Соціальні групи і міжособистісні стосунки

У першому випадку, наприклад, учитель може розуміти, що старшокласник  не виконав домашнього завдання, бо йому, з огляду на специфіку юнацького віку, хотілося цікаво, емоційно насичено провести час із друзями, проте "прийняти" таку поведінку він не зможе. Виходячи зі своєї соціальної позиції, педагог цілком слушно вважатиме, що юнак має вміти правильно розподіляти свій час і, в усякому разі, не нехтувати навчанням заради розваг.

У другому випадку, скажімо, вчитель може розуміти і погоджуватись  з тим, що в цілому обдарований  учень вирішив пов'язати своє майбутнє з гуманітарними науками  і не в змозі приділяти стільки  ж уваги і часу точним наукам.

Пізнаючи Інших людей, суб'єкт пізнає і самого себе, формується як особистість. Школяр, оцінюючи успішність товаришів у навчанні, не може не порівнювати їх зі власними успіхами і здібностями; оцінюючи доброзичливість чи недоброзичливість у взаєминах однокласників, неминуче намагатиметься зробити висновок щодо власних рис характеру. Залежно від своїх ціннісних орієнтацій він прагнутиме коригувати поведінку в стосунках з оточуючими.

Важливе значення в міжособистісному сприйманні має соціально-психологічна ідентифікація — вміння зрозуміти іншу людину, уподібнивши себе їй, тобто вміння стати на її позицію. Це допомагає краще зрозуміти партнера зі спілкування.

З ідентифікацією тісно  пов'язана емпатія — емоційний аспект розуміння іншої людини, здатність емоційно відгукнутися на її проблеми, переживати разом з нею. Ті чи інші переживання дитини викликають такі ж сильні емоції і в матері. Емпіричний досвід доводить, що високий авторитет у своїх вихованців має лише той учитель, який захоплюється разом з ними тією чи іншою справою, сумує з приводу невдач і радіє з досягнутих успіхів.

Як уже згадувалося, одним з основних психологічних  феноменів міжособистісного сприймання є соціально-психологічна рефлексія — усвідомлення суб'єктом того, як він сприймається оточуючими. Л.С.Виготський зазначав: "Особистість стає для себе тим, що вона є в собі, через те, що вона являє собою для інших". Наприклад, учителям-практикам добре відомо, що в більшості шкільних класів є свій "штатний гуморист". Нерідко на такого учня "працює" весь клас, підказує жарти, опосередковано зумовлює відповідні дії, вчинки, лінію поведінки взагалі. Учень поступово звикає до свого статусу, це накладає відбиток на всю систему його особистісних якостей і визначає лінію поведінки і в подальшому житті.

Зміст міжособистісного сприймання обов'язково включає в себе інтерпретацію поведінки іншої людини. В буденному житті суб'єкту, як правило, не вистачає інформації про мотиви дій і вчинків оточуючих, і тоді він вдається до приписування (атрибуції) причин їх поведінки. Приписування здійснюється або на основі подібності поведінки партнера зі спілкування з якимось іншим зразком, що мав місце в минулому досвіді суб'єкта сприймання, або на основі аналізу власних мотивів, відповідних конкретній ситуації. В такому разі може діяти механізм ідентифікації.

Знання педагогом змісту та механізмів міжособистісного сприймання значною мірою полегшує йому налагодження комунікативних контактів зі своїми вихованцями і допомагає ефективніше коригувати в бажаному напрямі навчально-виховний процес.

5. Психологічна сумісність і конфлікт у міжособистісних стосунках.

            Міжособистісні стосунки складаються в реальних умовах життя та діяльності людей, у процесі їх взаємодії. На тому, як розвиваються стосунки, істотно позначаються різні об'єктивні чинники, що визначають успішність таких контактів або ускладнюють їх формування. Так, комфортні виробничі умови, забезпеченість необхідними засобами праці, чітка організація роботи неодмінно створюють сприятливі для взаємодії людей умови. Разом з тим важливий вплив на ефективність такої взаємодії справляє психологічний чинник: їх ставлення один до одного, психологічна та практична готовність до співпраці, індивідуально-психологічні особливості людей та ін. Найповніше суб'єктивний характер міжособистісних стосунків виявляється в сумісності людей.

Сумісність — це оптимальне поєднання якостей людей у процесі взаємодії, що сприяє успішному виконанню спільної діяльності.

У психології виокремлюють такі чотири різновиди сумісності: фізичну, психофізіологічну, соціально-психологічну та психологічну.

Фізична сумісність виявляється в гармонійному поєднанні фізичних якостей двох або кількох людей, що разом виконують певну спільну діяльність. Наприклад, максимальна продуктивність фізичної праці можлива лише за умов, коли ті, хто разом її виконує, не поступаються один одному в силі та витривалості. Досить поширеними є критерії відбору за показниками фізичної сумісності у спорті при комплектуванні команд (групування за ваговими категоріями у важкій атлетиці).

