Поширення комп`юторної системи Internet у сучасних умовах

Свідченням такого відношення США до інформатики і телекомунікацій служить підписаний 8 лютого 1996 року президентом Б. Клінтоном “Закон про телекомунікації”. У своїй промові на церемонії підписання Клінтон сказав: “Зараз інформаційна революція знову переробляє наш світ, змінюючи звичні методи роботи, уклад життя і навіть наше відношення один до одного”. [11]. Закон, зокрема, передбачав підключення до 2000 року всіх американських шкіл, бібліотек і лікарень до Інтернету.

До середини 80-х років Західна Європа йшла нарівні зі США в області телекомунікацій. У 1984 році були початі різні довгострокові проекти, що стосувалися саме мережі “Інтернет”. Наприклад, програма ESPRIT призначена для створення європейського “інформаційного суспільства”, частина цієї програми присвячена дослідженням в області програмного забезпечення і технологій мультимедіа. Програми STAR, RACE і ACTS мають зв’язну спрямованість. Їх ціль полягає в створенні панєвропейської широкосмугової мережі загального доступу. [11].

Останні роки в Японії спостерігається дійсний бум комп’ютерних мереж. На початку 1995 року при кабінеті міністрів був заснований “Центр сприяння побудови інформаційного суспільства”, що виконує завдання виходу на перше місце у світі по мультимедіа. Ведуться розробки нових технологій для “Японської інформаційної супермагістралі”.

В даний час близько 60% користувачів “Інтернету” живе в США, 21% у Європі і 6% - у Японії. Кількість підключених до “Інтернету” хостів зростає за експонентним законом .         Збільшується число серверів, використовуваних не тільки для надання інформації і реклами, але і для здійснення торгових і фінансових операцій. Розробляються і впроваджуються різні пристрої мультимедіа, що функціонують у Інтернет. У різних країнах створюються свої “супермережі” для підключення до “мережі мереж”. Економічний форум ведучих країн у лютому 1997 року в Давосі проходив під девізом: “Створення мережного суспільства в епоху Інтернет”.

У 1994 році ринок телекомунікацій у США склав порядку 15 мільярдів доларів, у тому числі (у мільярдах доларів): служби приватних каналів - 9; устаткування локальних мереж і маршрутизаторів - 3; служби глобальних мереж - 1; служби електронних повідомлень і новин - 1; програмне забезпечення й апаратура - 1.

У 1995 р. кількість персональних комп’ютерів на кожні 1000 жителів досягало: у США - 300, у Західній Європі - 130, у Японії - 100. Відповідно до цього більше всього користувачів послугами “Інтернету” в 1998 р. приходилося на Північну Америку 52% (США - 46% у світі), у Західній Європі – 24%, а в Японії - 7%. Частка сильно комп’ютеризованої Канади досягла 7%, тобто знаходиться на рівні таких великих країн Західної Європи, як Великобританія і ФРН. [8]

США зайняли лідируючі позиції серед країн світу по забезпеченню функціонування “Інтернету”, використанню його можливостей для одержання інформації в інтересах економічної, суспільної, наукової й інших сфер життя країни. Практично всі комп’ютери в США підключені до національних телекомунікаційних мереж, що мають вихід на міжнародні інформаційні системи і світову – “Інтернет”. Урядові заклади, банківські структури, великі компанії і бібліотеки, що вищі навчальні заклади і дослідницькі організації мають у своєму розпорядженні власні сервери з великими масивами інформації. Вони також мають вихід в “Інтернет”, а тому користувачі “Інтернету” в усьому світі можуть скористатися інформаційними фондами США навіть у злочинних цілях. У країні переважна більшість користувачів цієї світової системи - дрібні компанії і маси громадян різних професій, віків, включаючи школярів. Вважається, що до послуг “Інтернету” прибігають 1/4 зайнятих у господарстві США людей і до 1/10 населення з домашніми персональними комп’ютерами. У 1997 р. були визначені завдання розвитку інформаційних мереж країни: до початку XXI ст. всі американські школи, усі вищі навчальні заклади, лікарні і бібліотеки повинні бути об’єднані загальною комп’ютерною мережею. Це істотно може збільшити число користувачів “Інтернету” і ймовірних її нових аналогів.

