Заповідна справа

5. Лісові екосистеми:

забезпечення збалансованого функціонування лісового господарства та посилення екологічного впливу лісів на природні комплекси, послідовне виконання робочої програми з біорізноманіття лісів до Конвенції про біорізноманіття;

проведення інвентаризації лісів природного походження і пралісів та удосконалення правового забезпечення їх збереження;

забезпечення відтворення  корінних лісових екосистем, в тому числі за рахунок сприяння самовідновленню;

забезпечення нарощування  ресурсного потенціалу лісів, безпечного та невиснажливого використання лісових ресурсів, з використанням технологій, що сприяють збереженню біорізноманіття;

збереження та раціональне  використання флори і фауни, зокрема  мисливських тварин;

збереження генофонду  мисливських тварин та його відтворення  з метою підвищення життєздатності та стійкості популяцій;

запобігання інбредній депресії лісової фауни шляхом створення  екокоридорів та зміни структури  лісових масивів;

збільшення лісистості за рахунок нарощування обсягів  робіт із захисного лісорозведення та агролісомеліорації;

підвищення стійкості  лісових екосистем до негативних факторів (техногенного забруднення, лісових  пожеж, хвороб і шкідників лісу);

удосконалення системи обліку лісових ресурсів, порядку ведення  лісового кадастру та проведення екологічного моніторингу лісів відповідно до міжнародних вимог;

розроблення критеріїв та індикаторів збалансованого розвитку лісового господарства, впровадження сертифікації лісів;

забезпечення впровадження вимог Рамкової конвенції ООН  про зміну клімату, в частині  збільшення депонування вуглецю  лісовими масивами за рахунок розширення їх площ та створення нових насаджень, у тому числі плантаційних, на неугіддях, полезахисних смуг тощо.

створення об'єктів генетичного  фонду лісових порід (генетичні  резервати, плюсові насадження, плюсові  дерева, колекційні ділянки, лісонасіннєві  ділянки, лісонасіннєві плантації, дослідні та випробні культури тощо).

розроблення водозбірно - ландшафтних  засад ведення лісового господарства.

6. Лучні екосистеми:

проведення картографічного  обліку лучних угідь, що збереглися в  природному стані, на основі геоінформаційних систем;

розроблення і здійснення заходів щодо відтворення та поліпшення екологічного стану лучних екосистем, у тому числі розроблення науково  обґрунтованих рекомендацій з питань екологічно збалансованого землекористування в лісостеповій зоні;

розроблення і реалізація заходів щодо екологічно обґрунтованого режиму використання лучно-степових земель, які мають особливе значення як місця зростання та існування рідкісних та ендемічних видів рослин і тварин;

створення і відновлення  еталонних ділянок лучних ценозів  для кожної геоботанічної провінції  лісостепової та степової зони;

удосконалення правового  забезпечення з питань збереження луків.

7. Степові екосистеми:

проведення картографічного  обліку на основі геоінформаційних систем степових ділянок, що збереглися в природному стані;

здійснення наукових досліджень з метою забезпечення збереження, відтворення та поліпшення екологічного стану степових екосистем, створення  і відновлення еталонних ділянок  степових ценозів, реалізація робочої  програми з біорізноманіття посушливих та недостатньо зволожених земель до Конвенції про біорізноманіття;

розроблення науково обґрунтованих  рекомендацій щодо екологічно збалансованого землекористування в степовій зоні;

удосконалення правового  забезпечення з питань збереження степів;

вжиття заходів щодо збереження середовищ існування птахів, насамперед дрохви та хохітви, а також великих  травоїдних тварин.

8. Агроекосистеми:

забезпечення реалізації робочих програм із збереження біорізноманіття  посушливих та недостатньо зволожених земель та з біорізноманіття сільськогосподарських земель до Конвенції про біорізноманіття;

розроблення та реалізація системи заходів щодо забезпечення екологічно обґрунтованого співвідношення між структурними компонентами агроландшафтів у різних природних зонах; забезпечення науково - обґрунтованого виведення  з обробітку частини орних  земель;

відновлення та практичне  впровадження системи традиційного ведення сільськогосподарського виробництва  в межах територій та об'єктів  природно-заповідного фонду з  урахуванням їх функціонального  зонування та на екологічно вразливих  землях, відтворення осередків традиційного землеробства, бджільництва і тваринництва;

створення системи екологічного моніторингу агроландшафтів для  забезпечення контролю за застосуванням  хімічних засобів обробітку та підживлення  посівів;

розроблення системи контролю за зміною видів природної флори  і видів поширення яких зумовлено господарською діяльності людини в агроландшафтах;

створення й оголошення територій  та об'єктів природно-заповідного  фонду в місцях утримання стад аборигенних порід сільськогосподарських  тварин і місцях зростання предків  культурних рослин;

впровадження в межах  ділянок екомережі екологічно збалансованих  агротехнологій з ренатуралізації  постаграрних земель.

