Поширення комп`юторної системи Internet у сучасних умовах

Користувачі Internet виказують свої скарги і пропозиції на зустрічах IETF (Оперативного інженерного загону Internet). IETF - це інша  організація; яка обговорює поточні експлуатаційні і назріваючі технічні проблеми. При обговоренні достатньо важливої проблеми IETF створює робочу групу для її подальшого дослідження. Робочі групи мають різні функції: це може бути випуск документації, вироблення стратегії дій при виникненні проблем, стратегічні дослідження, розробка нових стандартів і протоколів, доробка вже існуючих (наприклад, зміна значень окремих полів)(6). Робоча група звичайно випускає доповідь. Залежно від виду рекомендації, це може бути просто документація і бути доступною для будь-кого, що може бути прийняте як доцільна ідея, або ж це може бути послано в IAB і бути оголошеною стандартом.

Якщо якась мережа приймає настанову Internet, приєднується до неї і вважає себе її частиною, тоді вона і є частиною Internet. Вона завжди може поділитися своїми чи скаргами чи пропозиціями  з IETF. Деякі скарги-пропозиції можуть виявитися цілком доцільними і, можливо, Internet відповідно зміниться. Щось може показатися просто справою смаку або традиції, тоді ці заперечення відхилюватимуть. Якщо мережа робить що-небудь, що може нашкодити Internet, вона може бути виключена із співтовариства до тих пір, поки вона не виправиться.

Зараз Internet полягає із понад 12 тисяч об'єднаних між собою мереж(5).

За Internet ніхто централізовано не платить; немає такої організації як Internet Inc., яка збирає платню зі всіх мереж Internet або користувачів. Натомість кожний платить за свою частину. NSF платить за зміст NSFNET. NASA платить за Наукову Мережу NASA (NASA Science Internet). Представники мереж збираються разом і вирішують, як їм з'єднуватися один з одним і містити ці взаємозв'язки. Коледж або корпорація платить за її підключення до деякої регіональної мережі, яка в свою чергу платить за свій доступ мережному власнику державного масштабу.

2.1.Робота Internet: організація, структура, методи

Щоб успішно освоїти щось і потім з ним працювати, дуже корисно знати, хоча б у загальних рисах, пристрій і функціонування цього об'єкту. Знання це допомагає осмислено сприймати і систематизувати навики роботи, а не користуватися пропонованими рекомендаціями чисто механічно. Таке усвідомлення підкаже, що можна чекати від системи в значенні її можливостей, поведінки, недоліків, і що більш важливе, допоможе орієнтуватися в незвичайній ситуації: у разі поломки, зміни серверу, програмного забезпечення, появи нових можливостей і т.п.

У цьому розділі ми розглянемо мережі з комутацією пакетів і переваги побудови мережі на принципах TCP/IP протоколів. Тут будуть розглянуті основні принципи управління комунікаціями в : TCP і UDP. Це основні системоутворюючи елементи мережі. Важливим елементом є також регіональна система імен (DNS)(8).

2.2.Мережі комутації пакетів

Здавалося б, Internet цілком аналогічна телефонній мережі, і модель телефонної мережі достатньо адекватно відображає її структуру і роботу. Насправді, обидва вони електронні, обидва дозволяють вам встановлювати зв'язок і передавати інформацію. І Internet теж полягає, в першу чергу, з виділених телефонних ліній. Але це не зовсім так. Телефонна мережа - це так звана мережа з комутацією ліній. При цьому вам виділяється частина мережі, яка для інших вже не доступна. Це приводить до нераціонального використовування дуже дорогих ресурсів - ліній мережі. Internet же є мережею з комутацією пакетів, що принципово відрізняється від мережі з комутацією каналів.

Пошта є мережею пакетного зв'язку. Немає ніякої виділеної вам частини цієї мережі. Ваше послання перемішується з посланнями інших користувачів, кидається в контейнер, пересилається в інше поштове відділення, де знову сортується. Хоча технології сильно різняться, пошта є прекрасним і наочним прикладом мережі з комутацією пакетів. Модель пошти дивно точно відображає суть роботи і структури Internet(8).

Основне, що відрізняє Internet від інших мереж - це її протоколи - TCP/IP. Взагалі, термін TCP/IP звичайно означає все, що пов'язане з протоколами взаємодії між комп'ютерами в Internet. Він охоплює ціле сімейство протоколів, прикладні програми, і навіть саму мережу. TCP/IP - це технологія міжмережевої взаємодії, технологія internet.

Свою назву протокол TCP/IP одержав від двох комунікаційних протоколів (або протоколів зв'язку). Це Transmission Control Protocol (TCP) і Internet Protocol (IP). Не дивлячись на те, що в мережі Internet використовується велике число інших протоколів, мережу Internet часто називають TCP/IP-сетью, оскільки ці два протоколи, безумовно, є найважливішими(7).

