Вплив батьків на дитину

 

ВСТУП

Сьогодні, коли поступово навчально-дисциплінарна  модель освіти все ж таки поступається своїми позиціями моделі особистісної орієнтованості, учні починають набувати, звичайно, у відповідності зі своїми віковими особливостями, статусу більш-менш повноцінного суб'єкта освітнього процесу.  У цих умовах система відносин "учень-учні" стає особливо значущою, ахарактер міжособистісної взаємодії в її рамках нерідко виявляється вирішальним фактором, що впливає на протікання процесу особистісного розвитку, формуєвання людини, на його подальшу професіоналізацію і в цілому на весь життєвий шлях, тому тема "вплив сім’ї на міжособистісні стосунки учнівських груп", є актуальною на даний час, і займає одне з основних мість в шкільній психологій, так, як відношення в сім’ї беспосередньо впливають на формування психології та відношення до життя у дитини, а разом з тим, і його відношення в колективі.

Колектив - стійка в часі організаційна група взаємодіючих людей зі специфічними органами управління, об'єднаних цілями спільної суспільно-корисної діяльності і складною динамікою формальних (ділових) і неформальних взаємин між членами групи.  Навчальний колектив має подвійну структуру: по-перше, він є об'єктом і результатом свідомих і цілеспрямованих впливів педагогів, кураторів, які визначають багато його особливостей (вид,характер діяльності,число членів, організаційну структуру і т.д.), по-друге, навчальний колектив - це відносно самостійна явище, що розвивається, яке підпорядковується особливим соціально-психологічним закономірностям. Навчальний колектив, образно кажучи, соціально-психологічний організм, що вимагає індивідуального підходу. Те, що "спрацьовує" по відношенню до однієї навчальної групи, виявляється абсолютно неприйнятним до іншої. Досвідчені педагоги добре знають це "таємниче явище": дві або декілька паралельних навчальних груп поступово як би індивідуалізуються, набувають своє обличчя, у результаті з'являється досить різка відмінність між ними. В якості причини цих відмінностей педагоги вказують, що "погоду" в навчальній групі роблять певні учні, які навряд чи є офіційними керівниками навчального самоврядування.

Дуже важливо керівнику, педагогу, куратору ясно бачити структуру міжособистісних взаємин у колективі, щоб уміти знайти індивідуальний підхід до членів колективу і впливати на формування та розвиток згуртованого колективу. Також дуже важливим є зрозуміти причини поведінки тих чи інших учнів, які найчастіше закладаються у домашньому вихованні.

Цей згуртований колектив не виникає  відразу, а формується поступово, проходячи  ряд етапів.

        Завданням  даної курсової роботи є дослідити  питання впливу сім’ї на стосунки в учнівських групах та розглянути підходи для вирішення та погашення конфліктів у таких групах або пов’язаних з ними ситуаціях.

Об'єктом дослідження є навчальна  група дітей середнього підліткового віку.

Предмет дослідження - міжособистісні відносини в структурі соціально-психологічного клімату навчальної групи, та вплив на них сім’ї.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 ІСТОРІЯ ПИТАННЯ  ТА ЙОГО АКТУАЛЬНІСТЬ

Людина може входити в групу, цінності якої він визнає, підтримує  і вважає найкращими. Тоді він відстоює, захищає ці норми. Іноді людина, будучи членом однієї групи, вважає ідеалом цінності, погляди іншої групи.

Кожен з нас належить до декількох  груп, але своєю групою, яка становить  для нас найбільшу цінність, ми вважаємо далеко не всі. Саме в референтній групі ми черпаємо норми, цінності та установки своєї поведінки.

Кожна соціальна спільність має свою історію: зароджується, проходить певні етапи розвитку, досягає вищого рівня і іноді припиняє існування. Це відноситься і до формальних груп, і до неформальних [1, c. 75-77].

Початок формування групи - асоціація - об'єднання людей на основі тимчасового  і просторового ознак. Це, наприклад, 1-й клас, тут ще немає загальної мети, не налагоджені контакти ділові та особисті. Але ці контакти поступово встановлюються. І тоді асоціація переростає в якісно іншу і більш складну групу - групу-кооперацію (корпорація) - замкнутий у самому собі об'єднання людей. Тут вже є єдність мети і єдність діяльності по її досягненню. Але ця мета і діяльність відокремлені, нерідко протиставляються цілям інших спільнот, груп, суспільства в цілому. Немає в такій групі і високого рівня психологічної комунікативності.

