Реабилитация при компресионних переломах позвоночника

 

       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 План

         Вступ

1. Загальні поняття про  механізми і видах ушкоджень  хребта………………….4

2. Фізична реабілітація  при компресійних переломах шийного відділу хребта………………………………………………………………………………..13

3. Фізична реабілітація  при компресійних переломах грудних і поперекових хребців………………………………………………………………………………19

4.Физіотерапевтичне лікування на етапах реабілітації…………………………..24

Висновки

Список використаної літератури 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  теми. Пошкодження хребта відносяться до числа найбільш важких травм. Вони становлять 0,4 - 0,5% усіх переломів кісток скелета. Значне число травмованих - молоді люди. 20-40% закритих ушкоджень хребта ускладнюються пошкодженням спинного мозку різного ступеня тяжкості. Зберігається значний відсоток незадовільних результатом лікування. Інвалідність при ускладнених пошкодженнях хребта становить 95%. Летальність у цій групі хворих - до 30% (А.А. Бірюков, Н.М. Валєєв, Т.С. Гарасєва).

Травма хребта в тому числі компресійна   відноситься до категорії тяжких ушкоджень, які в переважній більшості випадків викликають втрату працездатності або летальний результат (летальність, в залежності від важкості ушкодження становить від 20 до 95%) (А.Н. Бєлова). Дані пошкодження в основному пов'язані з травмами на виробництві та на транспорті, падіння з висоти, здавлення важкими предметами, ДТП, пірнання в мілководдя і т.д. Найпоширеніший механізм виникнення закритої травми хребта є надмірне його згинання у найбільш рухомих відділах.

 

 

 

 

 

 

 

1. Загальні поняття  про механізми і видах ушкоджень  хребта

У анатомічному відношенні хребет є складний кістно-суглобний апарат, що є основною віссю тіла людини. Він з окремих хребців, міжхребцевих дисків і добре розвиненого звязочно - м’язового апарату. Хребетний стовп має великий міцністю, пружністю, рухливістю і переносить значні статичні і динамічні навантаження. Можна виокремити такі функції хребетного стовпа: кістковий футляр для спинного мозку, орган опори і рух, ресорна функція, обумовлена наявністю міжхребцевих дисків і фізіологічних кривизн хребта, що уберігають тіла хребців, головний мозок, внутрішніх органів від надмірних компресійних впливів, різких струсів і поштовхів. Ушкодження хребта бувають в шийному, грудному, поперековому і крижовому відділах. Їх поділяють відповідно до наступній класифікації.

Залежно стану нервової системи:

· з ушкодженням спинного мозку;

· без ушкодження спинного мозку.

У даній главі розглядатимуться лише другі. Залежно від локалізації ушкодження:

· переломи остистих і поперечних відростків, переломи дужок хребців;

· переломи тіл (компресійні) хребців;

· вивих і підвивих хребців;

· розтяги й розриви  зв'язок;

· ушкодження між хребцевих дисків.

Ушкодження хребта може бути множинними (переломи кількох хребців) і комбіновані (переломи хребців поєднуються з переломами інших кісток скелета). Ізольовані вивихи і переломо-вивихи виникають, зазвичай, в шийної частини хребта, оскільки він найбільш рухається.

Переломи остистих відростків зустрічаються в шийному, грудному і поперековому відділах хребта. Значної  усунення, зазвичай, немає. Переломи супроводжуються  сильними болями на місці травми, особливо в поворотах голови, шийної локалізації, у хребті і спроби нахилитися вперед.

Лікування починається із місцевою анестезії перелому 1 %->ним  розчином новокаїну у кількості 3–5 див³(однією хребець) і іммобілізації на жорсткої ліжкові у протягом 10–14 днів, з переломом в шийному відділі накладаєтьсяватно-марлевий нашийник на

3–4 тижня.

До фізичної роботі такі хворі можуть приступати через 2–2,5 місяці після ушкодження.

Переломи поперечних відростків, зазвичай, зустрічаються в поперековому відділі і найчастіше супроводжуються  переломом ХП ребра, оскільки квадратна  м'яз попереку починається від гребінця клубової кістки і прикріплюється до ХП ребру і до поперечних відростках чотирьох верхніх поперекових хребців. Раптове різке скорочення цих  м'язів викликає перелом поперечних відростків. Переломи може бути односторонні і двосторонні. У оточуючих м'яких тканинах поперекової області утворюється  велика гематома, м'язи, фасції,апоневрознадорвани, судини пошкоджені, чутливі нерви, які  у цій галузі, розтягнуті чи надірваною. Відразу після травми такі хворі намагаються триматися дуже прямо, оскільки спроби зігнутися убік ушкодження викликають сильного болю. При пальпації визначається різка болючість у сфері поперечних відростків.

