розвитку залежності та підходи до її лікування не співвідносяться з науковими даними, що знижує ефективність такого лікування.

Проблема неузгодженості діяльності різних структур проявляється і в зв’язку з так

званими "соціальними  хворобами", такими як туберкульоз  та СНІД. Попри те, що

почастішали випадки  одночасного інфікування туберкульозом і ВІЛ та стає дедалі очевиднішим зв’язок між уживанням наркотиків і ВІЛ/СНІД, бракує взаємодії між

програмами  боротьби з ВІЛ/СНІДом, туберкульозом  і наркотичною залежністю. У структурі, що залишилася у спадок від радянської системи охорони здоров’я, ці

питання належать до компетенції вертикальних інституцій, які хоча й підпорядковані Міністерству охорони здоров’я, проте не хочуть ані поступатися

контролем над  своїми галузями, ані співпрацювати  з іншими секторами. Важливо наголосити на тій цінності, яку має третинна профілактика наркоспоживання.

               По-перше, в сучасному контексті  саме реабілітаційні заходи можуть  стати важливим елементом вирішення  проблеми залежності в українському  суспільстві. Наразі система профілактики переживає перехідний період, від радянської системи заходів та ідеології до нової, яка більше відповідає сучасним реаліям. Для радянської схеми боротьби з наркозалежністю характерними напрямками діяльності були, з одного боку, ідеологічна робота (спрямована на поширення перконань, що наркотики це погано), а з іншого, покарання та ізолювання тих осіб,

яка вже набули залежності. Дослідники вважають, що така стратегія була досить

ефективною  на той час, коли кількість споживачів наркотиків була відносноневеликою. Однак зараз, коли об’єм наркоспоживання є значним, а методи

залякування та ідеологічної роботи не є настільки  дієвими, виникає потреба в нових  методах роботи.

          Розширення сектору третинної  профілактики, а саме реабілітаційної  діяльності, може бути потужним ресурсом для цього, оскільки, з одного боку, вона заснована на ідеях поваги до прав людини, до того вибору стилю життя, який вона робить, а з іншого, більш відповідає сучасній реальності, коли більш дієвим є інформувати молодь про реальні небезпеки та перспективи наркоспоживання, а також і про можливості його припинення. Важливо, щоб така інформація містила не міфи про наркотики (наприклад, що залежною людина стає після одноразового

вживання, або  всі люди однаково вразливі до наркотика), а реальні загрози та

перспективи.

            По-друге, переважання інформованості  громадськості щодо первинної  профілактики над обізнаністю  щодо вторинної та третинної  відображає стигматизуюче ставлення  до залежних, яке є поширеними  в  українському суспільстві. Таке ставлення, в свою чергу, шкодить як людям із залежністю (позбавляючи їх можливостей повернення до суспільства), так і суспільству в цілому (стимулюючи паніку та поширюючи страх навколо теми наркотиків). Визнання суспільством третинної профілактики як важливого напряму роботи, а реабілітації наркозалежнх як професії, яка має цінність, можна вважати показником зміни ставлення суспільства до проблеми залежності в цілому, та до залежних, зокрема.

            Отже, практика реабілітації наркозалежних та алкозалежних в  Україні наразі має певні здобутки, однак і низку потреб. Першою з них є врегулювання, як правове, так і адміністративне, роботи в цій сфері. Це, в свою чергу, має забезпечити умови для об’єктивізації ефективності реабілітаційних та профілактичних програм, і відповідно, дотримання якості послуг. Другим аспектом є те, що до цього часу створена низка різноманітних служб та закладів допомоги залежним, однак разом ці заклади не утворюють єдиної мережі, в межах якої поширювалися би спільни норми та стандарти роботи. Також уваги потребує ситуація вибору між адаптацією закордонних программ реабілітації, продовженням радянських традицій роботи та створенням реабілітаційних програм, які були б адекватними українським реаліям, і водночас ефективними.

2.2.  Програми та  методи деяких провідних вітчизняних  центрів реабілітації  алко –   та наркозалежних осіб

В Україні існує розгалужена мережа  реабілітаційних центрів для людей з алко- та наркозалежностями, які відповідно пропонують різні підхідоди до реабілітації залежних осіб.

Реабілітаційний центр `Вихід є!` міста  Полтава, спільно з Полтавським  наркологічним диспансером займається лікуванням наркоманії, алкоголізму  та залежності від азартних ігор.

У Полтаві на протязі вже 20 років  проводиться лікування людей, залежних від наркотиків, алкоголю та азартних ігор, які приїжджають  не тільки з України, але й з Росії та інших країн ближнього зарубіжжя. Громадський реабілітаційний центр `Вихід є!` І Державний Полтавський Наркологічний Диспансер об'єднали свої зусилля і створили унікальну, ексклюзивну, дуже ефективну і якісну програму лікування наркоманії, алкоголізму та ігроманії, спрямовану на одужання людей від залежностей. Мультидисциплінарна команда професіоналів і терапевтичне співтовариство об'єднує роботу:

• лікарів
• медичних працівників
• психологів
• соціальних працівників
• духовних наставників з церков християнської релігії
• консультантів з питань лікування наркотичної, алкогольної залежності, гемблінгу (в минулому мають досвід вживання наркотиків і алкоголю, що пройшли своє лікування і отримали спеціальну освіту для роботи з залежностями)
• груп самодопомоги 12 - кроків Анонімних Наркоманів (АН) і Анонімних Алкоголіків (АА)

           Програма  лікування цього центру складається  з трьох етапів. Детокс (детоксикація) - це перший етап лікування наркоманії або алкоголізму в реабілітаційному центрі `Вихід є!` При наркологічному диспансері міста Полтава. Детокс - це зняття ломки або похмілля. Без нього можна обійтися, якщо клієнт згоден терпіти біль від відміни алкоголю, наркотиків - абстинентного синдрому («ломки» або «похмілля»). Реабілітація наркоманів, алкоголіків і ігроманів з України та Росії в умовах стаціонару – це другий етап лікування, основний вид діяльності реабілітаційного центру `Вихід є!`, діє спільно з Полтавським наркологічним диспансером. Реабілітаційна програма лікування наркоманії і алкоголізму в стаціонарних умовах триває приблизно 35 діб.