Обмін речовин при нормі та патології щитоподібної залози

         При тяжких  захворюваннях печінки реєструють  псевдо завищені рівні трийодтироніну.

         Визначення  трийодтироніну має обмежене значення. У багатьох випадках тиреоїдна гіпофункція супроводжується зниженням або нормальним рівнем трийодтироніну. Дослідження рівня трийодтироніну є необхідним при клінічних проявах тиреотоксикозу на фоні нормальної концентрації тетрайодтироніну, оскільки близько 5% випадків підвищення рівня трийодтироніну є єдиним проявом гормональних порушень ( тиреотоксикоз трийодтироніну ). Деякі лікарські препарати, зокрема, аміодарон, блокують перехід тетрайодтироніну у трийодтиронін і тому визначення трийодтироніну може допомогти встановити причини незначного збільшення рівня тетрайодтироніну у цих пацієнтів.

Збільшення концентрації трийодтироніну спостерігається: при післяопераційних станах і тяжких захворюваннях, гіпофункції  щитоподібної залози, гострому і під гострому тиреоїдиті, при вживанні андрогенів, дексаметазону, пропанололу, саліцилатів, похідних кумарину.[3].

 

 

  1.4.4. Вільний тироксин: є фракцією циркулюючого у крові тироксину, який не зв’язаний з білками. При нормальному функціонуванні щитоподібної залози механізми її регуляторної функції щодо вмісту вільного тироксину не залежать від концентрації тироксинзв´язувального глобіну ( ТЗГ ). Така властивість дозволяє використовувати вільний тироксин як найбільш адекватний і прямий маркер при оцінці функції щитоподібної залози.

Незалежна концентрація вільного тироксину  від рівня тироксинзв´язувального глобіну дозволяє використовувати  його як надійний діагностичний маркер при всіх станах, які зумовлені  змінами ТЗГ.

          Підвищені показники спостерігаються при гіпертиреозі, гострому тиреоїдиті, вагітності, лікуванні тироксином, ожирінні, гепатитах, при вживанні естрогенів, тиреоїдних препаратів, лікуванні гепатином, імідазолом.

Зниження концентрації вільного тироксину  спостерігається при гіпофункції щитоподібної залози ( мікседема ), підвищеній втраті білка ( нирковий синдром ), синдромі Іценка – Кушінга, вживанні андрогенів, значному дефіциті йоду,  фізичному навантаженні, пангіпопітуїтаризмі, втраті білка через ШКТ, вживанні кортикостероїдів, резерпіну, пеніциліну, сульфаніламідних препаратів, калію йодиту, резекції щитоподібної залози, раку щитоподібної залози, передозуванні тиреостатиків.[3].   

 

    1.4.5. Кальцитонін ( тиреокальцитонін ): пептид, що складається з 32 амінокислотних залишків, синтезується в парафолікулярних С-клітинах щитоподібної залози. Секреція кальцитоніну посилюється при підвищенні концентрації кальцію в крові та регулюється гастроентеропанкреатичними гормонами.

         Біологічна  роль кальцитоніну полягає в  тому, що він гальмує резорбцію кальцію з кісткової тканини, знижуючи активність остеокластів. Він стимулює остеобласти, сприяючи утворенню кісткової тканини. Кальцитонін пригнічує канальцеву реабсорбцію кальцію в нирках, прискорюючи його екскрецію. Кальцитонін гальмує всмоктування кальцію в тонкій кишці. Ця властивість кальцитоніну використовується для лікування тяжкої форми гіперкальціємії та гіперкальціємічних кризів.

         Збільшення  концентрації кальцитоніну спостерігають  при раку щитоподібної залози, синдромі Золлінгера-Еллісона, у деяких випадках - при раку легенях, грудної або підшлункової залози, хронічній нирковій недостатності, псевдогіпопаратиреозі, у хворих з панкреатитом і тиреоїдитом. Зниження кальцитоніну спостерігають при захворюваннях яєчників при дефіциті естрогенів. Це сприяє прискоренню резорбції кісткової тканини і призводить до виникнення остеопорозу.

