Видатні жінки математики

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2.Єлизавета  Литвинова

 

Єлизавета Федорівна  Литвинова (до заміжжя — Івашкіна) народилася 21 вересня 1845 року в Тульській губернії Росії, де жіноча освіта тоді не заохочувалась, тож спочатку уроки математики брала в Санкт-Петербурзі у викладача Морського училища, активного поборника вищої вітчизняної освіти для жінок Олександра Страннолюб-ського, того самого, в якого починала й Софія Ковалевська, а пізніше також Олексій Крилов; 1872 року вирушає до Швейцарії (університети там брали й жінок!); 1876-го закінчує Цюріхський університет з дипломом викладача чоловічих гімназій, який, однак, Росія не визнала, тож довелось захищатись ще й у Берні — вчений ступінь доктора математики, філософії й мінералогії (1877), проте й він не дав змоги одержати вдома гідне місце викладача Вищих жіночих курсів; у 1878 році їй дозволяють викладати арифметику в молодших класах столичної приватної гімназії А. Оболенської для жінок і тільки в 1887 — у старших, але без штатної посади й права вислуги пенсії.Як вчителька, Литвинова послуговувалась першою в Росії методикою алгебри — «Курсом алгебри, заснованим на поступовому узагальненні арифметичних задач» (1868) Страннолюбського. Вона змушувала своїх учениць, розв'язуючи типові задачі, шукати аналогічні в інших збірниках, самостійно виводити правила, складати власні задачі, а пояснюючи їх, діяти логічно, осмислено, виходячи на узагальнення, чим «страшенно захоплювала».Їй належать десятки публікацій з «передової методики живого викладання математики» й перші російською мовою видані у Флорентія Павленкова в серії «Жизнь замечательных людей» популярні «Лаплас и Эйлер, их жизнь и научная деятельность», СПБ, 1892; «Н. И. Лобачевский. Его жизнь и научная деятельность», СПБ, 1895; а також виклади життів Аристотеля, Роджена Бекона, Жана Д'Аламбера, Марі Кондорсе, Джона Локка й Василя Струве; ще й серія нарисів «Правителі й мислителі»...

Померла Єлизавета Литвинова 11 травня 1956 року.

3.3. Катерина Наришкіна

 

Катерина Олексіївна Наришкіна народилася в 1895 році. Разом  з Пелагеєю Полубариновою (Кочиною) навчалася в Петербурзі на Вищих  жіночих курсах, по закінченні яких, дякуючи Надії Гернет, була залишена для підготовки до професорської діяльності, як тоді називали аспірантуру. Катю охоче взяв «завжди заглиблений у себе академік Яків Успенський (1883-1^47), худорлявий, в окулярах, який викладав дуже строго, ясно й коротко, а екзамени приймав у себе вдома (на Петроградській стороні)». Займатись стали теорією чисел, у якій він був спеціалістом, особливо в дуже витонченому її розділі — адитивності. У 1925-му Наришкіна дослідила аналоги чисел Вернутії для деяких квадратичних областей, які задовольняють певні умови...Пізніше вона працювала з академіком Володимиром Смирновим (1887-1974) у Сейсмологічному інституті АН Союзу, де мала успіх у теорії хвиль, тож у 1939-му першою з жінок країни захистилась на доктора... Була вона також професором і членом Петербурзького математичного товариства, займалась і математичною фізикою.Катерина Наришкша померла 8 березня 1940 року від тяжкої хвороби...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Жінки-математики СССР

4.1. Ніна Карлівна Барі.

