Водные ресурсы Украины

П Л А Н

ВСТУП

1. ВОДНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

1.1. ПРОГНОЗНІ РЕСУРСИ  ПІДЗЕМНИХ ВОД ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

1.2. АНТРОПОГЕННИЙ ВПЛИВ  НА ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ЧОРНОГО  МОРЯ

1.3. АЗОВСЬКЕ МОРЕ

1.4. ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН  ДНІПРА

2.СТІЧНІ ВОДИ

3. ЯКІСТЬ ПИТНОЇ ВОДИ

4. ОСНОВНІ ЗАБРУДНЮВАЧІ ВОДНИХ ОБ'ЄКТІВ

5. ПОТУЖНІСТЬ ОЧИСНИХ  ОБ'ЄКТІВ НА УКРАЇНІ

6. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОЇ  ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ  ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ  ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРИ

 

                                                   ВСТУП

 

Проблеми природокористування  як у минулому, так і сьогодні посідають чільне місце в наукових дослідженнях і є актуальними  не тільки у зв'язку зі сталим (а в  останні десятиріччя навіть зростаючим) попитом на природні ресурси, а й  через вичерпання, виснаження, деградацію або забруднення останніх.

Забруднення навколишнього  природного середовища нині досягло  рівня, при якому спостерігається  істотний його вплив на здоров'я  населення, особливо дітей. Уже кілька років поспіль кількість смертей  переважає кількість народжень. Це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України.

За світовими нормами  поверхневі водні ресурси України  оцінюються як невеликі - близько 1 тис. мЗ/рік на одного жителя. Вони дуже нерівномірно розділені по території країни. До того ж у водні об'єкти промислові та сільськогосподарські виробництва скидають значну кількість неочищених і недостатньо очищених стічних вод та відходів. Протягом 1991-1999 рр. скид забруднених вод у річки і водойми зменшився, як зменшився і забір води. Однак якість річкових вод істотно не поліпшилася. Це дуже тривожний факт, який свідчить про порушення екосистем і різке зменшення відновлювальної спроможності річок.

Проблема екологічного стану є актуальною для всіх водних об'єктів України. Особливе місце посідає Дніпро - це близько 80% водних ресурсів країни. Він забезпечує водою 32 млн. населення та дві третини господарського потенціалу країни. Верховна Рада України ще 27 лютого 1997 р. затвердила Національну програму екологічного оздоровлення ба-сейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Однак через обмеженість фінансування відчутних змін не відбулося. Екологічна ситуація в басейні Дніпра надзвичайно складна. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин, у тому числі і радіоактивних.

Україна тривалий час  була сировинно-виробничою базою колишнього Радянського Союзу. Економіка її формувалась із великими структурними диспропорціями. Економічна система, з  її нічийною власністю, адміністративним перерозподілом коштів, низькими цінами на енергоносії, воду, сировину, зумовила нераціональне використання природних ресурсів. Енергомісткість валового національного продукту в Україні перевищує рівень європейських країн у 9 разів. Саме ліквідація надмірної енерго- і ресурсомісткості структурно деформованого виробництва є ключем до ви-значення шляхів та способів проведення економічної реформи, що має забезпечити раціональне природокористування і гарантувати екологічну безпеку.

1. ВОДНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

 

Основні джерела прісної  води на території України - стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації.

 

 

Забір прісної  води та скид забруднених зворотних  вод в основні річкові басейни  України у 1999 році (млн м³)*

Сумарна величина стоків річок України без Дунаю в  середній заводністю рік становить 87,1 млрд. куб. метрів, знижуючись умаловодний  рік до 55,9 млрд. куб. метрів. Безпосередньо  на території держави формується відповідно 52,4 і 29,7 млрд. куб.метрів води, решта надходить з суміжних територій. Водні ресурси Дунаю становлять у середньому 123 млрд. куб. метрів води на рік.

Забезпечення водою  населення України в повному  обсязі ускладнюється через незадовільну якість води водних об'єктів. Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального забруднення класифікується як забруднена і брудна (IV - V клас якості). Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.

