Яра пшениця

     Високі врожаї ярої пшениці вирощують на родючих і чистих від бур'янів чорноземах, окультурених темно-сірих і сірих опідзолених ґрунтах з достатнім вмістом поживних речовин. Легкі піщані й супіщані, а також дерново-підзолисті ґрунти малопридатні для її вирощування. Однак впровадження інтенсивних систем землеробства, внесення гною і мінеральних добрив, висівання люпину на зелене добриво, а також вапнування значно поліпшують властивості цих ґрунтів і сприяють вирощуванню досить високих урожаїв ярої пшениці. На карбонатних чорноземах особливо високоврожайні сорти твердої пшениці. Коренева система її характеризується пониженою фізіологічною активністю, тому краще росте і розвивається на ґрунтах з достатнім вмістом легкорозчинних сполук поживних речовин, особливо азоту. На формування 1ц зерна виносить з ґрунту 3,5-4 кг азоту, 1-1,2 кг фосфору, 2-3 кг калію. [14]

     Вимагає близької до нейтральної реакції ґрунтового розчину (рН 6-7,5). Погано росте на кислих та засолених ґрунтах. При вирощуванні на малородючих ґрунтах слабо кущиться.

                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  4. Обґрунтування системи агротехнічного забезпечення запрограмованого врожаю

     Яра пшениця широко використовується в Україні із застосуванням сучасної інтенсивної технології. Суть останньої полягає в оптимізації умов вирощування пшениці на всіх етапах росту і розвитку рослин. Вона передбачає: розміщення культури після кращих попередників; використання інтенсивних сортів; застосування добрив на заплановану врожайність; інтегровану систему захисту рослин від бур’янів, хвороб та шкідників; за потребою застосування регуляторів росту, сівбу із залишенням постійних технологічних колій; дотримання високої професійної та виконавської дисципліни механізаторів при виконанні усіх технологічних операцій; організацію біологічного контролю за станом росту і розвитку рослин на основних етапах органогенезу. Головною метою інтенсивної технології є максимальна реалізація потенційної продуктивності пшениці шляхом раціональної мобілізації природних та техногенних факторів урожайності. [8]

    4.1. Підбір сортів (гібридів)

     Яра пшениця  – цінна продовольча культура. У її зерні в середньому  міститься 12-16 % білка, 63-74 безазотистих  екстрактивних речовин, 2-2,5 % жиру, 2-3 % клітковини, 10-14% води і 1-2 % золи.

     Для зменшення  ризику недобору врожаю доцільно  збільшувати площі під посівами  ярої пшениці, обов’язково використовуючи  нові сорти. Низькі врожаї цієї  культури у виробництві – це  не біологічна особливість, а  результат низького рівня агротехніки. Яра пшениця, подібно до озимої, належить до числа найважливіших  продовольчих культур, яка за  посівними площами та валовим  збором цінного та високоякісного  зерна у світовому землеробстві  займає одне з перших місць  серед зернової групи культур.

 

     При доборі  сортів потрібно враховувати  їх стійкість до посухи. Втрати  врожаю від посухи бувають  значними, а іноді високі температури  спричиняють навіть загибель  рослин. Яра пшениця потребує  більше вологи, ніж озима, і відповідно  більше зазнає негативного впливу  посухи, що спричинює зниження  урожайності культури.

     Важливим фактором  реалізації генетичного потенціалу  сортів ярої пшениці є стійкість  до шкодочинних хвороб, які в  роки значного розповсюдження  патогенних організмів призводять  до втрати 10-30 %, врожаю залежно  також від культури землеробства, строку сівби, сівозміни, інших агротехнологічних  заходів, погодних умов тощо. Однак  основну роль відіграє генетична  стійкість сортів до хвороб. На  жаль, сьогодні є лише сорти  зі стійкістю або толерантністю  до окремих хвороб, а комплексної  стійкості не мають.

     За реакцією  на умови вирощування серед  нових зареєстрованих сортів  ярої пшениці виявлено сорти, що дає хліборобам широкі можливості  для вдалого добору взаємодоповнюючих  сортів і повнішої реалізації  генетичного потенціалу їх продуктивності  та ефективнішого використання  різних агрофонів, попередників, ресурсного  забезпечення і ґрунтово-кліматичних  умов регіону.

     На зміну  екстенсивним сортам, які суттєво  поступаються озимим за врожайністю, ми сьогодні маємо достатньо  зареєстрованих нових сортів  ярої пшениці різних сортопитів  з досить високим потенціалом  адаптивних властивостей, урожайності  та якостей зерна. Їх урожайність  в господарствах високої культури  землеробства становить понад 5,0 т/га. Роль нових сортів у подальшій  інтенсифікації зростає, оскільки  впровадження нового сорту у  виробництво – це додатковий  врожай, що забезпечує зростання  валового збору зерна.

