Фізична реабілітація хворих на ДЦП

  При формуванні церебрального  паралічу медикаментозне лікування  переважно призначається тим  пацієнтам, у яких ДЦП супроводжується  судомами, а також іноді використовується  для зниження спастичних м'язів  і мимоволих рухів.

  Для боротьби з судомами застосовують  дві групи медикаментів:

      Антіконвульсанти, які швидко припиняють  судорожну активність і запобігають  її повторному виникненню. Існує  велика кількість медикаментів  цієї групи, які відрізняються  за механізмом дії і вимагають тривалого лікування.

  Препарати групи бензодіазепінів  застосовуються в екстрених випадках  для зупинки частих судом або  епілептичного статусу. Вони діють  на хімічні процеси в мозку. Найбільш поширеним з них є  діазепам.

 

Всі антісудомні препарати підбираються пацієнтам індивідуально, в залежності від типу судом і змін на електроенцефалограмі (ЕЕГ). Жоден препарат не є ефективним для всіх типів приступів. Тим не менш, іноді пацієнтам з однаковими типами судорожних приступів краще допомагають медикаменти різних груп. Іноді пацієнтам для зняття судом необхідне застосування одночасно двох або більше препаратів.

  У лікуванні ДЦП медикаменти  також іноді застосовуються для  зниження спастичності м'язів, особливо  після ортопедичних втручань.

 

З цією метою найчастіше застосовують такі медикаменти: діазепам, який діє, як загальний релаксант мозку і тіла; баклофен (ліорезал), що блокує сигнали (команди до скорочення) від спинного мозку до м'язів та дантролен, який впливає на процес скорочення м'язів. При прийомі цих препаратів у вигляді таблеток, вони можуть знизити м'язовий тонус лише на короткий період часу. Їх користь для тривалого зниження м'язового тонусу ще ніким не доведена. Ці препарати можуть викликати суттєві побічні ефекти, такі як сонливість або алергічні реакції, а їх вплив на дитячу нервову систему ще не повністю вивченно. До медикаментозного лікування також можна віднести введення ботулінового токсину А - широко відомого, як Ботокс. При ін'єкційному введенні він викликає помірний параліч м'язів та зменшує їх напруження. При церебральних параличах він застосовується для зниження спастичності м'язів кінцівок, збільшення обсягу рухів та загальній рухливості. Ефект ботулінових ін'єкцій переважно триває 3-6 місяців. Медикаментозне лікування може бути лише симптоматичним доповненням до лікування, і ні в якій мірі не може замінити фізичну реабілітацію та інші методи лікування, спрямовані на розвиток моторних функцій дитини.

 

Масаж при ДЦП. Порушення функції м'язів при ДЦП полягає в зниженні здатності до скорочення, розслаблення, розтягування, і швидкого переключення з одного стану до іншого. Ця періодичність (скорочення - розслаблення) є основою росту і розвитку тканини, накопичення м'язової маси, збільшення силової витривалості. При порушенні цієї періодичності, коли слідом за скороченням м'яз не повністю розслаблюється, настає її виснаження. Тому коригуючий масаж при ДЦП складений таким чином, що надає виборчий вплив на ослаблені і спастичні групи м'язів, сприяючи відновленню цієї періодичності з метою корекції порушених рухових функцій. Поступове відновлення узгодженої роботи м'язів дозволяє дитячому масажу й гімнастиці почати формувати довільні руху, схему тіла і схему руху, завдяки чому всі довільні руху координуються і постійно пристосовуються до змін у зовнішньомуі внутрішньому середовищі організму.

 

Будь-який довільний рух залишає «слід» у вищих коркових, рухових і чутливих відділах, повторні руху порівнюються з попередніми по силі м'язовими скороченнями, швидкістю, точністю, напрямком.. Якщо результат не збігається з запланованим, то відбувається коригування руху. При багаторазовому повторенні рух запам'ятовується, стає напівавтоматичним.

 

Дитині необхідний масаж і ЛФК постійно, так як вони створюють необхідні умови для того, щоб виникаючи довільні руху «закріпилися» і сформувався правильний руховий стереотип. На відміну від інших захворювань, де лікування проводиться курсами, тут необхідно саме безперервне лікування, адже якщо виникає перерва в заняттях з дитиною, то потужна імпульсація, яка йде від уражених м'язів «перекриває» слабкі і неточні імпульси від м'язово-суглобового апарату при виконанні незначних по силі і рідкісних рухів. Рухова пам'ять нестійка, неточна. Рухи швидко забуваються, і якщо в лікуванні дитини були тривалі перерви, то деякі досягнення він може втратити. Масаж і гімнастика не є єдиними видами лікування при ДЦП, але вносять значний внесок у загальну справу одужання дитини.

