Боротьба і методи профілактики з паразитичними черв'яками

План

 

Вступ

Глава 1. Загальна характеристика представників класу безхребетних

Глава 2. Морфофізіологічні  і біологічні адаптації до ендопаразитизму  пласких черв'яків

Глава 3. Паразити травної  системи людини, патогенез і особливості  життєвого циклу

3.1 Клас війкові черв'яки  або турбеллярії

3.2 Клас сосальщики або  трематоди

3.3 Клас стрічкові черв'яки  або цестоди

Глава 4. Зв'язок гельмінтів і збудників інфекційних хвороб

Глава 5. Боротьба і методи профілактики з паразитичними черв'яками

Висновки

Список літератури

 

Вступ

 

Проблеми забезпечення здоров'я  населення країни є сферою міжгалузевого  регулювання і одним з найважливіших  аспектів соціальної політики в області  охорони здоров'я населення [Демьянков  Е. Н., 1996].

Сучасний рівень розвитку медицини вимагає розробляти нові методи лікування з наукової точки зору, тому вивчення та дослiдження в бiологiчних науках мають велике значення [Бекиш  О.Я., 1989].

Гельмінти шкодять здоров'ю  людини і тварин. Поселяясь в організмі  господаря, вони харчуються за його рахунок. При цьому одні харчуються кров'ю  і тканинними соками, а інші, що живуть в кишечнику, частково поглинають живильні речовини, необхідні для живлення організму господаря. Але цим  далеко не обмежується шкода від  паразитичних черв'яків.

В процесі життєдіяльності  гельмінти виділяють отруйні  речовини, які всмоктуються в кров хaзяїна і негативно діють на його нервову систему, кровотворні  і інші органи. Найчастіше гельмінти  викликають порушення апетиту, нудоту, болі в животі, головні болі, запаморочення, загальну слабкість [Астафьев Б.А., Петров О.Е., 1992].

Багато гельмінтів викликають масові відмінки домашніх тварин, особливо молодняка. У великої рогатої  худоби деякі гельмінти різко  знижують молочність, у овець і  кіз зменшують настриг і погіршують якість шерсті, у курей і качок  скорочують плодючість. М'ясо тварин, уражене гельмінта мі, якими може заразитися людина, бракується і не допускається до продажу. Таким чином, гельмінти окрім шкоди здоров'ю  населення приносять збиток і  народному господарству.

Сама людина може бути як остаточним, так і проміжним господарем гельмінтів. Тому з паразитичними  черв'яками ведеться велика боротьба, її успіхи сталі можливі завдяки  досягненням учених-паразитологів. Методи боротьби з паразитами повиннi базуватися на сучасних наyкових дослiдженнях, яки мають мiсце у бiологiчних науках.

Таким чином, актуальнiсть  проблеми лежить у науковому опису  класа плоских черв'яків, як паразитiв  травної системи людини, знаходженнi методiв профілактики інфекційних  хвороб у аспектi вивчення сучасних литературних джерел.

Мета дослідження: Вивчення паразітальних плacких черв'якiв, як представників класу безхребетних з точки зору сучасної лiтератури.

Завдання:

Охарактеризувати паразітальних  плacких черв'якiв, як паразитiв травної  системи людини;

Проаналізувати патогенез  і особливості життєвого циклу  класy війковi черв'яки або турбеллярії;

Проаналізувати патогенез  і особливості життєвого циклу  класy класy сосальщики або трематоди;

Проаналізувати патогенез  і особливості життєвого циклу  класy стрічкові черв'яки або цестоди;

Визначити методи профілактики проти гельмінтів.

Теоретична і методологічна  основа справжнього дослідження  базується на аналізі сучасних робіт  вітчизняних і зарубіжних бiологiв, лікарiв, вчених.

Робота викладена на 35 листах, містить малюнки.

 

Глава 1. Загальна характеристика представників класу безхребетних

 

Великий старогрецький учений і мислитель Арістотель (IV ст до н. е.) вперше спробував подiлити царство  тварин на групи. Їх вийшло дві: тварини, що мають кров (звіри, птиці, плазуни, риби), і тварини без крові (комахи, раки, молюски і інші нижчі тварини). Це була перша зоологічна система  і проіснувала вона досить долго.

Безхребетними нижчих тварин назвав в 1809 р. французький зоолог Жан  Батист Ламарк. Серед всіх живих  організмів Землі вони складають  близько 3/4 видів. Відомо близько 1 400 000 видів безхребетних, і щорік описуються сотні нових видів. Учені вважають, що більшість тварин, головним чином, комах і павуків, все ще невідомі науці.

До безхребетних відносяться  найрізноманітніші тварини, від  одноклітинних простих до високоорганізованих, таких, як членистоногі (павуки, багатоніжки) або молюски. До групи безхребетних (Invertebrata) входять дуже різні тварини: від примітивних багатоклітинних - губок до високорозвинених: членистоногих, молюсків, голкошкірих і частини  хордових; всього виділяють 16 типів.