Якісний стан підземних  вод внаслідок господарської  діяльності також постійно погіршується. Це пов'язано з існуванням на території України близько 3 тис. фільтруючих накопичувачів стічних вод, а також з широким використанням мінеральних добрив та пестицидів. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод у Донбасі та Кривбасі. Значну небезпеку в експлуатаційних свердловинах Західної України становить наявність фенолів (до 5 - 10 гранично допустимих концентрацій - далі ГДК), а також підвищення мінералізації та зростання вмісту важких металів у підземних водах Криму.

Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальною для всіх водних басейнів України.

Що ж до Дніпра, водні  ресурси якого становлять близько 80 відсотків водних ресурсів України  і забезпечують водою 32 млн. населення  та 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного і соціального розвитку та природоохоронної політики держави.Це зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну, оскільки 60 відсотків її розорано, на 35 відсотках земля сильно еродована, на 80 відсотках - трансформовано первинний природний ландшафт. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдано північній частині басейну внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; в критичному стані перебувають малі річки басейну, значна частина яких втратила природну здатність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття.

Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд із щорічним забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис.тонн), нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400 тис.тонн), солями важких металів (65 - 70 тонн) завдає забруднення біогенними речовинами внаслідок використання відсталих технологій сільськогосподарського виробництва, низької ефективності комунальних очисних споруд.

Водний баланс областей України (км³)

Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з найважливіших  пріоритетів державної політики у галузі охорони та відтворення водних ресурсів. 27 лютого 1997 року Верховною Радою України затверджена Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Основною метою Національної програми є відновлення і забезпечення сталого функціонування Дніпровської екосистеми, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження. Не в кращому, а подекуди і в гіршому стані перебувають басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, басейни річок Приазовської та Причорноморської низовин). Тому мета та стратегічні напрями, визначені Національною програмою для Дніпра, є аналогічними і для інших водних басейнів України.

Системний аналіз сучасного  екологічного стану басейнів річок  України та організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав змогу окреслити  коло найбільш актуальних проблем, які  потребують розв'язання, а саме: надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок екстенсивного способу ведення водного господарства призвело до кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок та виснаження водноресурсного потенціалу; стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь; широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання; недосконалість економічного механізму водокористування і реалізації водоохоронних заходів; недостатня ефективність існуючої системи управління охороною та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості нормативно-правової бази і організаційної структури управління; відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного та Азовського морів, якості питної води і стічних вод у системах водопостачання і водовідведення населених пунктів і господарських об'єктів.

Основним джерелом водних ресурсів у країні є місцевий стік і лише незначна частка транзитного  стоку. 60% ресурсів річкового стоку України розміщено у басейні р. Дунай, де потреба у воді становить 5% загальнодержав ного обсягу. Балансові запаси місцевого стоку України сягають в середньому 52,4 км³. Водозабезпеченість за сумарним річковим стоком становить 4,12 тис. м³ на 1 особу, за місцевим стоком - 1,0 тис. м³ на 1 особу. Водозабезпече ність місцевим стоком на 1 км² - 87 тис. м³/рік. Балансові прогнозні ресурси підземних вод оцінені в розмірі 21 км³/рік (або 57 млн м³/добу), на 1 особу припадає 0,41 тис. м³. Експлуату ється понад 110 тис. свердловин, вода з яких використовується в основному на питні та побутові потреби. Відновлювані ресурси підземних вод становлять 14 км³, а невідновлювані (тобто не зв'язані з поверхневим стоком, а тому додаткові) - 7 км³.

Забезпечення економіки України водними ресурсами у достатній кількості та прийнятної якості залишається важливим питанням і сьогодні. Нерівномірність територіального розподілу вод (Рис.1) обумовлює штучне створення належних умов водозабезпечення (систем повторно-послідовного водопостачання, каналів, водогонів, водосховищ) підприємств і населення. Господарські потреби у водних ресурсах задовольняються також за рахунок транзитної води чи міжбасейнового перерозподілу води з інших регіонів. Велике значення для економіки України мають 7 великих магістральних каналів (Північно-Кримський, Головний Каховський, Дніпро - Донбас, Дніпро - Кривий Ріг, Дніпро - Інгулець, Дунай - Сасик, Сіверський Донець - Донбас) і 10 водогонів, що створені для водопостачання районів, бідних на водні ресурси, для задоволення потреб у питній і технічній воді, а також для зрошення. Тільки з р. Дніпро перерозподіляється щорічно 5-7 км³ води (27-31% загального обсягу).

