Психолого-педагогічні основи проблеми «важких» підлітків

Сучасні англійські психологи Дж. Хевіт і Р. Дженкінс унаслідок дослідження “важких” дітей також пропонують розрізняти дві категорії важковиховуваних:

Діти з “соціалізованими формами” антисуспільної поведінки, які достатньо емоційно врівноважені, завдяки розвиненим механізмам психологічної адаптації досить легко пристосовуються до соціальних норм усередині тих антисуспільних груп друзів або родичів, до яких вони належать.

Діти з несоціалізованою антисуспільною агресивною поведінкою, які, як правило, перебувають у поганих стосунках з іншими дітьми, членами своєї сім’ї і мають значні емоційні розлади, які проявляються в негативізмі, агресивності,зухвалості. Відомий психолог П. Скотт, розвиваючи погляди своїх колег, довів, що категорія соціалізованих “важких” підлітків розпадається ще на дві групи:

Підлітки, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки.

Підлітки, які засвоїли антисуспільні форми поведінки.

Він наголошує на тому, що кожна з виділених груп вимагає спеціального підходу. Для соціалізованих важких підлітків потрібне лише активне педагогічне виховання. Щодо другої групи, то вона, на думку автора, насамперед потребує суто психологічної корекції, після якої ефективними стануть і власне виховні впливи. Особливо продуктивними тут є спеціально організовані форми групової психокорекційної роботи з такими дітьми під керівництвом спеціаліста-психолога або соціального педагога.

Американський психолог Уільям Глассер, який вивчав проблему невдах в школі, вважає, що існує ряд факторів, притаманних системі освіти, які породжують утворення шкільних «больових точок». Відокремлення важких дітей від «системи» і передача їх в руки спеціалістів з проблем злочинності серед неповнолітніх увійшли в практику [21].

Найбільш загальне уявлення про відхилення у поведінці пов’язують з порушенням норм, які виходять на перший на перший план у спілкування людей. Слід мати на увазі, що норма велична змінна. Характер її трансформується під впливом різних факторів – вікового, етнічного, соціального, професійного, статевого, ідеологічного тощо.

В. Роттенберг і С. Бондаренко вважають, що поведінка підлітків, яка відхиляється від норми, включаючи невмотивовані приступи жорстокості, у багатьох випадках може бути „диким" проявом неправильно орієнтованої пошукової активності. В ході психічного, фізичного і статевого дозрівання потреба в пошуку дуже гостра, і якщо вона неправильно орієнтована, то часто стає причиною девіантної поведінки.

Німецький психотерапевт Г. Аммон вважає, що людина народжується з потенціалом так званої конструктивної агресивності, яку він визначає як пошукову поведінку. При правильному вихованні конструктивна агресивність розвивається і посилюється, стимулюючи творчий розвиток в іграх, спілкуванні з ровесниками і дорослими. Коли ж дитина бачить конфлікти в сім'ї, то це породжує деструктивну агресивність - потреба пошуку має знайти якийсь вихід [15].

Психологи В. Роттенберг і С. Бондаренко вважають, що неправильно орієнтована потреба в пошуку може проявлятися не тільки у невмотивованій агресивності та несподіваних антисоціальних вчинках. На їхню думку, і деякі масові молодіжні рухи (наприклад, емму, панки) мають також у своїй основі незадоволену потребу в пошуку.

В. Кондрашенко звертає увагу на те, що порушення поведінки, її відхилення від загальноприйнятих норм серед підлітків - явище не виняткове. Підтвердженням цьому є те, що у ЗО - 50 % підлітків, які потрапляють до психіатричних стаціонарів, виявлено девіантні форми поведінки.

Порушення поведінки у підлітків можуть носити дуже різний характер. Це можуть бути і протиправні дії, й ігнорування загальноприйнятих вимог, і пияцтво, і сексуальна розбещеність, і бродяжництво, і суїцидні прояви.

Складність проблеми полягає в тому, що важко буває відповісти на запитання, чи є відхилення в поведінці ознакою психічного захворювання, чи це психологічна особливість перехідного віку, а чи просто дефект виховання.

B.Кудрявцев (1986 р.) за ознакою цільової спрямованості і мотивами всі види поведінки з відхиленнями ділить на три групи: відхилення корисливої орієнтації, відхилення агресивної орієнтації, відхилення соціально - пасивного типу, пов'язані з відчуженням від суспільства і колективу (зловживання алкоголем, наркотиками, суїцидна поведінка).

В. Ковальов (1981р.) називає три групи відхилень у поведінці: соціально-психологічну (недисциплінованість, протиправна і антисоціальна поведінка), клінічно-психопатологічну, особистісно-динамічну [15].