    Ніна Карлівна Барі (1901 - 1961 рр..) - радянський математик, доктор фізико-математичних наук, професор МДУ. Ніна Карлівна Барі - вчений зі світовим ім'ям. З 1927 року вона - член Французького та Польського математичних товариств. Бувала кілька разів за кордоном. У 1927 році в Парижі активно брала участь у семінарі академіка Адамара. Через рік, знову в Парижі, веде велику науково-дослідну роботу. Ніна Карлівна представляла радянську математичну школу на міжнародних математичних конгресах в Болоньї (1928) і в Единбурзі (1958). Вона виступала з оглядовими доповідями і на різних математичних конференціях і з'їздах у нас в країні. Ніна Карлівна росла обдарованою дитиною. Ще в гімназії вона захопилася математикою, яку вважала улюбленим предметом. Ніна Карлівна була однією з перших жінок, що надійшли вчитися на фізико-математичний факультет Московського університету. Це був перший прийом до університету після Жовтневої революції. Вона отримала можливість спілкуватися з найбільшими вченими нашої країни - Д. Ф. Єгоровим, Н. Е. Жуковським, Н. Н. Лузіна, С. А. Чаплигін. Математичний талант Барі зауважив професор Лузін. Ніна Барі стає однією з його видатних учениць і активною учасницею семінару, проведеного ученим. У 1925 році М. К. Барі блискуче закінчила аспірантуру Московського університету, а в січні наступного року успішно захистила кандидатську дисертацію на тему "Про єдиності тригонометричних розкладів". Перші результати з теорії множин Ніна Карлівна отримала ще в студентські роки, коли вчилася на третьому курсі університету. Про результати своїх досліджень вона доповіла на засіданні математичного товариства. Її слухали уславлені вчені нашої країни. Ступінь доктора фізико-математичних наук їй присудили в 1935 році, коли вона була вже відомим вченим, що мав великі заслуги у вивченні тригонометричних рядів і теорії множин. Ніна Карлівна залишила значний  слід у науці, якою вона була віддана всім своїм серцем. Але вона не замикалася в рамках тільки "чистої" науки. Ніна Карлівна була активною общественніцей. Багато років вона була засідателем народного суду. Безоплатно багато сил та енергії віддавала Барі організації та проведення наукової роботи серед студентської молоді. Педагогічну діяльність Н. К. Барі почала в двадцять років. Студенти Московського університету, в якому працювала з 1926 року, любили Ніну Карлівна за глибокий розум, натхненні лекції, за невпинне прагнення захопити й направити своїх слухачів за неходжені стежки науки. 15 липня 1961 Н. К. Барі загинула, потрапивши під поїзд.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.2. Софія Олександрівна Яновська.

       Софія Яновська народилась у містечку Пружани колишньої Гродненської губернії. Дитинство її пройшло в Одесі, куди переїхали батьки. Там закінчила 2-у міську жіночу гімназію, де викладачем був відомий історик математик І. Ю. Тимченко, що збудив кохання дівчини до цієї науки. Подальшу освіту вона продовжувала на Вищих жіночих курсах, спочатку на природному відділенні, а потім, за порадою видатного математика того часу С. О. Шатуновський, на математичному відділенні. Шатуновський прищепив Яновської смак до філософії математики і математичної логіки. Проте серйозні заняття математикою довелося відкласти на тривалий час - час революції. До наукових занять С. А. Яновська повернулася в 1923 році. Вона їде до Москви і там в університеті включається в роботу наукового семінару Д. Ф. Єгорова та В. В. Степанова. У 1924 році Софія Яновська приступає до занять в Інституті червоної професури. Тут вона цікавиться історією та проблемами математики. Свою навчання в ІКП молодий науковець поєднує з роботою в університеті, де для студентів і аспірантів веде семінари з методології математики і природознавства. У роботі одного з таких семінарів брали участь видатні вчені (А. Н. Колмогоров, І. Г. Петровський та ін.) У 30-х роках, продовжуючи науково-педагогічну діяльність у Москві, Яновська працює в Академії наук у Ленінграді, де керує методологічним семінаром для наукових працівників. С. А. Яновська має понад 40 друкованих наукових робіт. Вона - учасник багатьох математичних з'їздів і конференцій, з трибуни яких виступає з критикою ідеалізму в сучасній філософії математики, а також з питань історії математики і математичної логіки. С. А. Яновська провела велику роботу з підвищення математичної культури в нашій країні, особливо з питань методології математики та логіки. Так, з її передмовами і коментарями вийшли "Основи теоретичної логіки" Д. Гільберта і В. Аккермана, "Введення в логіку" А. Тарського. У 1950 році в результаті досліджень наукової спадщини Н. І. Лобачевського з питань підстав геометрії Софія Олександрівна випустила у світ книгу "Передові ідеї Н. І. Лобачевського - знаряддя боротьби проти ідеалізму в математиці". У цій книзі вона показує, що великий російський вчений вів боротьбу з довільними припущеннями в математиці. У ході цієї боротьби він сформулював аксіому паралельних прямих і створив більш повну теорію паралельних ліній. За сукупність наукових робіт в 1931 році С. Яновської присуджено звання професора, а в 1935 році, без захисту дисертації, - вчений ступінь доктора фізико-математичних наук.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.3.Олена Красильщикова