     Миронівська  яра. Різновидність суберитроспермум. Висота рослин – 86-100 см. Листки  не опушені, темно-зелені. Кущ проміжної  форми. Колос призматичний, завдовжки 8-12 см, середньої щільності. На верхніх  колосках утворюються остюкоподібні відростки завдовжки 0,5-3 см. Зернівка овальновидовжена, червона, велика. Маса 1000 зерен – 37,4-45,6 г. Борозенка середня. Середньостиглий. За типом розвитку належить до дворучок. Посухостійкість вище середньої. Стійкий проти вилягання. Борошнистою росою уражується слабо. Борошномельні та хлібопекарські якості добрі. Належить до цінних пшениць. Урожайність – 40,8 ц/га.

     Харківська 2. Різновидність лютесценс. Стебло вкорочене, рослини заввишки 78-80 см. Колос білий, циліндричний, завдовжки 7-8 см, середньої щільності. Зернівка овальна, червона, з вузькою мілкою борозенкою. Маса 1000 зерен – 38,7-42,3 ц. Середньостиглий. Посухостійкість висока. Летючою сажкою уражується слабо, бурою іржею – середньою. Хлібопекарська оцінка добра. Урожайність 33-35 ц/га.

     Луганська. Стебло  міцне, гнучке. Кущ проміжної форми. Листки зелені. Зернівка червона, округла. Урожайність 53,8 ц/га. Вміст білка 12 %, сирої клейковини – 24,8 %. Стійкість проти вилягання – 5 балів.

     Дані сорти  я рекомендувала б вирощувати  у господарстві, оскільки для  них в найбільшій мірі відповідають  природні умови господарства.

     4.2. Розміщення культури в сівозміні

     Сівозміна  – це науково обґрунтоване  чергування сільськогосподарських  культур і парів на полях  і в часі, спрямоване на підвищення  родючості ґрунту і врожаю. Кожна  сівозміна має певну кількість  полів і встановлений порядок  чергування сільськогосподарських  культур. Період, протягом якого  культури і пар проходять через  усі поля сівозміни, називається  ротацією сівозміни. Зміну культури  на всіх полях показують у  вигляді ротаційної таблиці. Вона  являє собою план розміщення  культур і парів на полях  та по роках на період ротації. Впровадження сівозмін – один  з найважливіших заходів підвищення  врожайності сільськогосподарських  культур. Сівозміни дозволяють мати  хорошу структуру посівних площ, з цінними культурами, підвищувати  ефективність багатьох агрономічних заходів та ефективніше використовувати робочу силу та техніку.

     Яра пшениця відрізняється від інших зернових культур меншою здатністю до кущіння і слабким розвитком кореневої системи, особливо вторинних коренів. Тому необхідно підбирати попередники, які послаблюють ці недоліки ярої пшениці [3]. Найпоширенішими попередниками ярої пшениці в зоні Лісостепу є просапні культури – картопля, кукурудза на силос чи зерно, цукрові та кормові буряки, овочеві, зернобобові. Сівба після зернових погіршує водний і поживний режими цих полів і, найголовніше, їх фітосанітарний стан. Особливо зростає ураження кореневими гнилями та пошкодження шкідниками. Щоб запобігти ураженню ярої пшениці борошнистою росою, бурою іржею, злаковими мухами її рекомендують висівати в сівозміні не ближче як за 500 м від озимої пшениці. При перенасиченні сівозміни зерновими культурами допускається сівба ярої пшениці після озимої пшениці, яка росла після конюшини, з обов'язковим вирощуванням між ними проміжних культур. Недоцільно вирощувати яру пшеницю після ярих зернових, соняшнику, сорго, суданки, в сухі роки після цукрового буряка. В роки з недостатніми запасами вологи в ґрунті доцільно сіяти тверду пшеницю.

     В даному  господарстві я пропоную таке чергування культур в сівозміні:

1. Озима пшениця

2. Цукровий буряк

3. Яра пшениця

4. Вико-вівсяна суміш на  зелений корм

 

     4.3. Обробіток ґрунту

     Обробіток ґрунту – це важлива складова частина системи землеробства. Система обробітку складається з основного, передпосівного та післяпосівного обробітку ґрунту. Головним завданням основного обробітку ґрунту є нагромадження вологи, поживних речовин, підвищення його родючості, максимальне знищення бур’янів, шкідників і збудників хвороб сільськогосподарських культур. Передпосівним обробітком знищуються бур’яни, створюються умови для загортання насіння, закриття вологи. Міжрядний обробіток дає змогу знищувати бур’яни і поліпшувати вологозабезпеченість рослин. Обробіток ґрунту є одним із засобів захисту ґрунту від ерозії. Обробіток ґрунту під яру пшеницю спрямований на боротьбу з бур’янами,  шкідниками та збудниками хвороб, нагромадження у ґрунті достатніх запасів вологи та поживних, потрібних для забезпечення дружніх сходів, нормального росту і розвитку рослин. Система обробітку ґрунту великою мірою залежить від попередника, забур’яненості поля, району вирощування.

     Яра пшениця  потребує старанного обробітку  ґрунту. Дуже важливо провести  зяблеву оранку. Якщо попередником  ярої пшениці є просапні культури, зяблева оранка обов’язкова. (МТЗ-80 + ПЛН-3-35).

