Заповідна справа

В братській могилі с. Тернівка покоїться  прах Героя Радянського Союзу  П. С. Зачиняєва. на території Меморіального комплексу в с. Гнаровське похована Герой Радянського Союзу В. О. Гнаровська. В с. Петро-Свистунове Дніпровської сільради розташований пам'ятний знак на честь форсування р. Дніпро військами 12-ї армії.

Вільнянський районний краєзнавчий  музей зберігає предмети історії  рідного краю від давніх часів  до сьогодення. Музейна колекція нараховує  понад 700 експонатів основного фонду. Тут є 7 експозиційних залів — Заселення краю, Початку ХХ ст., Революційних подій 1917—1920 рр., Зал 1920—1930 рр., Галерея Слави, Зал Великої Вітчизняної війни, Зал Сучасності. Крім екскурсійної діяльності, музей проводить науково-популяризаторську роботу, організовує масові заходи, систематично влаштовує виставки.

На державному обліку перебуває 8 музеїв на громадських засадах. Музей в  с. Гнаровському розповідає про подвиг Героя Радянського Союзу Валерії  Гнаровської. В с. Дніпрова — меморіальний музей І.С.Паторжинського, народного артиста СРСР. Музей Вільнянської гімназії «Світоч» розповідає про історію освіти нашого району. Цікаві історичні матеріали зібрані в Михайлівському, Михайло-Лукашівському, Привільненському музеях на громадських засадах.

Як пам'ятки архітектури привертають  увагу православні храми — це Іллінська церква в с. Тернівка і Свято-Володимирський храм в м. Вільнянську.

Дніпропетровська область розташована у східній частині України. Площа території складає 31.9 тис. кв. км (5,3% площі України). Регіон межує з Донецькою, Запорізькою, Кіровоградською, Миколаївською, Полтавською, Харківською і Херсонською областями. Адміністративний центр - м. Дніпропетровськ. На території Дніпропетровської області мешкає (за даними на 1 грудня 2001 року) 3648,1 тис. осіб (7,5%). В області 22 адміністративні райони, 13 міст обласного значення, 1504 населених пунктів, (міських – 66, сільських – 1438). Найбільші міста: Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Нікополь, Павлоград.

Найвідомішими туристичними об`єктами є культурно-архітектурні пам`ятки в с. Старі Кодаки, місця боїв козацьких військ з польською шляхтою під м. Жовті Води та с. Княжі Байраки, історико-архітектурні пам`ятки в Дніпропетровську; місця, пов`язані з форсуванням Дніпра в роки другої світової війни, скіфські кургани IV ст. до н.е., місця розташування козацьких січей, музей ужиткового мистецтва в Петриківці. Цей вид народної творчості виник в одному із сіл колишньої Катеринославської губернії - Петриківці. Шоста частина скриньок, ваз, підносів та інших предметів, розмальованих художниками фабрики "Петриківський розпис", іде на експорт до багатьох країн світу. 

Достатньо цікавими об’єктами є хутір Галушківка, де розпочато відбудову макету Галушківської Січі, с.Китайгород з його трьома унікальними церквами, Свято-Троїцький собор в м. Новомосковськ. На території області розміщений природоохороний об’єкт національного значення - Дніпровсько-Орільський природний заповідник.

Скелі Мопра - це справжній музей  під відкритим небом та природній  геологічний пам'ятник. Знаходяться вони в Кривому Розі Дніпропетровської області. Скелі складаються з двох масивів, які називають Великою і Малою Орлінкою. Висота Малої Орлінкиі становить 10 метрів, і особливо цікава розташованими недалеко древніми печерами і гротами, в яких ще три тисячі років тому - скіфи, тисячу років тому слов'яни-уличі, добували залізну руду, а в 16-18 століттях тут була скарбниця козаків, укріплена і захищена з усіх боків. 

Велика Орлінка вище - невелика по ширині, порода своєрідна - гладкі слизькі поверхні й відколи правильної форми. Тут у районі скель Мопра на поверхню виходять породи залізної руди утворені ще в найдавніші часи. Так, на правому і лівому берегах річки Інгулець виявлені природні відслонення порід протерозойського періоду, виходи в Пастухівском кар'єрі, місцеві жителі називають їх «Затоплено», і штучні відкриття породи біля дороги. Переважна більшість виходу породи на поверхню виявляється біля води. Схили скель відрізняються різноманітністю, одні надзвичайно круті, і нагадують непереборну кам'яну стіну, інші, навпаки, - пологі. 

Окремі скелі досягають 28-ми метрів у висоту, що робить скелі Мопра  вкрай привабливими для альпіністів. У цих місцях влітку тут часто  проходять тренування місцевих альпіністів, втім, в 60-70 роки 20 століття тут часто, крім тренувань, проходили значущі і відповідальні змагання зі скелелазіння і альпінізму. Щоб піднятися на деякі прямовисні скелі без спеціального спорядження не обійтися, але багато з скель Мопра можна підкорити і без нього. 

