Поширення комп`юторної системи Internet у сучасних умовах

ЗМІСТ

 

ВСТУП..................................................................................................

РОЗДІЛ 1. Історія створення глобальної мережі Internet.......................

1. Перші міжнародні підключення до ARPANET ......  
2. Internet - нова комерційна мережа.........

РОЗДІЛ 2. Адміністративний устрій Internet.......

1. Робота Internet: організація, структура, методи
2. Мережі комутації пакетів
3. Структура системи “Інтернет” як джерело найрізноманітнішої інформації та її функції....  

РОЗДІЛ 3. Поширення комп`юторної системи Internet у сучасних                       

умовах ....

1. Розвиток  й  поширення  системи  “ Internet”  у  регіональному

зрізі

2. Особливості поширення мережі “ Internet” в Україні
3. Проблеми і перспективи розвитку системи “ Internet”

ВИСНОВОК......

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Вплив Інтернету на світ комп'ютерів і комунікацій, що революціонізує, не має історичних аналогів. Винахід телеграфу, телефону, радіо і комп'ютера підготувало грунт для безпрецедентної інтеграції, що відбувається нині. Інтернет одночасно є і засобом загальносвітового віщання, і механізмом розповсюдження інформації, і середовищем для співпраці і спілкування людей і комп'ютерів, що охоплює весь світ.

Деякі відомі автори, що брали участь в розробці і розвитку Інтернет, діляться своїми поглядами на витоки і історію цього феномена. Історія обертається навкруги чотирьох різних аспектів(4). На перше місце слід поставити технологічну еволюцію, яка почалася з ранніх досліджень по пакетній комутації і мережі ARPANET (і з суміжних питань). Сучасні дослідження продовжують розширювати інфраструктурні горизонти відразу по декількох напрямках, включаючи масштабування, підвищення ефективності і високорівневу функціональність. Другим аспектом є експлуатація і управління глобальною, складною інфраструктурою. Третім можна назвати соціальний аспект, що привів до утворення широкого співтовариства "інтернетників", що спільно працюють над створенням і розвитком технології. Нарешті, присутній і аспект комерціалізації, що виявляється в надзвичайно ефективному перетворенні результатів досліджень в повсюдно розгорнену, широко доступну інформаційну інфраструктуру, якою в наші дні є Інтернет(1).

Історія Інтернет складна, вона включає багато аспектів — технологічний, організаційний і соціальний. Вплив Інтернет розповсюджується не тільки на технологічну область комп'ютерних комунікацій; воно пронизує все суспільство у міру того, як все більш широке поширення набувають оперативні засоби електронної комерції, отримання знань і здійснення суспільних дій(6).

Завданням даної курсової роботи є  зрозуміти  роботу  мережі, роздивитись  за  допомогою яких речей Internet функціонує.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Історія створення глобальної мережі Internet

 

У 1961 році Defence Advanced Research Agency (DARPA) за завданням міністерства оборони  США приступило до проекту по створенню експериментальної мережі передачі пакетів. Ця мережа, названа ARPANET, призначалася спочатку для вивчення методів забезпечення надійного зв'язку між комп'ютерами різних типів. Багато методів передачі даних через модеми було розроблено в ARPANET. Тоді ж були розроблені і протоколи передачі даних в мережі - TCP/IP. TCP/IP - це безліч комунікаційних протоколів, які визначають, як комп'ютери різних типів можуть спілкуватися між собою(3).

Експеримент з ARPANET був настільки успішний, що багато організацій схотіли увійти до неї, з метою використовування для щоденної передачі даних. І в 1975 році ARPANET перетворилася з експериментальної мережі в робочу мережу. Відповідальність за адміністрування мережі узяло на себе Defence Communication Agency (DCA), в даний час зване Defence Information Systems Agency (DISA). Але розвиток ARPANET на цьому не зупинився; Протоколи TCP/IP продовжували розвиватися і удосконалюватися.

