Соціальні групи і міжособистісні стосунки

Модуль 1. Вступ до загальної психології. Соціально-психологічна сфера особистості.

 

Тема1.3.  Соціальні групи і міжособистісні стосунки.

                                       План

1. Поняття про соціальну групу:

   1) основні параметри соціальної групи;

   2) рівні розвитку групи: дифузна, асоціація, корпорація, колектив.

2.  Статус  особистості  в групі: соціометрія та референтометрія.

3.  Поняття конформізм-нонконформізм.

4.  Сприймання як аспект міжособистісних  взаємин. 

     5.   Міжособистісні  конфлікти.

 

1. Поняття про  соціальну групу.

Міжособистісні взаємини, звичайно, можуть виникати між людьми, які не входять до одного об'єднання. Скажімо, вчитель не є членом такої  групи як шкільний клас, але в  навчально-виховному процесі між ним і учнями неминуче виникають певні стосунки, які так чи інакше впливають на ефективність їхньої спільної діяльності.

Разом з тим взаємини в групі  мають певну специфіку, зумовлену  особливостями та психологічними характеристиками різних груп, що й дає змогу класифікувати їх на певні види.

Сам термін "група" — італійського походження. За доби Відродження в Західній Європі так називали сукупність об'єктів на картинах художників. Потім цим терміном почали позначати конкретну сукупність людей. У російську мову поняття "група" в XIX ст. запровадив поет О.С.Пушкін (нагадаємо, що українська, "малороссийская" мова була заборонена імперським царським урядом Росії як засіб передачі писемної інформації). Остаточно в російській мові, з якої він потім перейшов і в українську, термін "група" закріпився на початку XX ст.

За формою існування групи бувають умовними і реальними (контактними). Умовна група — це така, яка складена за певними ознаками, критеріями і члени якої не взаємодіють як певне більш-менш стійке об'єднання. Скажімо, всі відмінники старших класів середньої школи, всі фермери району, символічна збірна світу з футболу, яку складають журналісти, тощо. Окремі члени таких умовних груп можуть бути знайомі одни з одним, мати певні міжособистісні стосунки, навіть підтримувати дружні взаємини, але всі вони не взаємодіють як ціле, як єдине автономне в певному розумінні об'єднання.

Члени реальних, контактних груп згуртовані насамперед саме спільною взаємодією як певне об'єднання. До контактних груп відносять, малі групи.

Під малими групами розуміють відносно стійке, нечисленне за складом, пов'язане спільною метою об'єднання людей, у якому здійснюється безпосередній контакт між його членами. Всі, хто належить до неї, знають один одного особисто і спілкуються між собою в процесі досягнення тієї чи іншої мети. Кількість членів малої групи, природно, не може бути менша двох, але не перебільшує приблизно 30-40 осіб.

Прикладом таких груп може бути сім'я, шкільний клас, студентська група, виробнича  бригада, спортивна команда тощо. Одна людина, звичайно, може входити до кількох груп. Наприклад, школяр - член наукового гуртка, старший син у своїй сім'ї, капітан спортивної команди, староста свого класу. Взаємини в малих групах, як правило, жорстко не регламентовані. Проте практично завжди члени трупи надають перевагу одним перед іншими.  Вони спілкуються частіше, комунікативні контакти забарвлені переважно позитивними емоціями й існують на особистісній чи діловій основі. Таке об'єднання називають первинним колом спілкування, або мікро-групою. Емпіричний досвід показує, що склад такого об'єднання не перевищує 2-7 осіб. Члени таких об'єднань водночас лишаються і членами малої групи, більш чи менш тісно взаємодіють з рештою її учасників.

За способом створення групи поділяють на офіційні (формальні) та неофіційні (неформальні). Офіційні групи створюються на підставі наказу, розпорядження, штатного розкладу, юридичного акта. Наприклад, склад кафедри вищого навчального закладу, особовий склад військового підрозділу формуються наказами відповідно ректора і командира військової частини; склад студентської академгрупи — розпорядженням декана; шлюбні відносини чоловіка та жінки — юридичним актом тощо. У таких групах чітко регламентована кількість її членів, а в раді випадків — і тривалість існування. Скажімо, цілком зрозуміло, що тривалість існування студентської групи обмежується часом навчання у вищому навчальному закладі.

Неофіційна група виникає на основі єдиної спрямованості психологічної  мотивації — симпатій, переконань, визнання авторитетності, компетентності окремих особистостей у конкретних різновидах діяльності, певними захопленнями у вільний від роботи час.

Асоціальні групи, норми поведінки  і діяльності яких суперечать суспільно  схвалюваним ціннісним орієнтаціям, у більшості випадків є неофіційними, неформальними. Справді, було б безглуздям припускати, що десь би було видано наказ про створення групи злодіїв, грабіжників, наркоманів.

