Дослідження короткочасної та довготривалої зорової (слухової) пам’яті

Останнє питання, над яким замислюється А.Р. Лурія, питання про здатність свого випробуваного до забування. Як не намагався випробуваний, йому не вдавалося нічого забути.

3. Загальна характеристика мнемічних процесів

Як відомо, предмети і явища навколишнього світу, які ми сприймаємо, не зникають із нашої свідомості. Їхні образи ми можемо подумки відтворювати, хоча самих предметів вже немає перед нами. Ці образи зберігаються нашою пам’яттю. Якщо сприйняття – це відтворення  реальності, яка діє на наші органи чуття в даний момент, то пам’ять також віддзеркалення, але об’єктивної реальності, яка діяла в минулому.

У психології пам’ять часто називають мнеміною діяльністю. Пам’ять пов’язує минуле людини з її сьогоденням та майбутнім. Також пам’ять є важливим пізнавальним процесом, що лежить в основі розвитку особистості. Всі інші психічні процеси не можуть здійснюватися без участі пам’яті, тобто кожна психічна функція має свій мнемічний аспект.

Отже, пам’ять – це психічний процес відображення, що полягає в запам’ятовуванні й збереженні з подальшим відтворенням минулого досвіду.

Фізіологічною основою пам’яті є утворення, збереження й актуалізація тимчасових нервових зв’язків у мозку. Тимчасові зв’язки та їх системи утворюються при дії на органи чуттів подразників і при наявності інтересу до цих подразників. Відповідно виділяють дві фази пам’яті: лабільну, яка відповідає за втримання сліду у формі реверберації нервових імпульсів (так звана короткочасна пам’ять), і стабільну фазу, яка припускає збереження сліду за рахунок структурних змін, викликаних у процесі  консолідації (так звана довгострокова пам’ять).

Оскільки пам’ять бере участь в усіх сферах життєдіяльності людини, то форми її прояву та її види надзвичайно різноманітні. Різні форми прояву мнемічної діяльності класифікують за трьома основними критеріями.

1. За характером активності, що переважає в діяльності людини, пам’ять поділяють на: рухову, емоційну, образну й словесно-логічну.

2. За характером цілей діяльності виділяють мимовільну та довільну пам’ять.

3. За часом  закріплення й  збереження матеріалу розрізняють короткочасну та довготривалу пам’ять.

Найбільш змістовно основні види пам’яті означив Нємов Р.С.

Миттєва, або іконічна, пам’ять пов’язана з утриманням точної й повної картини щойно сприйнятої органами чуттів ще необробленої інформації. Миттєва пам’ять – це безпосереднє відтворення інформації  органами чуттів. Її тривалість від 0,1 до 0,5 секунд. Миттєва пам’ять являє собою повне залишкове враження, що виникає від безпосереднього сприйняття. Це – пам’ять-образ.

Короткочасна пам’ять являє собою спосіб збереження інформації протягом короткого проміжку часу. Тривалість утримання мнемічних слідів не перевищує декількох десятків секунд, у середньому близько 20. У короткочасній пам’яті зберігається не повний, а лише узагальнений образ сприйнятого, його найбільш істотні елементи. Ця пам’ять працює без попередньої свідомої установки на запам’ятовування, проте з установкою на наступне відтворення матеріалу. Короткочасну пам’ять характеризує такий показник, як об’єм. Він у середньому дорівнює від 5 до 9 одиниць точно відтвореної інформації після однократного повторення. Короткочасна пам’ять пов’язана з так званою актуальною свідомістю людини. З миттєвої пам’яті до неї потрапляє лише та інформація, яка співвідноситься з актуальними інтересами й потребами людини.

Оперативною називають пам’ять, розраховану на збереження інформації протягом певного, заздалегідь заданого часу, у діапазоні від декількох секунд до декількох днів. Час збереження інформації оперативною пам’яттю визначається завданням, яке стоїть перед людиною, і розрахований лише на розв’язання даного завдання. Після цього інформація може зникати з оперативної пам’яті.

Довготривала – це пам’ять, здатна зберігати інформацію протягом майже необмеженого часу. Інформація, що потрапила до довготривалої пам’яті, може відтворюватися людиною скільки завгодно разів без втрати змісту. Крім того, багаторазове й систематичне відтворення даної інформації тільки підсилює її слід в довготривалій пам’яті. Довготривала пам’ять припускає здатність людини в будь-який необхідний момент пригадати те, що вона колись запам’ятала. При використанні довготривалої пам’яті для пригадування нерідко потрібне мислення й зусилля волі, тому її функціонування на практиці зазвичай пов’язують із цими двома процесами.

Генетичну пам’ять можна визначити як пам’ять, в якій інформація зберігається у генотипі. Основним біологічним механізмом запам’ятовування інформації в такій пам’яті є, очевидно, мутації та пов’язані з ними зміни генних структур. Генетична пам’ять у людини – єдина пам’ять, на яку ми не можемо впливати через навчання й виховання.