 

Фізіотерапія. Метою фізіотерапії в активній фазі захворювання є досягнення стабілізації і регресування процесу, в неактивній фазі - купірування синдрому. Фізіотерапія при ДЦП має в свойому розпорядженні численні і досить різноманітні з лікувальною дією методи, які застосовують дітям з перших днів життя з метою профілактики і лікування захворювань, підвищення захисних сил і розвитку всіх систем організму. Однак техніка та методика проведення фізіотерапевтичних процедур у дітей з ДЦП помітно відрізняється від дорослих, що зумовлено віковими анатомо-морфологічними особливостями. Компенсаторні можливості фізичної та хімічної терморегуляції у дітей з ДЦП досить невеликі в зв'язку з відсутністю повноцінної центральної регуляції з боку незрілої нервової системи. Все це вимагає обережності при проведенні процедур, пов'язаних з охолодженням або прогріванням. Не призначають максимальні температурні значення при теплолікування, обмежений діапазон коливання температур при контрастних процедурах (ваннах, душах, обливаннях). Фізіотерапія включає стандартний комплекс: електрофорез, озокерит, міостімуляцію і т.д. Протипоказанням є судомна готовність. Ефект щодо зниження м'язового тонусу, в більшості випадків, короткочасний 1,5-2 місяці. Багатьом хворим дітям, які страждають на ДЦП, призначають грязелікування. Бруд надає загальнорефлекторний хімічний вплив, стимулює нервові закінчення. Теплий бруд - гарний засіб при гіпертонусі. Зняти спастику (напругу) м'язів при ДЦП допомагає електрофорез, а для поліпшення судинної регуляції використовується магнітотерапія. Невід'ємна частина лікування парафінотерапія.

 

Електрорефлексотерапія. Лікування проводиться за індивідуальною схемою лікування, яка спрямована на відновлення структур мозку. Складається за результатами обстеження та огляду в залежності від виявленого рівня ураження нервової системи. Відновлення активності рухових нейронів кори головного мозку дозволяє знижувати м'язовий тонус. Відновлення активності лобових часток підвищує рухову активність і бажання рухатися. Відновлення активності мозжечка покращує координацію і вироблення рухових навичок (утримання голови, стояння, ходьбу). Відновлення активності мовних зон головного мозку підвищує мовну активність, покращується дикція, поповнюється набір словникового запасу. Електрорефлексотерапія не протипоказана при судорожній готовності і добре поєднується з масажем, ЛФК та лікарською терапією.

 

Хірургічне лікування.Одним з додаткових методів лікування ДЦП є хірургічні операції. Найбільш поширеними з них є ортопедичні втручання, спрямовані на усунення вкорочення м'язів і кісткових деформацій. Метою цих операцій у дитини з наявністю потенціалу до ходьбі є поліпшення його можливостей до пересуванню. Для дітей у яких немає перспективи самостійної ходьби, метою оперативного втручання може бути поліпшення можливості сидіти, полегшення виконання гігієнічних функцій, а також, у ряді випадків, усунення больових синдромів. Найбільш поширеними є операції, спрямовані на корекцію сколіозу, дислокації кульшових суглобів, подовження або перенесення сухожиль, для зниження дисбалансу спастичних м'язів, а також остеотомія для корекції положення кінцівки.

 

Нейрохірургічне лікування (часткова перерізка нервових волокон або корінців спинного мозку, стереотаксичні операції на підкоркових структурах та ін), а також ортопедо-хірургічні методи, які використовуються для корекції патологічних поз, хоча і є виправданими при дуже важких формах захворювання, але операції чреваті післяопераційними ускладненнями і, що найголовніше, не впливають на патогенетичні механізми порушених рухів, у зв'язку з чим часто спостерігаються несприятливі результати: рецидиви контрактур, розвиток зворотних деформацій та ін.

  Найбільш дієвими методиками  реабілітації рухових порушень, що дозволяють перебудувати патологічно  сформовану систему управління рухом у пацієнтів у більш близьке до норми стан, до теперішнього часу залишаються методи ЛФК.