У 1983 році вийшов перший стандарт для протоколів TCP/IP, що ввійшов в Military Standarts (MIL STD), тобто у військові стандарти, і всі, хто працював в мережі, зобов'язані перейти до цих нових протоколів. Для полегшення цього переходу DARPA звернулася з пропозицією до керівників фірми Berkley Software Design - упровадити протоколи TCP/IP в Berkeley(BSD) UNIX. З цього і почався союз UNIX і TCP/IP(4).

Через деякий час TCP/IP був адаптований в звичний, тобто в загальнодоступний стандарт, і термін Internet увійшов у загальний вжиток.  В 1983 році з ARPANET виділилася MILNET, яка стала відноситися до Defence Data Network (DDN) міністерства оборони США. Термін Internet став використовуватися для позначення єдиної мережі: MILNET плюс ARPANET. І хоча в 1991 році ARPANET припинила своє існування, мережа Internet існує, її розміри набагато перевищують первинні, оскільки вона об'єднала безліч мереж у всьому світі. За даними (1; 3) число хостів, підключених до мережі Internet з 4 комп'ютерів в 1969 році зросло до 8,3 мільйонів в 1994.На сьогоднішній день  ця  цифра набагато більша. Хостом в мережі Internet називаються комп'ютери, що працюють в багатозадачній  операційній системі (Unix, VMS), підтримують протоколи TCP\IP  і надаючі користувачам які-небудь мережні  послуги.

1.1.Перші міжнародні підключення  до ARPANET

Перші міжнародні підключення до ARPANET були здійснені в 1973 році, коли до мережі підключилися машини з Англії (University College of London) і Норвегії (Rogee Radar Establishment). У цьому ж році була запущена супутникова лінія зв’язку з Гавайським університетом. У вересні 1973 року Кірф і Кац (Kahn) представили основні ідеї національної мережі на нараді INWG в Англії й опублікували статті “A Protocol for Packet Network Intercommunications”, у якій були викладені деталі проектування програми керування передачею (Transmission Control Program). У середині 1975 року DARPA прийшло до висновку, що ARPANET досить таки стабільний і керування ним було передано DCA (Defence Communications Agency, нині відоме як DISA - Defence Information Systems Agency). [15].

У 1976 році Майк Ліск (Mike Lesk) з “AT&T Bell Labs” розробив протокол UUCP (Unix-to-Unix Copy), і вже через рік цей протокол став поставлятися разом з ОС UNIX версії 7; версія UUCP Berkeley була реалізована трохи пізніше. Протоколами TCP/IP повсюдно стали користатися для підключення до ARPANET. [16].

Даний відрізок часу характеризувався загальним ростом числа різних мереж. У 1977 році з’явилася “THEORYNET”, розроблена Л. Ландвебером (L. Landweber) з Вінсконсінського університету. У мережі, що поєднувала близько 100 фахівців з обчислювальної техніки, застосовувалася електронна пошта і Telnet. Була опублікована специфікація електронної пошти (RFC 733). Тімшер (Timshare) заснував Tymnet. Відбулася демонстрація взаємодії ARPANET, PRNET (Packet Radio Net), Ethernet і SATNET (Satellite Net-work) на базі протоколів Інтернет.

У 1979 році на базі UUCP була запущена USENET. Мережа PRNET перейшла під егіду DARPA.  [16].

ARPANET тепер фактично складалася  з двох пересічних мереж. Одна була робочої для дослідників ARPA, інша служила для тестування і розробки.

У січні 1981 року з метою визначення ступеня придатності для міністерства оборони пропонованих різними розроблювачами комп’ютерних систем був створений Центр комп’ютерної безпеки міністерства оборони (DSC - Defence Security Center). Почалася експлуатація BITNET (Because Іt’s Time NETwork) і CSNET.

