Биосферные заповедники Украины

Рослинність цих масивів  сформована унікальними для Українських  Карпат деревостанами з дубів  скельного, багатоплідного, бургундського  та Далешампе. Тут зустрічаються  також берека, липа срібляста, бирючина, виноград лісовий та інші теплолюбні рослини. Лише у цих масивах заповідника поширений ряд рідкісних видів тварин середземноморського походження. Завдяки близькому розміщенню значних населених пунктів, зокрема м. Виноградова, ці осередки дикої природи мають велике рекреаційне значення. В Карпатському біосферному заповіднику створено інформаційний еколого-освітній та історико-культурний осередок – музей екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах, діяльність якого спрямовується на збереження природної та культурної спадщини регіону.

Особливе значення територія  КБЗ представляє для збереження культури українських горян-гуцулів, бойків та лемків. Окремі елементи місцевого природокористування, наприклад, високогірне молочне вівчарство та пов’язані з ним промисли і традиції, мають на сьогодні унікальний для Європи характер [10].

2.3 Характеристика Чорноморського біосферного заповідника  
         

Розташований на північно-західному  узбережжі Чорного моря, між Дніпровським лиманом та Тендрівською косою у  межах Голопристанського району Херсонської та Очаківського району Миколаївської областей. Історія становлення цього заповідника надто довга і складна, внаслідок чого територія його змінювалася неодноразово. Спочатку він входив до Надморського заповідника, у 1933 році став самостійною природоохоронною і науково-дослідною установою. Статус біосферного заповідник здобув лише в 1983 році. В 1998 році, згідно з Указом Президента України, розширений до сучасних меж (площа понад 100 тис. га, з яких 77900 га становлять акваторії Тендрівської і Ягорлицької заток, а також кілометрова смуга відкритого моря). На сухопутну частину припадає лише 14148 га. Це найбільший в Україні заповідник, територія якого складається з кількох ділянок, що репрезентують різні ландшафти приморського півдня України: азонального лісостепового, азонального піщано-степового, зонального пустельно-степового, приморського солончакового. Головною метою заповідника є охорона зимуючих гніздових і перелітних птахів, а також унікальних комплексів піщаних арен і спустелених степів Нижньодніпров’я.

Рельєф заповідника  рівнинний з численними зниженнями уздовж моря. Незначні підвищення слабко хвилясті. Для морського узбережжя  є характерним літоральний вал  з піску та черепашок. Піщані арени  являють собою чергування бугрів 3–5 м заввишки із западинами. Піски підстеляються вапняками. Аренні і приморські піски – відносно молоді і дуже динамічні структури. Різноманітність їх тваринного і рослинного світу, високий ендемізм, геоморфологічна та ландшафтна унікальність висувають їх у раритети європейського рівня.

Клімат заповідника помірно  континентальний з жарким і посушливим літом та м’якою з відлигами і нестійким сніговим покривом зимою. Узимку і особливо рано навесні дують сильні вітри. Середня температура січня - 2 °С, липня + 24 °С, середня кількість опадів – близько 320 мм на рік.

Заповідник становить  цілісну систему, яка поєднує  надзвичайно різноманітні приморські, прирічкові, аренні та материкові природні комплекси із лісовою, лучною, болотною, водною, степовою та галофітною рослинністю і відповідним їм різноманіттям комплексів тварин. Здається, що це земний рай для всього живого царства півдня [26].

На лісостепових ділянках – Івано-Рибальченський (3104га), Соленоозерний (2293га) і Волижин ліс (203га) – охороняються рідкісні природні комплекси нижньодніпровських пісків, представлені мозаїкою піщаних стенів, лук та невеликих гайків (колок) з дуба звичайного, ендемічної берези дніпровської, груші звичайної, заростей степових чагарників, а також болотної і солончакової рослинності навколо озер і заток. У трав’яному покриві лісів переважає конвалія звичайна з участю проліски дволистої, самосилу гайового та інших. Піщаний степ утворюють угруповання з житняку пухнастоквіткового, костриці Беккера, місцями житняку Лавренківа, ковили дніпровської, гвоздики плоскозубої тощо. Болотна рослинність представлена звичайними заростями очерету, рогозів широколистого та вузьколистого. Навкруги численних водойм, у тому числі й штучного походження, внаслідок зрошення формуються засолені луки переважно з покісниць велетенської та Фоміна. У плоских пониженнях островів, уздовж морського узбережжя, а також навколо солоних озер формується галофітна маловидова із спрощеною структурою рослинність. її утворюють солонець європейський, сарсазап шишкуватий, рідше – галіміона бородавчаста та содник простертий. На берегах солоних озер поширені зарості прибережниці берегової, а на морських – колосняку чорноморського. Верхівки приморського валу займає напівпустельна ефедра двоколоскова [1].

