Психологiчнi особливостi та розвиток спiлкування учнiв у юнацькому вiцi

Навчання – провідна діяльність старшокласника. Але мотиви навчання з віком змінюються. За даними Л.І. Божович, Н.Г. Морозової і  Л.С. Славіної (1951), які стосується повоєнних років, в 1-2 класах дитина ще не усвідомлює самого змісту освіти і орієнтується, головним чином, на оцінку, за якою для неї стоїть певне відношення вчителя. В 3-7 класах освіта стає, насамперед, засобом завоювання престижу однолітків, завоювання репутації гарного учня. Для старшокласників все це вже менш важливо. Навчання, набуття знань стає тепер, насамперед засобом підготовки до майбутньої діяльності. Але далеко не у всіх.

Головна перешкода взаємопорозумінню  вчителів і учнів – абсолютизація рольових стосунків. Вчитель, обтяжений турботою про навчальну успішність, не бачить за оцінками індивідуальності учня. Ідеальний учень в його розумінні – той, хто “завжди готовий співпрацювати із вчителем, прагне до знань, ніколи не порушує дисципліну на уроках.” В протиставлення образу школяра, ідеального у всіх відношеннях, існує інший: лінивий, пасивний чи неслухняний школяр, ворожо налаштований до школи і вчителів. Такий підопічний викликає у вчителя далеко не кращі очікування. 

Розкриваючись назустріч  учню і отримуючи доступ в його внутрішній світ, вчитель тим самим  розгортає межі і збагачує зміст  власного “Я”.

В цій взаємодії особистостей індивідуальність вчителя не менш істотна, ніж індивідуальність учня. Як писав  в свій час К.Д. Ушинський, “в вихованні все має будуватись на особистості вихователя, тому що виховальна сила витікає лише з живого джерела людської особистості.”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Товариство однолітків як фактор соціалізації.

 

Одна з головних тенденцій  перехідного віку – переорієнтація підлітка і юнака з батьків, вчителів і взагалі старших на однолітків, більш або менш рівних собі за статусом. Ця переорієнтація може відбуватись повільно і поступово, або різко і бурхливо, вона по різному виражена в різних сферах діяльності, в яких престижність старших і однолітків, як ми бачили, неоднакова, але така переорієнтація відбувається обов’язково.

Потреба в спілкуванні  з однолітками, яких не можуть замінити батьки, виникає в дитини вже в 4-5 років (за деякими даними – навіть раніше) і з віком неухильно зростає. Відсутність товариства однолітків вже у дошкільників негативно проявляється на розвиткові комунікативних здібностей і самосвідомості особистості. Поведінка ж юнака за самою суттю є колективно-груповою.

З однолітками старшокласники переважно бажають проводити своє дозвілля, їх знайомлять зі своїми думками. За деякими даними, в свої улюблені заняття учні розказують переважно товаришам і друзям, рідше – батькам і зовсім рідко – вчителям. Встановлено, що погляди класного колективу  дуже цінують близько половини юнаків, а поглядами вчителя – лише третина.

Які ж психологічні функції  товариства однолітків в юнацтві?

По-перше, спілкування  з однолітками дуже важливий специфічний  канал інформації; по ньому підлітки і юнаки узнають багато які з необхідних речей, про які їм по тих чи інших причинах не розповідають дорослі. Наприклад, переважну частину інформації з питань статі підлітки отримують від однолітків, тому їх відсутність може затримати психосексуальний розвиток або завдати йому хворобливого характеру, якщо немає інших джерел такої інформації.

По-друге, це специфічний  вид діяльності і міжособових  стосунків. Групова гра, а потім  і інші види спільної діяльності випрацьовують  в дитини необхідні навички соціальної взаємодії, вміння підкорятись колективній дисципліні і в той же час відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси з суспільними. Поза товариством однолітків, де взаємовідносини будуються принципово на рівних началах і статус потрібно заслужити і вміти підтримати, дитина не може випрацювати необхідних дорослому комунікативних якостей. Змагальність групових стосунків, якої немає в стосунках з батьками, також слугує цінною життєвою школою. За виразом французького письменника А. Моруа, шкільні товариші – кращі вихователі, ніж батьки, бо вони безжалісні.

По-третє, це специфічний  вид емоційного контакту. Усвідомлювання групової належності, солідарності, товариської  взаємодопомоги не лише полегшують підліткову автономізацію від дорослих, але  й дає підлітку надзвичайно важливе для нього відчуття емоційного добробуту і стійкості. Чи зумів він заслужити повагу і любов рівних, товаришів, має вирішальне значення для юнацької самоповаги.

Зростання впливу однолітків з віком проявляється, насамперед, в тому, що зростає кількість часу, який проводиться старшокласником серед однолітків, в порівнянні з часом, який проводиться з батьками. Норми і критерії, які прийняті в колі однолітків, стають більш важливими, ніж ті, які існують у старших. Врешті решт, росте потреба в визнанні з боку однолітків.

Але як ми вже бачили, ставити в один ряд вплив старших  і однолітків механічно, без урахування конкретних соціальних умов і сфери  діяльності, неможна.