 

 

         1.4.6. Вільний трийодтиронін: в крові міститься 0,3% стосовно усього трийодтироніну. Фракція вільного трийодтироніну забезпечує увесь спектр метаболічної активності. Вільний трийодтиронін є продуктом перетворення тетрайодтироніну поза щитоподібною залозою. Це перетворення найбільш інтенсивно проходить у передній частці гіпофіза, а повільніше у периферичних тканинах. Концентрація вільного трийодтироніну не залежить від концентрації ТТГ. Оскільки рівень вільного трийодтироніну не залежить від концентрації ТЗГ, то його визначення є інформативним для оцінки тиреоїдного статусу при зміні рівня ТЗГ. Визначення концентрації вільного трийодтироніну дозволяє оцінити функцію щитоподібної залози.

         Збільшення концентрації спостерігається при тиреотоксикозі, недостатності йоду, станах після лікування препаратами радіоактивного йоду, ендемічному зобі, синдромі Пендреда, при вживанні естрогенів, метадону.

Зниження рівня вільного трийодтироніну спостерігається: при післяопераційних станах і тяжких захворюваннях, гіпофункції щитоподібної залози, гострому і під гострому тиреоїдиті, при вживанні андрогенів, дексаметазону, пропанололу, саліцилатів, похідних кумарину.[3].

 

       1.5. Механізм синтезу гормонів щитоподібної залози

          Морфологічними та функціональними частинами залози є епітеліальні клітини і фолікули, які заповнені в’язкою рідиною жовтого кольору - колоїдом. Йодити окислюються в атомарний йод у фолікулярних клітинах під впливом пероксидази і цитохромоксидази. Процес надходження і окиснення йодидів відбувається під контролем гіпофіза. Утворений молекулярний йод включається в молекулу амінокислоти – тирозину з утворенням моно- і дийодтирозину, які конденсуються з наступним синтезом тетрайодтироніну і трийодтироніну. Щоденна інкреція щитоподібною залозою тетрайодтироніну становить 80-100 мкг, а трийодтироніну- у 12-20 раз менша ( близько 5мкг ).[5].

        За необхідності під впливом протеази  і пептидази лізосом фолікулярних клітин тиреоглобулін розщеплюється, тетрайодтиронін і трийодтиронін надходять у кровообіг, де вони знову зв'язуються з білками - тирксинзв'зувальним глобуліном та преальбуміном і циркулюють у вигляді зв'язаного з білками йоду

( ЗБЙ ).[5].

       

        1.6. Регуляція синтезу та секреції гормонів щитоподібної залози

             Біосинтез тиреоїдних гормонів та виділення їх у кров контролюється центральною нервовою системою, тиреотропним гормоном аденогіпофіза ( ТТГ ), утворення якого у свою чергу стимулюється тиреоліберином ( тиреотропін – рилізинг – гормон – ТРГ ) і гальмується соматостатином гіпоталамуса. Відносна рівновага в системі аденогіпофіз – щитоподібна залоза здійснюється за принципом зворотного зв'язку ( «плюс – мінус взаємодія» тропних гормонів гіпофіза та ефекторних ендокринних залоз ). При надлишку йодовмісних гормонів  тиреотропна функція гіпофіза знижується, а за дефіциту – посилюється. Збільшення продукції ТТГ спричинює не лише посилення процесів біосинтезу  йодовмісних гормонів, але й дифузну або вузлову гіперплазію тканини щитоподібної залози.[5].

         Транспорт йодидів блокують сполуки тіоціану: тіоцианат (SCN) і селеноціпорт ( SeCN ), а також нітрат, перхлорат. У клінічному відношенні найбільш важливим є тіоціанат – зоогенна речовина ( гойтроген ), яка утворюється при гідролізі ціановмісних глікозидів кормів.[5].