     Урожайність ярої пшениці підвищується, якщо добре поглиблений орний шар в сівозміні під просапні культури. Після глибокої оранки у рослин ярої пшениці розвивається сильна коренева система, яка краще забезпечує їх вологою і поживними речовинами.

     У Лісостепу, де попередниками ярої пшениці  були цукрові буряки і картопля, зразу після їх збирання проводять  оранку на глибину 22-25 см. Після  кукурудзи поле обробляють дисковими  лущильниками (ЛДГ-5, ЛДГ-10 + МТЗ-80/82) на глибину 6-8 см, а потім орють плугами з передплужниками

(МТЗ-80/82 + ПЛН-3-35) на глибину 23-25 см. Зяблеву оранку проводять у третій декаді вересня – першій половині жовтня. Навесні на структурних ґрунтах проводять боронування і шлейфування (МТЗ-80/82 + С-11У, 3БЗТ-1 + шлейф), а на важких ущільнених ґрунтах проводять культивацію з одночасним боронуванням (КПГ-4 + БЗСС-1). У Районах достатнього зволоження на важких ґрунтах, передпосівний обробіток ґрунту навесні треба проводити ланчастими культиваторами. 

     Культивацію  проводять 2-3 рази на глибину 10-12 см з одночасним розпушуванням, тобто боронуванням (МТЗ- 80/82 + КПС-4 + 3БЗТ -1). На легких супіщаних ґрунтах велике значення має коткування ґрунту кільчастими котками (МТЗ-80 + 3ККШ-6А). Це підвищує врожайність ярої пшениці на 10-12 %.

     Раціональна система обробітку ґрунту в сівозміні повинна забезпечити збереження й підвищення його родючості для збільшення врожайності. Досягається це за допомогою таких прийомів як: лущення, оранка, культивація, дискування, ущільнення, вирівнення, боронування.

     Важливим фактором  для підвищення родючості та  скорочення виробничих затрат  є мінімалізація обробітку ґрунту. При щорічній оранці інтенсивно  мінералізується органічна речовина, внаслідок чого ґрунт втрачає гумус і в кінцевому результаті знижує свою родючість. Одним із напрямків мінімалізації обробітку є зменшення кількості проходів по полю, внаслідок чого зменшуються витрати на пальне, амортизацію, зменшується щільність ґрунту. Це можна досягти за рахунок примінення комбінованих агрегатів. У господарстві я пропоную широко застосовувати агрегат КАПОГ-6000, який за один прохід проводить розпушування, подрібнення грудок, вирівнення і ущільнення ґрунту (Європак).

     4.4. Удобрення культури

     Добрива є  одним з найефективніших та  швидкодіючих факторів підвищення  врожайності пшениці і поліпшення  якості зерна. Великий позитивний  вплив добрив на продуктивність  пшениці пояснюється тим, що у  ґрунті поживні речовини містяться  у важкорозчинній формі, а фізіологічна  активність кореневої системи  іі недостатньо висока. Тому застосування  добрив під пшеницю забезпечує  досить високі прирости врожаю  на всіх ґрунтових відмінах. 

     При правильній  технології вирощування і внесення  органічних та мінеральних добрив  у районах достатнього зволоження, а також зрошувальних землях  приріст урожаю зерна ярої  пшениці часто становить 8-15 ц/га. Яра пшениця добре реагує на поєднане внесення органічних і мінеральних добрив. Так на дослідному полі кафедри рослинництва Львівського аграрного університету при внесенні під зяблеву оранку 20 т/га гною як основного удобрення і по 30 кг/га діючої речовини фосфорних і калійних добрив приріст урожаю пшениці підвищується. Фосфорно-калійні добрива найбільш ефективні тоді, коли їх вносять перед сівбою, а азотні – в період повних сходів і кущення. Яра пшениця реагує на внесення мінеральних добрив у рядки під час сівби, при цьому гранульовані добрива використовуються рослинами більш ефективно. У західних районах  України досліди показали, що внесення в рядки під час сівби на 15 кг/га азотних і по 20 кг/га фосфорних і калійних добрив (діючої речовини) підвищується врожайність зерна на 4-7 ц/га так само як і внесення подвійної дози цих добрив під культивацію. Інтенсивна технологія вирощування передбачає внесення фосфорних і калійних добрив кг/га д. р. до сівби в основне удобрення, а азотних () у підживлення в період повних сходів і в фазі кущення. У районах достатнього зволоження для підвищення врожайності ярої пшениці велике значення має підживлення в період кущення. Для цього використовують місцеві добрива, зокрема гноївку (4-5 т/га) та аміачну селітру (0,5-0,8 ц/га). Підживлення азотними добривами найбільш ефективні тоді, коли яру пшеницю висівають після просапних культур. Якщо тверду пшеницю висівати після конюшини або люцерни, що мали добрий травостій, найбільший приріст урожаю забезпечує внесення фосфорно-калійних добрив. Ці добрива сприяють також формуванню крупного зерна і запобігають його запалу.