Звіт по проходженню практики на базі Інституту овочівництва і баштанництва НААН

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА  АКАДЕМІЯ

 

 

Факультет агротехнологій та екології

КАФЕДРА СЕЛЕКЦІЇ,НАСІННИЦТВА  ТА ГЕНЕТИКИ

 

 

 

Звіт

по проходженню  практики на базі  Інституту овочівництва і баштанництва НААН

 

 

Науковий керівник від  вузу:

 М.Є.Баташова

Науковій керівник від  господаоства:

Гурін М.І.

Виконала: студентка  4 курсу 1 групи 

Унгурян Л.В

 

ПОЛТАВА 2012

 

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Огляд літератури

1. Народно - господарське значення, ботаніко-біологічні особливості томатів
2. Технологія вирощування основних сільськогосподарських культур господарства  
3. Системи сівозмін господарства 

Розділ 2. Характеристика ІОБ НААН

2.1. Історична  довідка і основні напрямки  наукових досліджень

2.2. Грунтово-кліматичні  умови регіону проведення досліджень

Розділ 3. Індивідуальні  завдання  

3.1  Аналіз сортового різноманіття та ліній колекції лабораторії селекції пасльонових рослин ІОБ НААН

3.2 Вивчення  особливостей  генетичного  контролю високого  вмісту               β-каротину у томата  

Розділ 4. Охорона праці

Розділ 5. Екологічна експертиза

Висновки 

Список використаної літератури

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

вступ

Серед овочевих культур значне місце належить томатам, які займають в Україні  площу 85 тис. га. Виробництво їх зосереджено переважно у степових районах.

Цінність томатів визначається їхньою калорійністю, вмістом вітамінів  і цукрів, корисних для здоров'я людини солей. Використовують їх у свіжому і переробленому вигляді. Вони є основною сировиною для консервної промисловості і становлять орієнтовно дві третини загальної кількості овочів, що переробляють консервні заводи.

Томати містять у середньому 2,5—7 % сухих речовин, 1,5—4 % цукрів, 20—35 мг % вітаміну С, різні мінеральні солі, органічні кислоти. Біохімічний  склад помідорів змінюється залежно від сорту, про що свідчать дані Українського науково-дослідного інституту овочівництва і баштанництва.

За даними Інституту харчування Академії медичних наук України, річна норма споживання помідорів на душу населення становить 32 кг. Для повного забезпечення населення томатами виробництво їх потрібно збільшити у 1,5—2 рази. Основою для вирішення цієї проблеми є поглиблення спеціалізації і концентрації господарства, а також перехід на інтенсивні способи ведення овочівництва.

Наукою і передовим  досвідом сільськогосподарського виробництва в Україні розроблена, перевірена і широко впроваджується інтенсивна технологія вирощування томатів. В Україні в 1995 р. вирощували томати за інтенсивною технологією на площі 25 тис. га, в тому числі в господарствах Держагропрому — на площі 14 тис. га. Високі та сталі врожаї томатів у цих господарствах одержують завдяки правильному підбору сортів і застосуванню науково обґрунтованої системи землеробства.

Результати сучасних досліджень свідчать, що актуальним напрямком  підвищення ефективності селекційного процесу є використання мутантної  мінливості, а саме генів що визначають генетичні системи комплексних  ознак.

 

 

Метою досліджень в період виробничої практики було вивчення генетичного потенціалу мутантного генофонду Lycopersicon esculentum Mill. в Інституті овочівництва і баштанництва НААН України; виділення і залучення в селекційний процес нових генетичних джерел хіміко-технологічних ознак плоду і створення на їх основі високоякісних, технологічних сортів і гібридів томата.

Завдання:

• ознайомитись з діяльністю Інституту овочівництва і баштанництва НААН України, його структурою, напрямками роботи;
• ознайомитись у виробничих умовах з технологією вирощування томатів
• оволодіти навичками проведення дослідів в умовах закритого грунту;
• набути досвіду науково-дослідницької роботи в галузі селекції овочевих культур, зокрема томатів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ .1.

Огляд літератури.

1. Народногосподарське значення, ботаніко-біологічні особливості томатів.

