Також на території району є
запаси пісків різної якості.
1.3 Грунтові умови
Ґрунтовий покрив Лохвицького
району формувався під впливом помірного
клімату з близьким до оптимального зволоженням;
переважно на лесових карбонатних пухких
породах, багатих на елементи мінерального
живлення і сприятливих за фізико-хімічними
властивостями; лучно-степовою і степовою
рослинністю на слабо дренованих вододілах
і терасах, та широколистяно-лісовою рослинністю.
Ці фактори зумовили переважання
в ґрунтовому покриві району чорноземів,
і опідзолених ґрунтів (перших − переважно
на вододілах під степами, других - під
лісами). Різні види чорноземів займають
понад 92% площі орних земель і 84% всіх сільськогосподарських
угідь території Лохвиччини. У тому числі
2/3 площі орних земель становлять чорноземи
типові (включаючи їх залишково-солонцюваті
й вилугувані відмінності). Ці ґрунти характеризуються
потужним гумусованим профілем (80.... 120
см), формування якого зумовлено великим
обсягом відмерлої рослинної маси, яка
щорічно надходила в ґрунт за умов панування
лучних степів, а також глибоким проникненням
вологи, яка перерозподіляла гумус. Профіль
значно переритий землерийними тваринами.
Верхня його частина мала агрономічно
цінну зернисто-грудочкувату структуру,
яка забезпечувала оптимальне мінеральне
живлення рослин [3].
Прикладом залежності ґрунтового
покриву від рельєфу є розташування опідзолених
ґрунтів. В наш час вони займають площі
під широколистяними лісами.
На найбільш крутих бровках
корінних схилів вузькими смужками зустрічаються
ясно-сірі, далі, ближче до вододілів їх
змінюють сірі лісові ґрунти. Під ділянками,
де ліс в більш вологі епохи витісняв формувались
спочатку опідзолені чорноземи, а потім
їх змінювали темно-сірі лісові ґрунти.
Негативною рисою цих ґрунтів є "запливання"
після дощів.
На ділянках, де опідзолені чорноземи (рідше
− темно-сірі ґрунти) впродовж кількох
сотень років перебували під землеробською
культурою, сформувались реградовані
чорноземи. За умовами для вирощування
озимої пшениці опідзолені й реградовані
чорноземи є найбільш сприятливими ґрунтами.
Іншим прикладом впливу рельєфу
на ґрунтовий покрив є розташування різною
мірою засолених ґрунтів (біля третини
площі орних земель і сільськогосподарських
угідь). Вони приурочені до широких древніх
терас понизь Сули.
На заплавах річок та днищах
балок приурочені (по мірі підвищення
рівня ґрунтових вод) змінюються: лучно-чорноземні,
лучні, лучно-болотні, болотні і торфово-болотні,
іноді − низинні торфовища.
