Биосферные заповедники Украины

ЗМІСТ

ВСТУП            3

РОЗДІЛ 1. БІОСФЕРНІ ЗАПОВІДНИКИ УКРАЇНИ                                           5

1.1. Роль та призначення заповідників                                                                  5

1.2. Загальна храктеристика біосферних заповідників  України                     8

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА БІОСФЕРНИХ ЗАПОВІДНИКІВ

УКРАЇНИ             10

2.1. Стан та розвиток біосферного  заповідника «Асканія-Нова»          10

2.2. Діяльність, перспективи розвитку та туристична привабливість Карпатського біосферного заповідника              13

2.3. Характеристика Чорноморського біосферного заповідника          19

2.4. Характеристика стану та розвитку Дунайського біосферного

заповідника                                                                                                             24

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ БІОСФЕРНИХ ЗАПОВІДНИКІВ                                                                         35

ВИСНОВКИ                  38

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ                 40

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. У  століття науково-технічного прогресу, коли природні ресурси Землі стали  зазнавати великого впливу, та охорона  навколишнього середовища стала  однією з найбільш актуальних проблем  сучасності, роль особливо охоронюваних територій в плані збереження окремих компонентів ландшафтів, флори, фауни і біологічної розмаїтості в цілому велика і постійно зростає. За останнє 2000 років чоловік знищив чверть всіх видів птахів. Вимирання організмів – природний процес, але втручання людини його сильно прискорює. За різними оцінками, зараз вимирання йде в п’ять тисяч разів швидше, ніж до зацарювання людини на землі. Головною метою природоохоронних територій є уповільнення цього процесу. Важливу роль в охороні біологічних ресурсів грає наявність мережі особливо охоронюваних територій, створення правових засад охорони навколишнього середовища.

У програмі перспективного розвитку заповідної справи в Україні  підкреслюється, що основні проблеми розвитку заповідної справи в Україні пов’язані в першу чергу з недосконалістю системи управління в цій сфері.

Біосферні заповідники – природоохоронні науково-дослідні установи з міжнародним статусом. Це значні природні території (акваторії), що суворо охороняються, які не відчувають локального впливу перетворених людиною навколишніх ландшафтів. Їх створюють для збереження в природних станах типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Сьогодні на території  України діють кілька біосферних заповідників: «Асканія-Нова», Чорноморський, Карпатський, Дунайський.

Метою даної курсової роботи є характеристика біосферних заповідників України та визначення шляхів ефективного використання в туризмі.

Щоб досягти мети курсової роботи треба вирішити такі завдання:

• визначити роль та призначення біосферніх заповідників України;
• надати характеристику біосферним заповідникам України;
• визначити проблеми та перспективи використання біосферних

заповідників України.

Об’єктом дослідження  даної курсової роботи є біосферні заповідники України.

Предметом дослідження  є сучасний стан біосферних заповідників України та перспекиви їх використання в туризмі.

В якості інструментів дослідження  було використано такі методи: аналіз та синтез, порівняння, нспостередження, а також комплексний підхід та системний аналіз.

Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та переліку посилань. Загальний обсях роботи 42 сторінки друкованого тексту. Список використаних джерел містить 26 найменувань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. БІОСФЕРНІ ЗАПОВІДНИКИ УКРАЇНИ

 

1. Роль та призначення біосферних заповідників

 

Біосферні заповідники  – природоохоронні науково-дослідні установи з міжнародним статусом. Це значні природні території (акваторії), що суворо охороняються, які не відчувають локального впливу перетворених людиною навколишніх ландшафтів.

Біосферні заповідники створювалися з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів, для вивчення в них ходу природних процесів і явищ, і розробки наукових основ охорони природи. Територія заповідника вилучається з господарського користування. Заповідники наділяються працівниками спеціальної служби охорони, науковим, науково-технічним і адміністративно-господарським персоналом. Біосферні заповідники мають міжнародне значення. У них охороняються найбільш типові природні комплекси біосфери, а також здійснюється фоновий (глобальний) екологічний моніторинг, вивчаються процеси та змін у навколишньому середовищі [11].

Біосферний заповідник виконує  три головні функції:

• збереження біорізноманіття;
• підвищення екологічної освіти;
• забезпечення сталого розвитку місцевих громад.

Головні завдання біосферних заповідників наступні:

• збереження типових екосистем, генетичного фонду рослин і тварин, характерних співтовариств (ценофонду);
• проведення комплексних екологічних досліджень екосистем та їх компонентів;
• здійснення екологічного моніторингу, головне завдання якого –спостереження за станом і змінами екосистем і навколишнього природного середовища в цілому;
• проведення заходів, пов’язаних з підготовкою кадрів екологів і здійсненням екологічної освіти.

