Значення часу та самоаналіз використовування робочого часу

5. Когнітивна теорія  особистості 

Когнітивна теорія особистості  близька до гуманістичної, проте  в ній є ряд істотних відмінностей. Основоположником цього підходу  є американський психолог Дж. Келлі (1905-1967). На його думку, єдине, що людина хоче знати в житті, - це те, що з ним сталося і що з ним станеться в майбутньому.  
Головним джерелом розвитку особистості, згідно з Келлі, є середовище, соціальне оточення. Когнітивна теорія особистості підкреслює вплив інтелектуальних процесів на поведінку людини. У цій теорії будь-яка людина порівнюється з ученим, перевіряючим гіпотези про природу речей і роблять прогноз майбутніх подій. Будь-яка подія відкрито для багаторазового інтерпретування. Головним поняттям у цьому напрямку є "конструкт" (від англ. Сonstruct - будувати). Це поняття включає в себе особливості всіх відомих пізнавальних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення й мови). Завдяки конструктам людина не тільки пізнає, а й встановлює міжособистісні відносини. Конструкти, які лежать воснові цих відносин, називаються особистісними конструктами (Франселла Ф., Банністер Д., 1987). Конструкт - це своєрідний класифікатор-шаблон нашого сприйняття інших людей і себе.  
Келлі відкрив і описав головні механізми функціонування особистісних конструктів, а також сформулював основний постулат і 11 наслідків. Постулат стверджує, що особистісні процеси психологічно каналізовані таким чином, щоб забезпечити людині максимальне передбачення подій. Всі інші слідства уточнюють цей основний постулат.  
З точки зору Келлі, кожен з нас будує і перевіряє гіпотези, одним словом, вирішує проблему, чи є дана людина спортивним або неспортивною, музичним або немузичних, інтелігентним або неінтелігентною і т.д., користуючись відповідними конструктами (класифікаторами). Кожен конструкт має "дихотомію" (два полюси): "спортивний і неспортивний", "музичний і немузичні" і т.д. Людина вибирає довільно той полюс дихотомічного конструкту, той результат, який краще описує подію, тобто має кращу прогностичною цінністю. Одні конструкти придатні для опису лише вузького кола подій, в той час як інші мають широкий діапазон застосовності. Наприклад, конструкт "розумний-дурний" навряд чи годиться для опису погоди, а ось конструкт "хороший-поганий" придатний фактично на всі випадки життя.  
Люди відрізняються не тільки кількістю конструктів, а й їхнім місцем розташування. Ті конструкти, які актуалізуються у свідомості швидше, називаються суперордінатнимі, а які повільніше - субординатна. Наприклад, якщо, зустрівши якоїсь людини, ви відразу оцінюєте його з точки зору того, чи є він розумним чи дурним, і тільки потім - добрим чи злим, то ваш конструкт "розумний-дурний" є суперордінатним, а конструкт "добрий- злий "- субординатна.  
Дружба, любов і взагалі нормальні взаємини між людьми можливі тільки тоді, коли люди мають подібні констукти. Дійсно, важко уявити собі ситуацію, щоб успішно спілкувалися 2 людини, у одного з яких домінує конструкт "порядна-непорядний", а в іншого такого конструкту немає взагалі. Конструктная система не є статичним утворенням, а знаходиться в постійній зміні під впливом досвіду, тобто особистість формується і розвивається протягом всього життя. В особистості домінує переважно "свідоме". Несвідоме може відноситися тільки до віддалених (субординатна) конструктив, якими при інтерпретації сприймаються подій людина користується рідко.  
Келлі вважав, що особистість має обмеженою свободою волі. Конструктная система, що склалася у людини протягом життя, містить у собі відомі обмеження. Однак він не вважав, що життя людини повністю детермінована. У будь-якій ситуації людина здатна сконструювати альтернативні прогнози. Зовнішній світ - не злий і не добрий, а такий, яким ми конструюємо його у своїй голові. У кінцевому підсумку, на думку когнитивистов, доля людини знаходиться в його руках. Внутрішній світ людини суб'єктивний і є, на думку когнитивистов, його власним породженням. Кожна людина сприймає та інтерпретує зовнішню реальність через власний внутрішній світ. [2]  
Основним концептуальним елементом є особистісний "конструкт". У кожної людини є своя власна система особистісних конструктів, яка ділиться на 2 рівні (блоку):  
Блок "ядерних" конструктів - це приблизно 50 основних конструктів, які знаходяться на вершині конструктної системи, тобто у постійному фокусі оперативного свідомості. Цими конструктами людина користується найчастіше при взаємодії з іншими людьми.  
