Соціальні групи і міжособистісні стосунки

Сприймання і розуміння  людьми одне одного, міжособистісні взаємини, поведінка можуть мати широкий діапазон варіацій, але стан вдоволеності-невдоволеності — основний критерій оцінки міжособистісних  ставлень. Симпатії-антипатії, привабливість-непривабливість — поняття, які перехрещуються, але не збігаються повністю. Перше характеризує лише емоційне ставлення в системі "суб'єкт — суб'єкт", друге — ширше і включає момент взаємного притягання.

Взаємне притягання людей  є просторово-часовим, безпосереднім чи опосередкованим, реальним чи бажаним, це взаємна залежність суб'єктів, яка особистістю сприймається та переживається. Притягання не обов'язково супроводжується станом задоволення. Привабливість дещо синонимічна притяганню, хоч і ширша за нього, оскільки включає позитивні емоційно забарвлені переживання.

Міжособистісна  привабливість опосередкована сумісністю-несумісністю людей. Вона може виникнути навіть при візуальному контакті, до обміну інформацією і переходить, якщо не зникає, після реального, безпосереднього і досить тривалого спілкування   в   приятельські,   товариські,   а  за  відповідних обставин — інтимно-любовні стосунки.

Ступінь вираженості  привабливості залежить від індивідуальних психічних станів у певний момент часу. Міжособистісна привабливість виникає через стан і закріплюється внаслідок повторюваності позитивних стосунків між суб'єктами.

Психолог М.М.Обозов пропонує наступну систему чинників, які визначають міжособистісну привабливість (притягання, симпатію), сумісність, здатність спрацьовуватися.

1. Ступінь взаємозв'язку між індивідами визначає "питому вагу" значущості решти чинників. Можна назвати такі умовні типи стосунків: а) приятельські; б) товариські, дружні; в) шлюбні. Для кожного з перелічених типів взаємозв'язку характерні свої закономірності.

2. Подібність-контраст партнерів за: а) індивідуальними (природними) й особистісними характеристиками; б) уявленнями про себе ("Я-концепція") і про іншого (партнера).

3.  Ієрархія якостей за ступенем їх значущості (одні більше, інші менше значущі для певного типу взаємин): об'єктивна вага (відмінності за ступенем значущості тих чи інших особистісних якостей для кожної окремої людини). Наприклад, один цінує найбільше в собі та в інших комунікабельність, інший – стриманість тощо.

4. Час чи тривалість збереження зв'язків змінюють значення чинників, які впливають на міжособистісні стосунки. Більше того, дружній тип зв'язків визначається насамперед емоційним досвідом людей, які взаємодіють.

5. Вікові особливості людей та їх роль у регуляції міжособистісних стосунків: а) при виникненні їх; б) їх стійкість; в) діапазон вікових відмінностей, який допускає виникнення, стійкість і збереження певного типу міжособистісних стосунків. Наприклад, шлюбний тип стосунків має свій діапазон вікових відмінностей, які допускаються суспільством і природою (до речі, їхні вимоги майже цілком збігаються).

6.  Статеві відмінності і характер взаємодії в парах однакової та різної статі. В кожному типі пар можуть діяти різні механізми потягів-відштовхувань, симпатій-антипатій (чоловік — чоловік, жінка — жінка, чоловік — жінка).
7.  Кожен окремий випадок міжособистісних взаємин конкретних людей має свою індивідуальність, неповторюваність. Закономірності виникнення і розвитку стосунків, сумісності вирізняються своєрідністю, що пов'язано з унікальністю життя кожної людини й кожної крупи.
8.  Група людей не існує сама по собі, а включається в складні й різноманітні зв'язки з іншими групами, які стають органічною частиною великого утворення — суспільства.

2.  Статус особистості в групі: соціометрія та референтометрія.

Соціометрія. Соціометрична методика — спосіб дослідження емоційно безпосередніх взаємин усередині малої групи (розроблений американським психологом Джоном Морено). Методика дає змогу виявляти симпатії-антипатії між членами групи, а також соціально-психологічні статуси окремих її членів.

Процедура проведення така. Досліджуваним  ставлять питання 'щодо надання переваги членам групи в якомусь аспекті життєдіяльності: "З ким би ти хотів сидіти за однією партою?", №.. піти в туристичний похід?","... працювати в одній установі?" тощо. Якщо треба виявити членів групи з негативним статусом, \ використовують питання на кшталт: "З ким би ти не хотів...". Обробка одержаних даних здійснюється за допомогою матриці або соціограми.