Томати — однорічна трав'яниста теплолюбна культура. Насіння їх дрібне, плоско-округле, яйце- або ниркоподібне за формою, жовтувато-сіре, опушене. Схожість зберігається протягом 4-6 років, починає проростати при ттемпературі 14-15 °С. Корінь у томатів стрижневий. При безросадному способі він проникає в грунт на глибину 1-1,5 м, а розсадному – головний корінь обривається, а бічні розгалужуються у, верхньому шарі (30 - 40 см) в радіусі до 120 см. Рост надземної частини томатів починається з появи на поверхні грунту 2 сім'ядольних листків. Через 8-10 днів з бруньки зародка виростає перший справжній листок, ще через 4-5 – другий, потім ростуть наступні листки і розвивається трав'янисте стебло. При достатньому зволоженні грунту і кількості тепла стебло здатне утворювати додаткові бічні корені. Це дає можливість розмножувати томати не генеративним способом. До кінця вегетації стебло стає напівдерев'янистим і ребристим. Поверхня його вкрита короткими залозистими волосками, які виділяють смолисту липку речовину темно-зеленого кольору із специфічним запахом. Висота стебла у відкритому ґрунті досягає 2, а в теплицях 2,5-4 м і більше. Після утворення 7-12 листків формується суцвіття. Це є однією з ознак скоростиглості сорту [2]. Стебло помідорів симподіальне і складається з бічних пагонів кількох порядків. Деякі сорти сильно галузяться, тому рослини утворюють великий кущ. За формою і розмірами куща, зовнішньою будовою стебла розрізняють 3 типи куща: звичайний, штамбовий і детермінантний. Звичайний кущ - високорослий, розгалужений, з великою кількістю пагонів. Після утворення плодів він вилягає. Штамбовий кущ компактний із стійким стеблом. У детермінантного куща низькоросле стебло закінчується суцвіттям, а бічний пагін його розвивається з пазушної бруньки. Сорти з детермінантним кущем більш скоростиглі. Листки помідорів прості непарноперисторозсічені.

Квітки зібрані в суцвіття - китицю. Розміщується вона не в пазухах листків, а на продовженні стебла близько до середини міжвузля. Суцвіття утворюється на основному стеблі і бічних пагонах усіх порядків. Залежно від будови розрізняють прості, подвійні, або проміжні, і складні суцвіття. Всі підвиди і сорти томатів схрещуються між собою.

Плід у томатів – соковита дво- чи багатокамерна ягода, різна за формою, розміром і забарвленням. За формою плоди бувають кулясті, плоско-округлі, видовжено-овальні. Забарвлення стиглих плодів залежно від сорту жовте, рожеве, червоне, малиново-червоне або оранжево-червоне. Маса плодів коливається від 5-10 до 500-800 г і більше. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин помідорів 22-27°С залежно від фази розвитку рослин, інтенсивності освітлення, сортових особливостей тощо. При температурі нижчій за 15°С вони не цвітуть, а 8°С – не ростуть. Насіння починає проростати при температурі 10-15°С. Оптимальна температура для його проростання 22-25 °С. Томати дуже чутливі до приморозків, температура мінус 1-2°С для них згубна. Тривалість періоду, сприятливого для росту і плодоношення, визначається кількістю днів з температурою вищою за 15°С (їх має бути не менше 90).

Томати, як культура світлолюбна, добре розвиваються при інтенсивному тривалому сонячному освітленні. Мінімальна інтенсивність сонячного освітлення для них 17 тис. лк (при 5 тис. лк вони розвиваються повільно, а при освітленості 2,5 тис. лк квітки не розвиваються). Досить чутливі до інтенсивності освітлення сходи і розсада. При слабкій інтенсивності освітлення затримується розвиток рослин, перше суцвіття розвивається із запізненням і над 11—13 листком (при інтенсивному освітленні – над 7-9  і на 25-30 днів раніше). Взимку при вирощуванні розсади в теплицях застосовують електродосвічування [3].

Вологість повітря і ґрунту змінюється залежно від періоду і фаз  росту. Оптимальна вологість ґрунту під час вегетативного росту  становить 70-80 % найменшої вологоємкості, а в період зав'язування плодів – 80%. Оптимальна відносна вологість повітря  – 50 – 60%. При вищій вологості  рослини уражуються хворобами, особливо фітофторозом, а також затримується достигання пилку і розкривання  пиляків, погіршується запилення, квітки опадають. При низькій вологості  повітря (30-40 %) томати погано запилюються і квітки також опадають.

