Адміністративна відповідальність, підзвітність, контроль діяльності органів державного і регіонального управління

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота на тему:

 

Адміністративна відповідальність, підзвітність, контроль діяльності органів державного і регіонального управління

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2013

Вступ

 

Україна від перших років  незалежності прагне рухатися шляхом побудови правової держави та створення якісно нового суспільства, в якому мають забезпечуватися пріоритети загальнолюдських цінностей. Вона з кожним роком наполегливіше претендує на визнання її іншими державами світу цивілізованою країною, яка прямує у своєму розвитку шляхами забезпечення неухильного дотримання прав людини і верховенства права.

Незважаючи на часті  зміни, чинне законодавство не завжди спроможне виконувати охоронну функцію. Недостатнє використання засобів адміністративної відповідальності в сфері державного управління призвело в ній останнім часом до зростання кількості адміністративних проступків.

Сфера державного управління, покликанням якої є забезпечення всебічного здійснення захисту прав і свобод громадян, потребує найсуворішого  і прискіпливішого ставлення до правопорушень в цій сфері. А особливої уваги потребує адміністративно-правове регулювання статусу посадової особи в сфері державного управління. Адже керівники всіх рівнів та інші державні службовці, завдяки особливостям свого соціального статусу та наданим державою повноважень мають можливість впливати на значну кількість людей.

Дослідження та розбудова  реального механізму протидії проявам  адміністративних правопорушень у  сфері державного управління, з огляду на зміни до Конституції України та посилення в державі ролі виконавчої гілки влади, є наріжним каменем реформування системи державного управління в Україні та особливо актуальним питанням юридичної науки сьогодення. Міжнародне співтовариство визначає такі правопорушення загрозою національній безпеці та суспільному ладу держави. Слід зазначити, що ця проблема ще не стала предметом розгорнутих наукових досліджень, особливо вимог до посадової особи в сфері державного управління як спеціального суб’єкта адміністративної відповідальності, коли сьогоднішні стандарти відносно ролі, місця та характеру діяльності державного службовця вийшли далеко за межі тих уявлень, які склалися впродовж десятиліть в умовах жорсткого адміністрування та централізації за радянських часів.

У науковій літературі з адміністративного права вже розглянуті загальні теоретичні та практичні питання адміністративної відповідальності та правового статусу державного службовця і посадової особи. Проте, здійснені вченими дослідження щодо адміністративної відповідальності посадових осіб в сфері державного управління, у більшій частині мають, як правило, так звану корупційну спрямованість. Разом з тим, комплексне дослідження присвячене аналізу правових та організаційних заходів адміністративної відповідальності посадових осіб у сфері державного управління поки що відсутнє.

 

 

Розділ I. Поняття державного управління та його органи.

 

Управління — це вид суспільної діяльності, який передбачає систему скоординованих дій суб'єкта на об'єкт з метою досягнення певної організаційної мети.

Термін «державне управління»  широко використовується у вітчизняній  і закордонній науковій літературі, а також у законодавстві багатьох країн. Більш 70 років він використовувався й у нас, даючи тим самим  конституційні підстави для виділення  даного виду державної діяльності, але Конституція України відмовилася від цього терміна. Замість нього впроваджується новий термін - виконавча влада. Так, у відповідності до Конституції України державна влада здійснюється на основі поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

У широкому розумінні  поняття "державне управління" поширюється  на всі три гілки влади —  законодавчу, виконавчу і судову, а у вузькому — тільки на виконавчу.

Державне управління — це управління персоналом державної служби, а також суспільними сферами (економікою, правовим процесом, соціальним забезпеченням, культурою), суспільними групами, організаціями та інститутами, а також це самостійний вид державної діяльності, що має підзаконний, організовуючий, виконавчо - розпорядчий характер органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій та завдань держави в процесі регулювання економічною, соціально - культурною та адміністративно - політичною сферами.

Як зазначає В. Б. Авер’янов, у вітчизняній та зарубіжній літературі не сформувалося сталого та загальновизнаного визначення державного управління ^[1].

Тим самим державне управління має політичний та адміністративний аспекти. Умовно можна говорити про політичне державне управління та адміністративне державне управління.

        Враховуючи, що державне управління фактично означає управління справами суспільства з метою досягнення юридично визнаних цілей, а також підсумовуючи особливості державного управління, можна запропонувати такі його ознаки:

– це соціальне, політичне  явище, вид суспільної діяльності, пов’язаної із здійсненням державної влади в демократичній країні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;

– має політичний та адміністративний аспекти;

– це систематично здійснюваний, цілеспрямований  вплив держави на суспільну систему в цілому або на окремі її ланки, на стан і розвиток суспільних процесів, на свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою реалізації державної політики, виробленої політичною

 

_____________________________________________________________________

1. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін Юре, 2007. – 48 с.

 

системою та законодавчо  закріпленої, в інтересах оптимального функціонування та розвитку держави.

Наведені ознаки дозволяють запропонувати таке визначення категорії «державне управління» ^[2].

Державне управління – це цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією ^[3].