 

ЛФК. Одним з найважливіших методів лікування ДЦП є фізична реабілітація, яка, як правило, починається ще в перші роки життя дитини, відразу після встановлення діагнозу. При цьому застосовують комплекси вправ, спрямовані на дві важливі цілі - не допустити ослаблення та атрофії м'язів внаслідок недостатнього їх використання та уникнути контрактур, при яких напружені м'язи стають малорухливі і фіксуються в патологічної положенні. Практика відновлення рухових функцій дитини з ДЦП поєднує безліч найрізноманітніших реабілітаційних методів, серед яких пріоритетне значення має лікувальна фізкультура. Її завданням є формування вертикального положення тіла дитини, пересування і руxoвих дій. Вправи на координацію рухів застосовуються при дитячому церебральному паралічі для відновлення основ управління рухами. Ці вправи сприяють вільному перемиканню стану м'яза (спокій, напруження, розслаблення, скорочення), відновленню реципрокних взаємостосунків м'язів-антагоністів і їх спільної статичної роботи для фіксації суглобів; нормалізації "схеми тіла і рухів"; оволодінню складними поєднаннями роботи м'язів різних частин тіла при формуванні рухових стереотипів.

 

Вправи в рівновазі сприяють поліпшенню координованих рухів, вихованню правильної постави, виробленню багатьох рухових навичок, тренуванню і нормалізації функцій вестибулярного аналізатора. Вправи в рівновазі грають велику роль у відновному лікуванні. Вони сприяють нормалізації опорної здатності, розвитку реакцій рівноваги в різних умовах – при пересуваннях по різному ґрунту, на різній за висотою і формою поверхні опори, з різною її стійкістю, з використанням статичних поз і пересувань, в поєднанні зі спеціальним тренуванням вестибулярного аналізатора.

 

Прикладні вправи включають різні способи пересування – повзання, ходьбу, біг, а також стрибки, лазіння, метання, тобто ті природні рухи, які здорова дитина застосовує в повсякденному житті. У важких випадках дитячого церебрального паралічу ходьба є життєво необхідною навичкою, оскільки володіння або неволодіння нею у вирішальній мірі визначає ступінь інвалідності хворого, так само як і важкі ураження рук, що позбавляють його можливості самообслуговування. У резидуальному періоді вікові особливості дозволяють значно збагатити можливості організації колективного проведенням ранкової гімнастики, повноцінних групових занять, окрім індивідуальних, участю в святах, прогулянках, походах. Все це сприяє кращій соціальній адаптації хворих і допомагає їм вступати в самостійне життя більш підготовленими і пристосованими.

 

Гідрокінезотерапія. При дитячих церебральних паралічax до складу ЛФК входять не тільки прикладні види фізичних вправ, ортопедичні заходи, але й гідрокінезотерапія - організація різних вправ в водному середовищі. Лікувальне плавання протягом багатьох десятиліть активно використовується, як засіб відновлення рухових функцій. Завдяки розвантаженню xребта у воді плавання ефективно використовується в лікувальній фізкультурі при атрофічний процессах в м'язах, при паралічі і парез, захворюваннях опорно-рухового апарату, суглобів та ін. Для дітей з ДЦП водна середовище є оптимальним умовою для здійснення корекції та розвитку рухів і є обов'язковим компонентом сучасної реабілітації. Проведення лікувальної фізкультури у воді має ряд переваг. Під час лікувального плавання більш ефективно формується опорна реакція рук і ніг дитини, їх реціпроктний рух, ритмічність і узгодженість, поліпшуються реакції рівноваги і координації. При дотриманні адекватної температури води спостерігається поліпшення стану м'язового тонусу. При спастичних формах ДЦП оптимальною є температура в діапазоні 36-37 С. Водне середовище сприяє усуненню больових відчуттів при виконанні дитиною пасивних і активних фізичних вправ. Під час лікувального плавання спостерігається значне зменшення інтенсивності гіперкінетіческіх розладів. У воді більше ефективні вправи, спрямовані на придушення патологічної  тонічної активності та попередження формування патологічних поз і рухових стереотипів. Гідрокінезотерапія ефективна для попередження та усунення контрактур і деформацій. В результаті істотно полегшується вчинення дитиною різних вправ, з'являється можливість розширити спектр його фізичних навантажень без ризику викликати значне стомлення. Крім того, слід враховувати, що лікувальне плавання надає гармонізує вплив на фізіологічний та психо-емоційне стан дитини. У воді дитина набагато більш активно включається в довільну діяльність. Під час гідрокінезотерапіі діти не виявляють дратівливості та негативізм. Плавання увлекает дитини, приносить йому задоволення. У реабілітаційної практиці лікувальне плавання є не тільки засобом відновлення рухових функцій хворого дитячим церебральним паралічем, а, й умовою поліпшення загального стану організму дитини. Водні процедури сприяють поліпшенню апетиту, стимулюють обмінні процеси, покращують кровопостачання органів і тканин, підвищує резистентність дитячого організму до різниx інфекцій. Таким чином, лікувальне плавання сприяє не тільки розвитку рухових можливостей дитини з ДЦП, але, й суттєво покращує його соматичне здоров'я. Застосування лікувального плавання у складі комплексної реабілітації дітей з ДЦП потребує спеціальних умов. Для дітей раннього віку застосовуються індивідуальні ванни, а починаючи з дошкільного віку - басейни для лікувального плавання. У літній період при сприятливих метеорологічних умовах для плавання можуть бути використані природні водойми. Лікувальне плавання використовується у складі санаторного лікування. Найбільшу популярність мають морські курорти та санаторії. При спастичних формах дитячого церебрального паралічу лікувальне плавання здійснюється при температурі води в діапазоні 36-37 ° С, тривалість заняття не більше 30 хвилин, щодня, курсом 40-50 днів. При плануванні реабілітаційних заходів, що включають лікувальне плавання, слід враховувати, що заняття в басейні не слід поєднувати з лікувальним масажем і тепловими процедурами  щоб уникнути надлишкової навантаження на серцево-судинну систему дитини. Найбільша ефективність у відновленні рухових функцій спостерігається при послідовному застосуванні методики динамічної пропріоцептівной корекції з використанням навантажувальних комбінезонів різних модифікацій та лікувального    плавання. Плавання-це фізична дія, основу якого становить утримання та переміщення людини у воді в необхідному напрямку. Під час плавання, яке є засобом масажу шкіри і м'язів, дитина долає значні опору води, постійно тренуючись опорно-руховий апарат, тобто здійснюється своєрідна гімнастика. Під час плавання очищуються потові залози, що сприяє активізації кожного дихання і рясне притоку крові до периферичних органам. Горизонтальне положення під час плавання - це своєрідний стан невагомості, яке активізує кровообіг, розвиваючи і зміцнюючи серцево-судинну систему.