Скелі - це справді дивовижний геологічний  пам'ятник, неймовірно цікавий для  вивчення та ознайомлення. Тут багато мальовничих куточків, красивих пейзажів, де можна відчути єднання з природою та насолодитися красою природи. 

 

3. Поліський державний заповідник.

Загальна площа становить 20097 гектарів. Розташований в Житомирській області. Створений у 1968 р. на базі трьох  лісництв: Копищанського (6935 га) і Перганського (5665 га) Олевського лісгоспзагу та, Селезнівського (7497 га) Словечанського лісгоспзагу. Підпорядкований Міністерству лісового господарства УРСР. Заповідник засновано з метою збереження типових природних комплексів Полісся, охорони реліктових і ендемічних рослин і тварин та відтворення і збагачення природних лісів Полісся.

Заповідник розташований у північно-західній частині Центрального, або Житомирського, Полісся України. Це типовий і, разом з тим, унікальний куточок мальовничої поліської природи у межиріччі р. Уборті та її притоки - р. Болотниці. Територія заповідника знаходиться на межі Українського кристалічного щита та Прип'ятьської низовини. Основу геологічної будови становлять докембрійські породи (граніти, гнейси, лабрадорити, кварцити, габро). Ґрунтоутворювальними породами є насамперед четвертинні відклади кайнозою, представлені водно-льодовиковими та алювіальними пісковиками дніпровського зледеніння, а також сучасний алювій і органогенні утворення - торфовища.

Рельєф заповідника - це поєднання  високих піщаних гряд, дюн і  валів, що утворилися в льодовиковий період, та понижень між ними, які  зайняті сфагновими болотами. Переважають  дерново-середньопідзолисті піскові  та глинисто-піскові ґрунти різного  ступеню оглеєння, а в пониженнях - торф.

Клімат у районі розміщення заповідника помірно вологий, континентальний, з теплим, помірно вологим літом  і м'якою хмарною зимою. Середня  літня температура повітря становить +17 °С з абсолютним максимумом +33 °С, середня зимова - -7 °С з абсолютним мінімумом

-36°С. Річна сума опадів коливається від 510 до 1070 мм. Рівень ґрунтових вод на пониженнях становить лише 0,2-0,5 м, а на підвищеннях - до 15 м. Тут зустрічається значна кількість джерел. Здебільшого води їх поглинаються болотами, інколи вони живлять струмки, які впадають у річки заповідника або губляться в болотах. З часів осушувально-меліоративної кампанії тут збереглися неглибокі канави, якими вода збігає з боліт. В окремих місцях на територію заповідника заходять глибокі канави (загальна їх протяжність становить 7 км) меліоративних систем.

Такі фізико-географічні  умови стали визначальними для  формування на цій території своєрідного  бореального рослинного комплексу  з переважанням соснових лісів і сфагнових боліт.

У минулому ця місцевість була ще більше заболоченою із суцільним  бездоріжжям і непрохідними хащами з грузькими болотами. З часом  її природні екосистеми зазнавали антропогенного впливу. У роки війни значні площі  лісів були вирубані і спалені, а в 60-ті роки землі заповідника зачепила осушувальна меліорація, що, звичайно, не могло не вплинути на його природні комплекси.

У заповіднику представлені як типові для Полісся рослинні угруповання, так і унікальні, які більше не зустрічаються ніде в Україні. До останніх належать, зокрема, бореальні (північні) угруповання - лісові та болотні.

З давніх-давен на цій  території переважали соснові ліси, які нині займають 77,1 % площі вкритих  лісом земель заповідника. Частка березових  лісів становить 16,8 %, а вільхових  та інших - 6,1 % лісовкритих площ.

Розподіл рослинних угруповань у заповіднику визначається глибиною залягання ґрунтових вод, тобто розміщенням ценозу на певному елементі рельєфу: на піщаній дюні, її схилі, у міждюнній улоговині тощо. Привершинні ділянки піщаних дюн зайняті лишайниковими борами (біломошниками), рідкісними для України. Сосни тут низькі, у віці 50-70 років мають висоту не більше 10 м. Ґрунтозахисне значення цих угруповань значне, хоч ці ценози і вважаються найбіднішими на Поліссі.

На більш понижених  ділянках рельєфу сформувалися соснові  ліси з чорницею, брусницею, вересом та зеленим мохом. У міждюнних улоговинах ростуть сосняки довгомошні та сфагнові. В заплавах річок зосереджені березові та березово-вільхові ліси, подекуди з домішкою осики. У південно-східній частині заповідника є ділянки осикових, дубових і дубово-соснових лісів.

Переважають у заповіднику  типові поліські болота, більшість  яких належить до мезотрофних. Загалом  площа боліт і заболочених  лісів становить близько 5 тис. га. Це насамперед рідколісні осоково-сфагнові болотні комплекси. Унікальними  є опуклі оліготрофні болота, де домінують бурі й червоні сфагнові мохи. На болотному масиві Спуди ростуть льодовикові реліктові та арктобореальні види, зокрема шейхцерія болотна та журавлина дрібноплода.