Сприятливі передумови, що сприяли широкому використанню інформаційних можливостей “Інтернету” в країні:

1) дуже високий ступінь електронізації  всього господарства і побуту, що забезпечив пріоритетну роль  США в організації самої системи  “Інтернет”;

2) швидко проведена конверсія військових структур інформації у вигідні комерційні підприємства;

3) дуже високий рівень комп’ютеризації  країни, що розташовує 43% персональних  комп’ютерів у світі при долі  населення всього 4% світового;

4) високий рівень телефонізації - тільки основних апаратів 167 млн. (26% у світі), а з врахуванням паралельних і мобільних - близько 500 млн., на 100 жителів приходиться до 60 телефонів, телефонізовано 99% будинків і квартир;

5) сучасні, з високою пропускною  здатністю лінії зв’язку, особливо волокно-оптичні, що складають основу телефонної й інших систем телекомунікацій, що охоплюють усю територію країни і мають через підводні кабелі і супутники зв’язку численні виходи за її межі, насамперед у Західну Європу;

6) дуже висока забезпеченість країни банками даних і різними інформаційниими службами - на них витрачається близько 2% федерального бюджету. Саме тому 60% вузлів “Інтернету” склалося в США;

7) у країні вже сформувалися  навички, потреби і довіра інформаційним  технологіям: тільки за 1960-1990 р. частина людей, якы брали участь у створенні, одержанні, збереженні, переробці і передачі інформації, у загальному числі зайнятих у сфері послуг зросла з 45 до 66%. Інформаційна грамотність населення спонукує часто звертатися як до національних джерел одержання інформації, так і до посередництва “Інтернету”. [1].

У США доступ до “Інтернету”, особливо на оперативні послуги, надає величезна кількість компаній, але виділяються “Америка-он-лайн”, “Продіджи” і ін. Зростаючий ринок цих послуг усе більше залучає й інші компанії, що підсилює конкурентну боротьбу між тими, що вже зайняли міцне місце на цьому ринку, і новими компаніями. Найбільша телефонна компанія країни “АТТ” готова запропонувати своїм 80 млн. абонентам пільговий доступ до “Інтернету”. Монополіст у світі по виробництву програмного забезпечення “Майкрософт” створює свою мережу оперативного обслуговування в 52 країнах.

У Західній Європі в 1998 р. абонентами послуг “Інтернету” було 56 млн. чоловік у порівнянні з 106 млн. у Північній Америці і 37 млн. в Азії. При цьому понад 52% клієнтів “Інтернету” серед європейців були жителями Франції, ФРН і Великобританії. Але навіть у цих державах в “Інтернет” входить близько 10% населення. За багатьма показниками розвитку телекомунікаційних мереж, ступеню комп’ютеризації, кількості банків даних і довідкових служб Західна Європа серед усіх регіонів світу найбільш близька до США. Так, з 5 млн. базових комп’ютерів у світі, що обслуговують “Інтернет”, 30% знаходиться в Західній Європі і 26% - у США, хоча в останніх вища частка найбільш могутніх машин. [1].

Різна інтенсивність звернень жителів регіону до “Інтернету” пояснюється багатьма причинами. Головна з них - істотні розходження між державами Західної Європи по показниках, що визначає можливості і прагнення використовувати світовий, інформаційний простір. Так, в окремих країнах регіону (Швеція, Швейцарія, Данія) щільність телефонів у розрахунку на 100 жителів (особливо мобільних) вище, ніж у США, в інших - помітно менше (в Іспанії, Португалії в 1,5 - 2 рази). Для одержання повноцінної інформації через “Інтернет” високі вимоги пред’являються до якості телефонних ліній, що далеко не у всіх країнах регіону відповідають світовим стандартам. Аналогічно з телефонами досить різна забезпеченість країн Західної Європи комп’ютерами, особливо персональними: Скандинавські країни, Швейцарія, в цьому відношенні наближаються до США. У Великобританії 35% населення мають вдома комп’ютери. Перешкодою для використання “Інтернету” залишаються і численні мовні бар’єри, тому що протоколи (порядок і метод підключення до “Інтернету”) складені на англійській.

Звертання до послуг “Інтернету” в Західній Європі різне в залежності від наявності чи відсутності великих національних інформаційних мереж. Франція завдяки “Мінiтелю” по інтенсивності використання послуг “Інтернету” не поступається таким країнам, як Швеція і Нідерланди. Чимале значення в регіоні має, недостатнє знання можливостей “Інтернету” в управлінських структурах бізнесу, побоювання про ступінь захищеності ділової інформації, сильні сформовані традиції одержання інформації і т.д.

У регіоні посередницькі послуги для користувачів “Інтернету” надає безліч компаній (в одній Великобританії їх більше 200). Лінії зв’язку, що знаходяться у веденні держави чи стали в регіоні комерційними, сильно різняться і по величині тарифів за надання послуг “Інтернету”. У цілому вони набагато вищі, ніж у США, що також позначається на популярності “Інтернету” в Західній Європі.

Підсумовуючи даний розділ можна сказати, що у регіональному зрізі система “Інтернет” розміщена досить не рівномірно. Ведучі позиції зайняли економічно розвинуті країни, зокрема США, Зх. Європа, Японія. В даний час близько 60% користувачів “Інтернету” живе в США, 21% у Європі і 6% - у Японії.