У 1982 році DCA і ARPA установили як основу побудови мережі “Інтернет” Protocol (IP) і Trans-mission Control Protocol (TCP). [15]

Міністерство оборони США 1 січня 1983 року оголосило TCP/IP своїм стандартом. Було оголошено, що ARPANET закінчила дослідницьку стадію, але продовжує залишатися під керівництвом DARPA і DCA. Уведення розробленого у Вісконсінському університеті сервера імен більш не жадало від користувачів знання цифрової адреси необхідної машини. У цьому ж році вся ARPANET була переведена з NCP на TCP/IP. Зі складу ARPANET виділилася мережа MILNET (Military Network), призначена тільки для обміну військовою інформацією. З’явилися настільні робочі станції c ОС Berkeley UNIX, що включала програми IP-сполучень. Була створена IAB (Іnternet Activities Board). Чергова версія ОС UNIX Berkeley release 4.2 BSD включала TCP/IP. Був введений в експлуатацію шлюз між ARPANET і CSNET. [14]

1.2.Internet - нова комерційна мережа

У цьому ж році Арпанет, перетворений в комерційну мережу, одержав назву “Інтернет”.

Його швидкому розвитку сприяло:

1) створення в ті ж роки  персональних комп’ютерів, пізніше  їх масове виробництво, можливість  підключення комп’ютера до телефонної лінії з метою одержання місцевої, регіональної, національної і міжнародної інформації й обміну нею;

2) прояв інтересу до послуг  “Інтернету” багатьох компаній  і фірм ;

3) накопичений досвід населення  у використанні національних інформаційних мереж.

У 1984 році введена система DNS (Domain Name System). Загальне число хостів у мережі перевищило 1 тис.

У вересні 1985 року DSC був перейменований у Національний центр комп’ютерної безпеки - NCSC (National Computer Security Center), що перейшов під керування Агентства національної безпеки - NSA (National Security Agency). Був створений NSF (National Science Foundation), ціль якого складалася в побудові мережі CSNET (Computer Science Network) для об’єднання національних комп’ютерних центрів, багато хто з який не мали доступу до ARPANET. [14]

Роботи з формування CSNET підсилилися в 1986 році, коли почалося створення центрів суперкомп’ютерів. У результаті цього була створена мережа NSFNET з магістральною швидкістю передачі даних - 56 Кбт/с. Мережа ґрунтувалася на 5 суперкомп’ютерних центрах у Прінстоні, Пітсбургу, UCSD, NCSA і Корнельському університеті. Це дозволило істотно збільшити кількість переданих даних між університетами. Був розроблений і впроваджений NNTP (Network News Transfer Protocol) для підвищення продуктивності новин Usenet.

Число хостів у 1987 році перевищило 10 тис. Число хостів BITNET досягло однією тисячі. Побудовою NSFNET стали займатися консорціуми IBM, MCI і MERIT. [14]

2 листопада 1988 року випускник Корнельського університету Роберт Таппан Морріс запустив у мережі свою програму, що через помилку почала безконтрольне поширення і багаторазове інфікування вузлів мережі. У результаті було інфіковано близько 6200 машин, що склало 7,3 % загальної чисельності машин у мережі. Після аналізу подій DARPA сформувала CERT (Computer Emergency Response Team). До мережі підключилися Данія, Ісландія, Канада, Норвегія, Фінляндія, Франція і Швеція.

У 1989 році число хостів перевищило 100 тис. Під егідою IAB утворені IETF (Інтернет Engineering Task Force) і IRTF (Internet Research Task Force). До мережі підключилися Австралія, Великобританія, Німеччина, Ізраїль, Італія, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Пуерто Ріко і Японія. [14]

У 1990 році власне ARPANET припинила своє існування, її функції продовжувала NSFNET. До мережі підключилися Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Греція, Індія, Ірландія, Іспанія, Чилі, Швейцарія і Південна Корея.

У 1991 році в Майнському університеті П. Лінднер (Paul Lindner) і Марко Маккахіл (Mark P. McCahill) розробили програму Gopher. У CERN (Centre European pour la Recherche Nucleare) Тім Бернес-Лі (Tim Berness-Lee) розробила World-Wide Web (WWW) – “Всесвітня павутина”. Новий протокол передачі (технологія www) об’єднав інформаційні вузли (сервери) і канали зв’язку, дозволив погодити світову схему адресів і кодів для постачальників інформації і користувачів послугами мережі. Завдяки www, “Інтернет” був підключений до цілого ряду національних спеціалізованих і універсальних мереж. Стало швидко рости число користувачів не тільки в США, але і в усьому світі. До мережі підключилися Угорщина, Гонконг, Польща, Португалія, Сербія, Сінгапур, Тайвань, Туніс, Чехія і Південна Африка. [16]

Кількість хостів у 1992 році перевищило 1 млн. Служба IAB (Internet Activities Board) була реорганізована в Internet Architecture Board і стала частиною суспільства Інтернет (Internet Society). До мережі підключилися Венесуела, Камерун, Кіпр, Кувейт, Латвія, Люксембург, Малайзія, Словаччина, Словенія, Таїланд, Еквадор і Естонія.