До Зеленої книги України  занесено 10 рослинних угруповань: 4 лісових, 2 болотних та 4 водних. З лісових угруповань охороняються соснові ліси чорничні та зеленомохові - типові для Українського Полісся, соснові ліси плаунові, а також соснові ліси ялівцеві - рідкісні лісові угруповання, які на території країни знаходяться на крайній межі свого поширення. Серед болотних рослинних угруповань збереглися сосново-сфагнові опуклі верхові болота з журавлиною дрібноплодою та рідкісні реліктові шейхцерієво-сфагнові. Значного поширення в заповіднику набули водні угруповання з участю водяного горіха плаваючого, лілії білої, глечиків жовтих та їжачої голівки малої.

Флора судинних рослин нараховує 604 види, мохоподібних - 139, водоростей - 376, лишайників - 140, грибів - 42 види. Надзвичайне  значення має Поліський природний  заповідник для збереження фітогенофонду  рідкісних видів рослин, занесених до Червоної книги України. Тут росте 20 таких видів вищих рослин, а два види (козельці українські та сілка литовська) занесені до Європейського червоного списку.

Серед рідкісних видів  найчисленнішими є представники родини орхідних - гудайєра повзуча, пальчатокорінники  Фукса, Траунштейнера і травневий, любка дволиста; родини плаунових: діфазіаструм сплюснутий, плаун колючий, лікоподієла  заплавна. Значну наукову цінність становлять реліктові види: верби  лапландська і чорнична, шейхцерія  болотна, осока багнова, шолудивник королівський. У заповіднику охороняються також водяний горіх плаваючий, росичка проміжна, ситник бульбистий, журавлина дрібноплода. У флорі заповідника відмічено багато цінних лікарських рослин: цмин пісковий, звіробій, брусниця, чорниця і такий тайговий вид, як мучниця, або ведмеже вухо.

Тваринний світ заповідника  налічує 39 видів ссавців, 180 - птахів, 7 - плазунів, 11 - земноводних, 19 - риб, 537 - комах.

Звичними тут є зустрічі з ссавцями (лось, косуля, олень благородний, кабан дикий, лисиця, куниця лісова, бобер річковий, білка звичайна, заєць-русак, тхір лісовий, ласка та їжак звичайний); птахами (лелека білий, куріпка сіра, крижень, чирок-тріскунок, тетерев, шуліка чорний); плазунами (вуж  звичайний, гадюка звичайна, черепаха болотяна, ящірка прудка); земноводними (тритон гребінчастий, часничниця, жаби озерна, ставкова і трав'яна). Із риб звичайними є щука, сом, лин, в'юн, в'язь, минь і ін.

У заповіднику мешкають багато рідкісних видів тварин. До Червоної книги України занесено 14 видів: з птахів - лелеку чорного, журавля  сірого, сову бородату, сича волохатого, сичика-горобця, глухаря, підорлика малого, змієїда; із ссавців - борсука, горностая, рись європейську, видру річкову, зайця-біляка; із круглоротих - міногу українську. Тут відбувається гніздування лелеки чорного і глухаря, що свідчить про наявність куточків справді "дикої" природи.

Охороняються у заповіднику  і 6 видів тварин, занесених до Європейського  червоного списку. Зокрема, це вовчок ліщиновий, вовк, видра, рись, деркач, мінога українська та мурашка руда лісова.

Усі занесені до Червоної книги  України види птахів та видра річкова  входять і до групи видів тварин, що підлягають особливій охороні  за Конвенцією про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (м. Берн, 1979 рік). Загалом тут охороняються 118 таких видів, хоча більшість з них є у нас звичними.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Алексеев Н.А. Стихийные явления в природе: проявление, эффекты

защиты / Н.А.Алексеев. – М.: Мысль, 1988. – 254 с.

2. Алексеенко В.А. Геохимия ландшафта и окружающая середа /

В.А.Алексеенко. – М.: Недра, 1990. – 142 с.

3. Арманд Д.Л. Наука о ландшафте (основы теории и логико-

математические методы) / Д.Л.Арманд. – М., 1975. – 288 с.

4. Ворон В.П. Екологічне нормування аеротехногенного забруднення

лісових екосистем / В.П.Ворон, В.В.Лавров, І.О.Присада,

Т.Ф.Стельмахова // Лісівництво  і агролісомеліорація. – 1999. – Вип. 94. –

С. 3–8.

5. Глазовская М.А. Геохимия природных и техногенных ландшафтов

СРСР / М.А.Глазовская. – М., 1988. – 328 с.

6. Голубец М.А. Актуальные вопросы экологии / М.А.Голубец. – К.: Наук.

думка, 1982. – 158 с.

7. Голубець М.А. Екосистемологія / М.А.Голубець. – Львів: Поллі, 2000. –

316 с.

8. Горленко И.А. Проблемы комплексного развития територии / И.А.Гор-

ленко, Л.Г.Руденко, С.Н.Малюк  и др. – К.: Наук. думка, 1994. – 295 с.

9. Гродзинський М.Д. Основи ландшафтної екології: підручник /

М.Д.Гродзинський. – К.: Либідь, 1993. – 224 с.