Томати порівняно з іншими овочевими культурами менш вимогливі до грунту. Краще ростуть і плодоносять вони на легких родючих грунтах. На важких грунтах і на грунтах, що запливають, при високій вологості повітря вони погано ростуть і уражуються хворобами.

Томати виносять з ґрунту багато поживних речовин. З них понад 60 % рослини витрачають на утворення плодів. Щодо окремих елементів, то помідори найбільше виносять з ґрунту калію, але реагують на вміст у ґрунті фосфору, особливо на початку росту і в період формування плодів. Ефективно виливає на їх ріст і плодоношення внесення азотних добрив під час вегетації.

Сорти помідорів за тривалістю вегетаційного періоду (від з'явлення  сходів до достигання перших плодів) поділяють  на ранньостиглі (100-105 днів), середньоранні (106-110), середньостиглі (111-115), середньопізні (116-120 днів) і пізньостиглі.

 

2. Технологія вирощування основних сільськогосподарських культур господарства

 

Цибуля  ріпчаста – одна з найважливіших і поширених овочевих рослин. Висока цінність цибулі зумовлена її хімічним складом, смаковими і лікувальними властивостями та здатністю добре зберігатися. Цибулини цибулі ріпчастої містять від 8 до 20% сухої речовини, від 4 до 12% цукрів, від 2 до 10% вітаміну С. Тому цибуля завжди користується великим попитом у населення, а також широко використовується в овочеконсервній, м’ясопереробній і фармацевтичній промисловостях. Одним з головних чинників одержання високих сталих урожаїв є високоякісний насіннєвий матеріал з відпрацьованими елементами технології виробництва. Актуально нині стоїть питання технології впровадження енергозберігаючих технологій.Зокрема це стосується насінництва цибулі ріпчастої.Цибуля ріпчаста займає 10-12% від площ під овочевими культурами.Для забезпечення цієї площі посівним матеріалом необхідно 540 т насіння першої генерації, еліти – 7,56 т, насіння перших ланок – 0,16 т. (Т.І. Яровий, В.Ю. Гончаренко, О.М. Мопілько, 2005). Насіннєві рослини цибулі ріпчастої мають високу продуктивну спроможність, але фактичний рівень урожайності насіння не перевищує 0,2-0,3 т/га (А.В. Шепель, М.І. Родіонов, 2002). Однією з причин цього є трудоємкість вирощування рослин з дворічним циклом розвитку. Значні кошти витрачаються на зимове зберігання маточного матеріалу, сушіння насіннєвого вороху, обмолот і очищення насіння. Цю проблему можна вирішити шляхом вирощування насіння безпересадковим способом та з осіннім садінням маточників, що дозволяє суттєво підвищити урожайність і знизити собівартість насіння.

Важливими елементами такої  технології вирощування насіння  цибулі ріпчастої є строки сівби, садіння, догляд за рослинами в осінньо-зимовий  період.

 