Вищою формою розвитку соціальної спільності людей є колектив.  Слідом за А. С. Макаренко, який підкреслював, що колективом може бути визнана лише група, об'єднана діяльністю, явно корисною для суспільства, у визначенні колективу завжди підкреслюється "винесення" цілей за рамки цієї групи. У колективі люди: а) об'єднані спільними цілями спільної діяльності, б) ці цілі обумовлені суспільно-корисними мотивами, в) люди об'єднані на завданнях діяльності, явно корисною для суспільства, г) взаємовідносини людей стійкі, носять характер взаємодопомоги, д) міжособистісні відносини опосередковуються суспільно цінним і особистісно значущим змістом спільної діяльності [13, c. 60-63].

У соціальній психології існують різні  підходи до класифікації груп, будучи в тій чи іншій мірі умовними, всі вони намагаються представити  види груп як результат їхнього внутрішнього розвитку, намітити ступені формування групи-колективу.

Кожен колектив представляє собою  малу групу, але не всяка група  може бути визнана колективом. Щоб стати колективом, групі треба пройти непростий шлях розвитку від "групи-асоціації" (або "дифузної групи") до групи-колективу, а виховання колективу представляє собою управління цим процесом.

Група, колектив займають существеннейшее місце в процесі розвитку особистості.Людина стає особистістю в суспільстві інших людей, він не може жити без суспільства собі подібних. Особистістю, як ми знаємо, людина не народжується, а стає, і стає саме завдяки спілкуванню з іншими людьми. Не випадково Л.М. Толстой писав, що "людина немислимий поза суспільством" [2, c. 40-43].

Ми постійно знаходимося серед  людей; дуже близьких, рідних - удома, в  колі друзів добре знайомих чи мало знайомих - на роботі, навчанні, в гостях, у різного роду клубах, гуртках  і секціях; зовсім незнайомих - на вулиці, в автобусі і трамваї, театрі і кіно, в музеї і магазині, в їдальні і ресторані, в лікарні, будинку відпочинку, в ательє і в хімчистці, на ковзанці і на пляжі, в поїзді і літаку - скрізь і завжди. Ще Марк Аврелій говорив: "Якщо б ти хотів цього, ти не можеш відокремити твоє життя від людства. Ти живеш у ньому, ним і для нього. Ми всі створені для взаємодії, як ноги, руки, очі." Позбавлення можливості спілкуватися з іншими людьми - одиночне ув'язнення - у всіх країнах вважається самим суворим (після смертної кари)покаранням [10, c. 63-65].

         Дитячий колектив, за твердженням А. Макаренка, у своєму розвитку долає декілька стадій.

          На першій стадії (після організаційного оформлення колективу) важливо сформулювати систему педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Важливо у цей період сформувати ядро активу з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правила для учнів, вимогливі до себе й до інших, мають організаторські здібності. Таку стадію розвитку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго залежать лише від педагогічного колективу, вони звикають до цього і згодом їх важко змусити підкорятися органам учнівського самоврядування.

          На другій стадії вимоги педагога підтримує частина вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і до самих себе. Починається вона створенням органів самоврядування. В колективі триває процес вивчення один одного, пошуки товаришів і друзів. Оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи, педагоги висувають до учнів категоричні вимоги, спираючись на ядро активу. Невиконання учнем вимог шкільного режиму розглядають як свідому протидію і вживають певних заходів впливу.

         Особливу увагу приділяють засвоєнню органами самоврядування своїх прав і обов'язків, методів роботи. Розширюється актив. Іноді на цій стадії може сформуватися і неофіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте наявність органів самоврядування допомагає вчителеві знаходити порозуміння з нею.

         На третій стадії вимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртувавши вихованців у спільній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому здобути авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи залучити до нього найбільше учнів з метою посилення його виховних можливостей. Вимоги педагогів і активу учнів стають лінією поведінки всього учнівського колективу.

