Альтернативні джерела технічного водопостачання підприємства в умовах підтоплення території ґрунтовими водами

Другий фактор – це зменшення забору технічної води із мережі міськводоканалу, внаслідок використання відкачуваної води із свердловини водозниження для технологічних цілей.

Крім того, згідно діючого  законодавства у разі використання підземних вод, які забираються із надр для ліквідації негативної дії (підтоплення), збір за використання водних ресурсів не здійснюється (п. 16 «Порядок справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту», прийнятий 16.08.1999г. постанова КМУ № 1494)[10].

У частині першій екологічного законодавства стаття 23 глава 2 «Надання надр у користування» говориться, що видобуток підземних вод з глибини до 20 м дозволяється робити без ліцензії.

Згідно змін які були внесені до Водного Кодексу України  ліміт використання води – це граничний обсяг використання води, який встановлюється дозволом на спеціальне водокористування. У статті 48 частина 3 говориться, що до спеціального водокористування не належить використання водних ресурсів для усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення)[22].

АО «КВБЗ» використовує за рік для своїх потреб 1200 тис. м³/рік із них 250 тис. це питна вода із Крюковського водозабору, а 950 тис. – це технічна вода із Демурівського водозабору. У даний момент встановлені такі розцінки на забір води: питна вода – 1,14 грн/м³, технічна – 0,7 грн/м³ (дані Міськводоканалу).

До введення проекту, що проектується, у дію за технічну воду підприємство повинно було сплачувати 665 тис. грн./рік, тобто затрати за забір технічної води складали кількість води, яка споживається, помножена на існуючий тариф:

  З = 950000 ´ 0.7 = 665000 грн./ рік.

Капітальні затрати на введення проекту у дію, тобто: проектні роботи – 5 тис. грн.; буріння свердловин (1 свердловина 14 тис. грн.) – 168 тис. грн., спорудження мереж – 5 тис грн., будівельні витрати – 50 тис. грн.

Ù К = 5000 + 168000 + 5000 + 50000 = 228000.

 Всього проект буде коштувати – 228 тис. грн..

Витрати на експлуатацію свердловин (обслуговування, ремонтні роботи) будуть складати (одна свердловина – 3 тис. грн./рік) - 36 тис. грн./рік.

Отже річний економічний  ефект буде складатися із різниці  витрат підприємства до введення проекту у дію і витрат на введення проекту у дію.

Е_е = (665000 – 36000 ) – 0,15 * 228000 = 594800 грн.

Термін окупає мості  складатиметься із співвідношення величини капітальних затрат до величини річного економічного ефекту:

Т_ок =  ,

Де  Ù К – капітальні затрати;

                 Е_е – економічний ефект;

Т_ок = 228000/594800 =  0,4.

 Термін окупаємості проекту складатиме менше року, що є рентабельним[23]. 

Розрахунок річного  економічного ефекту, отриманого у результаті організації системи водозниження, приведений нижче у таблиці 2.1

 

Таблиця 2.1 Розрахунок річного економічного ефекту

Назва статті	Показники у натуральному виразі	Показники у грошовому  виразі, грн	Примітки
ДО ВВЕДЕННЯ ПРОЕКТУ У ДІЮ
1.Плата за забір води з мереж міськводоканалу за ціною 0.7 грн./ м3.	950 тис. м3/рік	950000 × 0.7 = 665000 грн
ПІСЛЯ ВВЕДЕННЯ ПРОЕКТУ У ДІЮ
2.Витрати на введення у дію - проектні роботи       - буріння свердловин, (1 св. – 14 тис. грн..)	12 свердловин	5000       12 × 14000 = 168000	Геоло гічні дослідження-підрядник, проект – власними силами.
- спорудження мереж		5000
- будівельні витрати.		50000
Всього		228000
3.Експлуатаційні витрати	12 свердловин	12 ´3000 = 36000
4. Річний економічний ефект, грн.	Ее = (665000 – 36000 ) – 0,15 * 228000 = 594800 грн.
5. Термін окупаємості	0,4 року

 

 

 

3 ОХОРОНА ПРАЦІ

 

3.1 Основні  правові та нормативні положення  про охорону праці 

Законодавство про охорону праці  ґрунтується на положеннях, які відповідають Конституції України. Статті 43, 45, 46, 49, 50, 53, 56, 64 Конституції України гарантують право громадян України на працю, відпочинок, охорону здоров’я, медичну допомогу та страхування, а також у випадку повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника у старості та інших випадках.

Законодавчі документи  та положення з охорони праці  затверджені і видані в різний час Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Державним Комітетом України з нагляду за охороною праці.

Законодавство про охорону праці  складається із Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю[24].

Закон України «Про охорону  праці» визначає основні положення  щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя та здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів, відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Державна політика в  галузі охорони праці закріплена законом (стаття  4) і базується  на принципах:

• пріоритету життя і здоров’я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і шкідливих умов праці;
• комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;
• соціального захисту працівників, повного відшкодування збитків особам які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
• встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності та видів їх діяльності;
• використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних та нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

• здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці;
• забезпечення координаційної діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об’єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
• міжнародного співробітництва в галузі з охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов праці та її безпеки. 