Різна інтенсивність звернень жителів регіонів до “Інтернету” пояснюється багатьма причинами. Головна з них - істотні розходження між державами по показниках, що визначає можливості і прагнення використовувати світовий, інформаційний простір.

3.2.Особливості поширення  мережі “ Internet” в Україні

Звичайно, у світових масштабах український “Інтернет” навряд чи можна назвати значним. Кількість українських користувачів (за різними оцінками, від 300 до 800 тисяч) насправді невеличка, адже у світі їх декілька десятків мільйонів. Але “Інтернет” в Україні потребують, і кількість під’єднань до мережі у нас постійно збільшується.

Одержати інформацію з “Інтернету” дуже просто, а оперативність можна порівняти з радіо: інформація доходить до користувача практично відразу після події. Зручними є Інтернет-версії газет і часописів: за коротку час можна ознайомитися з багатьма виданнями. Мережеві версії українських газет міцно утримують високі місця в рейтингах сайтів (тут можна згадати газети “День”, “Факти”, “Зеркало недели”, англомовну “Kievpost”). Не відстають інформ-агенства, як Інтернет-версії традиційних Уніану, “Інтерфакс-України”, так і суто мережеві: “Юкрейн Онлайн” (www.online.com.ua), Агентство Інтернет-новин (ain.online.com.-uain). Та й на трьох тисячах українських сайтів інформації дуже багато: від новин і прогнозів погоди - до розваг і наукових праць. [2]

Щодня український “Інтернет” поповнюють десятками різноманітних веб-сторінок, і задовольнити свої інформаційні потреби може кожний. Студенти знайдуть тут матеріали для рефератів і курсових, бізнесмени ознайомляться з котируванням, знайдуть ділових партнерів і дані про конкурентів. Кожен може стати причетним до того, що відбувається у світі й в Україні, а тим паче розважитися, знайти роботу, друзів і навіть кохану (коханого).

Швидкий зв’язок (комунікативна функція) - величезна перевага “Інтернету”. Це телеконференції, участь в чатах, де багато користувачів можуть спілкуватися на теми, що їх цікавлять, у режимі он-лайн, оперативно обмінюватися великими обсягами даних.

Репрезентативна функція мережі в Україні сьогодні ще розвинута недостатньо, та зараз уже багато компаній впевнені, що найбільш ефективний засіб заявити про собі в усьому світі - це створити власний інформаційний ресурс, власну сторінку з інформацією про фірму, її досягнення та плани. Тому серед нових українських веб-сторінок, що з’являються щодня, все більше сайтів вітчизняних виробників і компаній.

Говорячи про “Інтернет” і його користь, варто згадати і про тих, без кого доступ до мережі був би неможливий - про українських провайдерів. Можна довго сперечатися, хто кращий, а хто гірший, у кого дешевше, у кого канали більші-товстіші-ширші, та все одно без допомоги провайдера, неможливо навіть надіслати лист електронною поштою, не кажучи вже про вихід у світову мережу. Безумовно, провайдери є різні, й сьогодні їх в Україні - близько ста п’ятдесяти (тільки в столиці - понад двадцять). Як приклад компанії, що орієнтується на корпоративного клієнта, який потребує найвищої якості й сервісу, можна навести “Глобал” (www.gu.net), присутній практично в усіх регіонах України.

Сервіс найширший: нещодавно навіть з’явилися спеціальні веб-картки для входу в “Інтернет”. Вони дозволяють, не звертаючись до провайдера, одержувати доступ до мережі, і це, безумовно, вельми заощаджує час, який, як відомо, - гроші.

Ще один унікальний для України проект – “Морський старт”. Його головне завдання - виведення на орбіту великої кількості супутників із допомогою ракет КБ “Південне”. Нинішні швидкості ще 5 років тому здавалися просто фантастикою, а через декілька років Інтернет-зв’язок через супутник стане для нас цілком звичною справою. Вже існує проект “Спейсґейт” - швидкісний доступ в “Інтернет” через побутову відеоапаратуру, тобто через невеличку супутникову “тарілку”, побутовий тюнер для прийому Тб-програм. У такий спосіб можна одержати дуже пристойну швидкість обміну даними: до 500-600 кілобітів на секунду. Особливість проекту “Спейсгейт” у тому, що з супутника отримують саме український “Інтернет”, який набуває розмаху в Києві завдяки співпраці компаній “Глобал Юкрейн”, “Телсі” та “ММЦ-Інтерньюз-СТБ”. [2]

“Інтернет” в Україні перейде на новий рівень для кожного з нас, коли розвинуться системи електронної комерції. Ми реально зможемо замовляти через мережу і продукти, і книги, і послуги, платити за мобільний зв’язок, комунальні послуги, сплачувати податки, зрештою, просто розраховуватися з допомогою “Інтернету”. А це заощадить час і гроші кожного з нас.