Блок периферичних конструктів - це всі інші конструкти. Кількість цих конструктів суто індивідуально і може варіювати від сотень до кількох тисяч.  
Цілісні властивості особистості виступають як результат спільного функціонування обох блоків, всіх конструктів. Виділяють два типи цілісної особистості: когнітивно складна особистість (особистість, у якої є велика кількість конструктів) і когнітивно проста особистість (особистість з невеликим набором конструктів)  
Когнітивно складна особистість, в порівнянні з когнітивно простий, відрізняється наступними характеристиками:  
має краще психічне здоров'я;  
краще справляється зі стресом;  
має більш високий рівень самооцінки;  
більш адаптивна до нових ситуацій.  
Для оцінки особистісних конструктів (їх якості і кількості) існують спеціальні методи. Найбільш відомий з них "тест репертуарної решітки" (Франселла Ф., Банністер Д., 1987).  
Випробуваний порівнює одночасно між собою тріади (список та послідовність тріад складається заздалегідь з людей, що грають важливу роль в минулій і справжнього життя цього випробуваного) з метою виявлення таких психологічний характеристик, які є у двох з порівнюваних трьох людей, але відсутні у третю людину.  
Наприклад, вам належить порівняти викладача, якого ви любите, свою дружину (чи чоловіка) і себе. Припустимо, ви вважаєте, що у вас і у вашого викладача є загальний психологічний властивість - товариськість, а у вашого чоловіка (дружини) таке якість відсутня. Отже, у вашій конструктної системі є такий конструкт - "обжітельность-нетовариськість". Таким чином, порівнюючи себе та інших людей, ви розкриваєте систему своїх власних особистісних конструктів.  
Згідно когнітивної теорії, особистість - це система організованих особистісних конструктів, в яких переробляється (сприймається й інтерпретується) особистий досвід людини. Структура особистості в рамках даного підходу розглядається як індивідуально своєрідна ієрархія конструктів.

6. Поведінкова  теорія особистості 

Поведінкова теорія особистості  має ще й іншу назву - "наученческая", оскільки головна теза даної теорії свідчить: наша особистість є продуктом  навчання.  
Існує два напрями в поведінкової теорії особистості - рефлекторне і соціальне. Рефлекторне напрямок представлений роботами відомих американських біхевіористів Дж. Уотсона і Б. Скіннера. Основоположниками соціального спрямування є американські дослідники А. Бандура і Дж. Роттер.  
Головним джерелом розвитку особистості, відповідно до обох напрямках, є середовище всамому широкому сенсі цього слова. У особистості немає нічого від генетичного або психологічного наслідування. Особистість є продуктом навчання, а її властивості - це узагальнені поведінкові рефлекси і соціальні навички. З точки зору біхевіористів, можна за замовленням сформувати будь-який тип особистості - трудівника або бандита, поета чи торговця. Наприклад, Уотсон не робив ніяких відмінностей між виробленням емоційних реакцій у людини і слюноотделительное рефлексу у собаки, вважаючи, що всі емоційні властивості особистості (страх, тривога, радість, гнів і т.д.) є результатом вироблення класичних умовних рефлексів. Скіннер стверджував, що особистість - це сукупність соціальних навичок, сформованих у результаті оперантного навчання. Оперантом Скіннер називав будь-яка зміна середовища в результаті будь-якого моторного акту. Людина прагне здійснювати ті операнти, після яких слід підкріплення, і уникає тих, за якими слід покарання. Таким чином, в результаті визначеної системи підкріплень і покарань людина здобуває нові соціальні навички і, відповідно, нові властивості особистості - доброту чи чесність, агресивність або альтруїзм (Годфруа Ж., 1992; Скіннер Б.Ф., 1978).  
