Видатні жінки математики

 

 

 

 

4.7. Галина Сита

 

Галина Миколаївна Сита народилася 29 січня 1940 року в м. Хар¬кові. Батько її — вчений-хімік, лауреат  Ленінської премії (1962), мав винаходи з проблем використання вибухів у народному господарстві. А вона, закінчивши (1962) механіко-математичний факультет Київського університету, успішно займалася в Інституті математики Академії наук України граничними теоремами теорії випадкових процесів та асимптотичними оцінками мір у функціональних просторах: стала кандидатом фізико-математичних наук (1965), опублікувала 25 праць (про граничний розподіл функціоналів від послідовності сум незалежних випадкових величин; про граничні теореми для певних функціоналів від випадкових блукань і інтегралів від броунівського процесу: «О некоторых асимптотических представлениях для гауссовой меры в гильбертовом пространстве» (збірник «Теория случайных процессов», 1974, вип. 2, с. 93-104)...). Та покликала її й цілком захопила священна справа повернення Україні призабутих нею імен власних математиків світового рівня. Спочатку було це впорядкування могил Георгія Вороного (с. Журавка на Чернігівщині, 1982, гранітний обеліск) й Михайла Остроградського (с. Хорішки на Полтавщині, гранітний знак з його барельєфом, 1985, скульптор В. Білоус, архітектори В. Квас і Є. Ширай), а далі увіковічення їхньої, світлої пам'яті (ще Михайла Кравчука, Миколи Чайковського й Віктора Буняковського): започаткування музеїв, спорудження пам'ятників, створення фільмів, випуск грошових і поштових знаків, організація міжнародних наукових конференцій, видання книжок, де вона — не тільки співредактор, а й автор архівних досліджень:«Михайло Васильович Остроградський (до 200-річчя з дня народження)», Київ, 2001,— «Родовід Остроградського», с. 117—127; «Вплив наукового доробку Г. Вороного на сучасну науку» (Київ, 2003) — «Життєвий шлях Георгія Вороного», с. 9—22; «Віктор Якович Буняковський (до 200-річчя з дня народження)», Київ, 2004 — «Список праць В. Я. Буняковського» (разом з Наталією Єрмолаєвою), с. 13—44... Так енергія й талант цієї незвичайної жінки знайшли своє сміливе втілення в меморіальних дошках Кравчуку (Київ, Луцьк) та Остроградському (Полтава, на фасаді будинку Старицьких, де закінчився його земний шлях; 1985); у пам'ятниках Остроградському (2001, Полтава, на вулиці його імені біля одного з корпусів педагогічного університету, який започаткував і перший народний музей ученого) та Буняковському (м. Бар, 2004); у проведенні першої міжнародної конференції ім. Михайла Кравчука (Київ, 1992), трьох таких зібрань у пам'ять про Вороного (1993, 1998 та 2003 — Міжнародна конференція з аналітичної теорії чисел і просторових мозаїк, Київ) та іще двох — присвяченого Буняковському (Київ, 2004) й «Простір Скорохода: 50 років потому» (Київ, червень 2007 року); у присвоєнні імені Остроградського (1983) Хорішківській школі, де ентузіазмом її директора В. Кучук обладнано й музейну кімнату (1986); у науково-документальному фільмі (творча група «Автор») та у випуску Національним Банком ювілейної двогривневої монети, а державним видавництвом «Марка України» оригінального поштового конверта (художник Ольга Колісник), присвячених Отроградському...

І хоч з переліченого не все, як сама скромно зауважує, зроблено нею особисто, але її одержимість тут незаперечна. Так, у 2001 році Кабінет Міністрів України саме Галину Ситу затвердив секретарем Організаційного комітету по відзначенню 200-ліття Михайла Остроградського, а її перу належать понад півсотні праць з історії математики. Тож Ситу читають і слухають, їй вірять і її продовжують, навіть тоді, коли вона про те й не здогадується...

 

 

 

 

 

 

4.8. Зінаїда Слєпкань

 

Зінаїда Іванівна Слєпкань народилася 16 квітня 1931 року в селі Печенжиці на Вологодщині (Росія), куди із Запорізької області було вислано її родину (1930), навчалась у школі райцентру Тотем, а в 1949 році разом з батьками повернулася до України — до міста Мелітополь, де і відзнакою закінчила (1953) фізмат педінституту, а вже в Києві захистила (1962) кандидатську дисертацію з методики викладання математики («Культура тригонометричних обчислень у восьмирічній і середній школах»), основні результати якої вмістила у своїй книжці «Тригонометричні обчислення» (Київ, 1962); першою з жінок тодішнього Союзу її Москві (1987) стала доктором педагогічних наук з методики математики («Методична система реалізації розвиваючої функції навчання математики в середній школі») — в основі дисертації був зміст її посібника «Психолого-педагогические основи обучения математике» (1983). У 1965 році Зінаїда Слєпкань переїхала до Київського педінституту (тепер Національний педагогічний університет ім. Михайла Драгоманова) па запрошення Івана Шиманського, а в 1988 стала професором кафедри математики та її методики; вона є автором посібників: «Методика викладання алгебри і початків аналізу» (1978), «Методика навчання математики» (2000) та «Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі» (2000), плідно працює і з колективами авторів, зокрема над сучасним підручником «Алгебра і початки аналізу. 10—11»...

Зінаїда Слєпкань нагороджена  значком  «Відмінник освіти України», почесного звання заслуженого працівника народної освіти України, медалі Макаренка.

 

 

 

 

 

                                           Висновок.

    Важка і часом небезпечна було життя і наукова діяльність жінок - математиків, які своєю працею, наполегливістю і завзятістю завоювали всесвітнє визнання нарівні з чоловіками - математиками. Вся їх діяльність - це життєвий подвиг.

    Видатні жінки були авторами ,  співавторами  найбільших   відкритів в історії біології , хімії  , фізики,  математики ,та  їх  імена залишилися в тіні. І це не якась цілеспрямована дискримінація - просто постаті багатьох видатних жінок в історії науки впродовж століть було затьмарено чоловічою славою. Тривалий час представниці слабкої статі взагалі не могли самостійно заявити про себе у науковому світі. Навіть формальна освіта була для жінок недоступною, а свої знання вони здобували в процесі самоосвіти або разом зі своїми чоловіками, братами, батьками, беручи участь у їхній роботі. Поки дослідження проводилися в домашніх умовах, жіноцтво мало можливість долучатися до них. В офіційні ж наукові установи шлях жінкам був закритий практично до початку ХХ століття. Проте вони все-таки змогли залишити свій слід в історії науки.

 

 

 

 

 

 

 

 

                               Список використаної літератури

1.Воронцова Л. Софія Ковалевська .- Москва, "Молода гвардія", 1957 .- 315 с.

2.Фільчаков П.Ф. Довідник  з вищої математіке.-Київ, "Наукова  думка", 1974     .    - 741 с.

3.Чистяков В.Д. Оповідання  про математиків .- Минск, "Вишейшая  школа",      1966 .- 410 с.

4.Юшкевич А.П. Історія  математики в Россіі.-Москва, "Наука", 1968 .- 592 с.