Засадовими щодо психофізіологічної сумісності є особливості аналізаторних систем, а також властивостей нервової системи. Цей різновид сумісності передбачає успішність взаємодії людей у тих видах діяльності, де чутливість у межах тієї чи іншої аналізаторної системи є вирішальною. Так, робота на конвейєрі потребує певного темпу виконання виробничих операцій від кожного працівника. У разі невідповідності психофізіологічних характеристик когось із працівників процес порушується, а може і взагалі припинитися. Для двох контролерів спільна робота, пов'язана з розрізненням насиченості кольорів, буде неможливою, якщо у них гострота чутливості до кольорів буде різною. Ще більшого значення в межах цього різновиду сумісності набуває темперамент. Доведено, що найуспішніше взаємодіяти можуть два неоднакові темпераменти (холерик і флегматик, сангвінік і меланхолік), гірше — люди з однаковими темпераментами (два холерики, два меланхоліки). Разом з тим, як зазначалося, у роботі, яка потребує рухливої нервової системи від усіх її учасників, протилежні темпераменти непридатні.

Соціально-психологічна сумісність передбачає взаємини людей з такими особистісними властивостями, які сприяють успішному виконанню соціальних ролей. У цьому разі необов'язкова схожість характерів, здібностей, але обов'язкова їх гармонія.

Життєвий досвід показує, що контакти встановлюються швидше й  виявляються міцнішими у людей  з рисами характеру, що доповнюють одна одну: одна людина — запальна та імпульсивна, інша — спокійна, поміркована, хтось є теоретиком, а дехто — практиком тощо.

Проте це не означає, що сумісними  виявляються лише люди з протилежними рисами. Сумісність можлива і в  разі збігу рис характеру чи інших особистісних якостей, проте ймовірність руйнування спільноти за цих обставин вища.

Психологічна  сумісність передбачає спільність поглядів, переконань, соціальних і моральних установок, цінностей, ставлень. Усе це найбільше духовно зближує людей. Психологічна сумісність, яка на них базується, — це вищий інтегративний рівень сумісності людей, яка характеризує глибокий, змістовий бік взаємодії та зумовлює її ефективність.

Відсутність сумісності у групі людей, включених у  виконання суспільно чи особистісно  значущої діяльності, за певних умов може спричинити конфлікт.

Конфлікт — це суперечність, що виникає між людьми у зв'язку з розв'язанням тих чи інших питань соціального чи особистого життя. Стан конфлікту характеризується гострими негативними емоційними переживаннями його учасників. Конфлікт може виявитися на рівні свідомості окремо взятої людини — це внутрішньоособистісний конфлікт, а також у міжособистісній взаємодії та на рівні міжособистісних групових стосунків.

Внутрішньоособистісний  конфлікт виникає тоді, коли спостерігається сутичка рівних за силою та значущістю, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів, потягів у однієї й тієї самої людини (наприклад, необхідність дотримати дане слово та неможливість зробити це через зваби, утриматися від яких особистість не в змозі).

Міжособистісний конфлікт спричиняється ситуацією, в якій члени групи прагнуть до несумісних цілей або керуються несумісними цінностями чи нормами, намагаючись реалізувати їх у спільній діяльності. Конфлікт може виникнути при розподілі функціональних обов'язків між членами групи чи при обговоренні шляхів досягнення спільної мети діяльності.

Міжгруповий конфлікт спостерігається там, де гострі суперечності виявляються у стосунках між окремими соціальними групами, що мають на меті власні інтереси, причому своїми прак- тичними діями перешкоджають одна одній. До такого конфлікту можуть призвести шпигунство, суперництво у боротьбі за зони впливу тощо.

Суперечності в міжособистісних  стосунках не завжди спричинюються до конфлікту: чимало з них розв'язуються шляхом домовленості, досягнення консенсусу. У групах і колективах, які вже сформувалися і члени яких мають достатній досвід спільного співжиття, суперечності виникають не так часто, як у новоутворених. Це пов'язане з тим, що завдяки взаємопізнанню та взаємній адаптації досягається такий рівень сумісності членів, коли небезпека розв'язання конфлікту зводиться до мінімуму. У групах і колективах, що перебувають у стадії становлення та розвитку, суперечності часто завершуються конфліктами. Причинами цього можуть бути психофізіологічна та соціально-психологічна несумісності, важкий характер окремих членів, завищена самооцінка тощо. В особистих взаємовідносинах що грунтуються на дружніх стосунках і спільності життєвих інтересів, несумісність рідко буває причиною конфліктів. Коли ж з якихось причин тенденції несумісності починають виявлятися у стосунках, взаємовідносини людей припиняються.

Дослідження сумісності при комплектуванні груп для виконання складної діяльності, пов'язаної з ризиком, має важливе значення для забезпечення її надійності та ефективності. Така робота виконується при підборі екіпажів для космічних польотів, груп альпіністів для сходження, виробничих груп, коли характер роботи потребує від її виконавців високого рівня узгодженості в діях і належних морально-вольових якостей.