На думку представників другого напрямку, важливу роль у розвитку особистості відіграють не стільки зовнішні, скільки внутрішні чинники, наприклад, очікування, мета, значимість і т.д. Бандура назвав поведінку людини, детермірованное внутрішніми факторами, саморегуляцією. Основне завдання саморегуляції - забезпечувати самоефективність, тобто здійснювати тільки ті форми поведінки, які людина може реалізувати, спираючись на внутрішні чинники в кожен даний момент. Внутрішні фактори діють за своїми внутрішніми законами, хоча і виникли з минулого досвіду в результаті навчання через наслідування (Хьелл А., Зіглер Д., 1997). Роттер є ще більшим когнитивистов, ніж Бандура. Для пояснення поведінки людини він вводить спеціальне поняття "поведінковий потенціал", яке означає міру ймовірності того, яка поведінка буде здійснювати людина в даній ситуації. Потенціал поведінки складається з двох компонентів: суб'єктивної значущості полкрепленія даної поведінки (наскільки майбутнє підкріплення цінно, значуще для людини) і доступності даного підкріплення (наскільки майбутнє підкріплення в даній ситуації може бути реалізовано).  
Біхевіорісти вважають, що особистість формується і розвивається протягом всього життя по мірі соціалізації, виховання, навчання. Проте ранні роки життя людини вони розглядають як більш важливі. Основа будь-яких знань, здібностей, в тому числі творчих і духовних, на їхню думку, закладається в дитинстві. В особистості раціональні та ірраціональні процеси представлені в рівній мірі. Їх протиставлення не має сенсу. В одних випадках людина може чітко усвідомлювати свої вчинки і свою поведінку, в інших - ні.  
Згідно поведінкової теорії, людина практично повністю позбавлений свободи волі. Наша поведінка детермірованно зовнішніми обставинами. Ми часто ведемо себе як маріонетки і не усвідомлюємо наслідків своєї поведінки, оскільки вивчені нами соціальні навички і рефлекси від тривалого вживання вже давно автоматизовані. Внутрішній світ людини об'єктивний. У ньому все від середовища. Особистість повністю об'ектівізіруется в поведінкових проявах. Ніякого "фасаду" немає. Наша поведінка і є особистість. Поведінкові ознаки особистості піддаються операціоналізації та об'єктивного виміру.  
В якості елементів особистості в біхівіорістской теорії особистості виступають рефлекси або соціальні навички. Постулюється, що список соціальних навичок (тобто властивостей, характеристик, рис особистості), притаманні конкретній людині, визначається його соціальним досвідом. Властивості особистості і вимоги соціального оточення людини збігаються. Якщо ви виховувалися в добрій, спокійній родині і вас заохочували за доброту і спокій, то ви будете мати властивості доброго і спокійну людину, а якщо ви сумні і сумні, або відрізняєтеся підвищеної ранимостью, то це також не ваша вина, і ви - продукт суспільства, виховання.  
Важливо підкреслити, що проблема підкріплення у біхевіористів не зводитися тільки до їжі. Представники цього напряму стверджують, що для людини існує своя екологічно валідність ієрархія підкріплень. На дитину найбільш потужним, після харчового, підкріпленням є активне підкріплення (дивлячись телевізор, відео), потім - маніпулятивний (пограти, помалювати), далі - посессіальное (від англ. - Володіти) підкріплення (посидіти на татовому стільці, надіти мамину спідницю) і , нарешті - соціальне підкріплення (похвалити, обійняти, підбадьорити і т.д.).

Якщо в рамках рефлекторного  напряму в поведінкової теорії фактично заперечується існування певних блоків особистості, то представники наученческого  напряму вважають виділення таких  блоків цілком можливим.  
Поведінкова модель виділяє три основних концептуальних блоку особистості. Основний блок - самоефективність, яка є свого роду когнітивним конструктом "можу-не можу). А. Бандура визначав цю структуру як віру, переконання або очікування отримання майбутнього підкріплення. Цей блок детермінує успішність здійснення певної поведінки, або успішністю засвоєння нових соціальних навичок. Якщо людина приймає рішення: "можу", то він приступає до виконання певної дії, якщо ж людина виносить вердикт: "не можу", - то він відмовляється від виконання цієї дії або від його засвоєння. На думку Бандури, існує чотири основні умови, які визначають формування у людини впевненості в тому, що він може, а чого не може зробити:  
Минулий досвід (знання, навички); наприклад, якщо раніше міг, то зараз, по видимому зможу;  
Самоінструкціі; наприклад, "я можу це зробити!";  
Підвищений емоційний настрій (алкоголь, музика, любов);  
(Найголовніша умова) спостереження, моделювання, наслідування поведінки інших людей (спостереження за реальним життям, перегляд кінофільмів, читання книг і т.д.); наприклад, "якщо інші можуть, то і я зможу!".  