9. Урбоекосистеми:

розроблення комплексу заходів  щодо оздоровлення екологічної ситуації в межах належних пунктів, зокрема шляхом максимального збереження, розширення та відновлення лісопаркових зон, збереження і відтворення природного рослинного покриву;

виявлення осередків природної  рослинності і територій поширення  природних тварин у межах населених  пунктів та сприяння максимальному  їх збереженню;

забезпечення оперативного контролю за поширенням неаборигенних  видів тварин і рослин, проведення моніторингу карантинних видів;

розроблення проектів формування екомережі в межах населених  пунктів та планів розширення їх екомережі, механізму їх реалізації в проектах територіального планування;

екологізація планувальної та господарської діяльності в межах населених пунктів.

 

3. Пам'ятники природи.

Пам'ятка природи — природоохоронна територія, на якій розташований окремий унікальний природний об'єкт, який охороняється за своїм науковим, навчально-просвітницьким, історико-меморіальним або культурно-естетичним значенням. До пам'яток природи належать, наприклад, унікальні геологічні оголення, печери, водоспади, озера, метеоритні кратери тощо. Хоча пам'яткою природи може бути, наприклад, одне рідкісне дерево, в інших випадках вони вкривають території значних розмірів — ліси, гірські хребти, ділянки узбережжя і долин. У такому разі вони часто іменуються урочищами або природоохоронними ландшафтами. Згідно з класифікацією Міжнародного Союзу Охорони Природи, пам'ятка природи має природоохоронну категорію III, проміжну між національними парками і заказниками, хоча детальний правовий статус залежить від конкретної країни.

Природоохоро́нна терито́рія — територія, яка охороняється через своє екологічне, культурне або подібне значення. Існує велика кількість таких територій, рівень захисту яких сильно відрізняється, та залежить від статусу, встановленого національними законами та міжнародними договорами.

Природоохоронна територія, як визначається Міжнародним союзом охорони природи (МСОП) — територія або акваторія, призначена для захисту і підтримки біологічної різноманітності та природних і пов'язаних з ними культурних ресурсів, захист якої встановлюється законом або іншими засобами.

МСОП визначає шість категорій охоронних територій:

• I. Заповідник старого режиму (Ia — біосферний заповідник, Ib — дика територія): територія з найвищим рівнем захисту, що охороняється для збереження екосистеми та наукових досліджень.
• II. Національний парк: охоронна територія, призначена переважно для захисту екосистеми і екологічного туризму.
• III. Пам'ятник природи: охоронна територія, призначена переважно для збереження специфічних особливостей природи
• IV. Заказник: територія охорони окремих видів: охоронна територія, призначена переважно для охорони окремих видів, часто с навмисним втручанням в екосистему
• V. охоронний рельєф: охоронна територія, призначена переважно для захисту рельєфу/ландшафту та туризму.
• VI. Територія контрольованого природовикористання: охоронна територія, призначена переважно для довготермінового економічного використання природної екосистеми.

Міжнародні правила щодо природоохоронних територій беруть початок з 1972 року, коли була підписана  Стокгольмська Декларація Конференції  ООН з питань навколишнього середовища. Вона встановила що захист зразків всіх головних типів екосистем повинен бути фундаментальною вимогою національних програм охорони природи. З того часу, охорона таких екосистем стала основним принципом створення біологічних заповідників, підтриманим кількома міжнародними договорами та резолюціями ООН — зокрема Світовий природний протокол 1982 року, Декларація Ріо-де-Жанейро 1992, і Йоганнестбурзька декларація 2002. Загалом, ефективні національні програми захисту основинх типів екоситем розвинулися щодо сухопутних територій, але лише у значно меншому ступеню щодо морських і прісноводних біомів.

Українське законодавство  визначає типи прородоохоронних території  дещо інше, хоча і зберігає основні  принципи.

Пам‘ятник природи –  це окремі унікальні природні ділянки, які мають особливе наукове, естетичне або пізнавальне значення. Пам‘ятниками природи можуть бути об‘єкти живої або неживої природи, окремі водойми, скелі, печери, дерева і т. п.

Пече́ри — природні підземні порожнини, що з'єднуються з поверхнею Землі одним або декількома отворами. Печери можуть бути заповнені повітрям або іншим газом (здебільшого, радоном або метаном), водою, частково твердими відкладами. Виникають під впливом підземних вод або прибережних хвиль. Печери такого типу звичайно виникають у вапнякових породах, як, наприклад, у Кентукі або на Балканах, де гірські породи розчиняються у воді. Печери населені тваринами, яким притаманні сліпота, депігментація, гігантизм.

Найбільша печера України - Оптимістична печера — карстова печера, розташована поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області на території України. Занесена до Книги рекордів Гінесса як найдовша в світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та третя за довжиною серед печер світу.