У політичній сфері людського існування, проте наявність офіційно створених  асоціальних груп можлива. Так, згадаймо осередки фашистської партії в Німеччині часів Гітлера, партії, яка визнана світовою громадськістю злочинною; зондеркоманди для розправи з місцевим населенням окупованих регіонів, створені свого часу наказами тих же фашистів. Сюди ж, без сумніву, можна віднести і структурні одиниці сталінських служб державної безпеки, на совісті яких загибель мільйонів ні в чому не винних людей.

Слід наголосити, що поділ груп на офіційні та неофіційні має умовний  характер. Дружна сім'я одночасно  є офіційною і неофіційною  групою; прихильники політичної партії часто створюють цілком офіційні її осередки; члени шкільного класу, студентської групи найчастіше підтримують між собою тісні емоційні неформальні взаємини, тобто теж є неформальними, неофіційними групами.

Психологічні дослідження міжособистісних взаємин у групах та особливостей їх функціонування дають змогу виокремити три їх види залежно від рівнів згуртованості.

Перший рівень згуртованості. Це дифузна група, за іншою термінологією — конгломерат. Майже не згуртована, існує найчастіше короткий час, склад членів — випадковий, домінують найпростіші взаємини за типом симпатій-антипатій. Мету функціонування такої групи точніше назвати не спільною, а однаковою, бо для її досягнення, як правило, не вимагається тісної інтеграції та взаємодії. Наприклад, до дифузної групи можна віднести людей у купе поїзда, де хтось комусь поступився місцем, допоміг переставити речі, один пасажир сподобався решті, інший — ні, одне слово, між людьми виникли поверхові, ситуативні міжособистісні взаємини.    

Разом з тим інколи дифузна група може локалізуватися і діяти досить активно, згуртовано, з відповідним розподілом ролей. Наприклад, така дифузна група як черга за квитками до театральної каси, в якій касир раптом припинив продавати квитки на престижну цікаву виставу. Тоді одні обирають представників, яких делегують з'ясовувати стосунки з адміністрацією, інші здіймають і підтримують на певному рівні гамір обурення, треті аргументовано таврують спекуляцію квитками тощо.

У членів дифузної групи  практично завжди відсутня подібність глибинної мотивації діяльності. Один купує квитки на концерт, бо любить мистецтво, інший — щоб якось згаяти вільний час тощо.

Другий рівень згуртованості. Це асоціація, за іншою термінологією — кооперація. Група згуртована, має постійний основний склад, існує протягом відносно тривалого часу. Мають місце як відносини типу симпатій-антипатій, так і ділові; практично завжди існує міжособистісний рольовий розподіл, який допомагає ефективніше здійснювати спільну діяльність. За А.В.Петровським, міжособистісні взаємини в такій групі опосередковані особистісно значущим для кожного змістом групової діяльності.

Головна особливість  асоціації (кооперації) полягає в  тому, що її члени мають спільну  мету, досягнення якої постійно вимагає  тісної інтеграції та взаємодії. Узгоджених дій потребує вже нескладна організація полювання, не кажучи про функціонування творчої групи вчених, яка вирішує ту чи іншу складну наукову проблему. Наведемо простий приклад. Якщо весь клас пішов з уроку, то один учень, який залишився, безперечно, не зможе разом з учителем виконати конкретні навчальні дії (згадаймо приклад з попутниками в купе поїзда за принципово аналогічних обставин).

Мотивація основного  виду діяльності у членів асоціації (кооперації) збігається далеко не завжди. Скажімо, в шкільному класі одні учні добре вчаться, тому що їх цікавлять знання і приваблює передусім евристичний аспект навчання, інші — тому що планують вступати до вищого навчального закладу, треті — через примус з боку батьків. Зрозуміло, що така група прагнутиме досягти поставленої мети — отримати хороші знання, проте розбіжності в глибинній особистісній мотивації не дадуть змоги досягти найвищого рівня групової згуртованості з причини надто великих відмінностей у силі і якості емоційної стимуляції в основному виді діяльності — навчанні.

Третій рівень згуртованості, найвищий. У традиційній вітчизняній термінології — колектив. За А.В.Петровським, у такій групі міжособистісні взаємини опосередковуються особистісно значущим і суспільно цінним змістом групової діяльності. Колектив має всі ті ознаки, що й асоціація, але найвищий рівень згуртованості забезпечується домінуванням збігу мотивації членів групи з основного виду діяльності. Йдеться саме про домінування збігу мотивації, бо навряд чи й у найзгуртованіших групах мотивація в усіх без винятку її членів збігатиметься. Наприклад, не можна виключати, що в студентській групі найвищого рівня згуртованості, де переважна більшість цікавиться наукою, творчо ставиться до навчання, прагне стати висококваліфікованими фахівцями, не виявиться студентів, які Хочуть мати "червоний диплом" для забезпечення адміністративної кар'єри, поїздки на роботу за кордон тощо. Згадане домінування нівелює їхній певною мірою збурюючий, "відволікаючий" вплив на творче ставлення до оволодіння фахом інших студентів.

