Компетенція держави у сфері інформаційної безпеки

Широкі контрольні повноваження покладено і на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який, здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина  та захист прав кожного на території  України в межах її юрисдикції. Крім безпосереднього контролю за реалізацією  інформаційних прав і свобод людини у її відносинах з органами державної  влади та місцевого самоврядування, одним з завдань цього виду парламентського контролю є сприяння правовій інформованості населення  та захист конфіденційної інформації про особу, які є одними з найважливіших  напрямків інформаційної безпеки  людини і суспільства в цілому.

Ефективною  формою парламентського контролю в  сфері інформаційної безпеки  є також подання запитів народними  депутатами до Верховної Ради, Кабінету міністрів, керівників органів державної  влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій.

2. Компетенція президента в сфері ІБ

Виконавчий  центр механізму політики інформаційної  безпеки представлений центральними органами виконавчої влади. При чому функції цього центру слід визначити  як виконання поставлених завдань щодо дотримання необхідних параметрів інформаційної безпеки у визначених Конституцією і Законами України рамках. На ці органи повинно бути покладено, передусім, завдання збирання та аналізу інформації щодо ситуації в інформаційній сфері і, відповідно цій ситуації, обрання і застосування конкретних засобів і способів захисту інформаційної безпеки.

Така постановка питання, по-перше, відповідає логіці системи  розподілу влад, а, по-друге, випливає із визначених Конституцією повноважень  Президента та Кабінету Міністрів, якими  і представлений цей другий керівний центр механізму інформаційної  безпеки.

Так у пункті 1. ст. 106 Конституції України, передбачається, що Президент України забезпечує національну безпеку держави. Ключовим в даному випадку є саме слово  забезпечує, в той час, коли повноваження Верховної Ради в цій сфері, згідно пункту 17 ст. 92 Конституції, характеризуються словом визначає 

Таким чином, до повноважень Президента в сфері  інформаційної безпеки слід підходити  саме з позиції забезпечення ним  досягнення визначених на законодавчому  рівні цілей. Звісно, це не виключає права Президента на участь у прийнятті  стратегічних рішень щодо визначення основ безпеки, адже це забезпечується його повноваженнями щодо законодавчої ініціативи, звернення зі щорічними  та позачерговими посланнями до Верховної  Ради, правом вето щодо прийнятих законів  тощо. 

Основою виконання  Президентом своїх повноважень  в сфері інформаційної безпеки, безумовно, є норма пункту 17 ст. 106 Конституції, згідно якої він “здійснює керівництво у сферах національної безпеки і оборони України”. Але Конституція не дає переліку питань, які відносяться до сфери національної безпеки і, відповідно, її інформаційної складової. На законодавчому рівні такого переліку теж не існує. Закон України „Про основи національної безпеки”, як вже згадувалося, характеризує лише загрози національній безпеці у відповідних сферах. А у Законі України “Про раду національної безпеки і оборони” поняття “національна безпека” навіть не розкривається 

В руках Президента зосереджені ключові функції  щодо організаційного забезпечення інформаційної безпеки. Так, Президент  очолює Раду національної безпеки і  оборони, утворює, реорганізує та ліквідовує за поданням Кабінету Міністрів міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють державне управління в інформаційній сфері.

Ще одним  важелем, що має значний вплив  на ситуацію в інформаційній сфері, можна вважати широкі повноваження Президента щодо кадрової політики. Згідно п. 10 ст. 106 Конституції, Президент призначає  за поданням Прем’єр-Міністра членів Кабінету Міністрів та звільняє з  посади керівників інших центральних  органів виконавчої влади, які здійснюють повноваження в інформаційній сфері, зокрема: міністра внутрішніх справ, міністра освіти і науки, голів Служби Безпеки  України, Державного комітету зв’язку  та інформатизації, Державного комітету архівів, тощо. Призначає та звільнює з посади голів місцевих державних  адміністрацій. Призначає половину складу Національної Ради України з  питань телебачення і радіомовлення, за згодою Верховної Ради призначає  голову Державного комітету інформаційної  політики, телебачення і радіомовлення 

Позитивним  є те, що більшість актів Президента, із вище перерахованих питань інформаційної  безпеки (окрім тих, згода на які  дається Верховною Радою), підлягає скріпленню підписами Прем’єр-Міністра і міністра, відповідального за цей  акт і його виконання, чим створюється  певна система відповідальності за прийняті рішення і проведення їх в життя.

Президентом для забезпечення здійснення його конституційних повноважень утворюється Адміністрація  Президента України, що є постійно діючим органом .

Основним  завданням Адміністрації Президента є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності Президента України, в тому числі і в сфері  інформаційної безпеки. для виконання  цих завдань Адміністрації Президента надані широкі повноваження, в тому числі і інформаційного характеру.

В структурі  Адміністрації Президента існує  цілий ряд профільних підрозділів  з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки.

3. Рада  національної безпеки і оборони  України

Координаційні функції з питань інформаційної  безпеки виконуються згідно ст. 107 Конституції України Радою національної безпеки і оборони України (РНБО), яка визначена як “координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України”. Її головним завданням є координація і контроль діяльності органів виконавчої влади у відповідній сфері. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України, який і формує персональний склад Ради, до якого за посадою входять Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України, ряд інших вищих посадових осіб.