Дж. Роттер виділяє 2 основних внутрішніх блоку особистості - суб'єктивну значимість (структура, яка оцінює майбутнє підкріплення) і доступність (структура, пов'язана з очікуванням отримання підкріплення на основі минулого досвіду). Ці блоки не функціонують самостійно, а утворюють більш загальний блок, званий поведінковим потенціалом, або блоком когнітивної мотивації.  
Цілісність властивостей особистості проявляється в єдності дії блоків суб'єктивної значущості та доступності. Люди, які не бачать зв'язку між своєю поведінкою і їх результатами, на думку Роттера, мають зовнішній, або екстернальний локус контролю. "Екстернали" - це люди, які не управляють ситуацією і сподіваються у своєму житті на авось. Люди, які бачать чітку зв'язок між своєю поведінкою і результатами своєї поведінки, мають внутрішній, або інтернальний "локус контролю". "Інтернали" - це люди, які керують ситуацією, контролюють її, вона їм доступна.  
Таким чином, в рамках даного підходу, особистість - це система соціальних навичок і умовних рефлексів, з одного боку, та система внутрішніх факторів, самоефективності, суб'єктивної значущості та доступності - з іншого. Згідно ієрархії рефлексів або соціальних навичок, в яких провідну роль відіграють внутрішні блоки самоефективності, суб'єктивної значущості та доступності.  
 

7. Деятельностнаная  теорія особистості 

Ця теорія отримала найбільше  поширення у вітчизняній психології. Серед дослідників, які зробили  найбільший внесок у її розвиток, слід назвати насамперед С.Л. Рубінштейна, О.М. Леонтьєва, К.А. Абульханова-Славська і А.В. Брушлинского. Дана теорія має ряд спільних рис з поведінкової теорією особистості, особливо з її соціально-наученческім напрямком, а також з гуманістичною та когнітивної теоріями.  
У цьому підході заперечується біологічне, а тим більше психологічне спадкування особистих властивостей. Головним джерелом розвитку особистості, згідно з цією теорією, є діяльність. Діяльність розуміється як складна динамічна система взаємодій суб'єкта (активної людини) зі світом (з суспільством), в процесі яких і формуються властивості особистості (Леонтьєв О.М., 1975). Сформована особистість (внутрішнє) надалі стає опосредствующее ланкою, через яке зовнішнє впливає на людину (Рубінштейн С.Л., 1997).  
Принципова відмінність діяльнісної теорії від поведінкової полягає в тому, що засобом навчання тут виступає не рефлекс, а особливий механізм інтеріоризації, завдяки якому відбувається засвоєння суспільно-історичного досвіду. Основними характеристиками діяльності є предметність і суб'єктність. Специфіка предметності полягає в тому, що об'єкти зовнішнього світу впливають на суб'єкт не безпосередньо, а лише будучи перетвореними в процесі самої діяльності.  
Предметність - це характеристика, яка властива тільки людської діяльності і проявляється насамперед у поняттях мови, соціальних ролях, цінностях. На відміну від О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейн та його послідовники підкреслюють, що діяльність особистості (і сама особистість) розуміється не як особливий різновид психічної активності, а як реальна, об'єктивно спостерігається практична (а не символічна), творча, самостійна діяльність конкретної людини (Абульханова-Славська К.А., 1980; Брушлинский А.В., 1994). 
Суб'єктність означає, що людина сама є носієм своєї активності, власним джерелом перетворення зовнішнього світу, дійсності. Суб'єктність виражається у намірах, потребах, мотивах, установках, відношеннях, метою, що визначають спрямованість і вибірковість діяльності, в особистісному сенсі, тобто значення діяльності для самої людини.  
Представники діяльнісного підходу вважають, що особистість формується і розвивається протягом всього життя в тій мірі, в якій людина продовжує грати соціальну роль, бути включеним в соціальну діяльність. Людина не є пасивним спостерігачем, він - активний учасник соціальних перетворень, активний суб'єкт виховання і навчання. Дитинство та юнацькі роки тим не менш розглядаються в цій теорії як найбільш важливі для формування особистості. Представники цієї теорії вірять у позитивні зміни особистості людини в міру соціального прогресу.  