 

Висновки до першого розділу

 

Аналіз вивчених та проаналізованих сучасних літературних джерел з проблеми використання лiкувального та спортивного плавання у реабiлiтацiї хворих дiтей з дитячим церебральним паралічем дозволив зробити основні висновки:

 

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) - група синдромів, які є наслідком ушкоджень мозку, що виникають у перинатальному періоді.

  ДЦП обумовлений головним чином  внутрішньоутробньою патологією  і пошкодженням мозку під час  пологів внаслідок асфіксії і внутрішньочерепних крововиливів. Провідними в клінічній картині церебральних паралічів є порушення рухових функцій, розлади координації, нездатність зберігати нормальну позу і здійснювати цілеспрямовані рухи.

 

Oсновнi риси до методiв фізичної реабілітації хворих дітей на ДЦП залежать від стану хворого, призначеного йому режиму рухової активності та умов лікувально-профілактичного закладу. Засобами реабілітації ДЦП є методи соціально-відновлювальної дії, психологічної корекції, медикаментозного лікування, фізіотерапії, електрорефлексотерапії, хірургічного лікування, фізичної реабілітації (ЛФК, масаж, гідрокінезотерапія та інш.).

 

Для дітей з ДЦП водна середовище є оптимальним умовою для здійснення корекції та розвитку рухів і є обов'язковим компонентом сучасної реаб

РОЗДІЛ 2 МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

2.1. Теоретичні  методи  дослідження.

 

Теоретичний аналіз науково-методичної літератури літератури дозволив зۥясувати етіологію та  патогенез ДЦП, дослідити вплив фізичної дії вправ на організм хворих з проблемами рухової активності, вивчити основні принципи методик реабілітації хворих з ДЦП.

 

Сучасні науковці, a саме: Бадалян Л.О., Журба Л.Т., Тимонина О.В., Дубровский В.И., Кулеш Н.С., Подкорытов B.C., в галузі ДЦП присвячують свої роботи питанням дослідження етіологічних, патогенетичних та клінічних особливостей ДТП у дітей. Pоботи таких науковців, як  Дубровський В.И., Козявкин В.И., Кулеш Н.С., Нікішина Л.Т., Попов С.Н., Шипицина Л.М., Штеренгерц А.Е. приділяють увагу та розглядають питання методів фізичної реабілітації дітей з ДЦП. Ежов В.В., Ежова Л.В., Андрияшек Ю.И., Замша Т.Т. рекомендують впровадження методів гідрокінезотерапії в комплекс лікування дітей з ДЦП.

 

Для отримання результатів програма дослідження містила мету і завдання дослідження, визначення об'єкта та питання, що підлягали спостереженню, визначення кількості та загальної тривалості спостережень.

 

На теоретичному рівні наукове мислення дослiдженої проблеми допомогло узагальнити теоретичні результати (абстрагування, аналіз та синтез, узагальнення і т. д.) та дозволили зробити послідовне дослідження зібраних данних, висловити поняття і судження, зробити висновки про проведене дослiдження.