Редиска - одна з найбільш ранньостиглих культур. Окремі ранньостиглі сорти дають товарну продукцію чере 20-25 днів після з'явлення сходів. 
Редиску можна вирощувати протягом року: в зимовий ранньовесняний періоди - у теплицях і парниках, навесні і восени -у відкритому ґрунті (на городі). Щоб подовжити період споживання редиски у весняний період, насіння її висівають у 3-4 строки. 
        Перший раз його висівають як тільки можна вийти на город, наступні - через 7-8 днів після попередніх, але не пізніше 1-5 травня. За пізніших строків сівби формування коренеплодів відбувається в умовах довгого дня і підвищених температур, внаслідок чого рослини передчасно стрілкують, а врожай і якість їх знижуються. Для осіннього використання редиску висівають у кінці липня - на початку серпня. 
       Насіння редиски на грядках висівають розкидним, вузькорядним (відстань між рядками 7—10 см) або широкосмуговим способом. Норма висіву - до 5 г/м.кв., глибина загортання 1-3 см (залежно від вологості ґрунту). На літніх посівах глибину загортання насіння збільшують до 3-4 см. До і після сівби ґрунт ущільнюють. 
Догляд за посівом починають з руйнування ґрунтової кірки, особливо на важких ґрунтах. Після з'явлення поодиноких сходів посіви обробляють проти хрестоцвітної блохи. При запізненні з цим обробітком сходи протягом 1-2 днів можуть загинути. Найбільше шкодить блоха у теплі сонячні дні. 
На початку утворення першого справжнього листка рослини дрібнокоренеплідних сортів проривають на відстань 2-3 см, великоплідних – 4-5 (за розкидного способу сівби). На вузькорядних посівах рослини залишають через 2-3 і 2-4 см відповідно. Дальший догляд за рослинами полягає у систематичному виполюванні бур'янів. 
Збирають редиску в 2-3 строки, коли коренеплоди досягнуть товарних розмірів (1,5 см у діаметрі). Вибрані рослини в'яжуть у пучки і використовують за призначенням. Не слід зберігати редиску в теплому приміщенні, бо коренеплоди випаровують багато води і втрачають товарну якість. Не рекомендується надмірно розтягувати строки збирання редиски, бо коренеплоди швидко переростають, трухлявіють і стрілкують. 
       Скоростиглі сорти редиски доцільно використовувати для ущільнення інших культур (картоплі, цибулі з сіянки, моркви та ін.) і як маячну культуру. В останньому випадку насіння її висівають (2-3% від основної культури) одночасно з морквою, петрушкою, цибулею тощо. Сходи редиски з'являються на 10-15 днів раніше основних культур, а це дає змогу швидше проводити розпушування міжрядь, знищувати сходи бур'янів та руйнувати ґрунтову кірку при її утворенні. Збирати врожай редиски при ущільненні культур потрібно своєчасно, щоб вона не затінювала рослин основної культури. Після збирання врожаю редиски як ущільнювача ґрунт у міжряддях основної культури розпушують. 
      Від літніх посівів редиску можна зберігати до лютого і довше. Для цього коренеплоди вибирають у другій половині вересня, а в південних районах - і пізніше. У суху погоду обрізують листки і корінці редиски. Після цього їх миють, підсушують так, щоб коренеплоди залишились вологими, але без краплин води на поверхні. Потім коренеплоди вміщують у пакети (по 1 кг) з поліетиленової плівки товщиною 30-60 мк і запаюють (зав'язують). 
       Зберігають коренеплоди редиски у холодильниках при температурі 2-3°С і відносній вологості 85-90%. За даними М. О. Скляревського (ІОБ УААН), за таких умов коренеплоди можуть зберігатися протягом 190 днів.