На думку представників даного підходу, в особистості основне місце займає свідомість, причому структури свідомості не дані людині від початку, а формуються в ранньому дитинстві в процесі спілкування і діяльності. Несвідоме має місце тільки у випадку автоматизованих операцій. Свідомість особистості повністю залежить від суспільного буття, її діяльності, від суспільних відносин і конкретних умов, в які вона включена. Людина має свободу волі лише в тій мірі, в якій це дозволяють соціально засвоєні умови свідомості, наприклад, рефлексія, внутрішній діалогізм. Свобода - це усвідомлена необхідність. Внутрішній світ людини і суб'єктивний, і об'єктивний одночасно. Все залежить від рівня включення суб'єкта в конкретну діяльність. Окремі аспекти і властивості особистості можуть бути об'єктивізованими в поведінкових проявах і піддаються операціоналізації та об'єктивного виміру.  
У рамках діяльнісного підходу в якості елементів особистості виступають окремі властивості, або риси особистості; прийнято вважати, що властивості особистості утворюються в результаті діяльності, яка здійснюється завжди в конкретному суспільно-історичному контексті (Леонтьєв О.М., 1975). У зв'язку з цим властивості особистості розглядаються як соціально (нормативно) детерміновані. Наприклад, наполегливість формується в таких видах діяльності, де суб'єкт виявляє самостійність, незалежність. Наполеглива людина діє сміливо, активно, відстоює свої права на самостійність і вимагає від оточуючих визнання цього. Список властивостей особистості фактично безмежний і задається різноманіттям видів діяльності, в які включена людина як суб'єкт (Абульханова-Славська К.А., 1980).  
Кількість блоків особистості та їх зміст в істотному ступені залежить від теоретичних поглядів авторів. Деякі автори, наприклад Л.І. Божович (1997), виділяють в особистості лише один центральний блок - мотиваційну сферу особистості. Інші включають у структуру особистості і ті властивості, які зазвичай розглядаються в рамках інших підходів, наприклад, поведінкового або діспозіціонального.К. К. Платонов (1986) включає в структуру особистості такі блоки, як знання, навички, набуті в досвіді, шляхом навчання (дана підструктура є типовою для поведінкового підходу), а також блок "темперамент", який розглядається як один з найважливіших блоків особистості в рамках діспозіціонального підходу.  
У діяльнісному підході найбільш популярною є чотирьохкомпонентна модель особистості, яка в якості основних структурних блоків включає в себе спрямованість, здібності, характер і самоконтроль.  
Здібності - індивідуально-психологічні властивості, які забезпечують успішність діяльності. Виділяють загальні та спеціальні (музичні, математичні тощо) здібності. Здібності між собою взаємопов'язані. Одна з здібностей є провідною, в той час як інші відіграють допоміжну роль. Люди відрізняються не тільки за рівнем загальних здібностей, але й по сполученню спеціальних здібностей. Наприклад, хороший музикант може бути поганим математиком, і навпаки.  
Характер - сукупність морально-етичних та вольових якостей людини.  
До моральним властивостей відносяться чуйність або черствість у відносинах до людей, відповідальність по відношенню до суспільних обов'язків, скромність. Морально-етичні властивості відбивають уявлення особистості про основні нормативних діях людини, закріплених у звичках, звичаях і традиціях. Вольові якості включають рішучість, наполегливість, мужність і самовладання, які забезпечують певний стиль поведінки і спосіб вирішення практичних завдань. На підставі вираженості моральних і вольових властивостей людини виділяють такі різновиди характеру: морально-вольової, аморально-вольової, морально-абулічними (абулія - ​​відсутність волі), аморально-абулічними.  
Людина, що володіє морально-вольовим характером, соціально активний, постійно дотримується соціальні норми і для їхнього дотримання прикладає вольові зусилля. Про таку людину говорять, що він рішучий, наполегливий, мужній, чесний. Людина з аморально-вольовим характером не визнає соціальних норм і всі свої зусилля спрямовує на задоволення своїх власних цілей. Люди з морально-абулічними характером визнають корисність і важливість соціальних норм, проте, будучи безвольними, часто, не бажаючи того, в силу обставин здійснюють антисоціальні вчинки. Люди з аморально-абулічними типом характеру байдужі до соціальних норм і не вживають ніяких зусиль, щоб їх виконувати.  
