Заповідна справа

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

1. Національна єкологічна мережа України.

2. Єкосистемний рівень охорони природи.

3. Пам'ятники природи.

4. Полліський державний заповідник.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Національна екологічна мережа України.

Правовою основою формування національної екологічної мережі є  закони України: “Про охорону навколишнього  природного середовища”, “Про природно-заповідний фонд України”, “Про тваринний світ”, “Про рослинний світ”, “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”. Земельний кодекс України, Лісовий кодекс України, Водний кодекс України.

Природні ділянки міжнародного значення створюються відповідно до міжнародних договорів України.

Природні регіони, природні коридори та буферні зони в цілісності утворюють мережу як єдину територіальну  систему природних ландшафтів з  огляду на її функціональні властивості, площу, видовий склад біоти в  національній екологічній мережі виділяють  елементи міжнародного, загальнодержавного та місцевого значення.

Природні регіони формуються на територіях, що мають у складі об’єкти природно-заповідного фонду, частка яких значно перевищує аналогічну в цілому по країні, а також інші території, що відповідають умовам національного природоохоронного законодавства та міжнародним нормативно-правовим актам, забезпечують збереження ландшафтного та біологічного різноманіття.

Природні коридори формуються за рахунок ділянок природних  ландшафтів видовженої конфігурації і  з’єднують між собою природні регіони. Вони забезпечують відповідні умови міграції дикої фауни та збереження біоти.

Буферні зони забезпечують захист природних регіонів і природних  коридорів від негативної дії  зовнішніх чинників, дотримання в  їх межах сприятливих умов для  розвитку і самовідновлення біомів, оптимізації форм природокористування, збереження існуючих і відтворення  втрачених природних цінностей.

Складовими структурними елементами екологічної мережі є:

• Території та об’єкти природно-заповідного фонду як основні природні елементи екологічної мережі (біосферні та державні природні заповідники, природні національні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, а також їх охоронні зони; ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва);
• Водні об’єкти (акваторії морів, озер водосховищ, річки), водно-болотні угіддя, водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів і зони санітарної охорони, що утворюють відповідні басейнові системи;
• Ліси першої та другої групи;
• Курортні та лікувально-оздоровчі території з їх природними ресурсами;
• Рекреаційні території для організації масового відпочинку населення і туризму;
• Інші природні території (ділянки степової рослинності, луки, пасовища, кам’яні розсипи, піски, солончаки тощо);
• Земельні ділянки на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;
• Земельні ділянки, які є місцями зростання і перебування рослин і тварин занесених до Червоної книги України;
• Частково землі сільськогосподарського призначення (пасовища, луки, сіножаті, вигони);
• Радіоактивно забруднені землі, що знаходяться під спеціальною охороною як природний регіон з окремим статусом.

Національна екологічна мережа включає частину земель на яких збереглися незмінені або частково змінені  природні ландшафти. Крім того, до складу екологічної мережі входять прибережні ділянки та акваторії Азовського та Чорного морів. Природні ландшафти спостерігаються майже на 40% території України. Найменш змінені природні ландшафти займають 19,7% території країни. Це лісові, чагарникові, болотні угруповання. Найбільш захищеними є природні комплекси в межах територій природно-заповідного фонду. Станом на 1.09.2000 року територіями ПЗФ зайнято 2,4 млн. гектарів (4% території країни).

На сьогодні флора України  нараховує 25 тис. видів рослин; фауна  – 45 тис. видів тварин. Негативні  антропогенні чинники призвели до зникнення, та до загрози існуванню багатьох біологічних видів.

До Червоної книги України  занесено 541 вид рослин та 382 види тварин. До Зеленої книги України занесено 127 рідкісних і зникаючих рослинних  угруповань. На межі виснаження перебувають  понад 20% популяцій дикорослих лікарських, технічних видів рослин. Частка території  природно-заповідного фонду в  Україні динамічно зростає. Проте  територіальна структура природоохоронних територій ще не повною мірою відповідає міжнародним стандартам стратегії  планування господарського використання території країни.