А. Личко вважає, що порушення поведінки слід розглядати у двох напрямах: за формою прояву порушення (делінквентна. втеча з дому, бродяжництво, алкоголізація, сексуальні девіації, суїцидна поведінка); відносно причин, мотивів, що містяться в їх основі (біологічний і соціопсихологічний). До біологічних чинників вона відносить ураження головного мозку, явища акселерації та інфантилізму; до соціопспхологічних - соціальне середовище і психологічні особливості підліткового віку.

Глибше розуміння причин девіантної поведінки дають дослідження, здійснені в галузі кримінальної психології. Криміналісти вивчають, передусім, мотиви злочинної поведінки (К. Ігошев, Н. Дремова, В. Асєєв, В. Лунєєв, В. Вовків, В. Кудрявцев та інші).

Так, Н. Дремова (1972 p.), досліджуючи структуру мотивів правопорушників, встановила, що мотиви крадіжок у підлітків найчастіше полягають не в корисливості, а стають результатом наслідування моди, захоплення певною річчю, потребою у самоствердженні. К. Ігошев (1971 p.). шляхом вивчення потреб та інтересів неповнолітніх правопорушників, з'ясував, що основними мотивами є жадібність у 23,2% обстежені;, алкоголізм - у 57,1 %, індивідуалізм - у 47,2 %, бідність духовних інтересів - у 38.9 %. Що стосується інтелектуального рівня обстежених правопорушників, то він зазвичай низький [ 15].

Більшість фахівців вважає, що девіантна поведінка закономірна в тому сенсі, що не виникає на порожньому місці. „Важкі"' підлітки, як правило, виростають у неблагополучних сім'ях. Зазвичай девіантна поведінка стає наслідком цілого комплексу причин.

Розглянувши і проаналізувавши наукову літературу по даній темі, будемо досліджувати у важковиховуваних дітей такі особистісні риси як агресивність та самооцінку.

 

 

РОЗДІЛ ІІ. Шляхи вивчення проблеми «важких» підлітків

 

2.1 Методи дослідження  особистості «важких» підлітків

 

Для проведення нашого дослідження ми використовували метод для визначення самооцінки учнів та Методику визначення схильності до відхиленої поведінки /О.Н. Орел/, але одним із основних методів дослідження є спостереження.

Метод спостереження - один із випробуваних методів, яким користуються природничі та суспільні науки. Він може застосовуватися самостійно і в поєднанні з іншими методами .

Спостереження як метод передбачає за попередньо розробленим планом цілеспрямоване фіксування тих явищ, які цікавлять дослідника, з метою їх наступного аналізу й використання для потреб практичної діяльності. Від житейського наукове спостереження відрізняється цілеспрямованістю, чіткою схемою і заданістю одиниць спостереження - що саме спостерігати і не менш чіткою фіксацією результатів сприймання.

Цей метод широко застосовується у дослідженнях різних явищ суспільного життя, зокрема під час вивчення психологічного взаємовпливу людей у процесі колективного обговорення проблем на зборах, у ході дискусій тощо. За його допомогою можна також вивчати вплив на аудиторію лекції, бесіди, вистави. Спостереження дає змогу одержати цікаві відомості про людину: манеру її поведінки, характер взаємовідносин з іншими людьми, особливості її спілкування тощо [13].

Метод дослідження самооцінки.

Самооцінка – це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей – безумовно відноситься до базисних якостей особисті. За думкою авторів короткого психологічного словника, саме вона багато у чому визначає взаємовідношення з оточуючими, критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач [10]. Самооцінка людини залежить від багатьох факторів. Разом з тим психологи давно вже користуються так званою “формулою Дженса”, яка має наступний вигляд:

 

Самооцінка =

 

З цієї формули ми бачимо, що підвищити самооцінку можливо або максимізуючи успіх, або мінімізуючи невдачі, і підлітки повинні достатньо чітко розуміти, що розбіжності між домаганнями і реальною поведінкою людини призводить до викривлення самооцінки і, як наслідок, неадекватній, що загрожує емоційними зривами, поведінці. Само по собі дослідження самооцінки виявляється дуже корисним і для організації навчального процесу, і для самоусвідомлення учнів, відношення яких до себе, як відомо, описується повною драматичних протиріч формулою “геній або нікчема” [1].

Цей опитувальник включає в себе 32 твердження, згідно яких можливі п’ять варіантів відповідей, кожен з яких кодується балами за схемою:

дуже часто – 4 бали;

інколи – 2 бали;

рідко – 1 бал;

ніколи – 0 балів.

часто – 3 бали;

Методика діагностики показників і форм агресії /А. Басса і А. Даркі/.