Самоконтроль - це сукупність властивостей саморегуляції, пов'язана з усвідомленням особистістю самої себе. Даний блок надбудовується надусіма іншими блоками та здійснює над ними контроль: посилення або послаблення діяльності, корекцію дій і вчинків, передбачення і планування діяльності і т.д. (Ковальов А.Г., 1965).  
Всі блоки особистості діють взаємопов'язано і утворюють системні, цілісні властивості. Серед них основне місце належить властивостями особистості. Ці властивості пов'язані з цілісним уявленням особистості про саму себе (самоставлення), про своє "Я", про сенс буття, про відповідальність, про призначення в цьому світі. Цілісні властивості роблять особистість розумною, цілеспрямованою. Особистість з вираженими екзистенційне-буттєвими властивостями є духовно багатою, цільної і мудрою.  
Таким чином, в рамках діяльнісного підходу особистість - це свідомий суб'єкт, що займає певне становище у суспільстві і виконує соціально корисну суспільну роль. Структура особистості - це складно організована ієрархія окремих властивостей, блоків (спрямованості, здібностей, характеру, самоконтролю) та системних екзистенційне-буттєвих цілісних властивостей особистості. [3]

8. Діспозіціонального  теорія особистості 

Діспозіціонального (від  англ. Disposition - схильність) теорія має  три основних напрями: "жорстке", "м'яке" і проміжне - формально-динамічний.  
Головним джерелом розвитку особистості, відповідно до цього підходу, є фактори генно-середовищного взаємодії, причому одні напрямки підкреслюють переважно впливу з боку генетики, інші - з боку середовища.  
"Жорстке" напрям намагається встановити сувору відповідність між певними жорсткими біологічними структурами людини: властивостями статури, нервовою системою і мозком, з одного боку, і певними особистісними властивостями - з іншого. При цьому стверджується, що як самі жорсткі біологічні структури, так і пов'язані з ними особисті утворення залежать від загальних генетичних факторів. Так, німецький дослідник Е. Кречмер встановив зв'язок між тілесною конституцією і типом характеру, а також між статурою і схильністю до певного психічного захворювання (Кречмер Е., 1924).  
Наприклад, люди астенічного статури (худі, з довгими кінцівками, запалими грудьми) дещо частіше, ніж представники інших типів статури, володіють "шизоїдні" характером (замкнуті, нетовариські) і хворіють на шизофренію. Особи пікнічної статури (рясне жироотложение, опуклий живіт) дещо частіше, ніж інші люди, володіють "циклотимічний" характером (різкі перепади настрою - від піднесеного до сумного) і частіше хворіють маніакально-депресивним психозом.  
Англійський дослідник Г. Айзенк припустив, що така особистісна риса, як "інтроверсія-екстраверсія" (замкнутість-товариськість) обумовлена ​​функціонуванням особливої ​​структури мозку - ретикулярної формації. У інтровертів ретикулярна формація забезпечує більш високий тонус кори, і тому вони уникають контактів із зовнішнім світом, - їм не потрібна зайва сенсорна стимуляція. Екстраверти, навпаки, тягнуться до зовнішньої сенсорної стимуляції (до людей, гострої їжі і т.д.) тому, що у них знижений тонус кори, - їх ретикулярна формація не забезпечує коркові структури мозку необхідним рівнем корковою активації.  
"М'яке" напрям діспозіціальной теорії особистості стверджує, що особистісні особливості, безумовно, залежать від біологічних властивостей людського організму, проте від яких саме і наскільки - не входить у коло їхніх дослідницьких завдань.  
Серед дослідників цього напряму найбільш відомим є Г. Оллпорт - основоположник теорії рис. Межа - це схильність людини вести себе подібним чином в різний час і в різних ситуаціях. Наприклад, про людину, яка постійно балакучий і вдома, і на роботі, можна сказати, що у нього виражена така риса, як товариськість. Сталість риси обумовлено, на думку Оллпорта, певним набором психофізіологічних характеристик людини.  
Крім рис Оллпорт виділяв у людини особливу надособистісний структуру - проприум (від лат. Proprium - власне, "я сам").Поняття "проприум" близьке до поняття "Я" гуманістичної психології. У нього входять вищі цілі, смисли, моральні установки людини. У розвитку проприума основну роль Оллпорт відводив суспільству, хоча і вважав, що риси можуть надавати непрямий вплив на формування тих чи інших особливостей проприума.  