Соціометрична матриця, або основна таблиця результатів, як її інколи називають, будується за зразком турнірних таблиць спортивних змагань для кожного соціометричного критерію окремо. По вертикалі записуються під номерами за алфавітом прізвища всіх членів групи, зверху, по горизонталі — лише їх номери. На відповідних перехрещеннях, згідно зі \ зробленим вибором, проставляються "плюси"; якщо вибір взаємний, "плюс" обводиться кружечком. Потім підраховується загальна кількість виборів, одержаних школярами, і кількість і із них взаємних.

Соціограма (графічний спосіб) використовується, коли в групі не більш ніж 20 осіб. Вона складається з чотирьох концентричних кіл. Дівчат звичайно позначають кружечками, хлопців — трикутниками, які нумеруються залежно від того, під яким номером стоїть певне прізвище в алфавіті.

У центральній зоні розташовують тих, кому випало найбільше разів бути вибраним (це — лідери, за соціометричною термінологією —"зірки"). В крайній — ті, кого не вибрали — "ізольовані". В другій зоні — школярі, кого вибирали, більше половини максимальної кількості, в третій—менше половини.

Вибір позначається з'єднанням кружечків і трикутників лінією зі "стрілочкою". Якщо вибір взаємний, "стрілочками" лінії з'єднуються з обох кінців.

Психологи виявили причини  популярності одних учнів і непопулярності інших. Виявилося, статус "зірки" зумовлений такими обставинами. По-перше, вмінням встановлювати контакти з однокласниками. Як правило, "популярні" здатні встановлювати емоційні контакти, розуміють і адекватно оцінюють стан однокласників, намагаються увійти в їхнє становище. По-друге, складом характеру; як правило, вони комунікабельні, ініціативні, доброзичливі, готові прийти на Допомогу. По-третє, "зірки" є носіями знань, ерудовані, добре навчаються самі, готові поділитися знаннями з однокласниками. По-четверте, фізичний чинник — симпатична зовнішність дівчат і хлопців, сила та вправність хлопців.

Непопулярність "ізольованих", "нехтуваних" зумовлюється такими причинами. По-перше, байдужість до власного навчання і навчальних успіхів товаришів. По-друге, безініціативність, нездатність запропонувати щось цікаве, підтримати розмову на актуальну тему. По-третє, небажання брати участь у групових заходах, невміння налагодити емоційні контакти, безтактність і грубість у спілкуванні. По-четверте, неохайний зовнішній вигляд, недотримання простих санітарно-гігієнічних правил.

Емоційне вдоволення суб'єкта в системі міжособистісних  взаємин визначається тим, наскільки він популярний, як багато членів групи прагне підтримувати з ним тісні контакти.

Разом з тим слід ураховувати, що, як показують психологічні дослідження, емоційне благополуччя залежить від  взаємності вибору. Якщо М вибрав Н, а Н вибрав М — це взаємний вибір. Якщо Б, В, Г вибрали А, але ніхто з них не одержав вибору від A, — взаємності немає. У такому випадку А, хоча і отримав багато виборів, лишився без взаємності. Його емоційне благополуччя може виявитися гіршим, ніж у двох осіб, які мають взаємні вибори.

Особливим варіантом  соціометричного дослідження групової диференціації є референтометрія — експериментальна процедура, за допомогою якої можна виявити коло осіб, значущих (референтних) для суб'єкта стосовно оцінок якостей його особистості, способів поведінки, думок, ціннісних орієнтацій, що не вдається виявити соціометричним тестуванням. Суть референтометричного тесту зводиться до такого. Спочатку група виконує завдання експериментатора щодо взаємного оцінювання. Всі отримані оцінки розкладаються в окремі конверти з позначенням прізвища того, хто їх надав. Потім досліджуваному пропонують ознайомитися з думками однокласників, які його оцінювали в експерименті. Але з 30-40 однокласників суб'єкт може вибрати лише трьох-чотирьох.

Як і передбачалося, за таких умов досліджуваний прагне ознайомитись з думкою найбільш значущих для нього осіб і тим самим більш-менш довільно чи мимовільно виявляє референтне для нього коло спілкування. Дослідження підтверджують можливість розбіжності за складом груп, виявлених за допомогою соціометричного тесту та референтометричної методики. У багатьох випадках особи, ізольовані за умов соціометричного вибору, виступають у ролі "референтометричної зірки", тобто викликають стійке бажання членів групи ознайомитись з їхньою думкою.

3.  Поняття конформізм-нонконформізм.

          Конформізм — прийняття суб'єктом думки групи з метою уникнення конфлікту, тобто йдеться передусім про зовнішню згоду за внутрішньої незгоди. У навіюваних типів особистості зовнішня згода певним чином трансформується на внутрішню позицію.

Першим експериментально почав досліджувати це психологічне явище американський психолог Соломон Аш. Він провів такий експеримент. Групі студентів із 8 осіб було запропоновано порівняти довжину лінії з трьома неоднаковими їй відрізками. Кожен досліджуваний голосно повідомляв про свою оцінку. Вся група, за винятком одного, попередньо зустрілася з експериментатором і вони домовилися, що будуть давати явно неправильні оцінки про співвідношення довжини відрізків. Реально їхні "помилки" були значними (від 1 до 4 см).

