Автор работы: Пользователь скрыл имя, 26 Февраля 2014 в 00:26, реферат
Дитячий церебральний параліч розвивається внаслідок уражень головного мозку – внутрішньоутробного, в пологах, а також в період новонародженості. До причин розвитку ДЦП вiдносять внутрішньоутробнy гіпоксію, асфіксію в пологах, механічнy родовy травмy, крововилив в мозок, також стали враховуватися інтоксикації плоду, порушення харчування матері, перенесені нею захворювання. Сучасна медицина виявили ще деякi причини – це роль внутрішньоутробних нейроінфекцій в походженні церебральної патології плоду – лістерелезного, колібацилярного, стафілококового, стрептококового, грипозного та інших енцефалітів і менінгоенцефалітів
2.2. Емпіричні методи
Емпіричні методи дослідження були пов’язанi з сенсорним (чуттєвим) досвідом. Емпіричне дослідження забезпечує можливість свого відтворення і підтвердження спростування. До емпіричних методів, які використані у роботі, були залучені спостереження, опис, вимірювання і експеримент.
Спостереження було направлене на сприйняття явищ об'єктивної дійсності. Методом опису було зафіксовано відомості про вивчаємо проблему. Емпіричний метод вимірювання порівнює досліджений об'єкт з якими-небудь подібними властивостями. Експеримент спостерігає об'єкт в спеціально створених і контрольованих умовах, що дозволяє відновити хід явища при повторенні умов.
Емпіричний процес пізнання включає в себе три взаємозалежні між собою форми:
Відчуття, що відтворює зображення в свідомості людини окремі сторони, властивості предметів, безпосередній вплив їх на органи чуття;
Сприйняття, що відтворює цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні сукупності всіх своїх сторін, синтез даних відчуттів;
Уявлення, що узагальнює чуттєво-наочний образ предмета, який впливає на органи чуття в минулому, але не сприймається в даний момент.
2.3.
Методи психолого-
Психолого-педагогічнe спостереження – передбачає активне формування психічних якостей, процесів, що досліджуються безпосередньо під час навчально-виховної діяльності.
Для отримання найбільш повних даних про розвиток дитини, необхідних для психодіагностики та визначення шляхів корекційної роботи, проводилось комплексне обстеження. Задачі цього обстеження:
- уточнення характеру та причин ДЦП в дитини;
-
вивчення індивідуальних
-
визначення умов виховання і
навчання дитини (в родині, в спеціальному
або масовому дошкільному
-
обґрунтування педагогічного
-
контроль за вихованням і
- підготовка рекомендацій для батьків.
Принципи психолого-педагогічного спостереження:
1. Комплексний характер вивчення.
Діагностика проводилaсь за такими напрямками: медико-фізіологічний, психолого-педагогічний, соціологічний. Брaли участь лікарі – невропатолог, психолог, психіатр. Обов’язково аналізувалися умови життя дитини, можливість участі батьків та інших родичів в процесі навчання та корекційної роботи.
2.
Всебічний характер психолого-
Психолого-педагогічне обстеження включалo вивчення всіх сторін психіки: пізнавальних процесів, мовлення, емоційно-вольової сфери та особистісних особливостей.
3.
Врахування віку дитини при
організації психолого-
Підбір методів обстеження відповідав віку дитини.
4. Вивчення дитини в динаміці.
Динамічне вивчення дітей проводилoсь на протязi участi в розробленiй методицi використання лiкувального та спортивного плавання.
5.
Індивідуальний підхід до
Передбачав врахування віку, статі, індивідуальних особливостей дитини, створення під час обстеження комфортної для неї обстановки. Індивідуальний підхід базувався на попередньому знайомстві з історією розвитку дитини, особливостями сімейного виховання, характером спілкування.
6.
Якісний аналіз результатів
Окрім визначення результативності виконання завдань оцінювали якісні показники: спосіб виконання завдань, інтерес до діяльності, самостійність, використання допомоги, научуваність.
Етапи проведення експерименту:
1. Підготовчий етап проведення експерименту.
2. Дослідницький етап, що охоплює констатувальний, формувальний та контрольний експеримент.
3. Обробка даних дослідження.
4.
Інтерпретація даних
5.
Впровадження результатів
Метод експертних оцінок - це один з різновидів методу опитування. Експертне опитування про стан хворого до впровадження запропонованого методу та пiсля poзподіляли на різновиди за рівнем стандартизації процедур та технікою роботи. За рівнем стандартизації процедур використали анкети з відкритими запитаннями.