 

           Олена Олександрівна Красильщикова  народилася 7 липня 1911 року в Санкт-Петербурзі. Хоч мріяла літати, але, вступивши  до Московського авіаційного  інституту, захопилась теорією,  тож закінчила ще й державний університет (1941), стала доктором фізико-математичних наук (1951) й працювала в академічному Інституті проблем механіки (відділ Олександра Некрасова). її роботи стосуються важких математичних методів у гідромеханіці та газовій динаміці (монографію «Тонкое крило в сжимаемом потоке» перекладено англійською). Вивчала вона і вплив вібрації на лінії надпотужних електропередач...А ще Красильщикова розробила теорію руху пісків у Кара-Кумах, де «союз ветра и песка — зловещая сила, хоть он и освящен красивым именем добродушного в общем-то Эола.Правда єсть у этой грозной силы минуты отдыха и невинних развлечений. Можно тогда услышать, как поют песни, услышать тихое тонкое звучание миллиардоголосого хора песчинок, слегка сдвигаемых ветром или сползающих по крутым склонам високих барханов, поющих при этом тоненькими металлическими голосками. Но песку и ветру в пустыне все же больше по душе грозные и громкие мелодии — зловещие мелодии песчаных бурь. Бывает, что поднятый ветром песок стоит стеной. Солнца не видно. Он больно режет кожу. Его мелкие пылинки пролезают во все щели — в одежду, в обувь, забивают поры кожи, скрипят на зубах, режут глаза. Песок, подгоняемый ветром, может разгуляться вовсю. Тогда возникают подвижные песчаные бархани и песчаные бури. Песок выветривается, выдувается из-под железнодорожных путей, из-под фундаментов опор высоковольтных линий, и они повисают в воздухе. Раскаленный песок заносит дороги, заносит чуть ли не до крыши и дома (их двери предусмотрительно открываются внутрь)...Здесь и приходят на помощь исследования, сочетающие изучение золовых процессов на местности и теоретические методи, использующие математический аппарат аэродинамики» (Агаджан Бабаєв, Туркменія).

4.4. Ольга Олександрівна  Ладиженська

 

      Ольга Олександрівна Ладиженська народилася 7 березня 1922 року в містечку Кологрив, яке губилось серед російських лісів на Унжі, лівій притоці Волги, й була наймолодшою з трьох дочок учителя математики, який намагався і власних дітей навернути до улюбленої науки: організовував літні заняття за підручником геометрії Андрія Кисельова, в яких 8-річна Оля часто випереджала старших, а коли сам, заочник Кіровського педінституту, долав матаналіз, вона ж – «власний домашній професор» - таке в усе вникала, що «ніякі інші екзаменатори були вже не страшні», тож і закінчила десятирічку (1939) з відзнакою. Війна перешкоджає її планам здобути вищу освіту в Ленінграді (тепер російський Санкт-Петербург), але вже 1947 року, закінчивши з відзнакою Московський університет, вона назавжди повертається в місто на Неві, де ще аспіранткою мехмату університету «відразу виділяється винятковими здібностями й любов’ю до математики, що прямо випромінювались з її зацікавлених очей, працює пристрасно, наполегливо й цілеспрямовано, тому блискуче захищається: кандидат фізико-математичних наук (1949), доктор, професор (1955)». Її монографії, «характерні якістю задуму й глибиною ідей, що гармонійно поєднуються з високою технікою й прекрасною інтуїцією, дістають міжнародне визнання – не дарма ж американець Ліпман Берс прагне «наздогнати й випередити Ладиженську»»..Рідкісно щасливою виявилась творча співпраця Ольги Ладиженської з її ученицею Ніною Уральцевою (народилась 24 травня 1934 року в Ленінграді, де закінчила (1956) університет, стала доктором фізмат наук (1965) та професором (1965)): розрахунки поширення тепла, дифузії газу й фільтрації підземних вод; монографія «Линейные и квазилинейные уравнения эллиптического типа» (Москва, 1964, 538 сторінок), дві перші премії Ленінградського університету (1955, 1961), премія Пафнутія Чебишова (1966), Державна премія (1969)…