Всі норми, які відповідають законодавчим та нормативним актам  про охорону праці, що діють в Україні, можна поділити на чотири групи.

До першої групи норм відносяться вимоги щодо охорони  праці при проектуванні виробничих об’єктів та засобів виробництва. Стаття 24 Закону забороняє будівництво виробничих об’єктів, виготовлення нових технологій і засобів індивідуального та колективного захисту працюючих без попередньої експертизи проектної документації та її відповідності нормативним актам про охорону праці, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби та технологічні процеси, що впроваджуються у виробництво і в стандартах на які є вимоги щодо забезпечення безпеки праці, життя і здоров’я людей, повинні мати сертифікати, що засвідчують безпеку їх використання, видані у встановленому порядку[25].

Забезпечення безпеки  праці під час роботи на підприємстві передбачає друга група норм (статті 17, 18): порядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших актів про охорону праці, що діють в межах підприємства; посадова особа здійснює контроль за дотриманням працівниками вимог щодо охорони праці; а працівник зобов’язаний знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці.

 До третьої групи  можна віднести норми, які регламентують  видачу працівникам спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, змиваючи та знешкоджуючих засобів і забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням (статті 9, 10).

Не менш важливе значення мають вимоги щодо обов’язкового  медичного огляду працівників певних категорій (стаття19), навчання працівників  при прийнятті на роботу і в процесі роботи з питань охорони праці (стаття 20), а також фінансування заходів що забезпечують відповідність умов праці нормативним вимогам та підвищенням існуючого рівня охорони праці на виробництві.

У четвертій групі  норм значної уваги надається органам державного нагляду і громадського контролю за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (статті44, 48), а також відповідальність за порушення законодавчих актів про охорону праці (стаття 49).

Раціональний режим  праці та відпочинку – фізіологічно обґрунтоване чергування часу роботи та відпочинку впродовж зміни, тижня , місяця, року, яке забезпечує високу і стійку працездатність людини. Робочий час – установлений законом час, впродовж якого трудівник відповідно до внутрішнього трудового розпорядку повинен виконувати свої трудові обов’язки або іншу доручену йому роботу[26].

 

3.2 Забезпечення безпеки  праці

Успіх роботи щодо забезпечення сприятливих умов праці значною  мірою залежить від аналізу стану  рівня безпеки праці, рангування небезпечних та шкідливих виробничих факторів з урахуванням особливостей трудового процесу. Підвищення рівня безпеки досягається проведенням комплексу інженерно технічних та організаційних заходів ці заходи, перебуваючи в тісному зв’язку впливають на процес формування безпечних умов праці.

Наприклад, чим кращий стан на виробничому підприємстві будівель та споруд обладнання, інструментів та пристосувань, чим досконаліша технологія та організація виробництва, тим менша, за всіх інших обставин імовірність формування несприятливих умов праці і тим менше потрібно спеціальних захисних заходів. Отже, вирішення складного завдання формування сприятливих умов праці залежить перш за все, від створення безпечної технології, техніки та організації виробництва.

Техніка технологія та організація виробництва поки що не відносяться до розряду абсолютно безпечних факторів навколишнього середовища. Такими вони ймовірно, не стануть і в найближчому майбутньому. Це пояснюється, перш за все, встановленим рівнем їх розвитку та труднощами їх перспективного будівництва, застосуванням річного обсягу ручної праці.

Керівник підприємства повинен періодично організовувати за узгодженням з санітарно-епідеміологічними станціями проведення вимірювань параметрів шуму вібрації, освітлення, загазованості, запиленості у виробничих приміщеннях. Результати вимірів повинні заноситись до санітарно технічних паспортів, цехів та підприємства, карти робочих місць.

Для виявлення ранніх форм захворювань та розробки оздоровчих заходів особи, які стають до роботи, підлягають медичному огляду. Обов’язковими є попередні медичні огляди для тих, кого приймають на роботу, пов’язану з небезпечними шкідливими речовинами та несприятливими виробничими факторами. Існує перелік робіт, до виконання яких допускаються особи, що пройшли обов’язкові попередні медичні огляди перед початком роботи та періодичні медичні огляди. Такі огляди проводять лікарсько-профілактичні заклади, котрі обслуговують дане підприємство, виробництво.

Медично-профілактичні  заклади разом з санітарними  службами, адміністрацією, профспілковим комітетом підприємства щорічно узагальнюють результати періодичних медоглядів працюючих і складають на кінець року заключний акт про наслідки оглядів. Якщо під час медичного огляду виявлено ознаки професійного захворювання, то працівник направляється на спеціальне обстеження для уточнення діагнозу та встановлення зв’язку захворювання з професійною діяльністю.