Реліктові лісові колки є залишками давньої Гілеї – лісового краю пониззя Дніпра, описаної у V ст. до н. с. Геродотом. Справжньою перлиною заповідника є Тендрівська коса, котра вузькою смугою пісків простягнулася на 80 км. Давні греки називали її Ахіллесовим шляхом. У ті часи на ній стояв храм, присвячений Ахіллесу. На косі росте багато ендемічних видів, у тому числі з вузьким ареалом. Вони ніде більше у світі не трапляються і тому занесені до Червоної книги України та Європейського червоного списку видів, що зникають у світовому масштабі. Це люцерни тендрівська і морська, перлівка золотолускова та інші. Затоки заповідника з їх островами є справжнім царством птахів. Вони віднесені до водно-болотних угідь міжнародного значення.

Зональні типчаково-полинові пустельні приморські степи поширені лише на ділянках Потіївська (1064 га) і Ягорлицький Кут (840 га). Тут степова рослинність росте не тільки на пісках, а й на зональних каштанових грунтах. Ці степи чергуються з великими ділянками приморських солончаків, що займають плоскі пониження із засоленими грунтами. Переважаючими видами на них є: костриця борозниста, ковили волосиста та Лессінга, житняк гребінчастий, полин сантопінський з участю віниччя сланкого, камфоросми монпелійської та інші. У місцях підтоплення скидними меліоративними водами сформувалися зарості очерету, що призвело до часткової втрати генетичної, ценотичної та екосистемної цінності Потіївської ділянки як еталона природних спустелених степів.

В екосистемах морських та заток заповідника ще збереглися значні запаси харових та філофорових  водоростей, зокрема, філофори жилистої, а також вищих водних рослин – зостер морської та малої. Вони є головним джерелом біоресурсів, кисню, обміну речовин у водних екосистемах одного з найважливіших у північпо-західній частині Чорного моря районів нересту та нагулу 49 % видового складу риб. На жаль, цей резерват генетичного та ценотичного фонду прибережних аквальних комплексів збіднюється внаслідок істотного погіршення екологічних умов. Головною причиною цього є скидання стічних та меліоративних вод у мілководдя заповідника та суміжних територій [2].

Територія заповідника  репрезентує різноманіття умов і  організмів степового півдня України. За чисельністю рослин, занесених до Європейського червоного списку, вона займає четверте місце в Україні, поступаючись лише трьом відомим заповідникам гірського Криму. Нині Чорноморський біосферний заповідник практично став головним центром, де збереглися найбільш багаті та повночлешіі природні комплекси рослинного світу крайнього півдня, котрі до втручання людини були поширені від східного кордону України до західного. На його території вже виявлено понад 700 видів судинних рослин, 90 – лишайників, 61 вид мохів, 87 видів шапкових грибів та 84 види фітотрофттих грибів-паразитів. І це тільки початок, оскільки водорості та гриби тут ретельно ще не досліджувалися.

Багатий також тваринний  світ заповідника, чому сприяли різноманіття його ландшафтів та географічне положення. У своєму поширенні він значною мірою пов’язаний з розглянутими вище природними піщано-лісостеповим, приморським, пустельно-степовим та прибережно-острівним комплексами. Нині в заповіднику вже відомо понад 4000 видів комах, близько 100 видів кліщів, 30 – павуків, для заток – більш як 250 видів макрозообентосу, у тому числі 10 – губок, 10 – актиній, 68 – багатощетинкових червів, 64 види ракоподібних. Фауна хребетних тварин представлена 452 видами, з них 68 %  – птахи. Фауна плазунів налічує 9 видів і є однією, з найрізноманітніших серед заповідників України. За всі роки спостережень у морських водах заповідника виявлено 74 види риб, або 49 % їх видового складу у Чорному морі. Наземна фауна ссавців складається з 48 видів, а морська – із 3.

Заповідник є справжнім царством птахів, яких тут відомо 305 видів. З них 110 видів гніздяться на його території, а решта зустрічаються під час зимівлі та перельотів. Загальна кількість птахів, що зимують у затоках, більш як 120 тис. особин. Найважливішим для птахів є прибережно-острівний комплекс, на якому зареєстровано 125 водно-болотних видів. Острівний орнітокомплекс є найціннішим. Чисельність його пташиного населення становить 60-70 % загальної кількості морських птахів півдня України. Заповідник є базовим місцем гніздування мартина чорноголового у Європі. Орнітокомплекс лісостепових ділянок налічує 100-120 видів, з яких гніздяться 40, ще 60 відвідують ці місця як кормовий біотоп і місце відпочинку. В соснових лісах живуть сова вухата, горлиця звичайна, дрімлюга. У приморському степу зустрічається до 180 видів. Це жайворонки степовий і польовий, чубатий, на озерах – лебідь-шипун, норець великий, численні качині, чаплеві зграї, у літній період сюди прилітають зграї куликів, дрібних горобиних та хижих птахів [25].