У виробництві розрізняють  два підвиди часнику: стрілкуючий  і нестрілкуючий. Стрілкуючий утворює  цибулину в ґрунті, листки і квітконосне  стебло (стрілку), що закінчується зонтиком, у якому формуються повітряні  цибулини. Нестрілкуючий утворює  цибулину і листки. Розрізняють також  озиму і яру форми часнику. Сорти ярого відрізняються високою лежкістю - цибулини їх зберігаються до нового врожаю. 
       Часник. Листки у часнику лінійні, зелені з восковим нальотом або без нього. Цибулина складається з 4-30 зубків (у стрілкуючих сортів менше, ніж у нестрілкуючих). Зубки у стрілкуючих сортів розміщуються по колу і мають спільні покривні луски, у нестрілкуючого є ще й групові луски, які обгортають 2-5 зубків. Кожний зубок вкритий сухою лускою. Середня маса цибулин - 25-50 г і більше. Розмножують часник вегетативним способом: нестрілкуючий - зубками, стрілкуючий - зубками і повітряними цибулинами. Повітряні цибулини мають тривалий період спокою. За підзимової або ранньовесняної сівби з них виростає однозубка (сіянка) - якісний садивний матеріал. Якщо зберігати повітряні цибулини протягом року і висіяти їх 1-5 липня, до осені рослини утворюють 5-7 листків, а після перезимівлі розвиваються так, як із зубків. Слід зазначити, що здоровий садивний матеріал часнику (особливо стійкий до нематоди) можна одержати тільки з повітряних цибулин. 
        Вирощування часнику із зубків і однозубки 
Часник дуже вимогливий до родючості і вологості ґрунту. Тому, готуючи ґрунт під часник, вносять 6-10 кг/м.кв. перегною і мінеральні добрива в таких нормах, як під цибулю. За 4-5 днів до висаджування цибулини часнику лущать. Вилущені раніше зубки уражуються хворобами і втрачають схожість. У нестрілкуючих сортів часнику на насіння використовують тільки великі зубки. Зубки і однозубки масою до 1 г висаджувати не слід, оскільки з них формуються дрібні однозубкові цибулини.  
       Озимі сорти часнику в районах Прикарпаття і Полісся найдоцільніше висаджувати в першій половині жовтня, а в південніших районах і Закарпатті - на 5-10 днів пізніше. За таких строків висаджування зубки і однозубки восени добре укорінюються і взимку не вимерзають. Глибина садіння 6-8 см. У разі мілкішого садіння і в більш пізні строки корінці погано заглиблюються у холодний ґрунт, виносять зубки на поверхню і вони вимерзають. Перед замерзанням ґрунту засаджену площу вкривають перегноєм (5-7 см), листям, мервлястою соломою тощо. 
       Ярий часник висаджують рано навесні, як тільки можна вийти на город. Глибина садіння 3-5 см (залежно від розміру зубків). Запізнення з висаджуванням призводить до різкого зниження врожаю. Ярий часник можна висаджувати і восени, у ті самі строки, що й озимий. При осінньому висаджуванні цибулини на 5-10 днів раніше дозрівають. 
       Часник висаджують на грядки широкорядним (ширина міжрядь 30-45 см) або багатострічковим (ширина між стрічками 45 см, а між радками в стрічці 20 см) способом. У рядку зубки і однозубки розміщують на вадстанні 6-8 см (залежно від їх розміру). Норма висаджування часнику значною мірою залежить від розміру зубків та однозубки і становить від 130 г (маса зубка і однозубки 3 г) до 385 (маса 7 г) на 1 м.кв.. Чим більші зубки і однозубки, тим вища продуктивність рослин.  
        Навесні сходи озимого часнику з'являються дуже рано (слідом за розмерзанням ґрунту). Якщо посіви восени були вкриті соломою, листям, то в першу чергу знімають мульчу (краще по мерзлоталому ґрунту), і як тільки він розмерзнеться, рослини підживлюють азотними добривами (20-30 г/ м.кв. аміачної селітри). Слідом за цим міжряддя розпушують на 4-6 см. Наступного разу їх слід розпушувати через 8-10 днів, доцільніше після дощу. Глибоко розпушувати міжряддя не рекомендується, оскільки це може призвести до пошкодження кореневої системи. 
        Для збільшення середньої маси цибулин у стрілкуючих форм часнику на початку утворення виламують стрілки, що прискорює дозрівання цибулин і сприяє збільшенню їх маси на 20-25%. Дальший догляд за рослинами полягає у виполюванні бур'янів у рядках і поливах: у південних районах - 6-7, у Лісостепу - 2-5, а на Поліссі і в західних областях -1-2 залежно від погодних умов року. За 20-25 днів до збирання врожаю поливи припиняють. Це прискорює визрівання цибулин. 