 

4.5.Ізабелла Башмакова

 

Ізабелла Григорівна Башмакова народилася 3 ciчня 1921 року в Рос- тові-на-Дону у вірменській сім'ї адвоката, який славився ораторським мистецтвом i вже в 1932-му перебрався до Москви, де його дочка й закінчила школу та вступила на мехмат університету, зв'язавши 3 ним все своє подальше життя. Захопившись пiд впливом Софії Яновської історією математики, вона 1948 року захищає кандидатську дисертацію «3 історії теорії подільності», а 1961 — докторську, за сукупністю досліджень з античних авторів; 1968 року стає професором, а 1971 — дійсним членом Міжнародної академії історії науки.

Ізабелла Башмакова  провела самобутній аналіз арифметичних книг «Початків» Евкліда (1948) й теорії алгебраїчних чисел Єгора Золотарьова (1949); здійснила витончений розбір арифметичних розділів курсів алгебри Миколи Лобачевського (1949), проблеми алгебраїчних рівнянь у«Загальній арифметиці» Ісаака Ньютона (1959), алгебри й геометрії чисел у лекціях Михайла Остроградського (1962), диференціальних методів Архімеда (1949); «внесла вагомий вклaд у вивчення робіт Леонарда Ейлера з теорії чисел» (Герш Глейзер). Вона переклала «Нариси з історії математики» Нікола Бурбакі (1963) й праці П'єра Ферма з теорії чисел (1990), видала гарні «Лекції з історії математики в Стародавній Греції» (1958), брошури «Становлення алгебри» (1979) й «Діофант i діофантові рівняння» (1972)...Діофант — їі особлива любов: «Діофант — одна з найважливіших загадок в історії науки. Праці його подібні до сяючого вогню посеред повно непроникної пiтьми. Діофант був останнім великим математиком античності. Разом з тим вiн був першим з творців алгебри, що базувалась не на геометрії, а нa арифметиці. Саме Діофант увів вiд'ємнi числа i користувався буквенною символікою...»

 

 

 

 

4.6. Ольга Олійник

 

Ольга Арсенівна Олійник  народилася 2 липня 1925 року в селі Ма-тусів, а шкільні роки провела в містечку Сміла (тепер Черкаської області); з  початком війни сім'я економіста евакуювалася разом із заводом до м. Перм (Росія), де Ольга закінчила десятирічку (1942) й вступила на фізмат університету та відвідувала семінар професора Московського університету Софії Яновської, з якою й перебереться до столиці: закінчить з відзнакою мехмат університету ім. Ломоносова (1947) і назавжди зв'яже з ним свою долю — кандидат наук («О топологии, действительных алгебраических кривых на алгебраической поверхности», 1950), доктор («Краевне задачи для уравнений с частными производными с малым параметром при старших производных и задача Коши для нелинейных уравнений в целом», 1954), професор (1955), академік...Напрямок її наукової діяльності визначився під впливом академіка Івана Петровського — диференціальні рівняння в застосуванні до нестаціонарної фільтрації рідин і газів у пористих середовищах; до роз¬поділу тепла в тілах, які знаходяться в різних фазових станах одночасно — плавлення металу чи танення снігу; до ударних хвиль газової динаміки; до математичної теорії пружності й топології; до руху в'язкої рідини... І праця першої вітчизняної жінки, яка в 29 літ уже стала доктором фізико-математичних наук, знайшла гідне поцінування: найпер¬ша премія Чеботарьова (1952) й перший ступінь премії Ломоносова (1964); іноземний член Італійської АН у Палермо (1967) й почесний член Единбурзького королівського товариства Великобританії (1984); іменна медаль Колеж де Франс і медаль першого ступеня Карлова університету Праги...