         На четвертій стадії кожен учень сприймає загальноприйняті у колективі вимоги як вимоги до себе. Формуються умови для нових, складніших вимог, розширюються права та обов'язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.

       На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням Важливою у цій роботі є система послідовних цілей, досягнення яких зумовлює перехід від простого задоволення результатами роботи до глибокого почуття обов'язку.

       Засобом згуртування учнівського колективу є й формування в ньому традицій. Особливо важливі так звані щоденні традиції - дотримання певних правил поведінки у повсякденному житті (наприклад, "у нашому класі не запізнюються", "у нашому класі допомагають один одному" та ін.). Шкільні традиції виховують в учнів почуття обов'язку, честі, гордості за колектив, його успіхи в навчанні та праці.

       Сприяє згуртуванню учнівського колективу обґрунтований і використовуваний А. Макаренком принцип паралельної дії, згідно з яким вихованцеві пред'являють вимогу не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного покладається на колектив і його самоврядування. Цю методику можна застосовувати вже на другій стадії розвитку колективу. Такій же меті підпорядкована організація колективної діяльності. Різноманітна спільна діяльність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згуртовує і первинні колективи, і загальношкільний. Об'єднують колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгоджених дій кожного. Якщо учні, наприклад, самостійно розпочали певну діяльність, вони розподілять обов'язки між собою, охоче займатимуться конкретною роботою, переживатимуть радість від досягнутих успіхів.

         Особлива роль у згуртуванні учнівського колективу належить громадській думці, що формується переважно на третій стадії його розвитку. Формою її вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі справи, проблеми, порушення норм поведінки (зловживати таким обговоренням не слід).

        Позитивно впливає на колектив і учнівське самоврядування. Педагоги повинні зміцнювати його авторитет серед школярів, частіше звертатися по допомогу до членів учнівського самоврядування, радитися з ними. За таких умов учні починають прислухатися до них. Проте не слід обмежуватися тільки роботою органів самоврядування. Важливо, щоб кожен учень виконував конкретну, хоча б невелику роботу для загального блага, виявляючи себе при цьому як учасника колективу.

        Продумана організація дозвілля учнів - колективні відвідування кіно, театру, організація екскурсій, турпоходів, підготовка та проведення шкільних свят і вечорів відпочинку, участь у художній самодіяльності й інших заходах - допомагає об'єднати їх у повноцінний колектив.

        На згуртованості учнівського колективу позитивно позначається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог до нього. А. Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог насамперед дбає про згуртованість загальношкільного колективу, відтак - про справи свого класу й лише потім - про власний успіх.

        Про рівень розвитку учнівського колективу свідчать: мобільність у виконанні колективних справ і доручень, прагнення до вирішення складніших завдань, активна участь кожного в їх розв'язанні; товариські взаємини, уважність один до одного, готовність допомогти слабшому, поважання гідності однокласників, здатність до порозуміння без сварок і образ; бажання дітей бути разом, задоволення від спілкування, життєрадісність, бадьорість, зібраність, почуття гумору, вміння вирішувати конфліктні ситуації, готовність долати труднощі, виконувати відповідальні доручення; відповідальність за колективну справу; самостійне висунення суспільно значущих цілей і досягнення їх на основі самоврядування.

          У школах, де порівняно слабкі учнівські колективи, часто утворюються невеликі групи негативного спрямування. Дослідження свідчать, що більшість педагогічно занедбаних учнів (70%) належать до таких груп. У стосунках між такими учнями немає рівності, кожен прагне бути лідером. Більшість цих груп мають прихований характер, їх учасники, як правило, ігнорують шкільний режим, традиції педагогічного й учнівського колективу, завжди чимось незадоволені, але явно не висловлюють своєї позиції, діють обережно, іноді відверто порушують дисципліну. Навіть після того як було зафіксовано порушення ними дисципліни, такі учні намагаються виправдатися, щоб сховати свою провину.

     Поведінка кожного учасника групи визначається й регулюється поведінкою самої групи, і навпаки, досить одному учневі стати на шлях порушень шкільного режиму, як із почуття солідарності подібно вчинить уся група.