Той, хто не був утаємничений у своєрідну змову, мав справу з думкою більшості, яка суперечила його досвіду і власним оцінкам. Ситуація складалася напружена: з одного боку — думка всіх, з другого — реальне сприйняття і власна думка суб'єкта. Залежно від якостей особистості реакція досліджуваних була різною: одні продовжували відстоювати свою думку, обґрунтовану сприйманням, і ігнорувати думки решти, інші виявляли згоду з думкою більшості (або щиро, або погоджувалися зовні, але насправді лишалися на своїй позиції). Зрозуміло, що щиро погоджувалися найбільш навіювані.

Нонконформізм — зовнішня незгода суб'єкта з думкою групи за незгоди внутрішньої. В крайньому, утрируваному варіанті поведінки — прагнення взагалі в усьому демонстративно заперечувати думку оточуючих. Педагогічний досвід показує, що такі своєрідні "нігілісти" здатні серйозно дезорганізовувати навчально-виховний процес у класі.

4.   Сприймання як аспект міжособистісних взаємин.

Соціальна перцепція. Міжособистісне сприймання належить до, процесу, який у психології прийнято називати соціальною перцепцією. Цей термін ввів у вжиток Дж.Брунер 1947 р. Спочатку під соціальною перцепцією розумілася соціальна детермінація перцептивних процесів. Згодом дослідники, зокрема соціальні психологи, надали поняттю дещо іншого змісту: соціальною перцепцією почали називати процес сприймання так званих соціальних об'єктів, під якими малися на увазі інші люди, соціальні групи, великі соціальні спільноти. Саме в такому сенсі термін закріпився в психологічній літературі. Тому сприймання людини людиною належить, ясна річ, до сфери соціальної перцепції, але не вичерпує її.

Термін "соціальна  перцепція", або, вужче, — "міжособистісна перцепція", "сприймання іншої людини" вживається в літературі з дещо довільним значенням, хоч останні дослідження із загальної психології сприймання характеризуються певним зближенням сприймання та інших пізнавальних процесів.

На думку Г.М.Андреєвої, міжособистісне сприймання — це сприймання зовнішніх ознак людини, співвіднесення їх з особистішими характеристиками того, кого сприймають, і інтерпретація на цій підставі його вчинків.

Сприймання людьми одне одного формуються в процесі взаємодії. Взаємини, які виникають при цьому  між партнерами, значною мірою  впливають на формування образу іншого.

Найпоширенішим є дихотомічний поділ усіх можливих різновидів взаємодії на два протилежні: кооперацію і конкуренцію. Крім кооперації і конкуренції, вживають терміни "згода і конфлікт", "пристосування і опозиція", "асоціація і дисоціація" тощо. За всіма цими поняттями чітко простежується принцип виокремлення різних видів взаємодії.

У першому випадку (кооперація) аналізуються такі її прояви, які сприяють організації спільної діяльності, є  позитивними в цьому плані. До другої групи (конкуренція) належить взаємодія, яка так чи інакше дезорганізує спільну  діяльність, являє собою певного роду перепону для неї. Зрозуміло, що перший різновид взаємодії зумовлюватиме тенденцію до більш позитивних взаємних оцінок.

З погляду впливу на соціальну  перцепцію цікавим є трансактний аналіз взаємодії. Такий аналіз припускає, що кожний учасник взаємодії в принципі може займати одну з трьох позицій, які умовно можна позначити як "батько", "дорослий", "дитина". Ці позиції не обов'язково пов'язані з номінальним значенням указаних соціальних статусів. Йдеться лише про суто психологічний зміст певної стратегії у взаємодії.

Позиція "дитини" може бути визначена як позиція "Хочу!", позиція "батька" — як "Треба!", позиція дорослого — як "Хочу" і "Треба". Залежно від цього формуються й певні перцептивні образи. Спільна діяльність ефективна тоді, коли транзакції мають "доповнювальний" характер, тобто збігаються, і якщо партнер звертається до іншого як "дорослий", то і той відповідає з такої ж позиції. Якщо ж один з учасників звертається до іншого з позиції "дорослого", а той відповідає йому з позиції "батька", то гармонія взаємин порушується, що прямо зумовлює і зміну змісту міжособистісної перцепції.

Проблема взаєморозуміння. Взаєморозуміння передбачає наявність двох рівнів глибини стосунків, соціальної перцепції та взаємодії: 1) усвідомлення мотивів і мети поведінки партнера; 2) внутрішня згода з цими мотивами та метою, за певних обставин — пряме схвалення їх.