Відтворення та впізнавання (методики дослідження)

    Л.С.Виготський підкреслював, що основною характеристикою пам'яті віку пізньої юності є її логічна природа, що опосередкована мисленням. Це є наслідком того, що саме мислення є домінуючою психічною функцією в період дозрівання особистості: у період пізньої юності всі психічні процеси розглядаються через призму мислення [11; 289].

      Окрім цього, слід зазначити  збільшення швидкості запам’ятовування  та збільшення об’єму пам’яті.  При необхідності запам’ятати  один і той самий матеріал  дорослий витрачає значно менше  часу [15].

    А.О.Смирнов вказує на таку особливість пам’яті віку пізньої юності, як  використання смислових та раціональних способів запам’ятовування. Оволодіваючи матеріалом за допомогою раціональних методів запам’ятовування, яке уже є системним і організованим, студенти запам’ятовують через мисленнєві операції : аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення. Для студента запам’ятовувати – означає мислити [9].                 

    Важливою  рисою пам'яті віку пізньої юності є довільний характер її діяльності. Адже у цей період особистість переважно свідомо ставиться до процесу запам’ятовування, висуваючи перед собою конкретну мету – завдання.

      За даними В.Я. Ляудіса та П.І. Зінченка, виявлено ще одну рису пам’яті віку пізньої юності - саморегулюючу форму запам’ятовування. Дана форма виступає як цілісна система операцій, що володіє певними зв’язками, які створюють саморегулююче утворення. Ціль запам’ятати заломлюється у них як

спрямованість на актуалізацію та використання в майбутньому того, що необхідно запам’ятати.

    Перехід репродуктивних форм пам’яті в реконструктивні  слід теж вважати ознакою  мнемічних процесів віку пізньої юності. Це відбувається у зв’язку з перебудовою внутрішньої організації систем мнемічної діяльності, що забезпечують особистості актуалізацію досвіду відповідно теперішнього часу [16].

    На  етапі  пізнього юнацького віку пам'ять  виконує функцію внутрішньої  самоорганізації суб’єктивного  досвіду стосовно готовності людини до майбутнього. Це визначає перспективи як формування і подальшого використання досвіду і дає нам підстави говорити про таку рису пам’яті віку пізньої юності, як прогностична спрямованість.

    Зі  становленням людської особистості  відбувається підвищення продуктивності мнемічної функції вербального характеру і набуття мнемічною системою інтегративного характеру [17].

    Врахування  вищезгаданих ознак   допоможе   визначити перспективи  розвитку пам’яті студентів в контексті підвищення  навчальної успішності особистості.

    Аналіз  результатів дослідження засвідчує, що психологічний феномен пам’яті пізнього юнацького віку характеризується такими визначальними особливостями:

• зростання ролі керування мнемічною поведінкою;
• наявність внутрішніх опосередкованих форм запам’ятовування;
• вербалізація мнемічних процесів;
• логічна природа;
• збільшення швидкості та об’єму пам’яті;
• довільний характер мнемічної діяльності;
• прогностична спрямованість мнемічної системи;
• саморегулюючі форми запам’ятовування [20].

 
 
 
 
 

Розділ  ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВІДТВОРЕННЯ ТА ВПІЗНАВАННЯ ПІЗНЬОГО ЮНАЦЬКОГО ВІКУ 

    2.1. Характеристика методик  дослідження відтворення та впізнавання

          В сучасній психології  всі окремі дослідження з пам’яттю людини зводяться, в основному, до того, що досліджуваний тим чи іншим способом засвоює матеріал, а потім після деякого проміжку часу, його відтворює, впізнає засвоєне. В кожному із таких досліджень експериментатор має справу з трьома основними змінними:

    1. діяльністю засвоєння чи заучування;

    2. інтервалом між засвоєнням і  відтворенням;

    3. діяльністю відтворення.

    Матеріал  може представлятися досліджуваним  на зір або на слух. У своїй  роботі я коротко зупинюся більш  детально на основних методиках дослідження пам’яті людини, які дозволяють найбільш повно та глибоко проаналізувати всі її сторони, відтворення та впізнавання.

    Для дослідження пам’яті з самого початку її вивчення був розроблений ряд методів, які тепер називаються класичними. Вони відносно прості і можуть з успіхом бути використані для вивчення процесів пам’яті. Коли я говорю про методи дослідження пам’яті, то маю на увазі не конкретну апаратуру і матеріал, які при цьому використовуються, а загальний план чи схему експерименту. Метод – техніка, що призводить до підрахунку. Підраховуватись може:

• час, затрачений для досягнення певної майстерності стандарту;
• кількість дослідів, необхідних для цього;
• кількість зроблених помилок;
• кількість відтворених чи впізнаних елементів після заучування;
• кількість дослідів, необхідних для доучування матеріалу;
• якість виконання.

    Задача  досліджуваного може полягати у відтворенні  матеріалу відразу ж після  представлення, у відтворенні його через деякий проміжок часу, в заучуванні завдання до певного ступеня досконалості, в заучуванні його (по можливості) протягом одного досліду, у впізнаванні матеріалу серед групи схожих елементів і т.д.

    Мета  дослідження – практичним шляхом виявити особливості процесів відтворення та впізнавання пам’яті у студентів пізнього юнацького віку.

    В дослідженні були задіяні такі методи: спостереження, класифікація зображень предметів, складання числового ряду, утриманих членів ряду, тотожних рядків.

    Пошук та аналіз літературних джерел дозволив виділити кілька методичних підходів та звернути увагу на наступні методики дослідження даної проблеми: “Методика порівняння процесу відтворення у формі пригадування і впізнавання” і методика П.І. Зінченка.

