Державно-правові вчення періоду утворення феодальної централізованої держави та зміцнення абсолютизму в Росії

   Природна вуздечка —  це підкорення дітей своїм  батькам. Людина, з'явившись на  світ, підпадає під владу старшого  в сім'ї; так само природно  вона підпадає і під владу  монарха в державі.

   Друга вуздечка — з  власної волі — обумовлена  необхідністю людини знайти собі  захист, забезпечити своє існування  з допомогою інших людей, тому  вона на певних умовах укладає  договір і йде їм прислужувати. Цей договір не можна розірвати,  оскільки друга сторона, що  взяла участь у ньому на  законних підставах, може примусити  порушника його виконувати.

   Цей договір є добровільною  основою соціальної нерівності, з нього випливає неволя холопа  або слуги, а також право  всякого пана судити своїх  холопів, рабів і селян.

   Використовуючи тезу про  вуздечку з власної волі, В.  М. Татищев обґрунтовував законність  кріпосного права і зазначав, що вільність селян із наявною  монархічною формою правління  не узгоджується, а змінювати  звичай неволі небезпечно.

   Примусова вуздечка —  це коли людину позбавляють  свободи з застосуванням сили. Така вуздечка, на думку мислителя,  є протизаконною.

   У праці "Історія Російська"  В. М. Татищев розмірковував  також про форми правління,  поділяючи їх на правильні,  неправильні та змішані.

   Демократія й політія  (змішана форма правління) можливі  в невеликих державах або в  містах-державах, як це було у  Стародавній Греції. В більших  державах, які мають на кордонах  моря, гори та інші природні  перешкоди, що захищають їх  від ворогів, а також там,  де народ освічений, може бути  аристократична форма правління.  У державах, які мають велику  територію, відкриті кордони,  неосвічений народ, що підкоряється  з остраху, можлива, на думку  В. М. Татищева, лише монархія. З цього він робив висновок, що найбільш вдалою формою  правління для Росії є монархія.

   Важливе місце в системі  політичних і правових інститутів  монархії історик приділяв судовій  системі. Здійснення судочинства  він розглядав як "головну посаду" великих властей. Суд, зазначав  В. М. Татищев, зберігає спокій  у державі, тримаючи підданих  у постійному страху перед  владою. Якщо суд не виконуватиме  своїх функцій, то в державі  можливі заколоти та прояви  невдоволення.

   Абсолютна монархія була  суспільно-політичним ідеалом ще  одного мислителя Росії того  часу, прибічника реформ Петра  І Івана Тихоновича Посошко-ва (1652—1726). Політичні й правові погляди  він виклав у праці "Книжка  про бідність і багатство", яку 1724 р. надіслав імператорові.

   У ній він зазначав, що  лише централізована влада спроможна  забезпечити в державі мир  і загальне благо. Решту форм  правління він уважав недосконалими,  піддавав критиці обмежені монархії, в яких монарх не може повністю  реалізувати свої можливості. Влада  монарха, за вченням І. Т.  Посошкова, подібна до влади  Бога, необмежена й надзаконна.

   У своєму проекті державних  перетворень, спрямованих на зміцнення  абсолютизму, мислитель пропонував  цареві чітко визначити права  та обов'язки кожного стану  суспільства. Всі дворяни повинні  перебувати на військовій або  державній службі, що буде підставою  для володіння кріпосними селянами.

   Торгівлею (в тому числі  й зовнішньою), а також промисловістю  мали опікуватися купці. Дворянам  і духовенству ці види діяльності  за проектом І. Т. Посошкова  заборонялися.

   Крім того, автор проекту  пропонував урегулювати законом  повинність кріпосних селян, визначити  межі їх експлуатації, надавати  їм час для задоволення життєвих  потреб, оскільки вони постійно  належать монархові, а поміщикам  — тимчасово. Гарантією реалізації  цих нововведень повинен був  стати суд, до якого селяни  могли б звертатися в разі  невиконання поміщиками вимог  законів. Причому за таке звернення  до суду й повідомлення про  факти порушення законів селянам  передбачалося видавати грошову  винагороду.