Головним суб'єктом виконавчої влади  є апарат державного управління. Він є складною системою спеціальних органів — органів виконавчої влади (які називаються також органами державного управління), що перебувають між собою у різноманітних зв'язках та відносинах і виконують основні завдання і функції держави шляхом повсякденної й оперативної управлінської (владно-розпорядчої, або адміністративної) діяльності.

В системі органів  виконавчої влади виділяються структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів:

 — вищий рівень — Кабінет Міністрів (у функціональній взаємодії з Президентом);

— центральний рівень — міністерства, державні комітети та інші підвідомчі Кабінету Міністрів органи виконавчої влади;

місцевий, або територіальний рівень, на якому діють:

— органи виконавчої влади загальної компетенції — Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації;

— органи спеціальної галузевої та функціональної  компетенції, котрі як безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади, так і перебувають у так званому подвійному підпорядкуванні (тобто водночас і відповідному центральному і місцевому органу виконавчої влади).

До особового складу апарату державного управління входять  державні службовці, тобто працівники, які перебувають на державній службі та займають певні посади в органах виконавчої влади.

Органи регіонального  управління являють собою складову частину системи органів державного управління (малюнок 1).

 

 

 

 

 

 

 

__________________________________________________________________

2. Афанасьев В.Г. Актуальные проблемы научного управления обществом. – М.: Знание, 1995. – 64 с.

3. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. – К.: НАН Украины, Ин т государства и права, 2005. – 207 с.

 

 

Структура органів  державного управління.

 

 

-------------     організаційно  – адміністративні зв’язки

________      функціональні  зв’язки

                                                    Малюнок 1.

 

Склад і структура  регіональних органів державного управління та місцевого самоврядування регулюються Конституцією України, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації" та іншими правовими документами. До складу центральних органів державного управління входять Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети, інші органи.

Президент України є  глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Верховна Рада України  — єдиний орган законодавчої влади  України.

Кабінет Міністрів України  є вищим органом у системі  органів виконавчої влади. До системи  центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади.

До складу регіональних (обласних) органів державного управління входять:

• обласні та районні  ради;

• місцеві державні адміністрації;

• сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України та іншими законами.

Місцева державна адміністрація  є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів державної виконавчої влади. В областях, районах, районах Автономної Республіки Крим виконавчу владу здійснюють обласні, районні державні адміністрації, в містах Києві та Севастополі — міські державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація  здійснює виконавчу владу на території  відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною (обласною, районною) радою.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені функції і повноваження місцевого самоврядування.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських рад є їх виконавчі  комітети, управління, відділи та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи рад організують свою роботу відповідно до рішень відповідних рад, є підконтрольними і підзвітними цим радам. При виконанні виконавчими органами делегованих їм повноважень звітуються відповідним органам державної виконавчої влади.

 

Розділ II. Підзвітність та контроль діяльності органів державного та регіонального управління.

 

Важливою ланкою системи  державного управління є контроль. Передача відповідальності за прийняття рішень зверху до низу, делегування все більших повноважень нижчим органам управління об'єктивно вимагають посилення контролю в державному управлінні. Без цього державній системі загрожують негативні наслідки: від диктатури до розпаду держави.

Контроль явище багатогранне і багатопланове. Залежно від того, на якому рівні та стосовно чого розглядається, контроль може бути охарактеризований як форма чи вид діяльності, як принцип чи функція.

Виходячи з розуміння  суті контролю у сфері управління як спостереження за відповідністю  діяльності керованого об'єкта тим приписам, які він отримав від керуючого суб'єкта, та виконанням прийнятих рішень, він є конкретним самостійним видом роботи.

Суб'єктами контролю в державному управлінні виступають органи державної влади та органи місцевого самоврядування, відомчі органи, структурні підрозділи зазначених органів, громадські організації, колективні та колегіальні органи управління тощо.

Об'єктами контролю є: цілі, стратегії, процеси, функції і завдання, параметри діяльності, управлінські рішення, організаційні формування, їх структурні підрозділи та окремі виконавці. Взаємопов'язана сукупність контролюючого суб'єкта, контрольних дій та контрольованого об'єкта є організаційною системою контролю.

Функція конфолю у  державному управлінні полягає в  аналізі та співставленні фактичного стану в тій чи іншій галузі з вимогами, які поставлені перед ними, відхиленнями у виконанні поставлених завдань та причинах цих відхилень, а також оцінкою діяльності й доцільності саме такого шляху. Така специфічність призначення контролю, як зазначають у своїх працях дослідники цієї проблеми, і дає змогу виділити його серед інших функцій управління, створити спеціальні органи, які не виконують або майже не виконують інших, окрім контролю, державних функцій, визначити компетенцію цих органів.

Слід зазначити, що при переліку функцій управління, де контроль за звичай ставиться в кінці цього переліку, і при розгляді їх мова йде не про другорядність його як виду діяльності, а про послідовність дій у процесі управлінської діяльності. Тому черговість може лише підкреслити самостійність та специфіку виконуваної функції та ніяк не її другорядність.