    Дослідження процесу відтворення у формі впізнавання

    Метод утриманих членів ряду. Досліджуваним пропонується для запам’ятовування ряд стимулів (слова, картинки, геометричні фігурки, безглузді склади, цифри), які можуть пред’являтися на слух або на зір. Кількість запропонованого матеріалу повинна перевищувати об’єм короткочасної пам’яті. Ряд стимулів пред’являється один раз , після чого досліджувані повинні відтворити все, що запам’ятали в будь-якому порядку. Потім підраховується кількість відтвореного.  

      Метод тотожних рядків спрямований на вивчення відтворення у формі впізнавання. Досліджуваному пропонується для запам’ятовування ряд стимулів, які перевищують об’єм короткочасної пам’яті. Ряд зачитується один раз або експонується на короткий проміжок часу. Для перевірки пропонується інший ряд, який містить всі елементи першого і таку саму кількість “нових” елементів (наприклад, 15 “старих” і 15 “нових”). Нові елементи повинні бути того ж типу, що й старі. Всі елементи представляються у випадковому порядку. Досліджуваний повинен впізнати елементи першого (контрольного) ряду.

    Перевірка проводиться методом “так – ні”. При цьому елементи перевірочного ряду можуть представлятися послідовно. В такому випадку досліджуваний відповідає “так” або “ні” на кожне представлення, відмічаючи позитивною відповіддю ті стимули, які присутні в першому ряду. Якщо перевірочний ряд представляється повністю, то досліджуваний просто вибирає старі стимули.

    Коефіцієнт  точності впізнавання вираховується  за формулою:

    n–p\N * 100% , де

    n – кількість правильно впізнаних старих елементів;

    p – кількість помилково впізнаних нових елементів;

    N – кількість елементів у вихідному ряду.

    Щоб зменшити шанси правильного вибору наздогад застосовується така форма  перевірки, як метод вимушеного вибору. Кожен старий подразник показується у групі нових подразників, і задача досліджуваного полягає в тому, щоб вибрати старий (якщо є чотири нових подразника у групі з одним старим, то шанси правильного вибору наздогад становлять один із п’яти).

    Про впізнавання часто говорять, що воно легше відтворення, але його легкість чи важкість залежить від ступеня схожості нових і старих подразників, які впізнавання повинне розмежувати. Метод впізнавання можна затрудняти або полегшувати підбором нових подразників, більш чи менш схожих на старі. Такі подразники називаються дистракторами (від англ. distract – відвернення уваги). Дистрактори – це варіанти відповідей, близькі до правильної (це – немовби,  стимули-“обманки”, які відвертають увагу). Дистрактори, яких часто приймають за правильну відповідь називають сильними.

    Спеціально  підібраний ряд дистракторів різної сили може використовуватись для вивчення конфігурації сліду пам’яті і його змін в процесі зберігання. 

    Методика  №1. “Порівняння процесу відтворення у формі пригадування і впізнавання” [21].

    Мета  дослідження: порівняти продуктивність процесу відтворення у формі пригадування і впізнавання.

    Методи: утриманих членів ряду, тотожних рядків.

    Матеріал: ряд для запам’ятовування (20 слів), перевірочний ряд (40 слів) (додаток А).

    Процедура дослідження: запам’ятовується один ряд із 20 слів, який відтворюється спочатку у формі пригадування, а потім – у формі впізнавання.

    Запам’ятовування  матеріалу проводиться методом  утриманих членів ряду. Досліджуваним зачитується 20 слів і пропонується відтворити все, що запам’яталося методом вільного пригадування.

    Для дослідження відтворення у формі  впізнавання досліджуваним зачитується перевірочний ряд, який складається із 40 слів (20 старих і 20 нових). По мірі прослуховування, досліджувані відмічають в таблиці (методом “так-ні”) ті слова, які були присутні у вихідному ряду.

    Обробка результатів:

    1) підраховується кількість правильно  відтворених слів для двох  способів відтворення;

    2) вираховується коефіцієнт точності  впізнавання для метода тотожних  рядків;

    3) вираховуються середні значення  по групі для всіх показників;

    4) проводиться порівняльний аналіз  групових даних для двох способів  відтворення. 

    Методика №2. “Дослідження мимовільного запам'ятовування і умов його продуктивності” (методика П.І. Зінченко) [22].

    Мета  дослідження: з'ясувати залежність продуктивності мимовільного запам'ятовування від характеру діяльності людини.

    Методи: класифікація зображень предметів, складання числового ряду.

    Матеріал: 15 карток, які легко класифікуються на 3 групи (тварини, фрукти, іграшки). Окрім зображення предмету, на кожній картці (в правому верхньому кутку) написано двозначне число (додаток Б).

    Процедура дослідження: проводяться два досліди  – класифікація зображень предметів і складання числового ряду. Всі досліджувані діляться на дві підгрупи.

    Перший  дослід – класифікація зображень предметів.

      Перед початком дослідження картки із зображеннями предметів розташовуються на щиті у випадковому порядку і закриваються листом паперу.

    В дослідженні бере участь одна підгрупа досліджуваних. Їм дається наступна інструкція: «З вами буде проведено дослідження, в якому перевіряється вміння класифікувати предмети за їх загальними ознаками. Ваша задача полягає в тому, щоб подумки зробити класифікацію всіх картинок по групах і записати їх, ставлячи на початку групи її назву (тварини, фрукти, іграшки)». Після закінчення дослідження його учасникам пропонується по пам'яті відтворити у будь-якому порядку спочатку предмети, зображені на картках, а потім числа.