У 1993 році NSF створив InterNIC для реалізації специфічних служб Інтернет: служби директорій і баз даних, служби реєстрації й інформаційної служби. До NSFNET підключилися Вірджинські острови, Болгарія, Гана, Єгипет, Індонезія, Казахстан, Кенія, Коста-Ріка, Ліхтенштейн, Об’єднані Арабські Емірати, Перу, Румунія, Туреччина і, нарешті, Україна. Слід зауважити, що Росія підключилася до Інтернету пізніше України. [16]

Починаючи з 1994 року почалася торгова діяльність через мережу. Трафік NSFNET перевищив 10 трильйонів байт/місяць. По популярності серед користувачів WWW обійшла Telnet. До мережі підключилися Алжир, Вірменія, Бермудські острови, Ямайка, Ліван, Литва, Китай, Колумбія, Марокко, Масау, Нігер, Нікарагуа, Нова Каледонія, Панама, Свазіленд, Сенегал, Узбекистан, Уругвай, Філіппіни, Шрі-Ланка і Французька Полінезія.

З 1995 року реєстрація доменних імен перестала бути безкоштовною. Починаючи з 14 вересня за реєстрацію, що до цього субсидіювалася NSF, стягується плата в розмірі 50$. З квітня NSFNET, що існувала тільки завдяки підтримці уряду, зникла, і була встановлена комерційна система. Інтернет продовжив своє існування.

На 1 січня 1996 року мережа поєднувала 9 472 000 хостів. [16]

Підводячи підсумок, можна констатувати, що система “Інтернет” є одночасно молодою за часовим аспектом і застарілою. Адже наукові розробки у сфері “Інтернет” та програмного забезпечення даної системи постійно тривають і з кожним днем мережа обновлюється.

В даний час в “Інтернеті” відбувається період підйому, багато в чому завдяки активній підтримці з боку урядів європейських країн і США. США, будучи засновником мережі, виділяє найбільше грошей у світі (понад 2 мільйони доларів) на створення нової мережної інфраструктури. Дослідження в області мережних комунікацій фінансуються також урядами Великобританії, Швеції, Фінляндії, Німеччини.

Однак, державне фінансування - лише невелика частина засобів, що надходять, тому що мережа стає усе більш “комерційнішою” (80-90% засобів надходить із приватного сектора). Це свідчить тільки про одне – про постійну еволюцію “Інтернету”

РОЗДІЛ 2. Адміністративний устрій Internet

Структура, яка відповідає за  Internet  є  ISOC (Internet Society). Його мета - сприяти глобальному обміну інформацією через Internet. Вона призначає   організацію , яка відповідає за технічну політику, підтримку і управління Internet(6).

Ця організація є групою запрошених добровольців, звану IAB (Рада з архітектури Internet.). IAB регулярно стверджує стандарти і розподіляє ресурси, такі, наприклад, як адреси. Internet працює, оскільки є стандартні способи спілкування між комп'ютерами і прикладними програмами. Це дозволяє комп'ютерам різного типу зв'язуватися без особливих проблем. IAB відповідальний за стандарти; він вирішує, коли стандарт необхідний і яким йому слід бути. Коли потрібен стандарт, рада розглядає проблему, приймає стандарт і по мережі оповіщає про нього. IAB також стежить за різними номерами, які повинні залишатися унікальними. Наприклад, кожний комп'ютер в Internet має свою унікальну 32-розрядну двійкову адресу; ніякий інший комп'ютер не має такого ж(6). IAB піклується як привласнюється  даний адрес. Він не привласнює адрес особисто, але розробляє правила, як ці адреси  знаходять свого власника.