Для збільшення площі національної екологічної мережі (на період 2000-2015 років) передбачається здійснення таких  заходів:

• Створення об’єктів природно-заповідного фонду на територіях, що відповідають забезпеченню охорони природних комплексів;
• Збільшення площі земель, наданих у користування установами природно-заповідного фонду, з 0,5 до 2 млн. гектарів;
• Збереження природних ландшафтів на ділянках, що мають історико-культурну цінність;
• Включення до програм екологічного оздоровлення басейнів річок Сіверськогого Дінця, Південного Бугу, Дністра, Дунаю, Західного Бугу заходів щодо створення та впорядкування водоохоронних зон і прибережних захисних смуг водних об’єктів, запровадження особливого режиму використання земель на ділянках витоку річок;
• Формування транскордонних природоохоронних територій міжнародного значення;
• Створення захисних лісових насаджень та полезахисних лісових смуг залуження земель;
• Консервація деградованих і забруднених земель з наступним їх частковим залісненням;
• Збереження природних ландшафтів на землях промисловості, транспорту, зв‘язку, оборони;
• Екологічно доцільне збільшення площі лісів.

Національна екологічна мережа включає елементи загальнодержавного і місцевого значення, які визначаються за науковими, правовими, технічними, організаційними  та фінансово-економічними критеріями.

До елементів національної екологічної мережі загальнодержавного значення належать:

- природні регіони, де зосереджені існуючі та перспективні природно-заповідні території. Це регіони Карпат, Кримських гір, Донецького кряжу, Приазовської височини, Подільської височини, Полісся, витоків малих річок, окремих гирлових ділянок великих річок, прибережно-морської смуги, континентального шельфу тощо;

- основні комунікаційні елементи національної екологічної мережі, а саме – широтні природні коридори, що забезпечують природні зв’язки зонального характеру, Поліський (лісовий), Галицько-Слобожанський (лісостеповий), Південноукраїнський (степовий), а також меридіональні природні коридори, просторово обмежені мережею річок Дніпра, Дунаю, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, Сіверського Дінця, які об’єднують водні та заплавні ділянки – шляхи міграції численних видів рослин і тварин;

- окремий природний коридор, що має міжнародне значення формує ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів Азовського і Чорного морів, який оточує територію України з півдня.

Програмою передбачається забезпечити  поєднання національної екологічної  мережі з екологічними мережами суміжних країн, що входять до Всеєвропейської  екологічної мережі шляхом створення  спільних транскордонних елементів  екомережі в межах природних  регіонів та природних коридорів.

Створення спільних транскордонних елементів національної екологічної  мережі здійснюватиметься у співробітництві  з такими країнами:

Республіка Польща – Західнополіський біосферний заповідник, біосферний заповідник Східні Карпати, Розточанський біосферний заповідник;

Республіка Білорусь - Західнополіський біосферний заповідник, Рівненський  природний заповідник, національний природний парк Прип’ять – Стохід;

Російська федерація –  Сновський природний заповідник, Луганський природний заповідник, Деснянсько-Старогутський  природний національний парк, природний  національний парк Меотида, природний  національний парк Донецький Кряж;

Румунія – Дунайський біосферний заповідник, Вижницький природний національний парк;

Республіка Молдова –  Нижньодністровський природний  національний парк;

Словацька республіка –  біосферний заповідник Східні Карпати.

 

2. Єкосистемний рівень охорони природи.

З метою сприяння реалізації державної політики у сфері збереження та невиснажливого використання біорізноманіття України, забезпечення концентрації фінансових, матеріально - технічних, інших ресурсів, виробничого та науково - технічного потенціалу а також координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій у цій сфері, визначення та здійснення загальнодержавних і регіональних заходів щодо збереження та невиснажливого використання біорізноманіття України, було розроблено Державну програму збереження біорізноманіття України.

Біорізноманіття України  є її національним багатством, збереження та невиснажливе використання якого визнано одним з пріоритетів державної політики в сфері природокористування, екологічної безпеки та охорони природного довкілля, невід'ємною умовою екологічно збалансованого соціально - економічного розвитку.

Діяльність у сфері  збереження біорізноманіття провадиться  з дотриманням положень Конституції, інших законів, міжнародних зобов'язань  України, Основних напрямів державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. № 188, а також з урахуванням положень Конвенції ООН про біорізноманіття й Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття.

Сучасний стан біорізноманіття  України викликає глибоке занепокоєння та потребує вжиття кардинальних заходів.