Великою популярністю, як у закордонній так і у вітчизняній психології, користується опитувальник А. Басса й А. Дарки, що є однією з найбільш популярних методик для дослідження агресивності. Опитувальник має 75 стверджень і два варіанти відповідей на питання - "так" або "ні". Обробка опитувальника відбувається за допомогою індексів різних форм агресивних і ворожих реакцій, котрі визначаються шляхом додавання отриманих відповідей. Методика містить у собі 8 основних шкал і 2 інтегральні шкали. При складанні автори користувалися наступними принципами:

1) питання можуть відноситися  тільки до однієї форми агресії;

2) питання складені таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання.

Опитувальник виявляє наступні прояви й форми агресивних і ворожих реакцій:

Основні шкали:

фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи;

непряма агресія - агресія, непрямим образом спрямована на іншу особу;

роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при найменшому порушенні (запальність, брутальність);

негативізм - опозиційна манера в поводженні від пасивного опору до активної боротьби проти стійких звичаїв, традицій, правил;

образа - заздрість і ненависть до навколишніх за дійсні й вигадані дії;

підозрілість - від недовіри й обережності до переконання в тому, що інша особа планує й приносить шкоду;

вербальна агресія - вираження негативних почуттів як через форму (лемент, вереск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози, лайки);

почуття провини - виражає можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що надходить зло, а також відчуття ним каяття совісті.

Інтегральні шкали:

 

 

індекс агресивності - ФА (фізична агресія) + ВА (вербальна агресія) + Р (дратівливість) / 3

індекс ворожості - О (образа) + П (підозрілість) / 2.

 

Для того, щоб допомогти дитині подолати агресію в цьому віці, вчителі, психологи та батьки повинні стежити за змінами в поведінці дітей, проводити різні тести на виявлення стану агресії у дитини, знаходити індивідуальний підхід до кожної дитини.

Використовуючи дану методику, варто пам'ятати про те, що агресивність, як властивість особистості, і агресія, як акт поведінки, можуть бути зрозумілі в контексті психологічного аналізу мотиваційно-потребностної сфери особистості (Див. додатки).

Для дослідження цих особистісних якостей можна використовувати такі методи як:

Тест "Знаходження кількісного вираження рівня самооцінки" за С.А. Будассі

Досліджуваним роздають картки з таблицею (мал. 1) і проводять інструктаж: "Спочатку виберіть із перерахованих 20 слів найбільш неприємне для Вас. Поставте напроти цього слова (у колонку "ідеал") цифру 1. Далі із тих слів, що залишилися, так само виберіть найбільш неприємну якість і поставте напроти цього слова цифру 2. І так далі. Потім із цих же слів виберіть якість, найменш характерну для Вас. І поставте напроти цієї якості в колонку "Реальне Я" цифру 1. Далі із тих що залишилися (19 слів) так само виберіть найменш характерну для Вас якість і поставте напроти цього слова цифру 2. І так далі." (див. Додаток В).

Достатньо відомий є тест “Самооцінка психічних станів” (за Айзенком).

Тест складається з чотирьох блоків, кожен з яких надає 10 запитань про різні психічні стани людини. Підсумок балів по першому блоку діагностує стан тривожності; ІІ – стан фрустрації; ІІІ – стан агресивності; IV – стан ригідності.

Методика визначення схильності до відхиленої поведінки /О.Н. Орел/

Це стандартизований тест-опитувальник, який служить для виміру готовності підлітків до реалізації різних форм відхиленої поведінки. Опитувальник являє собою набір спеціалізованих психодіагностичних шкал. Для вивчення агресивної поведінки старшокласників нами була використана шкала «Схильність до агресії та насильства». Досліджуваному пропонується ряд тверджень та два варіанти відповідей – «так» і «ні». Він повинен вибрати лише одну відповідь, яка найбільше відповідає твердженню, що пропонується. Інтерпретація здійснюється за запропонованим ключем.

Психогеометричний тест /С’юзен Деллінгер/

Тест призначений для визначення основних домінуючих особливостей особистості та поведінки. Досліджуваному пропонується розмістити геометричні фігури (коло, квадрат, зигзаг, трикутник, прямокутник) у порядку їх переважання. Інтерпретація результатів здійснюється за фігурою, що розміщена на першому місці й відповідає певній психологічній характеристиці. Під час вибору методик ми враховували їх позитивну оцінку застосування та надійність; доступність методик для контингенту підлітків, що вивчається; придатність; можливість математичної обробки здобутих результатів. У дослідженні також широко застосовувався метод спостереження, кількісний (кореляційний аналіз) та якісний методи обробки даних.