Як і у всякій іншій мережі в Internet існує 7 рівнів взаємодії між комп'ютерами: фізичний,  логічний, мережний, транспортний, рівень сеансів зв'язку, представницький і прикладний рівень. Відповідно кожному рівню взаємодії відповідає набір протоколів (тобто правил взаємодії).

Протоколи фізичного рівня визначають вигляд і характеристики ліній зв'язку між комп'ютерами. В Internet використовуються практично всі відомі в даний час способи зв'язку від простого дроту (вита пара) до волоконно-оптичних ліній зв'язку (ВОЛС)(7).

Для кожного типу ліній зв'язку розроблений відповідний протокол логічного рівня, що займається управлінням передачею інформації по каналу. До протоколів логічного рівня для телефонних ліній відносяться протоколи SLIP (Serial Line Interface Protocol) і PPP (Point to Point Protocol). Для зв'язку по кабелю локальної мережі - це пакетні драйвери платні ЛВС.

Протоколи мережного рівня відповідають за передачу даних між пристроями в різних мережах, тобто займаються маршрутизацією пакетів в мережі. До протоколів мережного рівня належать IP (Internet Protocol) і ARP (Address Resolution Protocol).

Протоколи транспортного рівня управляють передачею даних з однієї програми в іншу. До протоколів транспортного рівня належать TCP (Transmission Control Protocol) і UDP (User Datagram Protocol)(8).

Протоколи рівня сеансів зв'язку відповідають за установку, підтримку і знищення відповідних каналів. В Internet цим займаються вже згадані TCP і UDP протоколи, а також протокол UUCP (Unix to Unix Сміттю Protocol).

Протоколи представницького рівня займаються обслуговуванням прикладних програм. До програм представницького рівня належать програми, що запускаються, наприклад, на Unix-сервері, для надання різних послуг абонентам. До таких програм відносяться: telnet-сервер, FTP-сервер, Gopher-сервер, NFS-сервер, NNTP (Net News Transfer Protocol), SMTP (Simple Mail Transfer Protocol), POP2 і POP3 (Post Office Protocol) і т.д.

До протоколів прикладного рівня відносяться мережні послуги і програми їх надання.

2.3.Структура системи  “Інтернет” як джерело найрізноманітнішої інформації та її функції

“Інтернет” уже досить давно і реально використовується як всесвітнє і всеохоплююче інформаційне середовище, на базі якого невдовзі формуватимуться практично всі ділові відносини: від систем роздрібної торгівлі до корпоративних розподілених мереж транснаціональних компаній.

“Інтернет” змусив поглянути і на бізнес як на глобальний процес. Сьогодні електронна комерція (ЕК) розглядається як засіб, який надає всім рівні можливості з допомогою “Інтернету” брати участь у “процесі комуніціювання без кордонів” і змінювати структури своїх ділових відносин у глобальному масштабі. [11].

Форма “бізнес – адміністрація” охоплює усі види і типи зв’язків між приватними компаніями й урядовими організаціями. Наприклад, у США всі деталі майбутніх урядових закупівель не є секретом і розголошені по всьому “Інтернеті”. Компанії можуть відповісти на ці пропозиції знову-таки через “Інтернет”. У даний час цей клас ЕК швидко стає на ноги, оскільки, приміром, у США сам уряд зацікавлений у зростанні обізнаності серед компаній про плани своїх закупівель і тому в збільшенні обсягів торгівлі за посередництва ЕК, що розглядається як засіб боротьби з неминучою корупцією при проведенні державних тендерів. Урядові та адміністративні органи в США йдуть навіть на ті, щоб у найближчі роки з допомогою методів і засобів ЕК збирати податки: приміром, на додану вартість (видів, яких у США предостатньо), а також корпоративні податки.

Прикладом “бізнес-бізнес” може бути компанія, яка використовує мережу «Інтернет» для організації замовлень від постачальників, ведення рахунків і здійснення платежів. Цей тип знайшов підтримку у відповідних міжнародних організаційно-правових угодах, зокрема у питаннях захисту інформації. Дуже скоро компанії зрозуміють, що експлуатація ЕК для них - не лише радикальна зміна присутності на ринку і в обслуговуванні своїх клієнтів, а й потенційна можливість перевизначати ринок або ж створювати абсолютно нові ринки. [3]

ЕК дозволяє постачальникам поліпшити конкурентноздатність, стаючи “ближче до клієнта”. Багато які компанії використовують ЕК для здійснення “перед -“ і “післяпродажного” обслуговування (транзакційного), а також для “перехоплення” клієнта з допомогою збільшення швидкості реакції на запити клієнта. З допомогою ЕК постачальники отримають можливість накопичувати детальну інформацію стосовно потреб кожного індивідуального клієнта і автоматично адаптувати вироби і послуги до їхніх індивідуальних потреб. Це призводить до ефекту “налаштованих” товарів (costumized products), тобто створення товарів і послуг, які максимально відповідали б “дивацтвам” покупця порівняно з товарами масового ринку. ЕК часто дозволяє різко скоротити, а інколи й узагалі усунути зайві, але традиційні ланки у постачанні товарів чи при наданні послуг. Є багато прикладів, коли товари були відправлені просто від виробника до споживача, уникаючи традиційних проміжних пунктів, гурту і роздрібу, що особливо впадає в очі при наданні послуг, коли будь-які проміжні ланки усуваються повністю: індустрія розваг, відео, музика, візуальні журнали і газети, довідкова інформація й освітні відео- чи звукові програми, усі форми публікацій, дистрибуція програмного забезпечення. Цього разу привабливим для клієнта є “швидкий товар”. Ще одна безперечна перевага ЕК полягає у скороченні операційних витрат. Як пише один відомий західний аналітик: “людські контакти вимірюються в доларах, а електронна комерція - у центах”.