Реалізація Програми здійснюватиметься  шляхом розроблення та здійснення заходів  щодо об'єктів рослинного та тваринного світу, їх угруповань та комплексів, екосистем  та об'єктів екомережі.

Одним із таких напрямків  реалізації Програми є екосистемний рівень охорони природи (екосистеми та екотопи):

 

1. Гірські екосистеми:

забезпечення формування складних різновікових гірських лісів  із корінних високопродуктивних порід, заліснення еродованих ділянок та відновлення верхньої межі лісу;

розроблення і вжиття заходів  щодо збереження печер, їх фауни і  флори, та регулювання частоти відвідування;

оптимізація рівня рекреаційного  навантаження на гірські екосистеми, стимулювання розвитку екологічного (зеленого) туризму;

запровадження природозберігаючих технологій лісозаготівель, переважне  застосування вибіркових і поступових рубок лісу;

заборона ведення нетрадиційного інтенсивного землеробства та розроблення  науково обґрунтованих рекомендацій з питань екологічно збалансованого використання земель у межах територій гірських систем;

впровадження басейнового  підходу до господарювання в горах  з урахуванням інтересів жителів  гірських районів і долин;

організація виконання міжнародно-правових документів, пов'язаних зі збереженням гірських екосистем, насамперед робочої програми з гірського біорізноманіття до Конвенції про біорізноманіття та Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат.

2. Прибережно - морські та  морські екосистеми:

ужиття заходів щодо впровадження системи інтегрованого берегового управління, у тому числі забезпечення винесення в натуру, відтворення  та впорядкування прибережних захисних смуг морів;

розроблення системи збереження і відтворення біорізноманіття  Азовського та Чорного морів, у тому числі шляхом створення морських природних заповідників і національних природних парків;

організація створення морського  та Азовсько - Чорноморського прибережного екокоридорів;

покращання екологічного стану прибережно - морських і морських екосистем шляхом ужиття заходів, спрямованих  на зменшення їх забруднення і  руйнування;

забезпечення виконання  вимог робочої програми з морського  та прибережного біорізноманіття до Конвенції про біорізноманіття  та вимог Конвенції про захист Чорного моря від забруднення, протоколів до неї й міжнародного Стратегічного плану дій із захисту Чорного моря;

створення системи моніторингу  переміщення баластних вод з  метою запобігання занесенню  неаборигенних видів організмів;

 

3. Екосистеми внутрішніх  вод:

активізація здійснення заходів, передбачених Національною програмою  оздоровлення басейну р. Дніпра та поліпшення якості води, в частині збереження річкових та озерних екосистем;

розроблення та вжиття заходів  щодо охорони та відновлення заплавних  екосистем басейнів Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, малих річок, формування річкових екокоридорів;

визначення переліку озер, що потребують особливої охорони;

вжиття заходів щодо забезпечення винесення в натуру та впорядкування  прибережних захисних смуг річок;

сприяння досягненню екологічно обґрунтованої лісистості водозбірних  басейнів,

забезпечення ведення  лісового господарства та лісокористування відповідно до режимів охорони та використання прибережних смуг і  водоохоронних зон;

забезпечення охорони  і відтворення рибних та інших  водних живих ресурсів, зокрема, видів  місцевої фауни;

активізація участі в міжнародних  програмах охорони басейнів Дунаю, Західного Бугу, Прип'яті, Десни, Сіверського  Дінця та реалізації робочої програми з біорізноманіття внутрішніх вод до Конвенції про біорізноманіття.

4. Болотні та заплавні  екосистеми:

забезпечення максимального  збереження боліт;

ренатуралізація болотних масивів  у разі визнання її екологічно чи економічно доцільною, (депонування вуглецю), згідно з вимогами Рамкової конвенції ООН  про зміну клімату;

проведення інвентаризації водно - болотних угідь загальнодержавного, регіонального і місцевого значення, розроблення та вжиття заходів щодо їх збереження і відтворення;

збереження болотних масивів  у регіоні Полісся шляхом впровадження екологічно обґрунтованої системи  збереження боліт та формування екомережі "Поліський екокоридор";

активізація участі установ  та організацій у виконанні вимог  Конвенції про водно - болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів, Конвенції про охорону мігруючих видів диких тварин, Конвенції про біорізноманіття, інших міжнародних угод і програм, спрямованих на збереження водно - болотних екосистем.