Макросистема безхребетних (класифікація від рівня підцарств  до типів) ще не може вважатися встановленою однозначно і помітно відрізняється  у різних авторів [Догель В.А., 1981, Барнс  Р., Кейлоу П., Олив П., Голдинг Д.,1992, Алексеев В.Н., Бабенко В.Г., Сивоглазов В.И., 2005].

Ділення тваринного світу  на безхребетних і хребетних введене  в 1801 французьким біологом Ж. Ламарком, але систематичного значення не має. Проте термін «Безхребетні», як описовий застосовується в науковій і особливо учбовій літературі. До Безхребетних відноситься переважне число  тварин, що населяють земну кулю [Иванов И. Н.,2006].

 

Рис. 1. Первинні багатоклітинні тварини.

 

Ділення тваринного світу  на безхребетних і хребетних введене  в 1801 французьким біологом Ж. Ламарком, але систематичного значення не має. Проте термін «Безхребетні», як описовий застосовується в науковій і особливо учбовій літературі. До Безхребетних відноситься переважне число  тварин, що населяють земну кулю [Иванов И. Н.,2006].

Відомо близько 1 млн. 260 тисяч  видів безхребетних, тоді як хребетних  всього 45 тис. видів. Найбільш багаточисельні серед Безхребетних комахи: їх відомо більше 1 млн. видів (насправді, ймовірно, не менше 2 млн.). Інші групи представлені наступним числом видів: прості 25 тис., губки 5 тис., кишково-порожнинні 9 тис., нижчі черв'яки 20 тис., молюски 107 тис., членисті (виключаючи комах) не менше 79 тис. [Буруковский Р.Н., 2001].

Інші групи представлені наступним числом видів: прості 25 тис., губки 5 тис., кишково-порожнинні 9 тис., нижчі черв'яки 20 тис., молюски 107 тис., членисті (виключаючи комах) не менше 79 тис. [Хадорн Э. Венер Р., 1989].

Число видів, що існують в  природі, очевидно, багато більше; щорік  описується декілька тисяч невідомих  до того видів. Безхребетні поширені повсюдно - в прісних водах, в морях  і океанах, на суші, в товщі грунту; багато хто є паразитами тварин і  рослин.

Роль безхребетних в природі  дуже велика. Тверді залишки тих, що жили в колишні геологічні епохи  безхребетних увійшли до складу різних осадових порід. Інколи ці залишки є  основною масою породи (вапняки, наприклад, майже цілком складаються із скелетів вимерлих безхребетних — форамініфер, коралів, моховаток, молюсків і ін.). [Дольник В. Р., 2005].

Багато безхребетних або  продукти, що виробляються ними, служать  їжею людині (мед бджіл, ракоподібні, молюски і ін.), кормом для різних промислових звірів, птиць і риб.

Продукти життєдіяльності  деяких безхребетних мають господарсько-технічне значення (віск бджіл, шовкові нитки  шовкопрядів, шелак кокцид, фарбувальні  речовини, наприклад сепія каракатиць, перли і раковини молюсків, скелет коралових поліпів) [Шишкин О., 1989].

У ряді випадків для боротьби з шкідливими тваринами використовуються паразити і хижаки, що знищують цих  тварин (біологічний метод боротьби з шкідниками корисних рослин і тварин) [Шалапенок Е.С., 2002].

У геології особливе значення має дослідження залишків копалин  Безхребетні для визначення віку осадових. Поряд з корисними безхребетними  — є багато шкідливих: тварини  — носії збудників заразливих і паразитарних хвороб, проміжні господарі  паразитичних черв'яків і переносники  трансмісивних хвороб, отруйні тварини, шкідники зерна і зернопродуктов, шкідники сільськогосподарських рослин, шкідники лісу і ін. [Иванов А.В., 1985].

Таким чином, до класу безхребетних відноситься переважне число  тварин, що населяють земну кулю. Значення безхребетних для людини велике і всіляко. Багато безхребетних або  їх продукти служать їжею, продукти життєдіяльності мають господарсько-технічне значення. Також є багато шкідливих  безхребетних - носіїв, збудників заразливих і паразитарних хвороб.

 

Глава 2. Морфофізіологичеськие  і біологічні адаптації до ендопаразітізму  плоских черв'яків

 

Гельмінтоз - поразка організму  людини гельмінтами (глистами). У медичній літературі гельмінтоз називають також  глистовою інвазією. Термін «гельмінтоз» (від латинського Helminthos – глист) був введений Гіппократом, він першим детально описав клініку поразки  деякими з гельмінтів.

При поразці гельмінтами  виникають складні взаємини між  двома живими організмами – паразитом  і господарем, які мають тенденцію  до затяжної або хронічної течії. Гельмінтозам свойственен досить широкий  діапазон клінічних проявів: від  безсимптомних до украй важких, представляючих загрозу для життя людини.