Таблиця 1.2 Поширення ґрунтів
та умови формування ґрунтового покриву
Полтавщини [6]
Ґрунти |
Умови формування |
Характеристика профілю |
Рельєф, умови зволоження, материнська
гірська порода |
рослинність |
властивості гумусового шару |
вміст гумусу |
рН |
1 |
4 |
5 |
7 |
8 |
1.Чорноземи типові мало-
і середньо-гумусні потужні |
Помірно дреновані лесові вододіли
і високі лесові тераси |
Під лучними степами |
3,8%-6,2% |
5, 9-6, 7 |
3.Чорноземи звичайні |
Дреновані і слабо дреновані
лесові вододіли, пологі схили пд.-сх. частини
області |
Під різнотравно-типчаково-ковиловими
степами |
4,6%-5,9% |
6, 3-7, 0 |
5. Лучно-чорноземні солонцюваті,
місцями осолоділі |
На зниженнях лесових терас
Дніпра, днищах балок, в умовах неперіодичного
підпору мінералізованих вод (2-3,5 м); осолоділі
- в степових блюдцях |
Під лучними степами і остепненими
галофітними луками |
4,3%-5,6% |
6,7-7,4
(7,3-7,6
у горизонті В) |
6. Лучні (в т.ч. солонцюваті)
і алювіальні лучні |
Центральні заплави річок, притерасні
зниження, днища балок на лесах, делювії,
алювії в умовах постійного капілярного
зв'язку з підґрунтовими водами неглибокого
рівня (1-3 м) |
Під справжніми (різнотравно-осоково-злаковими)
та галофітними луками |
3,1%-5,3% |
6,7-7,4
(7,3-7,6 донизу) |
8.Болотні; торфувато- і торфово-болотні |
Там же, в умовах постійного
ґрунтового чи поверхневого перезволоження |
Під низинними переважно очеретовими
болотами |
6,0%-10% |
7,1-7,2 |
9.Торфовища |
В заплавах Сули |
торф |
кислі |
Умовні позначення:
|
|
чорноземи опідзолені |
|
|
лучно-чорноземні |
|
|
ясно-сірі та сірі опідзолені |
|
|
торфово-болотні |
|
|
чорноземи звичайні малогумусні |
Рис. 1.5 Карта грунтів Лохвицького
району [7]
1.4 Клімато-гідрологічні умови
Географічне положення Лохвиччини
визначило її належність до помірного
кліматичного поясу, крайньої південної
частини атлантико-континентальної помірно-вологої,
помірно-теплої кліматичної області. У
цілому для території Лохвиччини притаманні
загальні риси помірного континентального
типу клімату.
Як відомо, особливості клімату
значною мірою залежать від впливу радіаційного
чинника, зумовленого географічною широтою
місцевості, яка визначає показники сонячної
радіації. Переважну частину сонячної
енергії поверхня району отримує в теплий
період року, в основному на протязі другої
половини весни і в літні місяці. Радіаційний
баланс території в середньому за рік
є додатнім, а на протязі зими - від'ємним
[8]. Другим за впливом на особливості клімату
є чинник циркуляції атмосфери. Рівнинний
характер поверхні району сприяє поширенню
над її територією повітряних мас трьох
типів. Серед трьох зональних типів переважають
повітряні маси помірних широт (понад
2/3 днів за рік). Арктичні повітряні маси
панують понад - 1/10, а тропічні - понад
1/5 кількості днів за рік .
Упродовж останніх десятиліть
спостерігаються деякі тенденції в характері
циркуляції атмосфери, що впливають на
зміну клімату. В наш час узимку різко
зменшився вплив Сибірського баричного
максимуму, який зумовлював антициклональну
погоду (морозну і суху), та посилився вплив
циклонів (із Ісландського мінімуму, Середземноморської
баричної депресії та Чорноморської баричної
улоговини). Це призвело до збільшення
середньої температури повітря в найхолодніший
місяць – січень на 3-4°C, та середньої температури
повітря за рік на +1°C. Зросла також середня
температура повітря у більшості місяців
року. Одним з найважливіших кліматичних
показників є середня місячна температура
повітря. Її річний хід на Лохвиччині станом
на 2013 рік показаний в таблиці 1.2:
Таблиця 1.3 Середньомісячні
температури повітря [9]
І |
II |
III |
IV |
V |
VI |
VII |
VIII |
IX |
X |
XI |
XII |
-6,6 |
-6,0 |
-1,0 |
7,7 |
15,2 |
18,4 |
20,7 |
19,5 |
14,2 |
7,4 |
0,9 |
-4,1 |
Атмосферні опади на території
району, в основному, випадають при проходженні
північно-західних циклонів. Середня річна
кількість атмосферних опадів- 500 мм за
рік.
Отже, з початку ХХ століття до цього часу
клімат Лохвиччини змінювався у бік потепління
(особливо в холодний період) і збільшення
атмосферного зволоження, тобто ставав
сприятливішим для більш стійкого розвитку
сільськогосподарського виробництва. Слід вказати,
що для Полтавщини властивий континентальний
тип річного ходу атмосферних опадів (з
мінімумом узимку і максимумом улітку).