Насамперед про яких однолітків йде мова? Чи мається  на увазі однаковість хронологічного віку чи скоріш рівність соціального статусу, положення в сім’ї і суспільстві? В психологічній і соціологічній літературі часто стверджується, що “товариство однолітків” або специфічна форма взаємодії і комунікації дітей і особливо юнаків одного і того ж віку, є універсальним інститутом, існуючим не лише у всіх людських товариствах, але і в багатьох тварин. Це уявлення не зовсім вірне. Підліткові і юнацькі групи дійсно існують і в людей, і в приматів, але вони більшою частиною різновікові. Саме різновіковість робить їх функціонально необхідними для передачі дітям деяких незакодованих генетичних аспектів поведінки, для охорони малих дітей від зовнішньої небезпеки (як доповнення і продовження материнських функцій) і для забезпечення більш або менш гладкого включення підростаючого покоління в доросле життя. Такі групи об’єднують юнаків, рівних одне одному по своєму соціальному статусу, іншими словами, не дорослих, які перебувають в процесі дозрівання або соціалізації, але не обов’язково суворо за віком. Зокрема, широко розповсюджені в старовинних товариствах і описані етнографічно чоловічі спілки і юнацькі групи (вікові групи, тайні товариства, холостяцтва, королівства шутів тощо) дуже часто пов’язані з задачами військового навчання. Відділення хлопчиків підлітків від дівчат переслідує мету виростити з них гарних воїнів. Що ж стосується віково-однорідних груп, то вони, як ми вже бачили, історично виникли лише в новий час (шкільний клас) і підтримуються організацією виховання і навчання за віковим принципом.

Різновікові групи володіють і своєю психологічною специфікою. Ще А.С. Макаренко відмічав перевагу різновікових колективів з точку зору більшого різноманіття соціальних ролей і людських стосунків. Експериментальні дослідження під керівництвом Л.І. Уманського з різновіковими загонами в школах-інтернатах показали, що різновікові групи більш ефективні при розв’язанні цілого ряду колективних задач і підвищують рівень суспільної активності учнів. Причому, оптимальний діапазон різновіковості різний в залежності від виду діяльності.

“Товариство однолітків”, в рамках і під впливом якого  формується особистість старшокласника, реально існує в двох істотно  різноманітних формах: 1) в формі  організованих і прямо або  не прямо направлених дорослими  колективів і 2)  в формі стихійно формованих більш або менш дифузних груп спілкування, товариських кампаній тощо. Їх склад, структура і функції істотно відрізняються.

Висновок

 

У взаємодії між людьми, тобто у взаємодії між ними виникають суб’єктивні міжособистісні відношення, які у психології називають спілкуванням. У масштабах життєдіяльності людини спілкування, тобто взаємодія з іншими людьми, є, по-перше, головною умовою виживання, по-друге, забезпечує реалізацію функції навчання, виховання і розвитку особистості. Дитина, ізольована від суспільства людей, не може опанувати механізми людської поведінки, людського пізнання, сукупним досвідом людства.

Особливо важливим аспектом спілкування є те, що воно є однією складовою гарантією розвиваючої  особистості юнака. Проблема юнацького  віку, хоча виникає вона набагато раніше – це перебудова стосунків з батьками, перехід від дитячої залежності до стосунків, заснованих на взаємній довірі, повазі і відносної, але неухильно зростаючої рівності. Юність – важлива пора становлення особистості. Однією з самих важливих потреб юнацького віку є потреба у емансипації від контролю та опіки батьків, вчителів, старших взагалі, а також від встановлених ними порядків і правил.

Рівень колективного життя у старшокласників значно вищий, ніж у підлітків. Перш за все, підвищується соціальний рівень цілей та збагачується зміст спільної діяльності, складаючи стрижень колективного життя. Дуже важливо для старшокласника зайняти стійкий соціальний статус у своєму колективі. А дякуючи чому можна зайняти ций статус ми побачили в дослідженнях психолога Коломінського, який довів, що моральні якості, які невід’ємно пов’язані зі спілкуванням є важливим критерієм, який визначає соціометричний статус; психолога Б.Н. Волкова, який підтвердив, що більш всього цінуються якості особистості, які проявляються у спілкуванні (чесність, допомога в тяжку хвилину). Дякуючи дослідженням, стиль спілкування юнаків впливає на те, який соціометричний статус він займає у колективі.

Провівши методики “Соціометрія”  та “спрямованість особистості в  спілкуванні” В.С. Братченко, який виділяє шість основних видів спрямованості в спілкуванні: діалогічна комунікативна спрямованість, авторитарна, маніпулятивна, альтероцентристська, конформна, індиферентна. Самим ефективним для юнаків є діалогічний стиль спілкування.

 

Література

 

1. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 1980.
2. Бодалев А.А. Личность и общение. – М.: Педагогика, 1983.
3. Водзінський Д.І. Колектив і особистість старшокласників. – К.: Радянська школа, 1971.
4. Ильин Г.Л. Некоторые вопросы психологии общения // Вопросы психологии. – 1986. - №5.
5. Кон И.С.  Психология старшеклассника. – М.: Просвещение, 1982.
6. Паниотто В.И. Структура межличностных отношений. – 1975.
7. Семиченко В.А. Психология общения. – К., 1997.
8. Снегирева Т.В. Восприятие сверстников и взрослых подростками и старшеклассниками // Вопросы психологии. – 1985. - №5.
9. С чего начинается личность / Под ред. Р.И. Косолапова. – М., 1979.
10. Типология лідерства: методичний посібник / О.І. Романовський. – 2000. 
11. Цуканова Е.В. Психологические трудности межличностного общения. – К.: Вища школа, 1985.
12. Шумилин Е.А. Психологические особенности личности старшеклассников. – М., 1979.