Об’єктами моніторингу є рослини, тварини, ґрунту, води, повітря. Особлива увага приділяється визначенню так званого фонового забруднення природного середовища. Біосферні резервати організуються з таким розрахунком, щоб поблизу від них не було джерел забруднення, і тому в охоронюваних екосистемах уловлюється загальний фон забруднення, який створюється у різних регіонах планети.

У 1970 році офіційно прийнята програма «Людина і біосфера» на ХVІ сесії генеральної конференції ЮНЕСКО. Одним з 14 проектів цієї програми був проект №8 «Біосферні заповідники». Станом на 1983 рік в світі нараховувалось 226 біосферних заповідників в 62 країнах, які представляли найбільш характерні геосистеми 193 біогеографічних провінцій. Ці заповідники передбачені для постійних і всесторонніх спостережень за станом і ходом природних процесів на незмінених або слабозмінених типових ділянках біосфери. Вони використовуються для дослідження еволюції екосистем. Це в певній мірі саморегулюючі природні системи, тому повинні бути масштабними і екологічно обособленими від сусідніх екосистем і антропогенного впливу [6].

Територіальна структура  міжнародного біосферного резервату (заповідника) відрізняється від  структури звичайних заповідників. У біосферний резерват передбачається організація трьох-чотирьох зон. Основна зона – зона «ядра» – повністю виключається з будь-якої господарської діяльності. Тут можливі тільки науково-дослідні спостереження, що не порушують природної екосистеми. Відвідування сторонніми особами цієї зони виключається. Зона «ядра» міжнародного біосферного резервату за своїм змістом та режиму відповідає нашому державному заповіднику: саме ця зона виконує головні функції біосферного резервату з охорони екосистем і генофонду фауни і флори. При організації біосферних заповідників на базі наявних державних заповідників вся початкова територія заповідника, навічно вилучена з господарської діяльності, стає «ядром» і потім, за рахунок включення сусідніх територій, «обростає» іншими зонами, характерними для біосферного резервату-заповідника. Друга зона біосферного заповідника (резервату) називається буферної. Вона оберігає «ядро» від прямих антропогенних впливів. Буферна зона має режим наших вітчизняних заказників. У ній здійснюються експериментальні дослідження, можлива обмежена господарська діяльність, узгоджена з завданнями біосферного заповідника. Тут же можливо розгортання робіт з екологічної освіти, розвитку наукового туризму, екскурсій. Ця зона аналогічна охоронній зоні наших державних заповідників. Таким чином, якщо мати на увазі ці дві головні зони міжнародних біосферних резерватів, то видно, що вони тотожні нашим охоронюваним територіям: території державного заповідника та його охоронної зони. У міжнародні біосферні заповідники включаються ще дві (іноді одна) зони нового типу: зона відновлення природних екосистем і зона типового дня даній місцевості господарського використання цих екосистем. Тут вчені вивчають антропогенний вплив на природу, проводять досліди з відновлення та збагачення природних екосистем. Тут же розробляються і перевіряються практичні рекомендації. По суті, кожен біосферний заповідник представляє собою великий науковий полігон, придатний для ведення різних екологічних досліджень, необхідних для вирішення проблем охорони біосфери в умовах антропогенного перетворення. Дослідження у вітчизняних біосферних заповідниках ведуться не тільки силами співробітників заповідника. Широко залучаються вчені інших інститутів, вищих навчальних закладів [12].

 

 

 

2. Загальна храктеристика біосферних заповідників України

 

Відповідно до законодавства  України біосферний заповідник – це природоохоронна науково-дослідна установа міжнародного значення, яке створюється з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, проведення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього середовища та його змін під дією антропогенних факторів [3].

Сьогодні на території  України діють кілька біосферних заповідників: «Асканія-Нова», Чорноморський, Карпатський, Дунайський (див.табл.1.1).

 

Таблиця 1.1 – Біосферні  заповідники України

Назва	Рік створення	Область	Загальна площа, га
Асканія-Нова	1985	Херсонська, Миколаївська	33307
Карпатський	1993	Закарпатська	57880
Чорноморський	1983	Херсонська	89129
Дунайський	1998	Одеська	46403

 

Біосферний заповідник «Асканія-Нова»  ім. Ф.Е.Фальц-Фейна створений в 1898 році. З 1985р. занесений Бюро Міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» до міжнародної мережі біосферних заповідників. Це природоохоронне та науково-дослідна установа державного і міжнародного значення загальною площею 33307,6 га. Його землеволодіння складається з цілинного степу, дендрологічного парку, зоопарку. За класичною схемою навколо проходить буферна зона шириною 1–1,5 км.