Під технікою роботи було використано бальнi оцінки та ранжування. Метод експертних оцінок має логічно взаємопов'язані етапи, які є основними етапами експертизи. Початковий етап (організація експертизи) включає:
1. Визначення цілі і завдання експертизи, постановку проблеми.
Визначення міри відповідальності, прав і повноважень робочої групи експертів.
Встановлення термінів проведення експертизи.
Підбір експертів, формування експертних груп (при необхідності визначення їх компетентності).
Основний етап експертизи пов'язаний зі збором даних, проведенням дослідницької роботи та експертною оцінкою, аналізом наявного матеріалу. Технологія експертизи, використання сукупності методів та критеріїв оцінки залежать від характеру експертизи, області її застосування. Експертна оцінка є результатом аналітичної діяльності, заснована на вмінні бачити та розв'язувати протиріччя, прогнозувати, передбачати і знаходити нестандартні рішення. Завершальний етап експертизи - опитування експертів (індивідуальний чи груповий; особистий, очний чи заочний; усна або письмова), оформлення документа (звіт, довідка, рецензія тощо), прийняття експертного висновку - основи для компетентного управлінського рішення.
2.4.
Методи інструментального
Для виконання поставлених завдань були підібрані доступні інформативні методики: опитування, спостереження, антропометричні вимірювання; непряма тонометрія по Короткову (з урахуванням віку манжета 5 см); пальпаторна пульсометрія; вимір кута гомілковостопного суглоба; вимір ЧД - частоти дихання тактильним методом, ЖЄЛ - життєва ємність легенів, МВЛ - максимальна вентиляція легенів; ХОД - хвилинний об’єм дихання. Реабілітаційний комплекс включав ЛФК, массаж. Визначення ефективності велося в напрямку фіксації обліку змін в клінічній картині рухових порушень.
Опитування. Якщо опитування пацієнта не представлялося можливим через його вік, мовні порушення або важкий стан, то інформацію отримували від батьків або найближчого оточення. При збиранні анамнезу слід прагнули отримати повне уявлення про картину захворювання з часу його виникнення в динаміці хворобливого процесу. З розповідей родичів отримували уявлення про особистості
хворого та відомості про
При опитуванні з’ясовували звичні пози дитини: лежачи на животі, на спині, сидячи і стоячи; яким способом пересувається, або не пересувається; чи можливе активне або пасивне розслаблення м'язів верхніх і нижніх кінцівок; відзначаються одномоментні рухи при ізольованих рухах верхніх і нижніх кінцівок; яка кількість вироблених рухів верхніми і нижніми кінцівками з поверненням у вихідне положення протягом 30 сек; характеристика рухів по суглобу (амплітуда, напрямок, характер виконання) та наявність заміщень та сінкінезій. Також освідомлювалися, чи не було аналогічних захворювань у близьких і далеких родичів. Чим ретельніше збирається сімейний анамнез хворих, тим частіше виявляється спадковий його характер.
Спостереження. Дослідження методом спостереження проводиться при збиранні даних для встановлення діагнозу під час лікування і після лікування з метою вивчення найближчих та віддалених результатів. Спостереження оцінювало загальний стан дитини. При спостереженні користувалися всіма вищеописаними методами дослідження: розпитуванням, оглядом, пальпацією і т. д. Спостереження хворого робили здалека й поблизу, в стані спокою і в русі. Деякі відхилення від норми робляться ясними тільки при рухах тіла. Оглядом визначали зріст досліджуваного, пропорції тіла і особливості постави. Патологічні зміни хребта визначалися клінічно за наявністю а) деформації або ряду інших зовнішніх ознак, б) фіксації хребта і в) болі. Фіксація хребетного стовпа проявляється обмеженням рухливості і пов'язаної з цим функціональною неповноцінністю хребта. В залежності від характеру перераховані ознаки бувають або ізольованими, або поєднуються один з одним. При огляді патологічно зміненого хребта звертають увагу на положення голови по відношенню до тулуба.
Загальний стан хворого спостерігали при візуальному обстеженні, звертали увагу на положення тулуба, реакцію дитини при звертанні до неї, пересування дитини, що певною мірою дозволило зробити висновок про тяжкість процессу хвороби.