   У проекті державних реформ  І. Т. Посошков пропонував удосконалити  систему органів державного управління  й судочинства. Він уважав за  необхідне створити в державі  контрольний орган, який здійснював  би контроль за виконанням  указів монарха та законів.  До органів державного управління  належало призначити освічених  і компетентних дворян. Такий  же порядок слід було встановити  і для призначення суддів; для  попередження зловживань у судовій  системі І. Т. Посошков пропонував  суворі покарання аж до смертної  кари.

   Важливим кроком до вдосконалення  держави та органів її управління  повинно було стати прийняття  "судової книги", яку мали  б розробити по 2—3 представники  від кожної губернії. Нове законодавство,  на думку І. Т. Посошкова,  сприяло б установленню правди, яка є багатством народу.

2. Політико-правова  ідеологія в Росії у другій половиш XVIII — першій половині XIX ст.

У другій половині ХУІП ст. соціально-політичне та економічне життя Росії зазнало значних змін, обумовлених руйнуванням феодальних підвалин державності та розвитком капіталістичних відносин. Невідповідність життя суспільним відносинам, що виникали, призвела до невдоволення й повстань. Як відомо, в 1773—1775 pp. сталося повстання під проводом О. Пугачева, а в 1796—1797 pp. — декілька виступів селян.

Означені обставини відчутно вплинули на зміст і подальше формування поглядів на державу, її політичні інститути, а також право.

На відміну від попередніх однобічних концепцій, у яких пропагувалися  ідеї абсолютної монархії, відтоді  в Росії почав формуватися плюралізм політико-правової ідеології.

Державно-правові погляди другої половини XVIII ст„ можна поділити на три основні течії: офіційну ідеологію; консервативно-аристократичну ідеологію; політико-правову ідеологію Просвітництва.

Офіційну, тобто державну політико-правову  ідеологію, було закріплено у практичній діяльності імператриці Катерини II (1729—1796).Вона здійснювала заходи щодо укріплення абсолютизму та розширення меж імперії за рахунок насильницького приєднання до Росії Північного Причорномор'я та Криму, Північного Кавказу, західноукраїнських, білоруських та литовських земель. Щоби зняти соціальну напруженість у суспільстві, Катерина II взяла на озброєння деякі ідеї західноєвропейського Просвітництва і робила спроби пристосувати їх для збереження абсолютизму.З цією метою 1767 р. наказом цариці було створено "Комісію про створення проекту нового Уложен-ня", до якої входили виборні депутати від дворян, міст, урядових установ, козаків та деяких категорій вільних селян.Наказ Катерини II був, власне, концепцією освіченої монархії, себе вона називала прибічницею природного права, а метою держави визначала загальне благо, що створюється завдяки мудрому правителеві.Причиною виникнення другого напрямку політичної думки — консервативно-аристократичої ідеології стало свавілля імператриці, зростання ролі дворянського бюрократизму, а також побоювання старого родового дворянства за його майно та привілеї.

Найбільш послідовним представником цієї течії був князь, російський історик, публіцист, почесний член Петербурзької Академії наук Михайло Михайлович Щербатов (1733—1790).

У незакінченій праці "Подорож до землі Офір-ської" він постає перед  нами як захисник тогочасних феодальних відносин. Держава у його баченні  є чіткою становою організацією суспільства, головне місце в якій відведено дворянству. Правом володіння населеними землями користуються тільки дворяни. Верховна влада сконцентрована в руках монарха, під наглядом якого функціонує верховна рада, що складається з дворян і правителів.

За формою устрою держава повинна  бути поділеною на губернії, які  обирають по п'ять депутатів для участі в роботі уряду, що являє собою продовження виконавчої влади монарха.

У своєму проекті держави М. Щербатов передбачив також законодавчий орган  — законодавчу комісію, що складається  з 20 дворян. Але функції в неї  обмежені, оскільки рішення про схвалення законів виносить безпосередньо монарх. У цілому державно-правова концепція М. Щербатова хоч і піддавала критиці окремі прояви політики самодержавства, але водночас пропагувала ідеї збереження феодально-кріпосницьких відносин, заперечуючи все нове.