Зорова пам’ять пов’язана зі збереженням і відтворенням зорових образів. Вона надзвичайно важлива для людей будь-яких професій, особливо для інженерів і художників. Гарною зоровою пам’яттю нерідко володіють люди з ейдетичним сприйняттям, здатні протягом досить тривалого часу «бачити» картину у своїй уяві після того, як вона перестала впливати на органи чуття. У зв’язку із цим даний вид пам’яті припускає розвинену в людини здатність до уяви. На ній заснований, зокрема, процес запам’ятовування й відтворення матеріалу: те, що людина може собі уявити, як правило, легше запам’ятовується і відтворюється.

Слухова пам’ять — це запам’ятовування й точне відтворення різноманітних звуків, наприклад музичних, мовних. Вона необхідна філологам, людям, що вивчають іноземні мови, акустикам, музикантам. Особливим різновидом мовної пам’яті є словесно-логічна пам’ять, яка дуже тісно пов'язана зі словом, думкою й логікою. Ця пам’ять характеризується тим, що людина, яка нею володіє, швидко й точно може запам’ятати зміст подій, логіку міркувань або якого-небудь доказу, зміст тексту, що читається та інше. Цей зміст людина може передати власними словами, причому досить точно. Таким типом пам’яті володіють вчені, досвідчені лектори, викладачі вузів і вчителі шкіл.

Моторна пам’ять являє собою запам’ятовування й збереження, а при необхідності й відтворення з достатньою точністю різноманітних складних рухів. Вона бере участь у формуванні рухових, зокрема трудових і спортивних умінь і навичок.

Емоційна пам’ять — це пам’ять, яка базується на хвилюваннях і емоціях. Вона бере участь у роботі усіх видів пам’яті, але особливо проявляється в людських відносинах. На емоційній пам’яті безпосередньо заснована міцність запам’ятовування матеріалу: те, що в людини викликає емоційне хвилювання, запам’ятовується нею без особливого напруження й на більш тривалий час.

Нюхова, смакова та інші види пам’яті особливої ролі в житті людини не відіграють. Їхні можливості у порівнянні із слуховою, зоровою, моторною та емоційною пам’яттю обмежені. Їх роль зводиться до задоволення біологічних потреб або потреб, пов’язаних з безпекою й самозбереженням організму.

У випадку мимовільної пам’яті мають на увазі таке запам’ятовування й відтворення, яке відбувається автоматично, без особливих зусиль з боку людини, без постановки нею перед собою спеціальної мнемічної задачі (на запам’ятовування, впізнавання, збереження або відтворення).

У випадку довільної пам’яті така задача обов’язково присутня, а сам процес запам’ятовування або відтворення вимагає вольових зусиль.

Різні види пам’яті, класифіковані за різними критеріями, перебувають в органічній єдності. Так, словесно-логічна пам’ять у кожному конкретному випадку може бути або мимовільною, або довільною; одночасно вона обов’язково є або короткочасною, або довготривалою. Різні види пам’яті, виділені за одним і тим самим критерієм, також взаємозалежні. Короткочасна й довготривала пам’ять, по суті, являють собою дві стадії єдиного процесу, який завжди починається з короткочасної пам’яті.

Основні процеси пам’яті:

• запам'ятовування,
• збереження,
• відтворення,
• забування [6; с. 49].

Запам'ятовування – це процес сприйняття й наступного збереження інформації. По ступені активності протікання цього процесу прийнято виділяти два види запам’ятовування: мимовільне і довільне. Мимовільне запам’ятовування — це запам'ятовування без заздалегідь поставленої мети, без використання яких-небудь прийомів і без прояву вольових зусиль. Це лише сприйняття того, що вплинуло на нас і зберегло деякий слід у корі головного мозку. На відміну від мимовільного запам’ятовування довільне запам’ятовування характеризується тим, що людина ставить перед собою певну мету — запам’ятати певну інформацію — і використовує спеціальні прийоми запам’ятовування. Довільне запам’ятовування являє собою особливу й складну розумову діяльність. Крім того, довільне запам’ятовування містить у собі різноманітні дії, які виконуються для швидшого досягнення поставленої мети. До таких дій, або способів запам’ятовування матеріалу, відносять заучування, суть якого полягає в багаторазовому повторенні навчального матеріалу до повного й безпомилкового його запам’ятовування. Головна особливість довільного запам’ятовування — це прояв вольових зусиль у вигляді постановки завдання на запам’ятовування.