Лікування починається з  знеболювання переломів (10 мл 0,5– 1% розчину  новокаїну), та був здійснюється іммобілізація  хворого ліжку зі щитом до зникнення  гострих болю. Анестезию повторюють протягом 6–7 днів. Переломи з гаком зміщенням зростаються. Працездатність хворих відновлюється через 3–6 тижнів.

Найчастіше при подібних травмах виникають компресійні  переломи тіл хребців, зазвичай, у  нижньому шийному, нижньому грудному і  верхньому поперековому відділах, тобто. там, де понад рухлива частина  хребта перетворюється на менш рухливу. Такі ушкодження хребта викликають падіння  я з висот на голову, сідниці, ноги; різке надмірне згинання чи розгинання хребта – при обвалах, падінь важкого  предмета, при автомобільних аваріях (удар ззаду) та інших.; дію яка обертає  сили; надмірне раптове напруга м'язів,прикріплених до остистим чи поперечним відростках; дію прямий травми (удару). Про рівень компресії тіла хребців судять за рентгенограмою. Визначається ступінь зниження (на 1/4, на 1/3, на 1/2) висоти тіла ушкодженого хребця стосовно вище- і нижележащим хребцями (малюнок 1).

>Рис 1.Компрессионний  перелом хребта

Лікування компресійних переломів може здійснюватися тривалим витягуванням методом одномоментної чи поступової дії на хребетного стовпа з наступним накладенням гіпсового корсета; комбінованим методом (витягування і гіпсова іммобілізація) і оперативним методом — різним способом фіксації сегментів хребетного стовпа у зоні ушкодження. За всіх засоби лікування застосування фізичних чинників (ЛФ, масажу і фізіотерапії) обов'язковий, оскільки вони інтенсифікують регенеративні процеси у хребті запобігають наслідки тривалої гіподинамії, зміцнюють м'язовий корсет, зберігають нормальну рухливість і ресорність хребетного стовпа та інших. На завершальному етапі реабілітації фізичні вправи забезпечують необхідну адаптацію постраждалого до побутовим і професійним навантажень.

Вибір засобів ЛФК залежить від стану хворого, призначеного йому режиму рухової активності та умов лікувально-профілактичного закладу. ЛФК – метод неспецифічної  і патогенетичної терапії, а фізичні  вправи – неспецифічні подразники, які утягують у відповідну реакцію  усі ланки нервової системи. Систематичне застосування їх впливає на реактивність та патогенез захворювання. Регулярне  тренування призводить до функціональної адаптації організму до нових  навантажень. Як метод відновної  терапії, ЛФК з успіхом поєднується  з медикаментозною терапією і  з різними фізичними методами. Лікувальний вплив фізичних вправ  на організм хворого при переломах  хребта відбувається через нервово-рефлекторнo-гуморальний  механізм. Існує чотири механізми  лікувальної дії фізичних вправ (В.М. Мухін, 2005).

Тонізуючий механізм –  підвищення загального тонусу та тих  органів, у яких він є пониженим за рахунок відновлення моторно-вісцеральних рефлексів. Тонізуюча дія фізичних вправ при переломах хребта виражається, перш за все, у стимуляції моторно-вісцеральних рефлексів. Спеціально підібрані вправи здатні посилювати процеси збудження чи гальмування у ЦНС і тим самим сприяють відновленню рухливості та врівноваженості нервових процесів. Він виражається, перш за все, в активізації коркової динаміки. При цьому по механізму негативної індукції можуть пригнічуватись осередки постійного збудження, а за механізмом іррадіації – мобілізуватись порушена лабільність в окремих ділянках головного мозку. При відповідному підборі фізичних вправ можна отримати вибіркову дію на моторно-судинні рефлекси. Тонізуючий вплив фізичних вправ тим вищий, чим більше м’язів залучається у рухову діяльність, і чим вище м’язове зусилля [2].

Трофічний механізм при переломах хребта проявляється у прискоренні місцевого кровообігу і постачанні поживних речовин постраждалим кісткам та дiлянкам навколо них, внаслідок чого відбувається регенерація aбo заміщення патологічних змін у тканинах новими тканинними структурами.

Компенсаторний  механізм при переломах хребта здійснюється тимчасовим, або постійним зміщенням  порушеної, чи втраченої під впливом  хвороби функції. Компенсації формуються, перш за все, за рахунок перебудови функцій. Регуляція процесів компенсації  відбувається за рефлекторним механізмом. Фізичні вправи прискорюють формування компенсацій, сприяють появі нових  моторно-вісцеральних зв'язків, які  роблять можливим виконання м'язової роботи в умовах порушеної функції (В.М. Мухін, 2005).