        Дуже важливо вчасно зібрати часник. Нестрілкуючі сорти збирають під час вилягання несправжнього стебла, а стрілкуючі - при підсиханні нижніх і пожовтінні верхніх листків та на початку розтріскування (до 5%) чохликів суцвіть (якщо стрілок не видаляли). Запізнюватись із збиранням часнику не можна, бо при цьому пошкоджуються покривні луски цибулин і зубки розсипаються, що призводить до значних втрат врожаю і погіршення його якості. Перед збиранням у стрілкуючих сортів зрізують стрілки, зв'язують їх у снопики і розставляють на городі або під навісом для дозрівання. Повітряні цибулини доцільно зберігати необмолоченими на горищах. 
        Ні в якому разі не можна допускати, щоб у період просушування часник потрапив під дощ, оскільки зволоження його призводить до розтріскування покривних лусок і розсипання зубків. Після просушування (10-15 днів) часник обрізують від листків і корінців і закладають на зберігання або листків не обрізують, а сплітають у вінки. Нестрілкуючі сорти часнику краще зберігаться, ніж стрілкуючі, а ярі - краще, ніж озимі. На зберігання закладають дозрілі і добре висушені цибулини. Оптимальна температура зберігання стрілкуючого часнику мінус 2 - плюс 3°С, нестрілкуючого - О - плюс 3°С, відносна вологість повітря 70-75%. У період зберігання часник повинен добре провітрюватись. Зберігають цибулини у невеликих ящиках. Добре дозрілі і просушені цибулини ярого часнику в такій тарі можна зберігати навіть при температурі 18°С. Невелику кількість часнику рекомендується зберігати в підвішеному стані у вінках і невеликих сітчастих або капронових мішечках у прохолодному, темному і добре провітрюваному місці. Часник можна зберігати також на горищах (як цибулю). 
       Вирощування однозубки (сіянки) 
Щоб мати однозубку, повітряні цибулини висівають восени або рано навесні в такі самі строки, що й зубки. Спосіб сівби широкосмуговий або багатострічковий (як цибулі на сіянку). Норма висіву для ранньовесняної сівби широкосмуговим способом становить 12-38 г/м.кв. залежно від величини повітряних цибулин. Для осінньої і багатострічкової сівби її збільшують на 20-30%. Глибина сівби дрібних цибулин восени - 1-2 см, великих – 2-3 см, навесні - відповідно 2-3 і 3-4 см. При весняній сівбі ґрунт дещо ущільнюють. Догляд за рослинами полягає в розпушуванні міжрядь і виполюванні бур'янів у рядках. 
Збирають однозубку на початку вилягання листків. Запізнюватись із збиранням не можна, оскільки листки швидко сохнуть і відмирають, що дуже утруднює вибирання однозубки з ґрунту. Зібрані рослини складають у рядок на городі або під навісом на 10-12 днів. Після цього очищають їх від корінців, листків і закладають на зберігання. Оптимальна температура зберігання 16-18°С, відносна вологість 70-75%. За вищої відносної вологості повітря однозубка починає утворювати корінці (проростати). 
       Особливості вирощування стрілкуючого часнику з повітряних цибулин з однорічним циклом розвитку 
Посіви часнику з повітряних цибулин за однорічного циклу розвитку розміщують повторною культурою після збирання салату, редиски, цвітної та ранньої капусти. Відразу після збирання попередника ґрунт перекопують і грядку до сівби підтримують у чистому від бур'янів і розпушеному стані. Під час перекопування ґрунту або перед сівбою вносять перегній (5-7 кг/м.кв.) і мінеральні добрива (20 г аміачної селітри, 45-50 г суперфосфату і 20-30 г калійної солі на 1 м.кв.). Потім поверхню ґрунту вирівнюють і дещо ущільнюють. Сіють відкаліброваними повітряними цибулинами врожаю попереднього року. Перед сівбою їх протруюють ТМТД (6-8 г/кг). 
        Для вирощування часнику таким способом строки сівби мають вирішальне значення. Оптимальним з них є 1-5 липня. Тоді до замерзання ґрунту рослини досягають висоти 40-50 см, утворюють 5-7 листків і до 40-50 корінців. За пізнішої сівби рослини в зиму входять слабкорозвиненими, гірше зимують, а наступного року дають нижчі врожаї і багато однозубки. Якщо ґрунт сухий, то перед сівбою грядки поливають (30-40 л/м.кв.). Спосіб сівби такий, як для вирощування часнику із зубків. На 1 м висівають 60-80 повітряних цибулин. Глибина сівби 5-6 см. До і після сівби ґрунт ущільнюють. Восени розпушують міжряддя, поливають (якщо потрібно) та підтримують грядки у чистому від бур'янів стані. 
         Рано навесні по мерзлоталому ґрунту рослини підживлюють аміачною селітрою (20-30 г/м.кв.). Загущені посіви в рядку проривають на відстані 4-5 см, при цьому виривають слабкорозвинені рослини. Під час проривання рослини краще підрізувати ножем. Після проривання на 1 м рядка має залишитися 18-20 рослин. Дальший догляд за рослинами і збирання врожаю такі самі, як при вирощуванні із зубків.