З другої половини 60-х pp. XVIII ст. у Росії почала складатись ідеологія Просвітництва, яка значно вплинула на формування й подальший розвиток політико-правових концепцій. Виразниками ідей Просвітництва були представники передового дворянства та демократично орієнтованої інтелігенції.

Найпомітнішою постаттю з-поміж них  був професор права Московського університету Семен Юхимович Десницький (1740—1789) — автор новітньої теорії держави і права, який пропонував здійснити реформи державного правління і правової системи.Походження держави він розглядав у взаємозв'язку з розвитком сім'ї та власності.

У становленні такого суспільного  явища, як держава, С. Ю. Десницький вирізняв чотири стадії

Перша стадія — це первісний стан, у якому сім'я відсутня, а основними  промислами були лови звірів та збирання плодів. На цій стадії поняття власності відсутнє.На другій стадії люди почали впорядковувати свій промисел, перейшли до скотарства. Рівночасно, на думку вченого, відбувалися зміни у відносинах жінки й чоловіка: почала складатися сім'я, в якій один чоловік мав декількох жінок. У людей виникли перші уявлення про колективну власність, в основі якої — спільне володіння стадом худоби.Скотарство заступила прогресивніша стадія — хліборобство. Роль жінки значно зросла, виникла моногамна сім'я, а на основі володіння предметами побуту, знаряддями праці, зібраним урожаєм формувалось уявлення про приватну власність. Продуктом розвитку сім'ї стали родини, які визначали межі своїх володінь та огороджували їх від інших сімейств і ворожих зазіхань.Остання стадія розвитку суспільства — комерційна. На цій стадії завдяки об'єднанню сімей виникла держава (причому, на думку С. Ю. Десниць-кого, феодальна), остаточно сформувалося поняття приватної власності, відносини між людьми (і членами сім'ї) почали регулюватися законом.Розглядаючи державу і право у взаємозв'язку з суспільними відносинами і явищами, С. Ю. Десниць-кий пропонував реформувати державу, її політичні інститути й правову систему. Думки стосовно цього він виклав у своїй праці "Подання про заснування законодавчої, судової та каральної влади Російської імперії" в 1768 р.Він уважав, що закон має отримати зверхність у суспільстві та обмежити владу монарха.Проект С. Ю. Десницького передбачав обмеження компетенції монарха і в правотворчому процесі. Законодавчу владу йому належало розділити з сенатом — однопалатним представницьким органом, до якого обиралися б представники всіх станів і прошарків суспільства.Початковими стадіями законотворчого процесу були розроблення та ухвалення сенатом законів, а останньою — затвердження їх монархом. Єдиноуп-равитель держави отримував право вето на закони, що їх ухвалював сенат.Пропонувалися зміни в організації судової влади і здійсненні правосуддя. Суддів мав призначати імператор довічно і зміщувати з посади тільки за порушення законів. Підвищувалися вимоги до кваліфікаційного рівня суддів. Ними могли бути лише особи, які мали відповідну освіту, певний стаж роботи адвокатом і позитивно склали фаховий іспит. Проектом передбачався розгляд справ у судах за участю присяжних засідателів. Компетенція судів не обмежувалася розглядом лише кримінальних справ. Вони повинні були здійснювати судовий контроль за діяльністю адміністрації. Виконання законів і судових рішень покладалося на воєвод, що призначалися б на посаду монархом, їм належало працювати під контролем судових органів.Рівночасно у своєму проекті державних перетворень С. Ю. Десницький пропонував організацію місцевого самоврядування з широкими повноваженнями.Значний внесок у розвиток державно-правової теорії в другій половині XVIII ст. зробив Олександр Миколайович Радищев (1749—1802)Як і Жан-Жак Руссо, О. М. Радищев був прибічником договірної теорії походження держави, що утворюється внаслідок мовчазної згоди громадян.В основі виникнення держави — приватна власність. Мета держави, за вченням О. М. Радищева, — благо громадян, охорона їхніх прав і власності.У своїй державно-правовій концепції мислитель викладав думки щодо законодавчого обмеження монархії, піддавав критиці абсолютизм як такий, що базується на свавіллі й порушує природні права людини.О. М. Радищев не поділяв і модної на той час ідеї освіченої монархії, вбачаючи в ній маскування царства свавілля і насильства над особою.Він уважав, що в суспільстві необхідно створити умови для реалізації людьми своїх природних прав. Якщо ж у державі не створено таких умов, то люди можуть змінити форму державного устрою та правління.Викладаючи з цього приводу думки у праці "Про законодавство", О. М. Радищев наблизився до ідеї народного суверенітету, дав визначення народу. Він зазначав, що народ — це зібрання, об'єднання громадян. Вищою та єдиною владою є соборна влада народу. Тому монархії мислитель протиставляв народне правління. В селянській "общині" Росії він убачав елементи демократії, робив спроби відшукати в цій формі самоуправління елементи республіканського устрою; мріючи про щасливе майбутнє свого народу, не погоджувався з думками вчених Заходу, що республіка можлива лише в невеликих за територією державах.Найбільш прогресивною формою держави для Росії, на думку О. М. Радищева, була б федерація з широкою участю народу в управлінні державними справами через віче.О. М. Радищев був палким прибічником природного права. Він уважав, що його принципи слід покласти в основу позитивного законодавства, надати їм державних гарантій та забезпечення.