Так, взимку вони в середньому складають
18%, весною і восени по 22%, а літом 38% від
річної норми. Найбільш дощові місяці
- липень і червень (по 60...70 мм). Мінімум
опадів спостерігається у вересні. За
три зимові місяці випадає в середньому
тільки 85 мм опадів. Очевидно, що за останні
десятиліття дещо змістилися й календарні
дати настання кліматичних сезонів (наприклад,
кліматична весна часто наступає раніше
на 2-3 тижні). Зима на Лохвиччині характеризується
нестійкою погодою, пов'язаною з частою
зміною характеру атмосферних процесів
і наступає 18 листопада. Перша половина
зими відзначається активною циклонічної
діяльністю, якою зумовлена похмура, вітряна
погода з частими опадами. Така погода
зумовлена впливом Ісландського баричного
мінімуму. Вторгнення арктичного повітря
в тилу циклонів викликає значне зниження
температури повітря, посилення вітру,
виникнення хуртовин. При тривалому надходженні
теплих повітряних мас з середземноморськими
і чорноморськими циклонами спостерігається
тепла погода з опадами, відлигами (понад
30 днів за зиму), ожеледдю і туманами. Сніговий
покрив при цьому може руйнуватися повністю. З приходом
весни відбувається ослаблення циркуляційних
процесів; посилюється роль радіаційного
фактору. Весняна погода нестійка. В цей
час може спостерігатися різке пониження
і підвищення температури, обумовлене
відповідно затоками арктичного (із Арктичного
максимуму) і тропічного повітря (із Азорського
максимуму), а також суховіїв – південно-східних
вітрів, які приносять повітря, трансформоване
з арктичного в континентальне тропічне
над територією Середньої Азії й Казахстану. Перша половина
весни (з температурою повітря від 0°С
до +5°С) зберігає ще риси зимового сезону.
У цей час ще переважає циклонічна діяльність;
зростання температури відбувається повільно,
оскільки велика кількість тепла йде на
руйнування снігового покриву. У другу
половину весни (з температурою повітря
від 5° до 15°) посилюється вплив Азорського
антициклону. Температура повітря інтенсивно
підвищується за рахунок прогрівання
земної поверхні.
За три весняні місяці сума опадів в середньому
складає 105 мм. Зростання кількості опадів
протягом весняних місяців пов'язано із
значним підвищенням вмісту вологи в повітряних
масах. У літні місяці головну роль відіграє
радіаційний чинник кліматоутворення.
На початку літа ще часті циклони по лінії
полярного фронту, який розділяє місцеве
прогріте повітря і прохолодне вологе
повітря, яке вторгається із Північної
Атлантики. Циклони супроводжуються грозами
і частими зливами. У другій половині літа
переважає антициклональна спекотна суха
погода (під впливом Азорського максимуму
й місцевих антициклонів). Висока (понад
25°С) температура повітря найчастіше спостерігається
в липні (20 днів) і серпні (17 днів). За літо
випадає в середньому майже 2/5 частина
річної кількості опадів. Сталий перехід
середньодобової температури повітря
через +15°С в бік її пониження приймається
за початок осені. З початком осені відбувається
перебудова літнього типу циркуляції
на зимовий. Вплив Азорського антициклону
послаблюється. Зростає вплив Ісландського
мінімуму та частота вторгнення арктичного
повітря. Раніше починався вплив Сибірського
антициклону [9]. Пониження температури
повітря восени відбувається поступово.
З переходом середньодобової температури
через 10°С закінчується активна вегетація
рослин . Перехід середньодобової температури
повітря через +5°С відбувається в кінці
жовтня. На початку третьої декади
листопада (21.11), з переходом середньодобової
температури повітря через 0°С закінчується
метеорологічна осінь. Осінній сезон більш
тривалий і теплий ніж весна. В середньому
найбільша кількість (42 мм) буває в жовтні.