Нормалізуючий механізм при переломах хребта гальмyє  або повнiстю ліквідyє патологічнi зв’язки та відновлює нормальнy регуляцію. У основі нормалізації патологічних змін функцій лежить порушення сформованих  нервових зв’язків і відновлення  таких, які притаманні здоровому  організму. Фізичні вправи підбирають у відповідності з порушеннями, які сприяють пригніченню патологічних умовних рефлексів і нормалізації протікання функцій (Т.С. Гарасєва, 2004).

При призначенні  ЛФК враховуються такі принципи застосування лікувального фізичного впливу: цілеспрямованість, диференційованість, адекватність, своєчасність і послідовність методик лікувальної  фізкультури. ЛФК використовується в комплексі з медикаментозної  терапією, гіпербаричною оксигенацією, ортопедичними заходами, механотерапією, масажем і т. д.

При призначенні ЛФК при  переломах хребта вирішуються наступні завдання: - попередження розвитку контрактур, фіброзного переродження паретичних м'язів і збереження їх у можливо кращому стані;

- відновлення активних  м'язових скорочень і збільшення  м'язової сили;

- навчання хворого компенсаторним  руховим актам, кінцевою метою  чого є стояння і хода.

Лікувальна фізкультура  при ускладнених пошкодженнях хребта припускає вплив на весь комплекс рухових, чутливих, трофічних порушень, змін функціонального стану серцево-судинної та дихальної систем. Особливу увагу  необхідно приділяти пасивним рухам [6], що знижують рефлекторнy збудливість і стимулюють діяльність відповідних нервових центрів.

Основними напрямками ЛФК  повинні бути:

-максимально рання активізація  всіх органів і систем у  хворого; 

-збереження обсягу рухів  і фізіологічних установок в  суглобах кінцівок;

-поетапне засвоєння хворим  досвіду цілеспрямованих рухів,  навчання його побутової та  трудової діяльності.

Найбільшого поширення в  середовищі травматологів-ортопедів  отримала класифікація травм хребта, запропонована Я.Л. Цівьяном [7]. В  основі - підрозділ ушкоджень на стабільні і нестабільні.

До стабільниx ушкоджень  відносяться:

• ізольовані пошкодження структур заднього опорного комплексу (надостистої і мiжостистої зв'язoк, остистих, суглобових або поперечних відростків, дужoк тіл хребців);
• компресійні, клиновидні, уламкові та вибухові переломи зі зниженням висоти тіла хребця менш ніж на 1/3;
• ізольовані пошкодження передньої, задньої поздовжньої зв’язок і міжхребцевих дисків.

До нестабільниx ушкодження відносяться:

• вивихи і підвивихи хребців;
• переломo-вивихи хребців;
• травматичний спонділолістез (поступово розвивається на тлі пошкодження зв’язочного апарату зміщення тіла хребця yперед);
• пошкодження від зсуву і від розтягування.

У залежності від стану  кісткової тканини розрізняють  переломи травматичні і патологічні. Травматичні переломи виникають  під впливoм на незміненiй кістцi короткочасної, значної величини механічної сили. Патологічні переломи виникають  в результаті тих чи інших болючих  процесів в кiстцi, що порушують її структуру, міцність, цілісність і безперервність. Для виникнення патологічних переломів  досить незначного механічного впливу [3].

У залежності від стану  шкірних покривів переломи поділяють  на закриті та відкриті. При закритих переломах цілісність шкірних покривів не порушена, кісткові уламки і вся  ділянка перелому залишається ізольованою від зовнішнього середовища. Усі закриті переломи розподіляються на асептичні, неінфіковані (незаражені). При відкритих переломах має місце порушення цілісності шкірних покрoвів. Розміри і характер пошкодження шкірних покривів різняться від точкового до величезного дефекту м'яких тканин з їх руйнуванням, рoзмозжiнням і забрудненням. Всі відкриті переломи є первинно інфікованими [7].

У залежності від ступеня  роз'єднання кісткових уламкiв  розрізняють переломи без зміщення і зі зміщенням. Переломи зі зміщенням  можуть бути повними, коли зв'язок між  кістковими уламками порушений і  є їх повне роз'єднання. Неповні  переломи, коли зв’язок між уламками порушений не на всьому протязі, цілість кістки більшою мірою збережена або кісткові уламки утримуються надкісницею.

Непроникаючі компресійні переломи тіл хребців - це такі переломи, у яких компресія тіла хребця не супроводжується переломом краніальної і каудальної замикальних платівок, пошкодженням суміжних дисків (О.А. Перльмуттер).