Зі вступом Росії в XIX ст. елементи нових суспільних відносин, що формувалися, зайшли в суперечність із феодальними підвалинами державності й права.

Державний устрій Росії було піддано критиці, запропоновано низку державних і правових реформ, що являли собою пошук досконаліших форм держави та правової системи. Авторами цих концепцій були представники інтелігенції, демократично орієнтовані письменники й студенти.

Одним із перших представників ліберальної інтелігенції, які запропонували здійснити незначні буржуазно орієнтовані державні реформи, був граф, державний діяч, радник Олександра І (1777—1825) Михайло Михайлович Сперанський (1772—1839). У своїх працях ("Записка про основні закони", 1802; "Записка про устрій урядових і судових установ у Росії", 1803, та ін.) мислитель доводив, що наявна система правління не відповідала станові "суспільного духу", а кріпосне право порушувало природні права людини. Тому він пропонував обмежити законодавчу монархію та створити умови для участі різних станів суспільства в управлінні державою і, зокрема, в органах законодавчої влади о

У своєму проекті М, М. Сперанський  зробив несміливу спробу втілити  відому концепцію поділу влади, але  з дозволу імператора.

Монарх уособлює "єдину державну владу"; він, на думку мислителя, об'єднує всі три гілки влади і є верховним законодавцем, виконавцем і гарантом правосуддя.

Законодавчу владу мала репрезентувати Державна дума, сформована триступінчатими  виборами в такий спосіб: з-поміж  державних селян і володарів  нерухомості мали обиратися представники до волосної думи, які зі свого складу обирали б представників до окружних дум, а останньою обиралися б  депутати Державної думи.

Виконавчу владу в державі належало здійснювати галузевим міністерствам  під контролем думи. Для цього М. М. Сперанський пропонував звіти міністрів на засіданнях думи.

Систему судової влади повинен  був уособлювати сенат, склад  якого за поданням губернських дум  затверджувався б імператором. Загальне об'єднання всіх гілок влади мала здійснювати Державна рада, функціями  якої було б затвердження рішень згаданих інститутів держави. Члени ради мали призначатися імператором і підпорядковувалися безпосередньо йому.

Проект М. М. Сперанського допускав елементи місцевого самоврядування, базою якого мали стати п'ять  областей Росії (Сибір, Кавказ, Оренбурзький та Новоросійський краї, Дон), а також губернії.

При кожному губернському уряді пропонувалося створити раду, до якої входили б представники станів суспільства, які володіють нерухомістю.

До компетенції рад, на думку  мислителя, варто було б віднести розроблення пропозицій губернаторові  про потреби губернії, затвердження місцевого бюджету і контроль за його витратами.