По характеру зв’язків (асоціацій), що лежать в основі пам’яті, запам’ятовування ділиться на механічне й осмислене. Механічне запам’ятовування — це запам’ятовування без усвідомлення логічного зв’язку між різними частинами матеріалу, який сприймається. Основою механічного запам’ятовування є асоціації. На відміну від механічного, осмислене запам’ятовування засноване на розумінні внутрішніх логічних зв'язків між окремими частинами матеріалу. Якщо порівнювати ці способи запам'ятовування матеріалу, то можна дійти висновку, що осмислене запам'ятовування набагато продуктивніше. При механічному запам'ятовуванні в пам'яті через одну годину залишається лише 40 % матеріалу, а ще через кілька годин – лише 20 %, а у випадку осмисленого запам'ятовування 40 % матеріалу зберігається в пам'яті навіть через 30 днів.

Збереження (ретенція) як психічний процес пам'яті здійснюється механізмами короткочасної, довготривалої та оперативної пам'яті. Встановлено, що збереження може бути динамічним і статичним. Динамічне збереження проявляється в оперативній пам'яті, а статичне – у довготривалій. Збереження інформації в пам'яті залежить від багатьох факторів: глибини розуміння матеріалу, установки особистості, від наступного застосування засвоєних знань, від повторень, від настрою людини й емоційної значущості матеріалу.

Відтворення може виражатися у формі уявлень і знань, незалежно від ситуації, в якій вони запам'яталися, або у вигляді спогадів, що стосується минулого, пережитого;  у відтворенні чітко проглядається подвійний аспект знання й переживання, у специфічності спогадів визначається своєрідність переживань. Те, що відтворюється може пригадуватися мимоволі або активно. Відтворення минулого в пам'яті не є пасивним: воно включає ставлення особистості до відтворюваного. Це ставлення може бути більш-менш свідомим. Воно стає цілком свідомим, коли суб'єкт ставиться до відтворюваного образа як до відтворення минулого. Складна діяльність запам'ятовування, яка включає організований процес завчання, пригадування, відтворення на основі первинної елементарної мнемічної функції, є продуктом історичного розвитку, обумовленого потребами конкретної людської діяльності. Відтворення як і запам’ятовування здійснюються   у формі  мимовільних і довільних процесів. 

Забування виражається в неможливості відновити раніше сприйняту інформацію. Фізіологічною основою забування є деякі види коркового гальмування, що заважає актуалізації тимчасових нервових зв'язків. Забування звичайно протікає як мимовільний процес.

Забування проявляється у двох основних формах:

1) неможливість  пригадати;

2) невірне  пригадування або впізнавання.

Подібно збереженню й запам'ятовуванню, також має вибірковий характер.

Забувається насамперед те, що не має для людини життєво важливого значення, не викликає інтересу. Вибірковість забування проявляється й у тім, що деталі забуваються скоріше, звичайно довше зберігаються в пам'яті загальні положення й висновки. Більш швидкому забуванню піддається матеріал, що заучувався механічно, без достатнього розуміння.

Пам'ять, як і будь-який інший пізнавальний психічний процес, має певні характеристики, а саме: об’єм, швидкість запам’ятовування, точність відтворення, тривалість збереження, готовність до використання збереженої інформації.

0б’єм пам’яті — це найважливіша інтегральна характеристика пам'яті, яка  характеризує можливості запам'ятовування й збереження інформації.

Швидкість відтворення – це здатність людини використовувати в практичній діяльності доступну для неї інформацію. Як правило, зустрічаючись із необхідністю вирішити яке-небудь завдання або проблему, людина звертається до інформації, що зберігає в своїй пам'яті.

Точність відтворення – це здатність людини точно зберігати, а саме головне, точно відтворювати збережену в пам'яті інформацію.

Тривалість збереження – це здатність людини тримати в пам’яті необхідну інформацію певний час. Наприклад, людина готується до іспиту. Запам'ятовує одну навчальну тему, а коли починає вчити наступну, то раптом виявляє, що не пам'ятає те, що вчила перед цим. Іноді буває по-іншому. Людина запам'ятала всю необхідну інформацію, але коли треба було її відтворити, то вона не змогла цього зробити. Однак через деякий час людина відзначає, що пам'ятає все, що раніше вивчила. У цьому випадку ми маємо справу з іншою характеристикою пам'яті -  готовністю відтворити збережену в пам'яті інформацію.

4.Короткочасна й довгочасна пам'ять.

Спостереженнями і експериментальними дослідженнями було встановлено існування двох видів пам'яті: короткочасної пам'яті (КП) і довгочасної пам'яті (ДП).

Короткочасна пам'ять (КП) — процес відносно невеликої тривалості (кілька секунд чи хвилин), але достатньої для точного відтворення подій, що тільки-но відбулися, тільки-но сприйнятих предметів та явищ. Після цього недовгого часу враження зникають, і людина, звичайно, виявляється неспроможною що-небудь згадати із сприйнятого. Така пам'ять друкарки, яка друкує текст. Кожне слово, фразу вона пам'ятає точно, але завжди кілька секунд. Довгочасна пам'ять (ДП) характеризується відносною тривалістю і міцністю збереження сприйнятого матеріалу.