Людини, що має розвинений проприум, Оллпорт називав зрілою особистістю (Оллпорт Г., 1998).  
Формально-динамічне Направлення представлено восновному роботами вітчизняних психологів Б.М. Теплова і В.Д. Небиліцин. Основною відмінною особливістю даного напряму є твердження, що в особистості людини існують два рівні, два різних аспекти особистісних властивостей - формально-динамічний і змістовний. Змістовні властивості особистості близькі до поняття проприума. Вони є продуктом виховання, навчання, діяльності і охоплюють не лише знання, вміння, навички, а й все багатство внутрішнього світу людини: інтелект, характер, смисли, установки, цілі і т.д.  
На думку діспозіціоналістов, особистість розвивається протягом усього життя.  
Проте ранні роки життя, включаючи період статевого дозрівання, розглядаються як найбільш важливі. Дана теорія припускає, що люди не дивлячись на постійні зміни у структурі їхньої поведінки, володіє в цілому певними стійкими внутрішніми якостями (темпераментом, рисами). Діспозіціоналісти вважають, що в особистості представлені як свідоме, так і несвідоме. При цьому раціональні прогреси більш характерні для вищих структур особистості - проприума, а ірраціональні для нижчих - темпераменту.  
Згідно діспозіціонального теорії, людина має обмеженою свободою волі. Поведінка людини до певної міри детерміновано еволюційними і генетичними чинниками, а також темпераментом і рисами.  
Внутрішній світ людини, зокрема темперамент і риси, переважно об'єктивний і може бути зафіксований об'єктивними методами. Будь-які фізіологічні прояви, в тому числі електроенцефалолограмма, мовні реакції і т.д., свідчать про ті чи інші властивості темпераменту і рис. Дана обставина послужила основою створення спеціального наукового напряму - диференціальної психофізіології, що вивчає біологічні основи особистості та індивідуально-психологічні відмінності (Теплов Б.М., 1990; Небиліцин В.Д., 1990). 
Серед "жорстких" структурних моделей найбільш відомою є модель особистості, побудована Г. Айзенком, який ототожнював особистісні властивості з властивостями темпераменту. У його моделі представлено три фундаментальні властивості, або дімензіі, особистості: інтроверсія-екстраверсія, нейротизм (емоційна нестійкість) - емоційна стабільність, психотизм. Нейротизм - це властивості особистості, пов'язані з високою дратівливістю і збудливістю. Невротики (особи з високими значеннями нейротизму) легко впадають в паніку, збудливі, неспокійні, тоді як емоційно-стабільні люди врівноважені, спокійні. Психотизм об'єднує властивості особистості, що відображають байдужість, байдужість до інших людей, неприйняття соціальних нормативів.  
Представники "м'якого" спрямування, зокрема Г. Оллпорт, виділяють три різновиди рис:  
Кардинальна риса властива тільки одній людині і не допускає порівнянь даної людини з іншими людьми.Кардинальна риса настільки пронизує людини, що майже всі його вчинки можна вивести з цієї риси. Небагато людей мають кардинальними рисами. Наприклад, мати Тереза ​​мала таку рисою - вона була милосердна, жаліслива до інших людей.  
Загальні риси характерні для більшості людей в межах даної культури. Серед спільних рис зазвичай називають пунктуальність, сумлінність і т.д. На думку Оллпорта, таких рис у людини більше десяти.  
Вторинні риси менш стійкі, ніж загальні. Це переваги в одязі, їжі і т.д.  
Послідовники Оллпорта, використовуючи різні математичні прийоми, зокрема факторний аналіз, спробували виявити кількість спільних рис у людини. Питання про відповідність рис, виділених на базі клінічних даних, і рис, отриманих на нормі за допомогою факторного аналізу, є предметом спеціальних наукових досліджень (Мельников В.М., Ямпільський Л.Т., 1985).  
Представники формально-динамічного напряму в якості основного елемента особистості виділяють чотири основні формально-динамічні властивості особистості:  
ергічних - рівень психічного напруги, витривалість;  
пластичність - легкість перемикання з одних програм поведінки на інші;  
швидкість - індивідуальний темп поведінки; '  
емоційний поріг - чутливість до зворотного зв'язку, до неспівпадання реального і планованого поведінки.  