Донецька область - одна з областей України, що найменше забезпечена природною водою. Водозабезпеченiсть місцевим природним рiчковим стоком на одного мешканця областi (190 м³) у 5 разiв менша, ніж у середньому по Українi.

На територiї областi налічується 246 рiчок довжиною більше 10 км. На Україні чисельність таких  водотоків складає більше 23 тисяч. Для акумуляції річкового стоку в області створено 152 штучних водосховища та бiльше 1000 ставків загальним об'ємом більше 1 млрд. м³ .

Основними джерелами  водопостачання областi є річки Сiверський Донець, Кальміус, Казений та Кривий Торець, Кринка, канал Сiверський Донець-Донбас, водосховища і підземні водозабори, а також Азовське море (для Маріупольського меткомбінату "Азовсталь").

Найбільше всього було використано  прісної води в містах Маріуполь - 184 млн. м³ (19%) та Донецьк - 146 млн. м³ (15%).

Українська частина  басейну річки Тиса знаходиться  в Закарпатській області, яка  належить до одного з гірських регіонів країни - Українських Карпат, які  простягнулися на 250 км із північного заходу на південний схід від верхів'я  Сану до витоків Серету. Решта, більша частина Карпат, належить Румунії, Угорщині, Словаччині та Польщі.

Басейн річки Тиса, однієї з найбільших приток річки  Дунай, займає площу 154,4 тис.км², із них 12,7 тис.км², або 8,1% належить Україні, 46% - Румунії, 29,6% - Угорщині, 9,9% - Словаччині і 6,4% - ћгославії.

Основна частина стоку  р. Тиса формується на території трьох  держав: Румунії - 50,9%, України - 25,6% та Словаччини - 13,4%.

Середньорічний стік, а також стік 75 та 85% забезпеченості річок Тиси, Латориці та Ужа, який формується в межах Закарпатської області, відповідно складає 9,44; 7,31 і 5,07 млрд. м³. Розрахунки свідчать, що водно - гідрометеорологічне навантаження в Україні у 2-3 рази вище порівняно з прилеглими територіями, що підвищує ризик катастрофічних паводків.

Система гірських хребтів  Карпат знаходиться на шляху переміщення  вологих повітряних мас з Атлантики, які затримуються гірськими масивами. Унаслідок цього відбувається інтенсифікація зливових дощів. Вони охоплюють одночасно  значну територію нерідко 10-30 тис.кв.км. Добові кількості опадів можуть досягати при цьому 2-3 місячні норми - 150-250 мм.

Територія Закарпаття розташована  в межах двох орографічних районів. Більша її частина знаходиться в  горах та передгір’ї Карпат, решта (майже 2 500 км², 25% території) на Угорській рівнині. З цими орографічними особливостями пов’язаний водний режим річок під час паводків. Значні похили гірської місцевості зумовлюють швидкоплинний розвиток паводків, підйоми рівнів досягають 1,5-2,5м за 3-4 години. Одночасно відбувається швидкий скид паводкових вод з гірських притиків до річкової долини Тиси та пониззя її протоків, які знаходяться на низовині та з’єднані численними каналами меліоративних систем. Оскільки річки на рівнині мають малі похили, паводкові води затоплюють значні площі, якщо не забезпечується їх своєчасне відведення.

1.1. ПРОГНОЗНІ РЕСУРСИ  ПІДЗЕМНИХ 

ВОД ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

Підземні води широко використовуються у народному господарстві України, причому потреба в них  зростає в зв’язку з тим, що можливості розширення використання ресурсів поверхневих вод вже здебільшого вичерпані. В умовах якісного і кількісного виснаження поверхневих вод підземні води є важливим резервом для забезпечення перспектив економічного і соціального розвитку України.