Рис. 1.6 Кліматична карта
Лохвиччини
В Лохвицькому районі головним
формуючим елементом річкової мережі
є річка Сула і її протоки протікають в
м. Лохвиця (р. Лохвиця), Червонозаводське
(р. Сула, Артополот), Піски (р. Сула), Сенча
(р.Сула), Бодаква (р. Сула, Бодаква). Сула
- річка в Сумській та Полтавській областях,
ліва притока Дніпра (впадає у Кременчуцьке
водосховище). Довжина - 363 км (на Полтавщині
– 213 км). Площа басейну - 19,6 тис. км2. Ширина річища
- 25 м. Похил річки - 0,2 м/км. За середній по
водності рік в гирловій частині витрата
складає 36,6 м3/с. Річний стік
– 1,15 км3. Озер на
річці 32 км2, боліт 1300
км2.Бере початок
на Середньоросійській височині, поблизу
хутора Зелений Гай та с. Печища Сумської
області.В межах Полтавської області тече
територією Лохвицького, Лубенського,
Хорольського, Оржицького, Семенівського
районів.
Живлення мішане: снігове і дощове. Замерзає
на початку грудня, скресає в кінці березня.
Річище звивисте, подекуди розгалужене. Долина трапецієвидна,
часто асиметрична: правий берег підвищений,
лівий – пологий, заболочений. Ширина
долини від верхів’я до пониззя поступово
зростає від 0,4-0,5 до 10-11 км, між гирлами
Лохвиці і Удаю звужується. Вона розміщена
в лесових і піщано-глинистих відкладах
антропогенного періоду та пісках і бурих
глинах неогенового періоду. Сула - одна
з найбільш заболочених річок Лівобережної
України. Береги річки та її приток низькі,
в значній мірі болотисті. Свого часу у
басейні р. Сула було зосереджено близько
половини всіх боліт Полтавської області.
Нині заплава заболочена, є торфовища. Головні притоки:
Лохвиця, Сулиця, Удай, Сліпорід, Оржиця
(праві), Артополот, Будаква, Войниха, Солониця
(ліві). Всі праві притоки знаходяться
в Полтавській області. Лівих приток у
Сули мало, вони дуже короткі і маловодні. Використовується для
зрошування земель, судноплавства, технічного
водопостачання, рибництва. Енергозапаси
річки не використовуються. Від гирла
до м. Лубни – судноплавна.
Артополот -річка в Полтавській
області, ліва притока р. Сули (басейн Дніпра). Тече територією
Лохвицького району. Бере початок біля
с. Погарщини Лохвицького району.Довжина -
38 км. Площа басейну - 408 км2. Похил річки
1,6 м/км. Ширина річища 5 м. На річці 0,4 км2 озер, боліт
- 9 км2. Живлення мішане. Замерзає у
листопаді, скресає у березні. Лохвиця
–річка в Полтавській області, права притока
річки Сули. Довжина 63км, площа басейну-
491км2. Тече територіями
Лохвицького та Чорнухинського районів.
Використовується для водопостачанн і
зрошення. На річці розташовані м.Лохвиця
та села: Безсали, Бербениці, Западинці,
Луценки, Харківці Лохвицького району. За
походженням озера району поділяються
на два типи: 1. заплавні (старі русла річок);
2. плеса пересихаючих річок (поширені
в басейні Суди та Хорола). Найбільшу площу
озера займають в басейні Сули. В районі
налічується 21 озеро. Живлення озер області
відбувається за рахунок весняної повені
та літніх паводків. Переважають невеликі
озера з площею водного дзеркала від 0,1
до 5 кв.км. Болота поширені в долинах майже
всіх річок, але найбільшу площу займають
в басейні Сули. Найбільш заболоченою
територією є басейн Сули в нижній її течії.