Нами запропонована карта обстеження обліку рухів:
Чи може хворий самостійно, за допомогою, чи не може (відзначається відповідно балами - 3, 2,
а) лежачи на спині, підняти і повернути голову;
б) те ж саме, лежачи на животі;
в) з положення лежачи на спині повернутися на бік, на живіт;
г) з вихідного положення, лежачи на животі, встати на четвереньках;
д) взяти в руки предмет і втримати його на 10 рахунків;
е) перекласти предмет із руки в руку;
ж) сидіти;
з) стояти;
и) ходити (спосіб пересування).
Позитивними моментами запропонованої карти є простота вимог і в той же час їх специфічність. Все це дає можливість з'ясувати дійсно дуже важливі порушення в руховій сфері хворих.
Значне поліпшення відзначали в тих випадках, коли хворий опановував нові основні рухові навички, тобто: більш складний спосіб сидіння, стояння, пересування, ручних дій. Наприклад, сидів з фіксацією на стільці, став сидіти самостійно.
Сюди ж належать і інші
Поліпшення визначалося в тих випадках, коли покращувався колишній спосіб виконання сидіння, стояння, пересування, ручних дій. Крім того, є деяке зменшення контрактур, деформацій, знижений тонус м'язів при пасивних рухах, збільшення амплітуди пасивних і активних рухів; появлення деяких довільних рухів, краще утримування рівноваги в колишніх вихідних положеннях, зменшення мимовільних рухів при певних положеннях тіла і т. д.
Для остаточного визначення оцінки потрібно, щоб результати були проявлені не в якому-то одному показнику, а не менше ніж в 3-4 пунктах.
Клінічно-нервологічні показники ДЦП у хворих зареєстрували видозмінений тонус м'язів (гіпертонус, гіпотонус), відставання психомоторному і мовного розвитку. В залежності від ступеня важкості ураження мозку у дітей були слабо виражені або зовсім не виникали вроджені рухові рефлекси: захисний, повзання, опори, крокового руху тощо, тобто порушувалася основа, на базі якої формувалися настановні рефлекси. У положенні сидячи і при вертикальній установці у хворих домінувала згинальна поза голови, тулуба, рук і ніг. У хворих спостерігали порушену функціональну діяльність вроджених рефлексів, відзначалася підвищена активність тонічних рефлексів, були ознаки підвищення м'язового тонусу. Підвищення м'язового тонусу, як правило, спостерігалося в м'язах - згиначах (в залежності від ступеня порушення м'язового тонусу). Може також спостерігатися підвищення тонусу в м'язах - розгиначах (в окремих групах м'язів або в усіх групах). У значної частини дітей в анамнезі було поєднання кількох факторів ризику. При ДЦП досить часто моторні патології супроводжувалися запізненням розумового розвитку, конвульсіями, порушенням дихання, порушенням травлення та контролю за сечовиділенням і випорожненням кишечника, труднощами при їжі, частим карієсом, деформаціями скелета, проблемами зі слухом та зором. Вираженість цих порушень коливалася у великих межах від дуже маленьких та майже непримітних проявів до виражених грубих порушень функцій.
Методи виміру гнучкості зазвичай виражають в градусах, на практиці користуються лінійними заходами Функціональні здібності суглобів у хворого оцінюються шляхом спостереження над тим, як хворий виконує ряд звичайних рухів і певну роботу. Амплітуда рухів у гомілковостопного суглоба при збережений рухливості, а також кут, під яким фіксований суглоб при ДЦП, вимірюються гоніометром.
Рис. 2.1. Вимірювання амплітуди рухів в гомілковостопного суглобі гоніометром.
Вимірювання амплітуди рухів в гомілковостопного суглобі: гоніометр встановлений на внутрішній поверхні гомілки, одна його бранша поєднуються з поздовжньої віссю гомілки, інша - з так званим другим променем стопи, який відповідає поздовжньої осі II пальця, та орієнтована на головку II плюсневой кістки; шарнір гоніометр встановлено на верхівці внутрішньої щиколотки.
(гоніометр) (рис. 2.1).
Зріст досліджуваного вимірюється в положеннях стоячи і сидячи за допомогою ростомера, планка якого рухається за вертикальною шкалою. При вимірі досліджуваний повинен стояти в невимушеній позі, не піднімаючи плечей.
Також, контроль за розвитком гнучкості здійснюється за допомогою контрольних вправ, що вимагають великої рухливості у найбільш масивних суглобах: хребта, кульшові та плечові суглоби:
1.
Нахил вперед із вихідного
положення – стійка на
2.
«Викрут» з гімнастичною