Згідно норм ст. 3 Закону “Про Раду національної безпеки і оборони України” функціями цього органу є:

• внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;
• координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час;
• координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Слід відзначити, що серед широких координаційних, контрольних та дорадчих повноважень  РНБО в сфері інформаційної безпеки  у вказаному Законі  (ст. 4) було закріплено і досить сумнівну функцію “визначення стратегічних національних інтересів України”. Таке положення, на нашу думку, йде врозріз і з передбаченими Конституцією виключними повноваженнями Верховної Ради щодо визначення основ національної безпеки, і з самим розумінням національних інтересів як інтегрованого виразу інтересів всього українського народу. Вирішення подібних питань дорадчим органом, члени якого, до того ж, не обираються, а призначаються, є абсолютно недоцільним.

Рішення РНБО приймаються колегіально і оформлюються, як правило, указами Президента. Також  можливо на основі рішень РНБО прийняття  наказів Кабінету Міністрів або  актів відповідних міністерств  та відомств.

Організація роботи і виконання рішень РНБО входить  до компетенції Секретаря РНБО. Йому ж підпорядковується Апарат РНБО, яким здійснюється поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності Ради.

4. Компетенція Кабінету Міністрів України в  сфері ІБ

Функції Президента у сфері інформаційної безпеки  доповнюються відповідними функціями  Кабінету Міністрів. Виходячи з місця  і ролі цього органу у системі  публічної влади нашої держави  ми маємо всі підстави відносити  його, разом з Президентом, до другого  керівного (виконавчого) центру політики інформаційної безпеки. Попри те, що дуже часто наголошується на існуванні  на практиці певного дублювання функцій  Президента в сфері інформаційної  безпеки, норми Конституції встановлюють чітку диференціацію відповідних  завдань і повноважень цих  органів.

В той час, коли повноваження Верховної Ради в  сфері інформаційної безпеки  характеризуються словом визначає, а повноваження Президента встановлюються терміном забезпечує , щодо Кабінету Міністрів застосовується фраза здійснює заходи щодо забезпечення (п. 7. ст. 115 Конституції).

Таким чином, в механізмі політики інформаційної  безпеки ми можемо говорити про певну  трьохелементну систему, у якій законодавчим органом визначаються параметри  безпеки інформаційної сфери, Президентом  вирішуються питання щодо визначення конкретних інструментів досягнення і  забезпечення цих параметрів, а на Кабінет Міністрів покладено  завдання щодо застосування обраного інструменту впливу на суспільні  відносини і проведення в життя  передбачених заходів. Знову ж таки мова йде лише про основні функції  даних органів у механізмі  інформаційної безпеки, оскільки ефективна  їх реалізація багато в чому обумовлюється наявністю додаткових повноважень. Це дає можливість говорити і про додаткові схеми їх взаємодії.

Щодо Кабінету Міністрів, то його завдання щодо застосування засобів впливу на суспільні відносини  в інформаційній сфері підкріплюються широкими конституційними повноваженнями. Зокрема, можна назвати визначені  нормами ст. 116 Конституції України:

1. забезпечення проведення державної інформаційної політики;
2. вжиття заходів щодо захисту інформаційних прав і свобод громадян;
3. розробку і здійснення загальнодержавних програм щодо розвитку інформаційної сфери;
4. передбачення при формуванні державного бюджету коштів на різного роду заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки;
5. загальна координація діяльності органів виконавчої влади щодо захисту інформаційної безпеки, тощо.

5. Інші  органи влади, які беруть участь у  забезпеченні ІБ

Окрім функцій вищих органів виконавчої влади і законодавчої влади існує ціла низка міністерств та відомств, які також відіграють непересічну роль у проведенні державної політики в інформаційній сфері.

Взагалі, розглядаючи  механізм інформаційної безпеки  слід розуміти, що обіг інформації є  одним з ключових елементів суспільного  життя і, зокрема, державної політики та державного управління. Невід’ємною  складовою управлінської діяльності є обмін інформацією між суб’єктом  та об’єктом управління та зовнішнім  середовищем, який включає збір та наліз  інформації щодо об’єкту управління, формування та передачу інформаційного повідомлення, яке запускає механізми  впливу на суспільні відносини. Тому будь-який орган публічної влади  виконує ті або інші функції в  інформаційній сфері.

В рамках саме механізму інформаційної безпеки  необхідно виділити ряд суб’єктів, які здійснюють цілеспрямований  управлінський вплив на сферу  інформаційних відносин, і здійснення управління саме в інформаційній  сфері є їхньою основною або однією з головних функцій.

Так, важливі  функції щодо підтримання рівня  інформаційної безпеки покладено  на Міністерство культури і мистецтв України, яке є головним (провідним) органом у системі центральних  органів виконавчої влади із забезпечення  реалізації державної політики у сфері культури і мистецтв.

Зокрема, важливою функцією Міністерства є регулювання  порядку розповсюдження і демонстрування всіх видів вітчизняних і іноземних  фільмів на території України. Міністерством  здійснюється державна реєстрація фільмів, встановлюються щодо них спеціальні індекси, що визначають глядацьку аудиторію та відповідно до неї умови розповсюдження і демонстрування фільму, здійснюється видача посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів (прокатного посвідчення) юридичним особам та фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності. Відмова в державній реєстрації автоматично означає заборону фільму до демонстрації і розповсюдження на території України.

Цілий комплекс завдань в сфері інформаційної  безпеки виконується Міністерством  освіти і науки України (МОН України), яке є головним (провідним) органом  у системі центральних органів  виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.

Цілий комплекс завдань в сфері інформаційної  безпеки виконується Міністерством  освіти і науки України (МОН України), яке є головним (провідним) органом  у системі центральних органів  виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.

Так, зокрема, МОН України:

проводить ліцензування, атестацію та акредитацію вищих  навчальних закладів всіх рівнів незалежно  від форми власності та підпорядкування;