Існують групи третього, найвищого рівня згуртованості, але з протилежним, негативним знаком, мета та цінності, орієнтації яких є  асоціальними (корпорації). До таких  можна віднести мафіозні об'єднання, секти з антигуманною, антилюдяною спрямованістю тощо.

Найскладніші суспільні  проблеми найефективніше здатні вирішувати групи третього рівня згуртованості  з соціально схвалюваними ціннісними орієнтаціями.

Серед різних видів груп спеціально виділяють референтну групу. Референтна (еталонна) група — це реально існуюча або умовна (уявлювана) група, погляди, норми якої є зразком для особистості.

Особистість намагається входити  в контактну, референтну для неї групу, норми, ціннісні орієнтації якої вона визнає, підтримує і вважає найоптимальнішими. Тоді суб'єкт не лише сам дотримується цих норм, а й спонукає до аналогічної поведінки інших. Буває так, що юнак є учнем шкільного класу, товаришує з однокласниками, але референтною для нього є група друзів з мікрорайону, в якому він мешкає, чи спортивна команда, чи музичний ансамбль.

Інколи референтна група  є умовною. Наприклад, для підлітка такою може бути уявлювана група "сильних" чоловіків (кіногерої Сталлоне, Шварценеггера). Частіше такі групи придумують для себе замкнуті, некомунікабельні, інтровертовані люди.

Міжособистісні взаємини.

Міжособистісні взаємини — психологічний феномен, який неминуче виникає в процесі спілкування і стосується всіх сфер людського суспільства — політики, економіки, культури, побуту тощо. Зв'язок між міжособистісними взаєминами і життєдіяльністю має каузальний, тобто взаємообумовлений характер. Скажімо, дружні доброзичливі стосунки в шкільному класі допомагають ефективніше справлятися з завданнями навчально-виховного процесу, а це, своєю чергою, стимулює розвиток міжособистісних взаємин у бік ще більшої товариської групової згуртованості.

В українській мові існує специфіка  вживання термінів "взаємини" ("стосунки") та "відносини". Другий вживається, як правило, тоді, коли йдеться про  зв'язок між об'єктами чи явищами — міждержавні відносини, виробничі відносини тощо. Перший використовується тоді, коли мається на увазі зв'язок між суб'єктами людського спілкування.

В основі взаємин лежить ставлення  особистості. Ставлення — це позиція особистості до всього оточуючого і до самої себе. Прояви ставлення пов'язані з емоційними переживаннями.

Міжособистісні взаємини — суб'єктивні зв'язки і ставлення, які існують між людьми в соціальних групах; це система міжособистісних установок, ціннісних орієнтацій, очікувань, які визначаються змістом спільної життєдіяльності людей.

У вітчизняній та зарубіжній психології в міжособистісних взаєминах  прийнято вирізняти три основні компоненти регулювання поведінки людей: 1) когнітивний; 2) емоційний; 3) інтеракційний, тобто такий, який передбачає взаємодію.

Когнітивний компонент особистості людини, яка спілкується з іншими суб'єктами, включає всі психічні процеси, пов'язані з пізнанням оточення і самого себе. Це — відчуття, пам'ять, мислення, уява. Суб'єктові, скажімо, необхідно оцінити ділову компетентність партнера у спілкуванні. Для цього йому треба пригадати критерії, норми оцінок стосовно конкретного виду діяльності, яка мається на увазі, порівняти з ними реальні дії партнера, проаналізувати його реальну поведінку, зробити певні висновки і на основі цього виробити відповідне адекватне ставлення. Зрозуміло, що це неможливо без активізації практично всіх процесів, про які йшла мова вище.

Емоційний компонент обіймає все, що може бути зафіксоване на рівні фізіологічних реєстрацій та суб'єктивних ставлень. Це передусім позитивні та негативні переживання, конфліктність емоційних ставлень, внутрішньоособистісна, міжособистісна емоційна чутливість, задоволення собою, партнером, роботою, умовами життя взагалі тощо.

Наприклад, та ж компетентність партнера в тому чи іншому виді діяльності може бути оцінена не тільки на основі когнітивних, раціональних висновків, а й залежно від емоційного наповнення особистісних взаємин з ним. За умови добрих, товариських стосунків оцінка буває завищеною, за складних, конфліктних — заниженою.

Інтеракційний компонент (взаємодія) регулюється першими двома і включає в себе конкретні відкриті дії стосовно партнера. У свою чергу, взаємодія чинить зворотний вплив на когнітивний та емоційний компоненти. Якщо, скажімо, протягом тривалого часу дії партнера не відповідають надто оптимістичним, завищеним оцінкам суб'єкта, це може призвести до погіршення міжособистісних взаємин, спричинити зниження даних раніше оцінок компетентності та ділових якостей.