Сумарна картографована довжина її ходів складає понад 240,5 км. Печера до кінця не розвідана. Печера займає площу близько 2 гектарів, що обумовлено чисельністю та хвилястістю ходів. Ходи залягають на глибині близько 20 м. під землею. Печера сильно замита глиною. Зустрічаються сталактити, освіти, геліктити.

Висачківський (Ісачківський) горб – геологічна пам’ятка природи місцевого значення (з 1969 року). Розташований між селами Висачки (інакше – Ісачки) та Козубівка Лубенського району Полтавської області. Являє собою препарований водною і давньольодовиковою ерозією вододільний останець овальної форми серед терасових низовин рр. Сули й Удаю. Перекритий лесоподібними суглинками, на північно-східних схилах - мореною. Абсолютна висота вищої з двох вершин горба 146м (відносна – 56 м). Горб простирається з північного заходу на південний схід на 3,7 км. Ширина – до 1,6 км. Південний схил горба крутий, густо розчленований ярами (лісонасадження тут чергуються зі степовими ділянками). Верхня частина і пологі схили горба розорані. Пам’ятка є яскравим прикладом прояву в рельєфі локального неотектонічного підняття – так званої «соляної тектоніки» (видавлювання з надр масивів кам’яної солі, як пластичної гірської породи, крізь товщі більш твердих гірських порід, що залягають над нею). Шток девонської кам’яної солі залягає на глибині від 40 м. По периферії підняття соляний шток оточений винесеними з глибини 4…5 км до земної поверхні брилами магматичних гірських порід – діабазів (видобуваються у кар’єрі для потреб дорожнього будівництва, в південно-західній частині горба). Площа 22,9 га. Перебуває у підпорядкуванні Вовчицької сільської ради. Давній об’єкт інтересу геологів і природознавців.

Карада́г або Кара́-Да́г  — гірьский масив в Кримських горах, стародавній згаслий вулкан, який діяв 120—160 млн. років тому. Єдиний древній вулкан, що зберігся в Східній Європі.

Найвища вершина — гора Свята (576 м) за радянських часів називалася просто Карадаг. Назва в перекладі з крим. Qaradağ, означає «Чорна гора». Хребти та вершини мають кримськотатарські назви: Хоба-Тепе (крим.Qoba Töpe — Вершина з печерами), Сюрю-Кая (крим. Süyrü Qaya — Гостра скеля). Є ущелина Гяур-Бах (крим. Gâvur Bağ — Сад невірних), джерело Гяур-Чешме (крим. Gâvur Çeşme — Джерело невірних). На Карадазі доктором медицинини Вяземським Т. І.  (1857—1914) була заснована Карадазька біологічна станція. На базі станціі у 1979 році був створений Карадазький природний заповідник. Займає площу 22 км² від Коктебеля до селищ Щебетовка та Курортне.

Карадаг — музей мінералів просто неба: знайдено більше ста мінералів та їх різновидів, зокрема й напівкоштовні сердолік, халцедон, агат, яшму.

Вільнянський край багатий на пам'ятні і історичні місця. Пам'ятники сивої давнини, періоду Великої Вітчизняної війни, сьогодення привертають увагу своєю значущістю, величністю, відграють важливу роль в процесі патріотичного виховання.

На території району розташовано 143 пам'ятки археології — кургани і курганні могильники. Найбільша кількість пам'яток археології зосереджена на землях Антонівської, Купріянівської, Михайло-Лукашівської, Павлівської сільських рад.

Чудові пам'ятники природи — балка Балканська і балка Розсоховата — розташовані неподалік Дніпра біля с. Петро-Свистунове Дніпровської сільської ради.

Поблизу с. Петровського Любимівської сільської ради зберігся старовинний  парк — так званий Петровський ліс, який належав до маєтку Г.Нейфельда, колишнього власника заводу сільськогосподарських машин.

В районі сел. Московка і Веселівське  Московської сільської ради розміщені  так звані Кащенківські ставки; вони належали родині Кащенків, з якої вийшли наші видатні земляки — М. Ф. Кащенко, біолог, академік і А. Ф. Кащенко, письменник і історик. Дитинство їх пройшло саме в цих місцях.

Багато пам'ятних знаків і історичних місць розповідають про події, пов'язані  з періодом Великої Вітчизняної  війни. У Вільнянському районі 48 братських могил часів Великої  Вітчизняної війни, 2 братські могили часів громадянської війни, 16 пам'ятних  знаків, присвячених історичним особистостям і подіям.

Серед них — Меморіал Слави у районному центрі. Тут поховано 773 радянських воїна, в тому числі — Герой радянського Союзу Я. В. Бочаров. Пам'ятник на честь подвигу Я. В. Бочарова — протитанкова гармата — розміщений біля районного краєзнавчого музею. На західній околиці міста — пам'ятник на честь героїчного рейду 25-го танкового корпусу — танк Т-34.