Медицині відомо більше 150 видів гельмінтів, зареєстрованих у  людини. Залежно від біологічних  особливостей паразита, від місця  його проживання, гельмінтози ділять на просвiтнi і тканинні [Сергиев  В.П., Лебедева М.Н., Фролова А.А., Романенко  Н.А., 1997]

При тканинних гельмінтозах личинки і дорослі особини  гельмінтів мешкають в тканинах, мігрують по кровоносному або лімфатичному руслу, локалізуються в підшкірній клітковині, рідше - в різних інших органах. При  просветних гельмінтозах местомом проживання гельмінтів є кишечник. Крім того, існує  безліч гельмінтозів, при яких тканинна фаза існує лише в початковому  періоді хвороби або міграція личинок в тканинах повторюється періодично.

Зараження людини гельмінтами  відбувається орально, через шкіру, інвазованими комахами і контактним дорогою. Оральним дорогою можливо  заразиться: споживаючи погано промиті  овочі і фрукти, оскільки розвиток личинкових форм геогельмінтов відбувається в грунті; споживаючи інвазоване (заражене) м'ясо ссавців, риб, ракоподібних, а  також земноводних, плазунів і молюсків. Відмітимо, що термічна обробка м'ясних  продуктів часто буває недостатньою для повного знищення гельмінтів [Бекиш О.Я., 1989].

Через шкіру можуть проникати  личинки гельмінтів, що знаходяться  у воді. Комахи частенько є проміжними господарями гельмінтів. Такі комахи також можуть бути причиною зараження  людини.

При контактному способі  зараження яйця і личинки виділяються  з фекаліями; дозрівання яєць відбувається на шкірі і одязі інвазованого. Для підтримки життєдіяльності  кишкові гельмінти використовують ті, що містяться в просвіті кишечника  живильні речовини, тим самим як би «обкрадаючи» людину-господаря.

Гельмінти також можуть викликати  механічне ураження тканин, на яких паразитують, що може супроводитися  запальними явищами і порушенням функції органу. Істотне значення має хронічна мікрокрововтрата з  пошкоджених стінок кишечника, яка  інколи стає причиною розвитку анемії.

Патогенна дія гельмінтів на організм пов'язана не лише з поразкою тих органів, де вони локалізуються, але і із загальною дією на організм хворого. У його основі лежать алергічні  і токсичні реакції, які викликаються продуктами життєдіяльності гельмінтів. Алергічні реакції особливо виражені в гострій фазі захворювання, посилюються  при супер-і инвазіях [Романенко  Н.А., Патченко И.К., Чебышев Н.В., 2002].

Алергічна відповідь організму  виявляється у вигляді шкірних  висипань всілякої локалізації і  інтенсивності, лімфаденопатії, гіпереозинофілії, міалгій, артралгій, легеневого і абдомінального синдромів, гепатоспленомегалії.

Токсичний ефект гельмінтозу  виявляється в зниженні апетиту, ослабінні процесів всмоктування живильних  речовин в кишечнику, затримці зростання  і відставання в розумовому і  фізичному розвитку ураженої людини. Ці явища викликаються зменшенням вироблення чинника зростання [Белянина С.И., Пименова И.Н., Кузьмина К.А., 1994].

Відомо, що кишкові гельмінтози  сприяють вивільненню речовин, які  знижують опірність організму господаря. Цей процес, у свою чергу, полегшує впровадження вторинної інфекції, у  зв'язку з цим особи, що хворіють на гельмінтози, інфікуються іншими небезпечними інфекціями, зокрема туберкульозом.

Існують дані, що інфекційні захворювання, такі як гепатит, черевний тиф, шигеллез та інші, у хворих гельмінтозом протікають важче, гірше піддаються лікуванню, частіше дають ускладнення. Найбільш загальною патологічною дією практично всіх збудників паразитарних хвороб людини є алергізація і  придушення імунної відповіді організму.

 

Глава 3. Паразити травної  системи людини, патогенез і особливості  життєвого циклу

 

3.1 Загальна характеристика  черв'яків

 

Більше 12 тис. видів відносять  зоологи до типа плaских черв'яків. Головна  їх особливість — паренхіма, рихла  сполучна тканина, яка заповнює весь простір усередині червя між  органами і шкірно-мускульним мішком.

Порожнини тіла у плоских  черв'яків немає на відміну від  круглих і кільчастих. Немає у  плоских черв'яків і органів дихання: кисень сприймають всією поверхнею  тіла. Немає і крові. Живильні речовини розносить по тілу сама кишка. Ще тим  примітна кишка плоских черв'яків, що закінчується сліпо: анального отвору немає. Неперетравлені залишки їжі  викидаються назовні через рот [Карташев Н.Н., Соколов В.Е., Шилов  И.А., 1981].

Черв'яки (Vermes) - це обширний і всілякий тип безхребетних тварин, з подовженим трубчастим, круглим  або плоским м'якошкірим тілом. Органи руху у черв'яків не членисті або їх зовсім немає; тіло голе або  покрите голками, щетинами, віями. Шкіра  деяких видів черв'яків виділяє слиз або вапно для трубок. У багатьох черв'яків прості очі, м'які нитки  на голові або членисті нитки і  стягування. Деякі черв'яки мають  органи дихання і судинну систему, глисти дихають і харчуються поверхнею  шкіри.