 

 

         1.7. Розпад гормонів щитоподібної залози

         У тканинах тиреоїдині гормони ( тироксин і трийодтиронін ) декодуються і перетворюються у трийодтиреооцтову кислоту, з якою зв'язаний тканинний ефект гормонів. Неорганічний йод, що утворюється в процесі дейодування, надходить із тканин у кров, звідки значна кількість його знову поглинається щитоподібною залозою. Надлишковий йод виділяється з організму із сечею ( 98% ) і жовчю.

[5].

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

Дослідження щитоподібної залози. Основні патології, пов'язані  з залозою. Гіпертиреоз щитоподібної залози.

        2.1. Діагностика патології щитоподібної залози

           При дослідженні щитоподібної залози і діагностиці її хвороб використовують  комплекс методів, найважливішими з яких є лабораторні. Визначають концентрацію гормонів та інших йодованих компонентів сироватки крові: зв'язаного з білками йоду ( ЗБЙ ), тироксину, загального трийодтирорніну, вільного трийодтироніну. Визначають функціональну активність щитоподібної залози ( поглинання радіоактивного йоду, проба з пригніченням трийодтироніном та ін.. ) та її будову ( скануванням за допомогою ультразвуку, рентгенографією ділянки щитоподібної залози, біопсією та ін.).[7]. Обов'язково визначають вміст йоду в воді, ґрунті, кормах, беруть до уваги патолого – морфологічні та гістологічні зміни щитоподібної залози. Для дослідження використовують кров, молоко тощо.[2].

     

      2.2. Основні патологічні процеси щитоподібної залози

         На основі діагностичних показників нині виділяють такі хвороби щитоподібної залози, як гіпотиреоз, ендемічний зоб, спорадичний зоб, дифузний токсичний зоб,  тиреоїдит, токсична аденома і рак щитоподібної залози.

Відомо кілька видів дисфункції щитоподібної залози, проте переважає  або знижене утворення тиреоїдних гормонів з розвитком гіпотиреозу  та ендемічного зобу або підвищена секреція тиреоїдних гормонів і пов'язане з цим виникнення дифузного токсичного зобу і синдрому тиреотоксикозу ( гіпертиреозу ).

Тиреоїдит – запалення щитоподібної залози. Враховуючи патогенез і перебіг  хвороби, виділяють: гострий ( гнійний  і негнійний ); підгострий, або гранульоматозний ( одна з найбільш поширених форм), та хронічний тиреоїдит.               Хронічний тиреоїдит включає кілька форм:

         а) аутоімунний ( зустрічається дуже часто );

        б) хронічний фіброзно – аутоімунний ( зоб Ріделя ) і специфічний               ( туберкульозний, актиномікозний тощо ).

         Токсична аденома щитоподібної залози характеризується наявністю вузла 

( аденоми ), в якому автономно  у великій кількості виробляються  тиреоїдині гормони незалежно  від дії тиреотропного гормону,  гіпоплазією і зниженням функції  неушкодженої тканини щитоподібної залози.

          Рак щитоподібної залози становить від 0,5до 2,2% від усіх різних за локалізацією пухлин. Обставинами, що сприяють розвитку раку, є йодна недостатність, хронічні тиреоїдити, тощо. Злоякісні пухлини частіше розвиваються у зобно зміненій щитоподібній залозі. Зустрічається хвороба зрідка у собак віком старше 9-ти років. Пухлини у собак бувають доброякісними (аденоми) і злоякісними (рак). Останні ростуть значно швидше. Розташовуються вони в середній третині бокової поверхні шиї, випинаються назовні, нерухомі щодо прилеглих тканин. Досягаючи значних розмірів, пухлини спричинюють деформацію трахеї і порушують дихання. Як правило, пухлина уражає одну частку щитоподібної залози.