Тут зосереджені основні запаси торфу
області. За походженням переважають низинні
болота, що утворилися на понижених берегах
річок завдяки неглибокому заляганню
підземних вод. Живлення таких боліт відбувається
як за рахунок підземних так і поверхневих
вод. Також на території району є 83 ставки
(площа водного дзеркала – 457 га). Використовуються
вони переважно комплексно.
1.4 Геоботанічні умови
Основними природними рослинними
угрупованнями на території Лохвицького
району є ліси, луки і болота, степи, а також
водна рослинність. Сучасний рослинний
покрив області значно відрізняється
від природного і є наслідком інтенсивної
господарської діяльності: ліси на значних
площах були вирубані, степи майже повсюди
розорані. Цим обумовлені зміни видового
складу та поширення рослин і тварин. Домінуючими
стали угрупування агрокультурної рослинності
та польових бур'янів, рудеральної рослинності,
штучних деревних насаджень.
Таблиця 1.4 Рідкісні види рослин
Лохвиччини, що занесені до "Червоної
книги України" (1) та охороняються за
рішенням Полтавської обласної ради (2)
[2]
Рослинні угруповання |
1 |
2 |
Широколистяні ліси - діброви |
Зозулині черевички справжні,
лілія лісова, гніздівка звичайна, любка
дволиста, тюльпан дібровний, підсніжник
білосніжний, цибуля ведмежа, лунарія
оживаюча, рябчик руський, глід український,
булатка великоквіткова |
Плаун булавовидний, ряст порожнистий
і Маршалла, зубниця бульбиста, дзвоники
персиколисті, проліски дволиста та сибірська,
конвалія звичайна, осока кореневищна |
Луки |
Пальчатокорінники м’ясо-червоний
і Фукса, зозулинець шоломоносний, зозулині
сльози яйцевидні, рябчик малий |
Косарики тонкі, родовик лікарський,
валеріана висока, півники сибірські |
Болотна рослинність |
Зозулинець болотний, коручка
болотна, жировик Лезеля,лікоподієлла
заплавна |
Сфагнові мохи, росичка круглолиста,
оман високий, гірчак зміїний, журавлина
болотна, білозір болотний |
Водна рослинність |
Сальвінія плаваюча, водяний
горіх плаваючий, альдрованда пухирчаста |
Латаття біле, пухирники малий
і звичайний |
Лохвиччина належить до малолісних
і лісо-дефіцитних районів області. Лісистість
її території разом з чагарниками і лісосмугами
на початку ХХІ століття становить 9,8%.
На території району основними типами
лісів є широколистяні дубові (діброви)
і хвойні соснові (бори) [1]. Весною в дібровах
розвиваються ефемероїди, які створюють
в них тимчасовий покрив (проліски, рясти,
анемони, пшінка, зубниці тощо). У прируслових
частинах заплав зустрічаються ділянки
чорнотополевих (осокорових), біловербових,
а в притерасових западинах - заболочених
чорновільхових лісів. Ділянки осикових
лісів є повсюди на вологих місцезростаннях.
На північному заході області зустрічаються
ліси за участю берези повислої. Бори і
субори (сосново-дубові ліси) приурочені
до перших надзаплавних або борових переважно
піщаних терас лівобережжя великих і середніх
річок. Серед них переважають штучні соснові
насадження на пісках.
Ліс виконує водоохоронні, водорегулюючі,
ландшафтноутворюючі, кліматорегулюючі,
ґрунтозахисні, санітарно-гігієнічні,
рекреаційні і культурно-естетично-виховні
функції. Ліси та зелені зони навколо навколо
населенихпунктів є важливими об’єктами
рекреації. Лісові ресурси району невеликі
Запаси деревини на землях лісового фонду
в середньому становлять 143 м3/га. Усі ліси
віднесені до природоохоронних і рекреаційних.