Одним з найбільш відомих  еколого-освітніх центрів Карпатського регіону є Карпатський біосферний заповідник (КБЗ). Він створений у 1968 році, а в 1992 році включений до міжнародної мережі біосферних заповідників. Загальна площа – 57880 га, складається з шести розрізнених масивів, а також ботанічних заказників державного значення «Чорна Гора» і «Юлівська Гора». Статус біосферного резервату позначив і нові завдання. Разом з охороною екосистем і ландшафтів діяльність КБЗ зараз спрямована на тривале екологічний, економічний і соціальний розвиток регіону, а також збереження його культурної та історичної спадщини.

Чорноморський біосферний заповідник самостійною природоохоронною та науково-дослідною установою став у 1933 році, а статус біосферного отримав у 1984 році. Це найбільший в Україні заповідник, територія якого складається з різних ландшафтів приморського півдня. Головною метою заповідника є охорона зимуючих гніздових і перелітних птахів.

У 1998 році Указом Президента України було створено Дунайський біосферний заповідник на базі заповідника «Дунайські плавні». До цього часу це був Дунайський філія Чорноморського заповідника  площею 7758 га. Сьогодні його загальна площа становить 46403 га, з них 6890 га займає акваторія. До складу заповідника входять і острови: Єрмаков, Кубанський, Анкудінов, Полуденний, Стамбульський та інші [6].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА БІОСФЕРНИХ ЗАПОВІДНИКІВ УКРАЇНИ

 

2.1 Стан та розвиток біосферного заповідника Асканія-Нова

 

Історія формування заповідності в Асканії-Нова почалася в другій половині XIX сторіччя, коли ще юний Фрідріх  Едуардович Фальц-Фейн (1863-1920рр.), нащадок німецьких колоністів, що освоювали південноукраїнські степи, і які  володіли цією територією, почав створювати перші вольєри для птахів і звірів. Дитяче захоплення Фрідріха незабаром стало справою його життя, якій він залишався вірний до кінця своїх днів. Вже до початку 80-х років XIX сторіччя звістка про незвичайний зоопарк з напіввільним утриманням тварин в безводих степах Таврійської губернії Росії рознеслася по Європі. Він дивував не тільки своїми масштабами, але і тим, що тут з’явилися незвичайні для європейських зоопарків сайгаки і кінь Пржевальського, у великій степовій вольєрі почали гніздувати страуси, паслися антилопи, зебри і інші екзотичні види копитних [11].

Засновник степового  оазису  поставив високу природоохоронну  планку, яку подолав із запасом, як мінімум, в сто років. Створивши зоопарк, Фрідріх Фальц-Фейн з 1887 по 1892 рік закладає дендрологічний парк на штучному зрошуванні, а в 1898 році заповідує ділянку типчаково-ковилового степу на вічні часи. Як достовірно свідчать наукові джерела, до 1898 року в Асканії-Нова Ф. Фальц-Фейном була створена природоохоронна структура, подібна тій, що була прийнята за основу Біосферного резервату рішенням сесії ЮНЕСКО тільки в 1972 році. Ні війни, ні революції, ні могутня хода соціалістичних перетворень і «перемог» над природою не змогли зламати природоохоронний дух, закладений засновником. У 1919 році заповідник був націоналізований. Його перетворювали, перейменовували, змінюючи то на центр гібридизації і акліматизації тварин, то на інститут тваринництва степових районів, але при цьому завжди залишалися заповідні об’єкти: зоопарк, дендропарк і заповідний степ. Асканія-Нова – первісток заповідної справи, який з роками продовжує рости, набираючи потужність з кожним подальшим поколінням дослідників природи. Якщо за часів засновника площа зоопарку складала близько 100 гектарів, то зараз тварини в напіввольному режимі живуть на площі 2330га, дендрологічний парк з 28га розрісся до 167га, а площа заповідного степу збільшилася з 500га до 11054 гектарів. У 1984 році заповідник «Асканія-Нова» рішенням Бюро ЮНЕСКО внесений до списоку еталонних територій планети і є Біосферним резерватом. Сучасна його площа складає 33,3 тисячі гектарів, включає заповідний степ (ядро), буферну зону і зону типового землекористування. Він по праву є старим степовим Біосферним заповідником планети і найкрупнішим серед європейських степових заповідних територій. Біологічна різноманітність степових екосистем налічує більше 500 видів вищих рослин і більше 3000 видів тварин. Багато видів, зниклих за останні два сторіччя на величезних просторах минулих степів Євразії, тут продовжують існувати: ковила (українська, Лессинга, волосиста), тюльпани (скіфський і Шренка), белльовалія сармат, лук Регеля, волошка Талієва, зіркоплідник частуховидний та інші [13].