Заповідник відіграє особливу роль у збереженні рідкісних птахів, які становлять близько 18,7 % його видового складу. Він є центром гніздування таких рідкісних видів, як кулик-сорока, морський зуйок, гага звичайна, ходуличник, крохаль довгоногий, реготун чорноголовий. Менш численними є орлан-білохвіст, дрохва, пелікан рожевий та інші. Почали гніздуватися баклан великий та біла чапля мала.

З рідкісних комах  у заповіднику трапляються емпуза піщана, жук-олень, дибка степова, скарабей священний, бражник мертва голова, білянка Зегрис, прозерпіна тощо. З плазунів до Червоної книги України занесено полозів жовточеревого та мідянку чотирисмугу, гадюку степову; із ссавців – вечірницю малу, борсука, видру річкову, мишівку степову, всі три види дельфінів, тюленя-монаха, що став з’являтися останніми роками, та інших; з риб – білугу чорноморську, лосося чорноморського, коника морського, півня морського, судака морського та лаврака. Цей дуже короткий перелік засвідчує, що територія Чорноморського біосферного заповідника є унікальним природним комплексом [26].

2.4 Характеристика стану та розвитку Дунайського біосферного заповідника.

Загальна площа дельти Дунаю складає біля 5640 км², в тому числі 1200км припадає на українську частину. Дунайский біосферний заповідник, площею 46402,9 км² га, займає її приморську зону.

Дунайський біосферний заповідник (ДБЗ) почав своє існування як філія Чорноморського заповідника у 1976 році. У 1981 році на базі Дунайської філії Чорноморського заповідника було створено заповідник «Дунайські плавні». Дунайський біосферний заповідник створений Указом Президента України у 1998 році на базі природного заповідника «Дунайські плавні».

До передбачених відповідним  законом зон біосферного заповідника  ввійшли:

• вторинна (морська) дельта Кілійського рукава Дунаю (нижче м. Вилкове) – заповідна, буферна зони та зона антропогенних ландшафтів;
• жебріянська гряда – зона антропогенних ландшафтів;
• стенцівсько-Жебріянські плавні – зона регульованного заповідного режиму;
• русловий острів Єрмаков – буферна зона та зона антропогенних ландшафтів;
• територія прилеглого недіючого рибного господарства – зона антропогенних ландшафтів.

Дунайський біосферний заповідник має перспективу розширення на всі найбільш цінні водно-болотні  угіддя Українського Придунав’я (верхів’я лимана Сасик, озеро Кугурлуй тощо), що передбачене відповідною Програмою розвитку заповідної справи в Україні на 2001-2015 роки. Для цього названі території зарезервовані спеціальним Наказом Президента України [3].

Заповідник створений  з метою збереження типових та унікальних природних комплексів у дельті Дунаю, наукових досліджень та моніторингу довкілля, організації раціонального використання природних ресурсів, розвитку міжнародного співробітництва. Тому охорона цих природних комплексів, моніторинг стану рідкісних та зникаючих видів та екосистем заповідника, навколишнього природного середовища, їх змін під дією антропогенних чинників, розробка рекомендацій щодо раціонального використання ресурсів дельти та екологічна освітньо-виховна робота – в числі головних завдань Дунайського біосферного заповідника.

Територія заповідника  відноситься до геосистем первинної  та вторинної дельти, розташована  у північно-східній частині дельти Дунаю на схід від м. Кілія та на південь від верхів’я озера Сасик. На сході угіддя межує з Чорним морем, а на півдні – з Румунією. Його складовими частинами є власне дельта Кілійського рукава Дунаю, острів Єрмаків, Жебриянське пасмо, Стенцівсько-Жебриянівські плавні, верхів’я озера Сасик та Джантшейський лиман. Майже вся територія адміністративно відноситься до Кілійського району Одеської області. Лише дві окремі ділянки відносяться до Татарбунарського району – це верхів’я озера Сасик та Джантшейський лиман. Навколо заповідника розташовані населені пункти: с. Ліски, с. Шевченкове, с. Мирне, с. Десантне, с. Приморське, с. Лиман, с. Борисівка, с. Трапівка, с. Заречне, смт. Татарбунари та м. Вилкове.

Дельта Дунаю за походженням  ділиться на дві частини: стародавню річкову і молоду морську. Межею  між ними є береговий вал із морського піску з черепашками – Жебриянівське пасмо. У північній частині між Жебриянівським пасмом і Летю (Румунія) вал розірваний Кілійським рукавом. Далі в морі формується вторинна дельта Кілійського рукава. Дельта Кілійського рукава, що розташована нижче м. Вилкове, є найбільш молодою частиною величезної дунайської дельти та новою природною сушею в Європі. Її вік складає близько 300 років, а вік приморської смуги значно менший, не більше 150 років. Окремі ж острови і коси сформувалися в останні десятиліття. Процес дельтоутворення продовжується і зараз, проте він менш інтенсивний в зв’язку з виносом мулу на більші глибини Чорного моря [22].