У них дозволяються лише рубки догляду,
санітарні та вибіркові лісовідновлювальні
роботи. Активні лісовідновні заходи розпочалися
у другій половині ХХ ст. Значно вирубані
у роки Другої світової війни і в період
відбудови, ліси ще не відновили оптимальної
вікової структури, тому в лісовому фонді
району близько 90% площ належить молоднякам
та середньовіковим насадженням. Захисні лісонасадження
на пісках, ярах і крутосхилах, полезахисні
лісосмуги в сівозмінах поглинають стік
з прилеглих полів, захищають поверхню
ґрунтів від водної і вітряної ерозії,
зменшують швидкість вітру і цим знижують
показники випаровування вологи, сприяючи
підвищенню врожайності. Ліси відіграють
важливу роль у створенні ресурсів чистої
води.
Лісосмуги (придолинні, прибалочні, прияружні,
придорожні, полезахисні) та інші штучні
насадження складаються в основному із
посадок дуба, білої акації, різних видів
тополь, кленів тощо [8]. Залишки лучно-степової
рослинності місцями поєднуються з чагарниками
(зіновать, дрік, вишня степова, терен степовий,
глід, жостір проносний, шипшина). Найбільш
поширеними видами багаторічних злаків
у лучних степах є костриця валіська (типчак),
тонконіг бульбистий та вузьколистий,
куничний наземний, житняк гребінчастий,
рідше зустрічається ковила волосиста
(тирса). Серед лучно-степового різнотрав'я
переважають рослини з родин губоцвітих,
бобових, розових, айстрових. Весною на
степових схилах квітують ефемероїди,
серед яких є рідкісні види (крокус сітчастий,
брандушка різнокольорова, адоніс весняний,
гіацинтик блідий, сон чорніючий тощо). Серед сучасної
природної рослинності району найбільші
площі займає лучна рослинність. За місцем
розташування розрізняють луки: заплавні
(у долинах річок), суходільні (на схилах,
де рослини живляться переважно водами
атмосферних опадів), низинні (з близьким
рівнем ґрунтових вод). Рослинність луків
досить різноманітна і представлена багаторічними
трав'янистими рослинами, більш вимогливими
до ґрунтового зволоження ніж степові.
Важливою біологічною особливістю багатьох
лучних рослин є здатність, до відростання
після скошування або поїдання тваринами.
Луки - це цінні кормові угіддя, які інтенсивно
використовуються як сіножаті або пасовища. Для заплавних
луків характерні конюшина біла й червона,
люцерна, тонконіг вузьколистий, пирій
повзучий, мітлиця біла, лисохвіст лучний,
куничник наземний, келерія Делявіня;
для болотистих лук - тонконіг болотний,
бекманія звичайна, мітлиця собача і повзуча,
лепешняк водяний, очеретянка звичайна,
осоки струнка, лисяча та інші; для суходільних
луків - тонконіг лучний і вузьколистий,
вівсяниця лучна і червона, тонконіг бульбистий,
осока рання тощо; для галофітних луків
- покісниця розставлена, мітлиця біла,
скорзонера дрібноквіткова, кермек, айстра
солончакова, кульбаба солончакова. Найбільші площі болотної
рослинності приурочені до заплав річок,
в основному їх притерасових частин. Майже
всі вони належать низинного типу (живляться
підземними водами). За характером рослинності
болота Лохвиччини в основному трав'янисті
- високотравні (із переважанням очерету
й рогозу) та осокові, рідше лісові (чорновільхові,
вербові) й чагарникові (в основному з
верби попелястої). Прибережно-водна і
водна рослинність складається як із водоростей,
так і з вищих водних рослин. У залежності
від глибини, вони утворюють прибережно-водні
(очерет, рогіз, лепешняк, стрілолист тощо)
та водні угрупування. Останні включають
екологічні групи:
а) рослини з плаваючим листям (прикріплені
- латаття, глечики; вільно плаваючі - ряска,
жабурник);б) рослини, занурені у воду (прикріплені
- рдести; вільно плаваючі - кушир, елодея);в)
придонні рослини (водяний різак).