Нарешті тип взаємовідносин “бізнес-споживач” значною мірою представлений електронною роздрібною торгівлею (shopping) і електронними банками (banking) і значно розширений з появою www. Клієнт - звичайний споживач “з вулиці”, щоправда, з “електронної вулиці”, оскільки йдеться про доступ у магазин з домашнього персонального комп’ютера. Сьогодні в “Інтернеті” багато торгових центрів, які пропонують будь-які споживчі товари - від вина до автомобілів. [3].

Та й взагалі, на сьогоднішній день в “Інтернеті” можна знайти усе - від астрофізики і рідких видів рослин східного Забайкалля, до гороскопів і докладних креслень портативних вибухових пристроїв. Незважаючи на те, що маркетинг, який народжується, у цій області, економічно стримує прогрес власне мережних технологій, справи йдуть добре.

Так, наприклад британська дослідницька фірма “Datamonitor” оголосила про те, що дохід від послуг передачі даних по мережі “Інтернет” до 2002 року досягне понад $19 млрд. (по усьому світі). При цьому вартість передачі даних знизиться з $80 тис. за терабайт у минулому році до менш як $10 тис. у 2001 році, а ще через три роки упаде нижче $300. За словами аналітика “Datamonіtor” Філіпа Кодлінга (Philip Codling), причиною цього є щорічне збільшення всесвітнього трафіку мережі “Інтернет” на 1000%. [1]

Існує всього три способи заробити гроші у мережі: два опосередкованих і один безпосередній.

Перший з них являє собою стягування плати за підписку, аналог електронних “вхідних квитків”. В даний час він терпить повну невдачу, не враховуючи двох виключень, якими є порнографія і деякі види сервісу по наданню високо спеціалізованої політико-фінансової інформації.

Зрозуміло, що набагато зручніше читати газети і журнали надрукованими, а не з екрана. По зрозумілих причинах у безкоштовній електронній версії вони повинні поширюватися двояким образом: або в скороченому варіанті, що містить лише найбільш цікаві статті чи їхні анонси, або в повній версії, але значно запізнілій в порівнянні з виконаною на традиційному носії. Ці затримки можуть коливатися від одного місяця до декількох тижнів. Оскільки коло читачів преси постійно звужується, а великі групи людей усе більше читають уже те, що виявляють у мережі, публікація електронних видань є сьогодні різновидом маркетингу: редакції роблять ставку на залучення передплатника, який у нормальній ситуації видання їхнього типу в руки не бере.

Схожа ситуація спостерігається й у сфері інформаційних послуг. Досить показовим у цьому є недавнє рішення журналу “Slate Magazine” корпорації “Microsoft”. Він відмовився від плану поширення своєї он-лайн версії винятково на умовах платної підписки. (Майже рік назад “Slate” закрив для широкої публіки основну масу редакційних статей, розраховуючи схилити користувачів зважитися на річну підписку за $19,95.) Зовсім недавно головний редактор “Slate” Майкл Кінслі (Michael Kinsley) визнав, що це рішення “випередило час”. [1]

До цього часу більшість газетних сайтів так і не змогли зібрати достатню кількість читачів, готових платити - велику частину інформації можна відшукати в мережі безкоштовно. За словами Майкла Роджерса (Michael Rogers), редактора розповсюджуваного без підписки видання “Newsweek Interactive”, “зараз веб переживає золоте століття - не тому, що все так добре, а тому, що все безкоштовно”. Один з тих деяких сайтів, за які люди згодні платити і який цього року має намір вийти на самоокупність – “Wall Street Journal Interactive Edition”. Однак його редактори визнають, що своїм успіхом він багато в чому зобов’язаний репутації друкованого видання.

Отже, споживач готовий платити за дуже обмежені види інформаційних послуг. У такий спосіб у даний момент багато видів платного інформаційного сервісу не виправдовують себе. Платні електронні мережні варіанти ЗМІ для широкого кола читачів поки виглядають тупиковою галуззю розвитку. У безкоштовному виді вони можуть являти собою лише рекламно-маркетингові варіанти (утримуючі анонси свіжих матеріалів, архіви вже “проданої” інформації, умови підписки, розміщення реклами й ін.) для підтримки материнських видань.