Компетенція держави у сфері інформаційної безпеки

діяльність  щодо захисту авторських прав та прав інтелектуальної власності.

Невід’ємним елементом механізму інформаційної  безпеки є так звані “силові міністерства”, адже у їх розпорядженні знаходяться найбільш вагомі і ефективні засоби застосування державного примусу в інформаційній сфері. Але, якщо, наприклад, для Міністерство оборони або Прикордонних військ питання інформаційної безпеки є лише засобом реалізації їх головних функцій, то для деяких інших ці питання є одним із напрямків діяльності.

Так, цілий  ряд завдань щодо забезпечення інформаційної  безпеки виконується підрозділами Міністерства Внутрішніх Справ.

Можна виділити три головні напрямки діяльності МВС у сфері інформаційної  безпеки:

• правоохоронна діяльність щодо дотримання норм інформаційного законодавства;
• забезпечення фізичного захисту і оборони силами міліції і внутрішніх військ об’єктів інформаційної інфраструктури, що знаходяться у державній власності, та охорона на договірних засадах об’єктів інформаційної інфраструктури, що знаходяться у приватній власності;
• безпосереднє інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності щодо боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки тощо.

Основним  профільним “силовим” відомством з питань інформаційної безпеки, безперечно є Служба Безпеки України, яка нормами ст. 1 Закону України “Про службу безпеки України” визначається, як: “державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України”. Цей орган знаходиться у безпосередньому підпорядкуванні Президента Україні та підзвітний Верховній Раді України.

Також, із органів виконавчої влади важливу роль відіграє Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України (ДССЗЗІ). Це державний орган спеціального призначення, який забезпечує інформаційну безпеку у контексті національної безпеки України.

Основні функції  ДСЗЗІ:

• реалізація державної політики у сфері криптографічного та технічного захисту інформації;
• забезпечення функціонування національної ситеми конфіденційного зв’язку;
• захист державних інформаційних ресурсів.

Інші значимі  органи державної влади, які вирішують  окремі питання, пов’язані із проведенням  в життя політики інформаційної  безпеки:

• Державний комітет телебачення і радіомовлення України;
• Міністерство транспорту та зв’язку України
• Державний комітет архівів України;
• Національна рада з питань телебачення і радіомовлення

ВИСНОВКИ

Оскільки  інформація в сучасному суспільстві  є надзвичайно цінним ресурсом, то для держави є життєво-важливою необхідність правильної і оперативної  обробки інформації. Будь-які недоліки у інформаційній діяльності ставлять під загрозу інформаційну безпеку  держави, яка є невід’ємною складовою  національної безпеки.

Інформаційна безпека – це стан захищеності встановлених законодавством норм та параметрів інформаційних процесів та відносин, що забезпечує необхідні умови існування держави, людини та суспільства як суб’єктів цих процесів та відносин.

Як ми бачимо, законодавство України чітко  що стосується інформаційної діяльності і інформаційної безпеки перебуває  тільки на стадії формування, про що вказує присутність певних недопрацювань або «шпарин» в нормативно-правових актах.

Політика  інформаційної безпеки носить багатовекторний  характер, що обумовлюється неоднорідністю суспільних відносин в цій сфері. Це визначає потребу вдосконалення  правового механізму регулювання  відповідних відносин.

Зокрема, як ми розглянули, необхідно чітко розділити  компетенції виконавчої і законодавчої гілок влади в питаннях, які  стосуються інформаційної безпеки, адже місцями вони перетинаються, а  місцями виникають неточності, яка  ж із цих двох гілок має більше повноважень.

Також не потрібно забувати про те, щоб закони входили  в практичну дію, а не лише залишалися декларативними.

Список  використаної літератури

1. Закон України «Про державну таємницю» Закон від 21 січня 1994 року № 3855-XII.
2. Закон України «Про інформацію» Закон від 2 жовтня 1992 року № 2657-XI.
3. Закон України «Про основи національної безпеки України» Закон від 19 червня 2003 року № 964-XI.
4. Закон України “Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5 березня 1998 року № 183/98.
5. Закон України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 р. № 2229-XII.
6. Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. № 964 – ІV.
7. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996.
8. Кормич Б.А. Організаційно-правові основи політіки інформаційної безпеки України 2004р. – URL: http://studrada.com.ua/content/%D0%B7%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82-39
9. Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації – URL: http://dsszzi.gov.ua
10. Ліпкан В.А. "Національна безпека України. Навчальний посібник."//КНТ. - 2009