Кожне з цих властивостей може бути виділено в трьох сферах поведінки людини: психомоторної, інтелектуальної та комунікативної. У кожної людини виділяють загалом 12 формально-динамічних властивостей.  
До цих чотирьох основних властивостей додають ще й так звані змістовні властивості особистості (Русалов В.М., 1979), які в рамках даного напрямку не мають своєї специфіки і збігаються з властивостями, які виділяються в рамках діяльнісного підходу (знання, вміння, навички, характер , смисли, цілі і т.д.)  
Основним блоком особистості в рамках даного підходу є темперамент. Певні співвідношення властивостей темпераменту складають типи темпераменту.  
Айзенк дає такі характеристики типів темпераменту:  
Холерик - емоційно нестійкий екстраверт. Дратівливий, неспокійний, агресивний, збудливий, мінливий, імпульсивний, активний, оптимістичний.  
Меланхолік - емоційно нестійкий інтроверт. Мінливий за настроєм, ригідний, тверезий, песимістичний, мовчазний, неконтактний, спокійний.  
Сангвінік - емоційно стабільний екстраверт. Безтурботний, живий, легкий на підйом, балакучий, товариський.  
Флегматик - емоційно стабільний інтроверт. Безтурботний, врівноважений, надійний, самоврядний, мирний, замислений, турботливий, пасивний.  
Однак, є й інші точки зору, згідно з якими темперамент не є компонентом особистості. Наприклад, В.С. Мерлін вважав, що темперамент представляє особливий самостійний психодинамический рівень у структурі інтегральної індивідуальності, який суттєво відрізняється від особистості. Темперамент охоплює тільки ті характеристики психічних властивостей, які являють собою певну динамічну систему (Мерлін В.С. 1986). Г. Оллпорт також не включав темперамент в структуру особистості. Він стверджував, що темперамент не є первинним матеріалом, з якого будується особистість, але в той же час вказував на важливість темпераменту, який, будучи генетично спадкової структурою, впливає на розвиток рис особистості.  
Формально-динамічні властивості особистості є темпераментом у вузькому, істинному розумінні цього слова, оскільки являють собою узагальнені вроджені властивості функціональних систем поведінки людини (Русалов В.М., 1999).  
За В.Д. Небиліцин, темперамент з формально-динамічної точки зору являє собою два взаємопов'язаних підструктури: активність та емоційність (Небиліцин В.Д., 1990). Певні співвідношення активності та емоційності утворюють формально-динамічні типи темпераменту. Активність - міра енерго-динамічної напруженості в процесі взаємодії людини з середовищем, що включає в себе ергічних, пластичність та швидкість поведінки людини. Емоційність - характеристика людини з боку чутливості (реактивності, вразливості) до невдач.  
Слід зазначити, що в рамках діспозіціонального підходу фактично відсутня в якості самостійного таке найважливіше особистісне утворення, як характер. Дане поняття часто ототожнює з загальним поняттям особистості, особливо в клініці, або з поняттям характеру, прийнятим в діяльному підході, що зводить його до морально-вольової сфери людини. На думку Г. Оллпорта, характер - це соціальна оцінка особистості, а не самостійна структура всередині особистості.  
Цілісність поведінки людини характеризується через пропіум. Людина з розвиненим пропіумом називається зрілою особистістю. Зріла особистість має такі властивості:  
має широкі межі "Я", може подивитися на себе з боку;  
здатна до теплим, сердечним, дружнім відносинам;  
має позитивне уявлення про саму себе, здатна терпимо ставитися до дратівливим її явищам, а також до власних недоліків;  
адекватно сприймає дійсність, володіє кваліфікацією і знаннями в своїй сфері діяльності, має чітке уявлення про свої власні сильні сторони і слабкості;  
здатна до самопізнання, має чітке уявлення про свої власні сильні сторони і слабкості;  
має цільної життєвою філософією.  
Таким чином, в рамках діспозіціонального підходу особистість - це складна система формально-динамічних властивостей (темпераменту), рис і соціально обумовлених проприума. Структура особистості - це організована ієрархія окремих біологічно детермірованних властивостей, що входять в певні співвідношення і утворюють певні типи темпераменту і рис, а також сукупність змістовних властивостей, складових проприум людини. [4]