         Гіпотиреоз – захворювання характеризується зниженою секрецією щитоподібною залозою тиреоїдних гормонів. У більшості випадків воно зумовлене патологічним процесом у щитоподібній залозі, при якому знижується синтез гормонів ( природжена функціональна недостатність, хронічний аутоімунний тиреоїдит ). Тканина щитоподібної залози поступово атрофується і замінюється фіброзною.[6].

     

      2.3. Загальні положення про гіпертиреоз

          Гіпертиреоз (дифузний токсичний зоб, базедов зоб, хвороба Грейвса) – характеризується надлишковою секрецією щитоподібною залозою тиреоїдних гормонів, її гіперплазією, тахікардією. Хворіють  коти, собаки та сільськогосподарські тварини незалежно від біогеохімічної зони.

          Захворювання у людей вперше було описано в 1722 році, але лише у 1835 році виникнення хвороби було пов’язано з патологією щитоподібної залози (Грейвс). У 1840 році окуліст Базедів виділив основні симптоми хвороби (тріаду): зоб, екзофтальм, тахікардія.[6].

     

     2.4. Етіологія хвороби

          Гіпертиреоз вважають генетично зумовленим аутоімунним захворюванням, що має спадковий характер. Провокують розвиток зобу інфекційні хвороби, при яких уражуються верхні дихальні шляхи (грип, парагрип, ІРТ, інфлюенца тощо), тонзиліт, фарингіт, стрес, енцефаліт, тривале використання препаратів йоду.[6].

      

     

 

        2.5. Процеси в організмі, що проходять під час гіпертиреозу

           Внаслідок дефіциту в організмі Т- супресорів, які за фізіологічних умов пригнічують « заборонені» клони Т- лімфоцитів, відбувається їхнє виживання і проліферація. «Заборонені» клони Т- лімфоцитів взаємодіють з органоспецифічним антигеном щитоподібної залози (тиреоглобуліном, рецепторами мембран або мікросомальною фракцією фолікулярних клітин, колоїдним компонентом фолікулів). Результатом такої взаємодії є синтез плазматичними клітинами тиреоїдостимулювальних імуноглобулінів (ауто антитіл), що посилюють секрецію тиреоїдних гормонів. Найбільш вивченим серед цих імуноглобулінів є довгодіючий стимулятор щитоподібної залози – LAST.[6]. Аутоантитіла до мікросомальних фракцій і мембран клітин фолікулів пошкоджують фолікуляторний апарат залози, що спричинює масове надходження у кров тиреоїдних гормонів. Характерним є переважаючий синтез трийодтироніну. Для хвороби характерними є дифузне (інколи нерівномірне) збільшення щитоподібної залози, постійна і стійка тахікардія, посилення тонів серця, прогресуюче виснаження.

          Гіпертиреоз активує катаболізм білків, що супроводиться негативним азотистим балансом і швидким схудненням. У крові внаслідок цього підвищується вміст залишкового і амінного азоту, у м’язах порушується синтез креатин фосфату, що супроводжується м’язовою слабістю, посиленим виділенням креатиніну і розвитком креатинурії.

          При гіпертиреозі порушується також вуглеводний обмін: запаси глікогену в печінці знижується, гальмується синтез жиру з вуглеводів, що спричинює посилену ліпомобілізацію і схуднення хворих тварин. Унаслідок порушення окислювального фосфорилування знижується синтез АТФ, що також зумовлює м’язову слабкість.

           Надлишок тиреоїдних гормонів зумовлює порушення водно – електролітного обміну ( при цьому збільшується виділення води, фосфору, натрію хлориду, кальцію, аміаку і сечової кислоти), підвищує чутливість серця до катехоламінів, що є причиною тахікардії з наступним розвитком міокардіодистрофії. Збільшення ударного (систолічного) об’єму серця зумовлює підвищення максимального кров’яного тиску.[6].